The Guardian: Стриманість Байдена прирікає Україну на довгу війну

Поведінка наляканих лідерів Заходу, м’яко кажучи, дивує в той час, як лідери в інших частинах світу намагаються навіть нажитися на українській агонії. Дуже дивно, що президент Джо Байден готовий постачати передові ракети Україні лише в тому випадку, якщо вони не будуть використані для удару по Росії. Владімір Путін може обстрілювати українців через кордон, коли йому тільки заманеться. Але армія України не повинна відповідати своїм кривдникам.

Про це пише The Guardian, вказуючи на ще одну дивну річ: ООН добивається, щоб Росія дала згоду на експорт українського зерна з Одеси й інших портів. Саме Путін блокує доставку 22 мільйонів тонн української пшениці на Близький Схід і в Африку, де мільйонам людей загрожує голод.

«Не треба питати дозволу. Краще відправити багатосторонні сили, які прорвуть цю незаконну блокаду», – пише видання.

США і Велика Британія в минулому наробили багато шуму навколо захисту свободи навігації в міжнародних водах включно з Чорним морем. Але 24 лютого вони чомусь раптом вирішили вручити ці води Росії, чий флот обстрілює і тримає в облозі українські міста і порти. Мудрі голови вказують на те, що Туреччина виступає гарантом розмитої конвенції за 1936 рік, яка обмежує прохід через Босфор військових суден в часи війни. І нібито тому західні сили не можуть розблокувати Чорне море. Але до біса це! Раджеп Таїп Ердоган повинен допомогти своїм західним партнерам. Зараз саме час турецькому жорсткому лідеру згадати про свої зобов’язання, а також схвалити заявки Фінляндії й Швеції на вступ в НАТО.

Небажання НАТО перехопити ініціативу теж незбагненне. Альянс продовжує пасивно реагувати на російську поведінку. Пропозиції закрити небо хоча б над західною частиною України знову і знову відкидаються як надто ризиковані. Добре, тоді треба спробувати щось інше! У НАТО вистачає сили і засобів. Альянс може зробити набагато більше, щоб зупинити систематичне вбивство цивільних й відкинути росіян назад.

Залишившись з ворогом сам на сам, президент Володимир Зеленський просить надати важке озброєння. Але його заклики часто лишаються без уваги або ж відповідь на них сильно затримується.

«Нам потрібно серйозно поставитися до того, щоб забезпечити армію України всім необхідним і допомогти їй зробити саме те, про що весь світ її просить: розбити одну з великих держав світу на полі битви самотужки», – сказав колишній командувач НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав.

The Guardian погоджується з ним. Не можна покладатися лише на санкції. І ЄС довів це минулого тижня. Його рішення дозволити «угорському міні-Путіну» Віктору Орбану потопити ембарго російської нафти було дуже дивним. Але канцлер Німеччини Олаф Шольц й інші європейці, які тремтять, цілком задоволені. З нафтою розібралися, тепер вони будуть наполегливіше боротися з тим, чого їхні банкіри й бізнесмени бояться найбільше – з санкціями проти російського газу.

Але, напевне, найважче зрозуміти те, чому деякі західні уряди продовжують намагатися вести з Путіним справи в звичному режимі, хоча вони точно знають про всі звірства і воєнні злочини, скоєні російською армію.

«Шольц, а також президент Франції Еммануель Макрон регулярно теревенять по телефону з російським автократом. Це має означати, що вони нібито реалісти, які шукають миру. Ні! Вони дурні, які нормалізують масові вбивства», – йдеться в статті.

Витончені дипломати пояснюють, що необхідно зберігати канали комунікації. Боячись дестабілізуючого російського падіння, вони хочуть дати Путіну «можливість вийти» з ситуації. Але вони не розуміють, що Путін, який вважає себе «месією», просто не слухає їх.

Ще одна загадка: чому весь світ терпить міністра закордонних справ Росії Сєргєя Лаврова, який безсоромно вивергає дезінформацію? Чому російських послів запрошують в телеефіри, щоб вони могли поширювати свою брехню? Настав час відправити їх всіх збирати речі. Всіх західних послів потрібно відкликати з Москви, а 300 мільярдів доларів заморожених активів російського Центробанку – скерувати на відбудову України.

Одна з причин підтримки російської безкарності полягає в тому, що Китай і Індія, які поклялися дотримуватися Статуту ООН і міжнародних законів, бажають наживатися на українській агонії, купуючи російські енергоносії з величезною знижкою. Тим часом, країни, що розвиваються, виставляють себе невинними жертвами далекого конфлікту, який їх взагалі не стосується.

На жаль, глобального консенсусу щодо України не вистачає. Але саме стриманість і суперечлива політика західних союзників підриває Київ у критичний момент, коли війна триває вже більше 100 днів. Напівміри – це їхня позиція за замовчуванням. Вони нічого не роблять в повну силу.

Залякані путінськими ядерними натяками, західні лідери бояться, що Україна може перемогти. Водночас, вони морально, політично й риторично зобов’язані подбати, щоб вона й не зазнала поразки. В результаті виникає плутанина, уособленням якої став президент Джо Байден.

Нібито роз’яснюючи військові цілі США минулого тижня, він наголошував, що Росія «повинна заплатити високу ціну». Якщо її не покарати, це «відкриє шлях до спалаху агресії в інших куточках світу з катастрофічними наслідками». Але при цьому Байден уник будь-яких згадок про перемогу України. В його статті на New York Times не було жодного слова про це. Натомість він розмито розмірковував про майбутні переговори, даючи при цьому особисті гарантії Путіну. США не добиваються його повалення, – запевнив Байден. І НАТО теж не будуть атакувати Росію, якщо не буде атаки проти однієї з країн альянсу.

Всупереч всім заявам Пентагону за останній час, Байден наголосив: «Ми не добиваємося довготривалої війни лише для того, щоб завдати болю Росії». Він проігнорував вимогу міністра закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс про повний вихід російських військ з Криму і Донбасу. Надто стримані цілі Байдена – це маніфест «заплутаної серединки».

В якому становищі через це Україна? Вона все ще сама на полі битви, без важливого сучасного озброєння, вимушена воювати за власне життя «лише однією рукою», тому що іншу тримають її ж найближчі друзі.

А в якому становищі Захід? Однаково боячись поразки й перемоги, він сподівається, схрестивши пальці, на певний пошарпаний компроміс, в якому Україна зможе уникнути капітуляції, а Путін погодиться задовольнитися безкарністю й якоюсь частиною української території в обмін на припинення кошмару.

Цей підхід підкошених колін гарантує лише одне: війна буде дуже довгою.

Лише прямий чи непрямий військовий тиск НАТО може змінити цю динаміку. Балотуючись в президенти у 2020 році, Байден обіцяв покінчити з «нескінченними» американськими війнами. Тепер трепетно стримуючи свою відповідь, він й інші лідери Заходу прирікають Україну саме на це.

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.