«Скромний та мовчазний у спілкуванні, впевнений та розсудливий у роботі», – саме так відзиваються про нього побратими. За свою спокійну вдачу, розсудливість та витримку Михайло Рудяк отримав позивний Тихий.
У складі 3 механізованого батальйону 141 окремої механізованої бригади він брав участь у бойових діях на Запоріжжі, Донеччині та Дніпропетровщині. До повномасштабної війни чоловік зброю в руках фне тримав та не мав жодного досвіду у медицині. Потрапивши у військо, став бойовим медиком, рятував життя пораненим та дбав про здоров’я побратимів. Під час переходу війни у технологічну фазу, Михайло Рудяк опанував вміння управляти наземними роботизованими комплексами і здійснював евакуацію поранених та загиблих з передової за допомогою НРК «Терміт» (TerMIT).
Під час відрядження на Дніпропетровщину кореспондентці «Західного кур’єра» вдалось зустрітись із воїном-земляком та безпосередньо ознайомитись з роботою НРК «Терміт», який виконує небезпечну роботу замість людей. На жаль, поки матеріал готувався до виходу, під час одного з нічних виїздів на бойові позиції Михайло Рудяк отримав тяжке поранення внаслідок атаки ворожого дрона. Зараз захисник перебуває на лікуванні у одній з лікарень Дніпра та бореться за можливість стати на ноги та жити повноцінним життям. Про власний бойовий шлях, ціну боротьби за свободу та як НРК змінили картину бойових дій – у ексклюзивній розмові з Михайлом Рудяком.
Від укладальника бруківки – до бойового медика
Михайлу Рудяку 32 роки. Він із села Раковець Солотвинської громади Івано-Франківської області. У цивільному житті працював укладальником бруківки в Україні та за кордоном. Попереднього військового досвіду не мав, строкову службу не проходив. Влітку 2023 року був мобілізований до ЗСУ та розприділений до новоствореного тоді на Прикарпатті 453 окремого піхотного батальйону 141 окремої піхотної бригади (з грудня 2024 року – 3 механізований батальйон 141 окремої механізованої бригади). Пройшов БЗВП у навчальному центрі на Львівщині та курси бойового медика у Великобританії. У грудні 2023 року підрозділ прибув на Запоріжжя. Бойове хрещення Тихий отримав у ролі стрільця-піхотинця.
«Коли вперше заходили на бойові позиції – кулі свистять, гримлять гармати… Побратим каже: «Може, це така адаптація для нас» (сміється). Спочатку страшно було. Але, дякувати Богу, все обійшлось. Тоді ми провели на позиції 10 днів», – ділиться захисник.
Перший досвід бойового медика Михайло отримав під Вербовим у квітні 2024 року. Цей момент назавжди залишився у пам’яті захисника:
«Двоє наших піхотинців Сільвер та Аміго на світанку вирушили на позиції. Це був їхній перший вихід. Через кілька годин нам по рації передають: «Два триста, швидко на вихід». У нашій евакгрупі було четверо осіб – я, Водний, Ярий і Дикий. На БМП «Мардер» нас довезли до певної точки, дальше ми продовжували рух пішки. Спочатку натрапили на Сільвера – він лежав нерухомо долілиць. Я перевернув його і побачив, що у нього в грудях дірка, як кулак, він вже був холодний. Знайшли Аміго – він теж був весь у крові, але, дякувати Богу, живий. У нього було поранення нижніх кінцівок. Я наклав йому тампонади на рани, шину на ногу, вколов знеболююче і почали виводити його», – розповідає військовослужбовець.
«Це була лотерея – пройдеш або ні»
Спершу поранений стрибав сам, потім побратими несли його на носилках. За словами Тихого, найнебезпечнішими були триста метрів поля між посадками – ця ділянка прослідковувалась ворожими дронами та постійно обстрілювалась вогневими засобами.
«Це була лотерея – пройдеш або ні. Треба було бігти дуже швидко. Почався артобстріл, але ми таки встигли добігти до укриття – бліндажик розміром два на два метри. «Мардер», який мав приїхати по нас, був уражений ворожим дроном. До траси, куди могли доїхати медики, було п’ять кілометрів. Ми вирішили дочекатись ранку, притиснулись один до одного і так п’ятеро сиділи цілу ніч у тій норі. На світанку вирішили йти пішки, адже поранений втрачав сили, рани почали гноїтись. До обіду від бліндажа до бліндажа ми таки дістались точки евакуації і передали пораненого медикам. Через вісім місяців лікування та реабілітації Аміго повернувся у стрій», – розповідає Тихий.
Згодом Михайло Рудяк служив на посаді бойового медика взводу, також тривалий час виконував обов’язки бойового медика 7 роти 453 ОПБ.
У його обов’язки входило надання невідкладної медичної допомоги пораненим, організація евакуації, контроль за станом здоров’я особового складу, проведення навчань з тактичної медицини, ведення медичної документації та забезпечення підрозділу медикаментами.
Під час реорганізації бригади із піхотної у механізовану в грудні 2024 року Михайла Рудяка перевели на посаду санітарного інструктора у медичний пункт 3 механізованого батальйону. За словами Тихого, тут почалась «цікавіша» робота. Протягом року парамедик надавав домедичну допомогу пораненим у медичному пункті, який воїни розгортали у підвалах та покинутих сільських хатах.
На рахунку бойового медика – десятки врятованих життів побратимів. Однак, про це Тихий розповідає стримано. Відважний під час виконання службових завдань, у спілкуванні з пресою військовий ніяковіє і є настільки небагатослівним, що кожну відповідь доводиться «витягувати лещатами».
Каже: «Я просто робив свою роботу і виконував завдання, поставлені переді мною». І це ще раз підкреслює його шляхетну скромність. Адже за кожним порятунком – ризик для власного життя, тяжкий фізичний труд та психологічне виснаження.
«НРК – церизикова історія, просто безпечнішого способу евакуації наразі нема»
На початку осені 2025 року Михайло Рудяк закінчив навчання на оператора управління наземними роботизованими комплексами. У медпункті 3 МБ використовують гусеничні НРК українського виробництва «Терміт». В основному вони виконують у підрозділі логістичні функції – доставку провізії та БК на позиції піхотинцям та евакуацію поранених і загиблих із передової.
«Наземні роботи – це логічна альтернатива, яка дає можливість менше залучати особовий склад до небезпечних евакуацій та реально береже життя бійців», – каже оператор НРК.
За словами співрозмовника, через розвиток дронів противника «сіра зона» стрімко розширилася, від 3-5 км до 30 км, і у цю зону складно проїхати транспортом. Запас ходу НРК TerMIT становить до 20 км на одному заряді, хоча на практиці він може долати до 40+ км за ніч за рахунок розутного використання, має вантажопідйомність до 300 кг, розвиває швидкість до 10 км/год та може працювати до 12 годин.
Будь-яка місія НРК починається з планування: маршрут, обліт території, завезення робота на точку старту, керування. Обсяг роботи залежить від задачі та ситуації.
Зараз у 3 МБ 141 ОМБр НРК здійснюють по кілька евакуацій щотижня. Найчастіше – це травми ніг від мін, «пелюстків», уламкові поранення та опіки від FPV, артснарядів та мінометки. Таким чином наземні дрони дають шанс пораненим вижити з мінімальним ризиком для особового складу підрозділу. Загиблих з передової евакуюють виключно НРК.
«Евакуація поранених НРК – це завжди тривожний момент. Через втрату зв’язку поранена людина може залишитись посеред дороги під ворожими FPV та скидами, а ти нічого не можеш зробити… Так, НРК – це ризикова історія, просто кращого способу евакуації наразі нема. Важку техніку противник бачить за десятки кілометрів, а їхати пікапом на лінію вогню – це ризик для екіпажу. Якщо НРК немає, то поранених доводиться нести вручну, а на довгих дистанціях це, майже, неможливо. Одну людину треба нести мінімум вчотирьох. І ще треба мати доброго ангела охоронця, щоб дійти живими і цілими», – говорить Тихий.
Рятівний виїзд, який став фатальним
Вартість НРК «Терміт» близько пів мільйона гривень. Але фактична ціна для підрозділу значно вища через доопрацювання. На базові платформи встановлюють Starlink, доварюють металеві конструкції. Окрім управління оператором НРК, евакуацію супроводжує пілот «мавіка».
Водночас, наземні роботизовані комплекси – це великий розхідник на фронті, який треба постійно поповнювати, каже співрозмовник. Найчастіше роботів виводять з ладу ворожі FPV, частина втрачається через технічні поломки або складні умови місцевості. Але навіть попри це наземні дрони значно безпечніші й дешевші за бронетехніку, яка коштує в рази більше. І головне: у транспорті знаходяться люди, які при підбитті можуть отримати поранення чи загинути.
Що, на жаль, трапилось наприкінці листопада 2025 року. Під час одного з виїздів на бойові позиції екіпажу НРК їхній автомобіль був атакований ворожим безпілотником. Внаслідок ураження загинув військовослужбовець з Івано-Франківщини Іван Гасюк, а Михайло Рудяк отримав тяжкі порання. Зараз Тихий перебуває на лікуванні у одному з медзакладів Дніпра. Воїн переніс три операції, попереду ще кілька та складний шлях реабілітації.
Дякуємо Михайлу Рудяку за сумлінну службу та бажаємо якнайшвидшого одужання та відновлення.
Залишити коментар