У Рогатині відкрили меморіальні дошки ще двом захисникам

На фасаді Рогатинського ліцею Братів Рогатинців під синьо-жовтими прапорами з’явилися ще дві меморіальні дошки. Це мовчазні “сторожі” пам’яті, які щодня нагадуватимуть перехожим про подвиг наших воїнів-земляків – Сергія Олійчука та Тараса Залипки. У цих стінах, де колись лунав їхній дитячий сміх, сьогодні котяться сльози, згадуючи імена захисників. Адже їхні життя стали свідченням великої любові до рідної землі.

Про це йдеться в повідомленні Рогатинської громади, передає Західний кур’єр.

Молодший сержант Сергій Олійчук виконував обов’язки командира відділення 132-го окремого розвідувального батальйону десантно-штурмових військ.

!Це був воїн із відкритим серцем, сповненим любові до донечки Ані, рідних і життя. Він мріяв про день, коли над Україною запанує мир, І саме тому під час повномасштабного вторгнення ворога, не маючи військової підготовки, взяв до рук зброю. На жаль, захиснику не судилося побачити день перемоги. Сергій загинув від ворожого FPV-дрона у свої 44 роки. Це сталося 7 вересня 2024 року під час важких боїв поблизу села Лисівка, Покровської громади на Донеччині. З поля бою тіло воїна виніс побратим”, – мовиться у дописі Рогатинської громади.

Старший лейтенант Тарас Залипка був лікарем-інфекціоністом від Бога. Понад 20 років свого життя присвятив порятунку хворих, особливо в пік пандемії COVID-19, коли очолював ковідне відділення у місті Каховка.

До лав Збройних Сил України Тарас долучився 17 червня 2024 року, працював над формуванням медичної роти в Рівному.

“Обравши псевдо свого дідуся-упівця «Ліщина», він хотів продовжити родинну традицію боротьби за Українську Свободу. Його життя обірвалося раптово – 27 серпня минулого року в лікарняній палаті, куди військового доправили з полігону. Але пам’ять про Тараса Залипку пульсує у серцях громади Рогатина та Каховки й досі”, – йдеться в повідомленні.

Сьогодні до ліцею Братів Рогатинців зійшлися десятки людей: близькі Героїв, їхні побратими, школярі, педагоги, представники влади й духовенство. Смуток застиг на кожному обличчі, але найбільше болю було в очах близьких, особливо батьків.

 

 

 

 

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.