Руслана Гаврилків у мирний час працювала у сфері місцевого самоврядування – була заступником мера рідного міста Долина. Також Руслана Ігорівна очолювала громадську організацію «Жіночий погляд», яка сприяє реалізації потенціалу українських жінок у різних сферах, й приділяє увагу нашім жінкам-героїням на фронті. Крім того, вона створила Благодійний Фонд Долини, який допомагав отримати необхідне лікування нужденним важко хворим людям, а також підтримував лікарні у важки часи – зокрема під час епідемії коронавірусу.
Про воєнний шлях Руслани Гаврилків йдеться в повідомленні Окремого батальйону спеціального призначення “Дике поле”, пише Західний кур’єр.
“Але все змінило повномасштабне вторгнення нацистської росії в Україну. Заступниця мера мирного міста на Галичині доєдналася до війська яке виконує важливі бойові завдання на іншому боці України. Руслана Гаврилків приєдналася до захисників бойовим медиком окремого розвідувального взводу, який завжди знаходиться на самому вістрі бойових дій”, – інформують у підрозділі.
Згодом в окремому батальйоні спеціального призначення “Дике Поле” Руслана Гаврилків очолила групу ЦВС (Цивільно-військового співробітництва).
“Чого потребує ця робота? Терпіння, витримки та поваги до людей, щирого бажання допомогти – бо інакше просто не вийде. Треба мати міцну моральну основу, величезну силу духу – і зберігати людське ставлення до оточуючих. Судить самі: на своїй посаді Руслана Ігорівна їздила на ексгумації, на пошуки тіл зниклих безвісти бійців батальйону, спілкувалася з рідними бійців які загинули. Це дуже непросте завдання”, – йдеться в повідомленні.
Також керівниця групи ЦВС організувала всю роботу із цивільним населенням прифронтових територій у зоні відповідальності батальйону: якщо у людей була об’єктивна потреба евакуюватись, хоча заважав банальний страх, – Руслана Гаврилків знаходила спосіб вивезти людей.
“Зокрема, особисто їздила в населені пункти в трьох областях України, в райони, у яких батальйон тривалий час вів дуже напружені бойові дії з ворогом. У цих селищах попри постійні бойові дії навколо й руйнування будівель ще залишалися місцеві жителі – в основному літні люди, які переїзду боялися більше ніж ворожих обстрілів. Руслана Ігорівна переконувала виїхати звідти всіх пенсіонерів, відвозила їх у більш віддалені від фронту населені пункти, допомогла їм оформляти та отримувати пенсії.
Допомога людям є справжнім покликом для Руслани Гаврилків. Вона ніколи не втрачає можливість підтримати людей на прифронтових українських землях, зокрема приділяє особливу увагу дітям. Ще у складі окремого батальйону “Дике Поле” жінка-військова постійно передавала дітям на прифронтових територіях подарунки, необхідні ліки, – все намагалася привозити сама. Також зібрала батальйонних медиків й організувала медичну допомогу на прифронтових територіях, насамперед літнім людям. У випадку скарг медики надавали ліки які могли, які були необхідні людям”, – зазначають в батальйоні.
Згодом Руслана Ігорівна очолила відділ ЦВС штурмового полку, а потім і корпусу, де теж постійно виїжджала для спілкування з людьми на місцях, підтримувала рідних бійців які загинули або зникли безвісти.
“Вона завжди знаходила можливість завезти подарунки дітям, та організовувала евакуацію усім, хто хотів виїхати. Тепер Руслана Ігорівна керує службою ЦВС високого рівня. Але так саме організовує допомогу людям біля ЛБЗ – дітям, літнім людям. Українці на прифронтових територіях завжди знають, що вона допоможе, й розраховують на неї як на представника Війська, представника України. Такий шлях під час великої війни обрала українська жінка, яка не бачила іншого вибору крім як залишити мирне життя та встати на захист України. Те що день її народження – той самий що й у Степана Бандери – звісно, це простий збіг. Але він є дуже символічним у даному випадку. Бо він нібито каже про те, що кожен обирає свій шлях, головне – любити Україну та робити усе можливе задля її перемоги”, – резюмують в “Дикому полі”.
Залишити коментар