13 травня 2025 року у селі Бубнище попрощались із 33-річним воїном Василем Ткачем, який загинув 5 травня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Малинівка Пологівського району Запорізької області.
Пише Західний кур’єр з посиланням на пресслужбу Болехівської міської ради.
Василь Ткач народився 31 січня 1992 року у дружній багатодітній сім’ї. Змалечку зростав у любові, був допитливим, чесним, світлим, щирим. Вмів знаходити радість у простих речах. Але найбільшою його цінністю була родина. У ранньому віці він втратив батьків і взяв на себе відповідальність за молодших сестер. Самотужки опікувався ними, став їм опорою й захистом, замінив батька й матір.
У пам’яті вчительки Віти Барабаш та однокласників у Поляницькій школі, де він навчався, Василь Ткач залишився відкритим, сповненим любові до рідних, друзів та усіх, кого знав.
“Наш Василь був не просто воїном. Він був частиною серця нашої родини, тим промінчиком світла, що світив навіть у найтяжчі часи. Ще змалку він мав у собі щось особливе — ту доброту, що не потребує гучних слів, і ту витривалість, яка формується в душі ще до того, як ми стаємо дорослими. Василь був тим, хто ніс у собі світло миру, порозуміння і тепла. Він мав рідкісну здатність відчувати біль іншого й не залишити людину в ньому наодинці.
Василь загинув як герой. Але для нас він залишиться не лише героєм. Він — наш Василько, той хлопчик з ясними очима, той, хто вмів тримати за руку в найважчу мить, і той, хто ніколи не давав нам впасти духом”, – написала про полеглого захисника його сестра Діана Пилипів.
Попри м’яке і щире серце, Василь Ткач він був справжнім чоловіком — витриманим, дисциплінованим, вірним принципам. У всьому, що робив, був чесним і відданим. Пройшовши всі етапи воєнного вишколу, він став командиром стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини А7166.
“Відважний воїн, побратим, справжній захисник рідної землі. Його поважали побратими, слухалися підлеглі. Але навіть за серйозністю форми й посадою — він завжди залишався просто Васильком: відкритим, добрим, справедливим. Він був світлом. І залишився ним”, – йдеться у дописі.
Сотні людей — рідні, друзі, бойові побратими та односельці — прийшли віддати шану загиблому. Під час прощання отець-декан Болехівського деканату Василь Дзяйло наголосив:
«Ми прийшли сьогодні у це село, на цю землю, щоб поклонитися Герою Василю і могилам кожного солдата, який загинув на війні. Свого часу покійний Василь і всі загиблі воїни, які взяли до рук зброю, розуміли, якою є вартість свободи і незалежності. Вони свідомо зробили свій вибір і заради кожного з нас віддали своє життя. Ціною цих жертв ми здобуваємо незалежність і мир. Нехай ці жертви, каліцтва, рани України, які ми зустрічаємо кожного дня на вулицях міст і сіл, не будуть даремними. Нехай Боже милосердя панує над Україною, дає силу і кріпость нашому народові і Перемогу, яку ми вимолюємо та виборюємо…».
Від імені полеглого воїна зворушливо попрощався з рідними настоятель храму Святої Параскеви УГКЦ с.Бубнище отець Руслан Андрусишин:
«Прощайте, мої рідні. Я завжди буду з вами — у ваших серцях, у ваших молитвах, у кожному мирному ранку. Бережіть одне одного, як я беріг вас. Пробачте, що не зміг повернутись…»
Відспівали воїна у храмі Святої Параскеви УГКЦ с.Бубнище. Під звуки військового оркестру, в супроводі військових, з красивими букетами квітів у руках, траурна процесія провела померлого захисника України до місця останнього спочинку…
Тут пролунав Державний Гімн України та салютні постріли, що віддали шану загиблому воїну. Державний прапор України, який накривав труну, було передано його сестрі Галині — як знак пошани, вдячності та скорботи.
Молодший сержант Василь Ткач назавжди залишиться символом незламності, гідності й жертовності. Його подвиг — це ще одне свідчення того, якою ціною виборюється свобода України.
Залишити коментар