Вірші 18-річної дівчини з Брошнів-Осади можуть увійти у патріотичну збірку поезій

Вірші 18-річної дівчини з Брошнів-Осади можуть увійти у патріотичну збірку поезій студентів ПНУ ім. Василя Стефаника.

У чому полягає феномен творчої людини? – таке питання ставиш  собі, коли спілкуєшся з особливо обдарованими творчими людьми, серед яких можна назвати юну жительку Брошнів-Осади 18-річну Марину Хімій.

Ця дівчина змалечку вирізнялася серед своїх ровесників. Вже у віці 10 років почала писати вірші, букви і слова філігранно виводила у зошит, пише “Західний кур’єр” з посиланням на сторінку Брошнів-Осадської ТГ. А які теми для роздумів осягала! Вона пробувала пізнавати світ через моделювання щасливої сім’ї, любові до України, і тому колись давно, спілкуючись зі своїм дідусем Миколою, так і сказала: «Мені подобається багато країн, але я – українка, простіть…»

Її життя складалося так, що через проблеми зі здоров’ям Маринка 4 роки, а це був підлітковий вік, була на індивідуальному навчанні.

«Практично я була відірвана від живого спілкування з ровесниками, і це, напевно, вплинуло на мене, мій світогляд був дещо іншим: ще досі намагаюся зрозуміти багато речей. Щоби заповнити час, натомість я тоді багато читала, вивчала різні види декоративно-прикладного мистецтва, у чому особливо допомагала мама, значну нішу заповнювала поетичними спробами», – пояснила М. Хімій.

А все це, як бачимо нині, дало досить добрі результати: висока успішність у навчанні, високий інтелектуальний розвиток, написання віршів та поем.

«Я пишу те, що бачу. – розповідає Маринка. – Це не умисно написані рядки, а це – моє серце, моя душа, моя уява. Буває, коли приходить натхнення, у місяць можу написати до 10 віршів. От бачу цікаву пейзажну картину – описую її. Трапляється неординарна подія в житті – пишу про неї через призму власних поглядів на ситуацію і своїх думок. Мої поезії – це фрагменти з життєвих подій».

Свої вірші дівчина поділяє на такі основні види: рефлексивні, вірші-роздуми, пейзажні та ліричні.

«Ті дитячі, які були написані у зошиті, на жаль, я втратила у 2022 р., коли почалася війна. А інші, які писала на комп’ютері, збережені – їх понад 250!», – пояснила Маринка.

Можна ствердити, що поезії Марини Хімій вдалі – її вірші відібрані для друку у збірку, яку невдовзі видасть профком Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Слід вказати, що М. Хімій якраз у цьому році закінчила І і вже перейшла на ІІ курс цього вузу, навчаючись на факультеті психології та філософії. До речі, Марина впевнена, що вибір майбутньої професії зробила вдало – він дуже акомпонується з її творчим характером і неординарними поглядами на життя.

«Пригадую, якось в колі сім’ї ми вирішували питання, куди мені піти вчитися далі. Вибір стояв між медициною і психологією. Батьки наполягали: не думай, мовляв, про бюджет, йди за покликом свого серця… Ніч не спала, думки переповнювали душу, і врешті прийшла до висновку, що це – психологія. Переступивши двері деканату факультету психології та філософії, я так і сказала: «Я прийшла вступати до Вас…»

Тепер Марина староста групи, і, як розуміємо, її творчість в університеті також відома. А ще – відеоролик у мережі YouTube, де у приміщенні вузу Марина демонструє вироби, які продавала на благодійній ярмарці від свого факультету.

Літні канікули студентка не марнує. Вже почала практикувати послуги з психології, пізнаючи думки й проблеми людей різних за статями.

«Бо, як каже мій тато, це час помилятись та вчитись на своїх помилках щоб отримати досвід», – пояснила дівчина.

А між тим Марина ще займається в’язанням, виготовляє підвіски з допомогою гербарію та епоксидної смоли. І якщо дівчина подарує Вам власноруч виготовлений конверт з елементами гербарію, то знайте, що це її особлива прихильність – це витрачений додатковий час цієї обдарованої творчої людини.

– Маринко, у нашому рідному селищі, зрештою, і в нашій Брошнів- Осадській громаді в цілому ніколи не було спілки літераторів – людей, які, зібравшись на творчі вечори, могли б обговорювати і рецензувати твори одні одних, а таких особистостей – чимало. Спілка літераторів – це мотивація, це перші кроки до успіхів, до членства у Національній спілці письменників України, – сказала.

М. Хімій задумалась і було видно, що думка зачепила її.

То в чому ж феномен творчої особистості? Можливо, у здатності генерувати те, що не було відомо, в об’єднанні різних площин буття – тілесного і духовного, у нормах і цінностях суспільного життя… Та, як мовиться, достеменно відомо і наукою доведено те, що талант – від Бога, і він передається з покоління в покоління на генетичному рівні.

У Маринки – це точно. Адже батько – Геннадій – за першою освітою художник, а мама Інна – здібна у декоративно-прикладному мистецтві. Очевидно, їх донечка розвивалася у правильному руслі – зростала Маринка, і росте в паралелі і її творчість.

На високій вершині Говерли
Промінням невідомі квітучі сади,
Як яблуневі пелюстки сяють на сонці,
Як ніжно, ніжно шелестить дерева крони.
Снігові лавини й хуртовини не цілували листя,
Що зеленим кольором заливає світ.
Небачений ніколи ще на Говерлі
Яблуневий, пахучий цвіт.
Як вечорами аромат стає сильнішим,
Як блищить роса щоранку на пилку,
Біленькі пелюстки рожевим відтінком залиті,
А бджоли з квітки на квітку «жу-жу».
У кожному сантиметрі подих часу,
Нові пуп’янки поки розпустяться –
Старі квітки, як сніжок, опадають,
Покривають шовковим ковром стежини.
Та на Говерлі, де стискається повітря,
Пусті вершини снігових перекрутів,
Тут – лід б’є та точить вітер,
Тут – небачений ще ніколи яблуневий цвіт.
***
Серед громових дощів засяяв блиск,
Бери до рук свій карабін, підіймай до неба,
Пробачай серед шторму усе, що відбулося,
Вистрілюй всі залпи, прощай собі.
Під блискавичним спалахом
Ховайся десь унизу, зализуючи рани,
Зцілюй себе. Ти ж знаєш, що окрім тебе
Ніщо тебе щасливим не зробить.
Просто дивись у щілину, високо вгору,
Там серед зливи, птахи намагаються летіти.
Будь, як ці птахи, скрізь важку негоду
Навчися все облітати, досягаючи
сонця.
Викинь усю зброю, бо тут лише
вразливий ти,
Без відчуття болю, не зрозуміти благополуччя.
Самотність, та це не надовго,
Навчися бути собі другом і прийдуть інші.
Палахкотітимеш як зірка, найгарячіша,
Осяявши в той же час цілий світ,
Свій великий, яскравий, люблячий світ,
Тільки пробач себе і зцілюй рани.

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.