Історія нашого міста наповнена не лише визначними подіями, а й людьми, які день за днем змінювали його на краще. Одні розбудовували місто, інші зводили важливі будівлі, ще інші рятували мешканців від вогню. Та іноді всі ці ролі поєднувалися в одній людині.
Саме таким був Владислав Мюльн – міський будівничий, який допоміг Станиславову відродитися після великої пожежі, керівник пожежної служби, громадський діяч і людина, чиє ім’я донедавна було мало відоме широкому загалу, пише Західний кур’єр.
На посаді міського будівничого
Владислав Мюльн народився в 1831 році, а в 1862 році обійняв посаду міського будівничого Станиславова, яку займав до 1867 року. Пожежа 1868 року коштувала посади міському голові Антонію Суханеку. Коли крісло бургомістра зайняв Іґнацій Камінський, він у 1870 році повернув Владислава Мюльна на посаду міського будівничого. Перед будівничим стояло непросте завдання – відновити місто після пожежі у стислі терміни і з невеликими фінансовими затратами. Під час відбудови міста Мюльн намагався відмовитися від архітектурних надмірностей – будинки мали бути простими, надійними та не надто дорогими. Його друга каденція тривала до 1896 року.
За цей час місто прикрасилося трьома будівлями, які він проєктував. Це реальна школа (1872 року будівництва, тепер вул. Незалежності, 17), жіноча школа імені королеви Ядвиги (1877 рік, нині вул. Грушевського, 16), чоловіча школа імені Міцкевича (1877 рік, тепер вул. Міцкевича, 3). Замовлення на останню споруду він здобув у конкурентній боротьбі, запропонувавши за свої послуги 200 корон у той час як інший архітектор хотів 350 корон. Дослідниця Жанна Комар зазначає також, що Мюльн відбудував гарбарню Саломона Вайсбаха біля ріки Млинівки в 1879 році.
У 1890 році було оголошено конкурс на проєкт будівлі міського театру. До журі, яке займалося розглядом проєктів різних архітекторів, входив також Владислав Мюльн. Крім того, членами журі були такі поважні особи як інженер і посол міської ради Юзеф Єгерманн, архітектор Ян Шпорек, інженер Якуб Мерунович та інші.
Крім великих проєктів, на посаді міського будівничого Мюльну доводилося вирішувати багато дрібніших, однак необхідних справ. Так, у січні 1888 року він звітував перед міською радою Станиславова у справі будівництва складів для посполитого рушення (земської охорони) та ремонту казарм крайової оборони. У лютому того ж року він виступив перед послами у справі ремонту колодязя біля казарм крайової оборони. Саме на Мюльна був покладений обов’язок пошуку міського інспектора зелених насаджень. У травні 1892 року цю посаду зайняв львів’янин Каетан Місюрович, який ввійшов в історію міста як справжній майстер своєї справи.
Судячи зі звітів про засідання міської ради, Мюльн не боявся висловлювати свою думку, через що у міській раді часом спалахували доволі гострі дискусії. Зокрема у серпні 1887 року міська рада обговорювала питання будівництва приміщення для коней та екіпажів артилерії. Деякі депутати висловилися категорично проти цього будівництва, адже місто вже і так збудувало казарми артилерії. Будівничий Мюльн, коли йому надали слово, зауважив, що якщо місто цього приміщення не збудує, то потім буде вимушене брати його в оренду і платити значні кошти. Це розлютило посла Маєрановського, який зауважив, що Мюльн був лише інженерним урядником магістрату і не мав права вступати в суперечку з міською радою.
На пожежній службі
Свою роботу міського будівничого Мюльн поєднував із діяльністю на пожежній службі. Він став першим і багаторічним головою товариства добровільної пожежної служби, заснованого в 1872 році, а згодом очолив і професійну пожежну службу. У знак визнання високих заслуг йому було присвоєне звання почесного члена добровільної і міської пожежних служб.
Добровільні пожежники не отримували платні від міста, проте нерідко працювали навіть краще, ніж їхні професійні колеги. Газета «Кур’єр станиславівський» в 1888 році зазначила, що добровільні пожежники прибули на гасіння пожежі будинку пана Кіндлера раніше, що викликало ревнощі в професійних пожежників.
У січні 1888 року під головуванням Владислава Мюльна відкрилися загальні збори товариства добровільної пожежної служби. Як зазначив заступник голови Феліціян Петчель, минулого 1887 року добровільна пожежна служба брала участь у гасінні чотирьох пожеж, провела 12 вишколів у польових умовах, 85 спортивних тренувань, шість квартальних інспекцій та десять демонстрацій у повному обмундируванні. Витрати товариства за той рік трохи переважали доходи. Доходи складали 1011 корон, а витрати – 1153 корони. Під час зборів було виголошено подяку громадському активісту і відомому фотографу Тадеушу Аритиховському, який протягом 12 років займався спортивним тренуванням пожежників.
Станом на 1889 рік добровільна пожежна служба Станиславова налічувала 52 діючих працівника і ще 45 почесних учасників. Але на які ж кошти вона утримувалася? Певною мірою її підтримувала станиславівська міська влада, але переважно вона жила на пожертви небайдужих містян. Так, почесний учасник добровільної пожежної служби і заможний станиславівський купець Гуне Йонас лише у 1888 році пожертвував 1 тис. злотих ринських з власних коштів.
Коли Мюльн почав займатися справами ще й професійної пожежної служби, її справи знаходилися не в найкращому стані. Як повідомила преса у лютому 1888 року, пан Алойзій Міллерович, колишній комендант міської пожежної служби, мав постати перед судом за привласнення коштів і шахрайство. Щоправда, провину його так і не вдалося довести, але галасу цей процес у місті наробив немало.
Банківська та судова діяльність
Те, що Владислав Мюльн був дуже шанованою людиною в місті, доводить і той факт, що у серпні 1886 року він був обраний присяжним суддею при Окружному суді Станиславова. Цієї честі він удостоювався і у пізніших роках.
З квітня 1887 року Владислав Мюльн фігурує у міській пресі як діяч Залічкового банку. Зокрема він був обраний заступником одного з директорів цієї установи.
Через свою діяльність він мусив давати показання у гучній справі Урбана, яка прогриміла на цілу Галичину. В 1887 році тодішній директор Залічкового банку Юзеф Урбан сфальшував два векселі на невелику суму – 300 злотих ринських. Афера успішно зійшла йому з рук, тож він і далі припускався дрібних махінацій. Аж врешті-решт попався, коли видурив під вигаданим приводом від Віденського товариства урядників 2 тисячі й використав ці гроші на власні потреби. Мюльн чесно повідомив під час надання свідчень, що великої ролі у діяльності банку він не відгравав, а його посада там була радше номінальною, зокрема він мав підписувати деякі документи. Тому він не міг надати слідству ніякої інформації стосовно махінацій пана Урбана. Під час слідства ще й виявилося, що деякі підписи Мюльна на документах були підроблені.
До речі, це була не єдина кримінальна неприємність, до якої мимоволі був втягнутий Владислав Мюльн. У вересні 1889 року в його будинок по вул. Липовій (тепер вул. Шевченка) вломилися злодії. Непрохані гості влізли до пивниці і вкрали всі домашні харчові запаси, серед яких були 11 пляшок вина та кілька фунтів вершкового масла.
12 лютого 1907 року Владислав Мюльн помер. Голова спілки пожежної служби зі Львова надіслав до родини покійного таку телеграму: «Смерть Владислава Мюльна є такою втратою для крайової пожежної служби, що наш біль дорівнює вашому. Надсилаючи родині вирази нашого співчуття, одночасно просимо співчуття і для пожежної служби». У похороні взяли участь добровільні і професійні пожежники, делегат від пожежної служби Княгинина-села і численні містяни. Будинок по вул. Липовій, де проживав Мюльн, у 1908 році спадкоємці продали місцевому купцю Генрику Рауху.
В 2022 році Івано-Франківська міська рада перейменувала на честь Владислава Мюльна провулок, який з’єднує вулицю Івана Франка та будівлю Головного управління ДСНС області. 7 травня 2026 року на честь Владислава Мюльна відкрили пам’ятну дошку.
Олена БУЧИК
Залишити коментар