Євген Попик, бойовий медик 76-го батальйону 102 бригади ТрО, до війни працював головним спеціалістом державної екологічної інспекції Хмельницької області. До лав Збройних сил України пішов добровольцем 25 лютого.
Пише Західний кур’єр з посиланням на фб-сторінку 102 бригади ТрО.
«24 лютого 2022 зранку дружині зателефонував дядько з Харкова і сказав, що окупаційні війська заходять у Харків. Я пішов на роботу і там з колегами ми прийняли рішення іти до армії захищати країну від ворога. Зранку 25 лютого ми були вже біля військкомату», – говорить військовослужбовець.
Свій бойовий шлях почав з посади стрільця:
«До кінця 2022 року я був на посаді стрільця у роті контр-диверсійної боротьби 106-ої бригади ТрО, у складі якої я виконував різні бойові завдання, в тому числі на Бахмутському напрямку. Я боронив підступи під Бахмутом – це було село Підгороднє, не давав ворогу просунутися до траси Словянськ – Бахмут. Це була дуже важлива дорога забезпечення наших бійців зброєю, боєкомплектами».
«Якщо казати про свій перший бій – я цей день пам’ятаю похвилинно. Ми зранку виїхали на позиції і нам потрібно було пройти пішки приблизно 5 км. Вже на підходах до позицій нас помітив ворожий дрон і ворог почав обстрілювати нас з кулеметів, з АГС, мінометів, РПГ. Двоє бійців було поранено, а по нас з товаришем почав працювати ворог з РПГ. Ми підповзли до невеликого окопу, де вже сиділо два бійця іншого підрозділу, і які нам казали, що тут вже зайнято. Мій товариш Вадим застрибнув, я впав на Вадима, в мене залишились неприкритими ноги і я кажу – Вадим посунься – в мене ноги зверху. Він каже – не можу, бо ти на мені лежиш. Але я знайшов сили піднятись на руках і сховати ноги, ми пересиділи цей обстріл, а далі перейшли в інший окоп і добу тримали там оборону. Проти нас воювали в основному вагнерівці. Вночі вони одягали спеціальний одяг і їх було погано видно в тепловізори. Ми працювали по них зброєю, трошки їх знищили».
Євген говорить, що на передовій неможливо звикнути до постійних ударів артилерії та авіації – кожен момент він може відбутися і бійці повинні завжди бути до них готовими.
Тепер Євген служить у 102-ій бригаді ТрО на посаді медика:
«До війни я з медициною був мало знайомий, але під час війни пройшов курс медичної підготовки і став бойовим медиком. Ми, бойові медики, виконуємо свої завдання в окопах на передовій разом з бійцями. Наше основне завдання при пораненні бійця – надати йому першу допомогу, стабілізувати стан та доставити до місця евакуації».
Про 102-гу бригаду, яка вже рік на передовій захищає Гуляйполе, в Євгена склалось своє особливе враження:
«102-а бригада ТрО Івано-Франківщини вже рік боронить Гуляйполе. Це ті «бородаті хлопчики», яким при житті треба поставити високий-превисокий пам’ятник, тому що вони не дали ворогу просунутись ні на метр. Ворог реально боїться наших хлопців у Гуляйполі.
Ворог наразі не просувається, він буксує, ми їх зупинили. І я говорю зараз не тільки про військових, але і про волонтерів, про родини військових та усіх, хто взяв участь в обороні держави».
Вдома на Євгена чекають дружина та донька, якій іноді складно пояснити чому він тут, на війні:
«Я іноді виходжу на інтернет зв’язок зі своєю донькою – це завжди тяжкі розмови про те, що я тут (на війні) роблю, і коли вона запитує «тату, чому ти там?» – я відповідаю – щоб ти могла спокійно ходити до школи, розвиватися, рости, відпочивати».
Залишити коментар