Регулярні і нерегулярні перебої з електрикою, які спричинені російською агресією, мимоволі спонукають згадати деякі цікаві факти пов’язані з історією енергетики Косова.

Цікаві факти оприлюднили на сторінці Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульцини, пише “Західний кур’єр”. 

Косівський краєзнавець Богдан Павлюк віднайшов згадку про електричне освітлення у Косові в описі “Прогулька в гори” А. Будзиновського, опублікованому в газеті “Руслан” 1909 року.

“До Косова ми в’їхали вже по заході сонця. Зараз на вступі осьвітленє міста неприємно вразило наш льокальний, львівський патриотизм. Цілий Косів є іменно о много лучше осьвітлений чим Львів, По цілім місті стоять високі електричні лямпи, такі самі як у Львові доперва тепер уставили на Марийскій площи. Ті лямпи — хоч нігде правди діти — не всі сьвітили ся ясним білим сьвітлом осьвітлюючи нам гостинець ясними білими смугами сягаючими також далеко в бічні вулиці.”

С. п. Ігор Пелипейко у своїй книзі «Люди і долі» повідомляє, що перша електростанція у Косові запрацювала у кінці 20-х років. Власником (за іншими даними директором) був Й. Кауфман. Крім освітлення вулиць та домів косів’ян, «електровня» давала струм для проекторів кінотеатру «Аполло». Фільми в той час були ще німими, без озвучення. Їх показ супроводжували музиканти – тапери ( в тому числі Михайло Ясельський – знаний косівський скрипаль)

Масивний, квадратний у плані, будинок електростанції містився по вулиці Небесної Сотні, на перехресті з вулицею від пошти. Високі у два поверхи вертикальні вікна були засклені напівпрозорими квадратиками. Над вхідними дверима вмурували прості трубчасті кронштейни, до яких підвісили сферичні світильники з матового скла (які в принципі мало що освітлювали, крім самих себе). Перший генератор приводив у рух могутній двоциліндровий дизель «Löbens Dorf» з величезним маховиком і пасовою передачею.

“Косів належав до небагатьох міст в Галичині, де відносно рано запровадили електричне освітлення. Старі світлини майже не зафіксували вуличних ліхтарів, отже перехід від тьмавих каганців до яскравого сяйва електроламп мусив бути вражаючою подією”, зазначають у дописі.

Із збільшенням числа абонентів поповнювался й технічна база. Незабаром прибув дизель «Buda», виготовлений на заводі в промисловому районі Будапешту, потім багатоциліндровий австрійський «Graz». Цей двигун відзначався верхньоклапанним механізмом, який черговому оператору доводилося періодично змащувати олив’яркою – бляшаною посудиною з дуже довгим носиком, подібною до якогось фантастичного чайника. Між іншим, працівники електровні часто користувалися українськими технічними термінами. На запобіжник – (калька з російського «прєдохранітєль») – говорили «безпечник» і т. ін.!
Під час Другої Світової війни, за німецької окупації, електростанція продовжувала працювати, але в кінці 1944 року німецька адміністрація наказала демонтувати генератори, запакувати їх в ящики й відправити «у фатерлянд».
І тут відбулася, без перебільшення, героїчна подія в історії Косова. Працівники електростанції, під керівництвом Юрія Каплича, демонтовані генератори закопали у березі річки, а ящики заповнили різним металобрухтом, цеглою, акуратно опорядили і відправили в Коломию на залізницю. У разі викриття, за законами воєнного часу, їм та їхнім родинам грозила неминуча смерть на місці! (без «вручення повідомлення про підозру»!).
Та все закінчилося щасливо. Фронт незабаром посунувся на захід, а місто – рідкісний випадок – знову було зі світлом. Директором електровні став Юрій Степанович Каплич. У разі пошкодження на лінії, черговий електрик, без письмових заяв, узгоджень і дзвінків на «гарячі лінії», брав торбу з інструментами, сідав на ровер і виїжджав на виклик. Косів’яни жартували: «лампочка ілліча, а світло Каплича». Гумористичний контекст приказки полягав у твердженні радянської влади, що електрифікацію запровадив Лєнін, а електролампочку взагалі винайшов не американець Томас Едісон, а якийсь росіянин Лодигін.
“В кінці 40-х років до Косова привезли трофейний генератор фірми «AEG» з газотурбінною установкою. Спочатку його планувалося використати для діяльності промислових підприємств в Калуші. Проте калуські фахівці не змогли розібратися з численними кінцями обмоток генератора, що радянські солдати захопили в якомусь місті у Німеччині. Юрій Каплич півтора місяця вивчав розташування обмоток, проводив випробування і таки запустив його в роботу! До електровні прибудували ще один корпус і німецька техніка ще працювала аж до під’єднання Косова до Бурштинської енергосистеми”.
На жаль, увесь комплекс косівської енергетики з часом відправили на переплавку. А тепер він міг би бути неабиякою туристичною атракцією.
Юрій Джуранюк, завідувач сектору обліку Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філії Національного музею НМГП імені Й. Кобринського)

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.