Юрій Пахомов – вчитель Івано-Франківського ліцею №24 та Українського ліцею Монтессорі, який нещодавно посів друге місце на всеукраїнському конкурсі «Учитель року-2025» в номінації «Хімія».
Це не перший його вагомий здобуток, як педагога. В 2020 році Юрій Пахомов переміг у всеукраїнському конкурсі «Кращий STEM – урок». У 2024-му увійшов до ТОП-50 найкращих вчителів України за версією премії Global Teacher Prize Ukraine. Крім того, 35-річний освітянин є співавтором підручника з хімії для середньої школи, затвердженого грифом Міністерства освіти і науки України. Цьогоріч діти завершили 7 клас, навчаючись за ним.
У роду Юрія Пахомова близько пів сотні його предків займалися викладанням. Але сам чоловік, перш ніж стати педагогом, змінив кілька десятків спеціальностей – від бармена нічного клубу до директора Національної спілки художників України. Пошуки справи життя врешті завершилися усвідомленим обранням фаху вчителя. До того ж предмету, який традиційно вважається одним із найскладніших для дитячого сприйняття – хімії.
Про свій шлях у професії, виклики в роботі сучасних педагогів та підходи, що допомагають їх долати, Юрій Пахомов розповів у інтерв’ю «Західному кур’єру».
– Юрію, перед тим, як ми будемо говорити про вас, як про педагога, розкажіть, яким ви були школярем?
– Чесно кажучи, досить непосидючим. Згадуючи себе у школі, завжди кажу, що саме за мою поведінку в ті часи, Бог «покарав» мене тим, що зараз я працюю вчителем (сміється, – ред.). Це жарт, звісно, бо, насправді, я дуже люблю свою роботу. Але, навчаючись у школі, я, відверто, був досить лінивим. Мене потрібно було зацікавити тим чи іншим предметом. Не кожному вчителю це вдавалося. В певний момент мені просто стало нецікаво вчитися. Для мене були нецікавими підручники, підходи, методи більшості педагогів. Я досі схильний до думки, що діти обирають предмет, який їм подобається, не тільки через те, що вони його розуміють. А, першою чергою, через педагогів, які його викладають.
– Розкажіть про свій шлях до професії.
– Те, що я вмію пояснювати складні речі так, щоб їх розуміли інші, я усвідомив ще в середній школі, коли допомагав з хімією друзям. Це прикольно, коли людина починає в тебе на очах розуміти те, що ти говориш, відкривати для себе щось нове.
У себе в роду я майже 50-й вчитель. Тому, щоб впевнитись у тому, що професію педагога обираю саме я, а не вона мене, пробував себе у абсолютно різних сферах. Працював в університеті інженером-програмістом, в різних школах, коледжі. Потім мені запропонували стати директором спілки художників України. Я не малював, тільки керував приміщеннями.
Моя перша робота в школі співпала в часі з роботою бармена. Мені тоді був 21 рік. Був навіть місяць, коли я паралельно допрацьовував у клубі, та вже працював вчителем у школі. Це був, напевно, найважчий період в моєму житті.
– Як довго ви викладаєте? З якими класами працюєте?
– Коли я працював на інших роботах, все одно займався вчителюванням, як хобі. Буквально два-три уроки на тиждень. Повністю у професію вчителя я перейшов сім років тому.
Зараз я викладаю у ліцеї №24 Івано-Франківської міської ради та Українському ліцеї Монтессорі.
У ліцеї свій основний предмет – хімію – я викладаю для учнів 7-11 класів. Також читаю інші предмети, такі, як «Пізнаємо природу», які починаються з 5 класу. Маю кілька годин гуртової роботи з дітками від 2 класу. Крім того, у мене класне керівництво над 6 класом.
Тому в своїй роботі я охоплюю дуже широкий віковий спектр учнів.
– Ви успішний вчитель. Нещодавно ви посіли друге місце на всеукраїнському конкурсі «Учитель року – 2025» у номінації «Хімія». У 2020 році перемогли у Всеукраїнському конкурсі «Кращий STEM – урок». У 2024-му увійшли до ТОП-50 найкращих вчителів України за версією премії Global Teacher Prize Ukraine. Що ви вважаєте своїм найбільшим професійним досягненням?
– Ще в 2020 році я переміг на обласному відборі конкурсу «Учитель року» і мав їхати на всеукраїнські змагання. Але, за три дні до початку конкурс відмінили через пандемію коронавірусу. Досі вважаю це своїм незакритим гештальдом. Цього року на конкурсі я посів друге місце.
Насправді я з командою однодумців та осібно приймаю участь в дуже багатьох конкурсах кожного року. Але тут мова не про успіхи чи невдачі. Я займаюся цим не тому, що маю багато вільного часу. Я завжди кажу дітям, що для того, аби їм відчинили двері, треба в них постукати. Своїм прикладом я хочу показати учням, що потрібно діяти, щоб їх помітили. Було б лицемірно, якщо б я просто сидів на місці, а їм казав «давайте, робіть щось».
Але своїм найбільшим досягненням, як педагога, я вважаю не перемоги на конкурсах, а класне керівництво. Я дуже цього боявся, і, буквально, нещодавно взяв на себе цю відповідальність. Сам собі кинув виклик. Але зараз мені дуже подобається дивитися на особистісне зростання дітей. У них я бачу, як проростає те, що я вкладаю.
– Також ви є співавтором підручника з хімії для середньої школи. Розкажіть про цей досвід.
– Так, я є співавтором підручника з хімії, який затвердило Міносвіти. Цього року діти завершили 7 клас, навчаючись за ним. Я дуже тішуся, що наш підручник відгукнувся в серцях багатьох вчителів, які його замовили. Навіть на конкурсі «Учитель року» я зустрів педагогів, які обрали наш підручник і дуже позитивно про нього відзивалися.
Ми намагалися зробити викладання хімії максимально простим і зрозумілим для дітей. В нашому підручнику є персонаж – кішка Селена. Це такий траблмейкер. На початку кожного параграфу з нею щось трапляється. Наприклад, вона варила картоплю, а та почала смажитися. Це якраз про досвід з життя.
Також ми вже розробили підручник на 8 клас, який з вересня буде у школах. Йде підготовка підручника для 9 класу.
– Коли наше покоління навчалося у школі, хімія вважалася одним з найскладніших предметів. Любили її 2-3 учні з класу, не більше. Яка ситуація з цим предметом в сучасній школі? Як хімію сприймають діти?
– Програма, за якою діти навчаються зараз, набагато простіша у порівнянні з тією, за якою працювали десять-двадцять років тому. Зараз ми говоримо більше умовно про розширене природознавство. Насправді, це класно, адже не кожному потрібно вміти проводити хімічний синтез. Більш глибока хімія передбачена вже в профільній школі, коли діти вибиратимуть собі напрямок для розвитку майбутньої професії. В середній школі їм важливо усвідомлювати основні закономірності того, що відбувається навколо. Звісно, ми, хіміки, жартуємо, що той, хто не знає хімії, живе у світі магії. Але школярам досить розуміти ті чи інші процеси.
Хімія – важливий, але важкий предмет з точки зору необхідності його вивчення саме в певній послідовності. Якщо пропустити одну тему, то через місяць або рік вибулькне те, що ми не зможемо рухатися далі, бо нам не вистачає певних знань.
Це відмінність хімії від історії, вивчення мов і навіть фізики. Наприклад, у фізиці учні пройшли тему «Оптика» і взялися за щось зовсім інакше. В хімії так не буває. Її вивчення – це дуже чітка послідовність пов’язаних речей.
Сучасні діти сприймають хімію по-різному. Але для мене важливо, щоб вони розуміли основні моменти того, що відбувається навколо і були допитливими.
– Зараз діти досить прагматичні. З огляду на це я впевнена, що ви точно чули від них фразу «для чого мені ваша хімія взагалі?» Як ви реагуєте на такі закиди і що можете їм протиставити? Яка реальна користь від тих знань, які діти отримують на вашому предметі?
– Насправді про це зараз дуже багато розмов. Хімія якраз дуже прикольна тим, що ми можемо взяти будь-який процес, який відбувається навколо нас, і розкласти по пунктах, де конкретно там є хімія. В цьому плані мені подобаються підходи НУШ. В ній викладання всіх предметів пов’язане з реальним життям.
В моїй практиці це відгукується тим, що свій перший урок для кожного класу я стараюся провести таким чином, щоб діти усвідомили, що хімія – це щось круте, прикольне і з реального життя. Ми проводимо різні досліди і підв’язуємо під якісь життєві історії. Я переконаний, що весь курс хімії, особливо у перші роки, повинен бути направлений на те, щоб діти побачили, що це не відірваний від життя предмет. Приміром, законсервувати овочі – це також хімія. Ми вчимося розбирати повсякденні рутинні справи з точки зору хімії. Часто діти бувають вражені, як багато цієї науки в їхньому житті.
– Сьогодні на рівні України багато говорять про те, що молодь після закінчення школи рідко обирає хімію, фізику та інші прикладні науки, як майбутній фах. В Карпатському університеті зокрема говорять про шалений недобір на ці спеціальності. В той час, як, наприклад, юридичний факультет стабільно переповнений. Як хімік і як педагог, як вважаєте, чому існує цей дисбаланс?
– Перш за все, це, напевно, неналежний рівень викладання хімії в школі. Я зараз маю на увазі не роботу вчителів, а оснащеність кабінетів. Щоб діти полюбили хімію, треба показати їм, як вона працює. А це важко зробити, коли в тебе «на господарстві» три пробірки, два стакани і одна мензурка, і то принесена з дому. Це дуже болюча історія насправді. І, якщо раніше вчителі отримували виплати за завідування навчальними кабінетами, і ми мали певний ресурс для поповнення реманенту, то зараз це фактично альтруїзм і витрати із власної кишені. Ніхто нам нічого не приносить зі словами «ось вам реактиви, зробіть щось класне». Це гірка правда.
Я сам закохався в цей предмет, коли моя бабуся, яка теж була вчителькою хімії, давала мені доступ до реактивів, які в неї були. Я сидів собі на балконі, щось там колотив, воно міняло кольори. Так я зрозумів, що це мені подобається, я хочу знати, як усе в цій науці працює. А сучасні діти не бачать цього «вау-ефекту», бо немає з чого його зробити.
– Як можна покращити систему освіти як в Україні, так і зокрема в Івано-Франківську?
– По-перше, звичайно, хотілося би кращого забезпечення. Звісно, це потребує грошей. Але, з іншого боку, це майбутнє. Якщо не вкладати в освіту, це значить не вкладати в майбутнє держави.
Треба шукати альтернативні варіанти. От, приміром, візьмемо величезне хімічне виробництво на території нашої області «Барва». Частину його корпусів зараз переобладнують на інші потреби. А величезну кількість хімічного устаткування, зокрема скляного обладнання, яке є дуже дорогими, здають, як склобій. Це дуже коштовні речі, які, я, як вчитель, не можу дозволити собі купити для роботи. Якщо б можна було домовитися з тими, хто викупив ті приміщення і викупити ці матеріали для шкіл, то ми, хіміки, таких меценатів носили б на руках.
Також на рівні нашого міста хотілося б більше освітніх форумів, де проактивні педагоги могли б зібратися і поговорити. Але, щоб це не був захід «з-під палиці», на який запрошують 135 гостей, які втомленим вчителям з високої трибуни розповідають, як вони мають вчити. Ні, дайте нам простір, де буде можливість поспілкуватися на рівних, випити кави, посидіти в гамаках, пожалітись на життя, паралельно поділитися якимось досвідом. Подібні речі – «едкемпи», проводили у Калуші, Коломиї. Хотілося б щось подібне для вчителів в Івано-Франківську.
Насправді на плечі педагогів зараз покладають велику кількість обов’язків. Ми дуже багато робимо, навчилися швидко реагувати на виклики. Всі почали думати, що так і має бути. Але ми також люди, у нас є сім’ї та обмежений резерв сил. В мене особисто вже другий місяць практично кожні вихідні зайняті якимись курсами, навчаннями, які доводиться відвідувати добровільно-примусово. Я люблю вчитися, але не в такому темпі і не під таким соусом. Такі підходи в системі освіти щодо вчителів також треба міняти.
Особливо зараз, коли війна, ми багато ментально віддаємо дітям. Тому самі потребуємо підтримки. І не словами «ви класні, працюйте». А реальної допомоги. Щоб нас зібрали в купку, дали нам попрацювати з психологами, які покажуть техніки заземлення, відновлення і так далі. Підказали, як би ми могли краще працювати і прийняти цей світ. Цього сучасним вчителям дуже не вистачає.
Інтерв’ю записала Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар