Сьогодні важко уявити літо без відкритих терас та літніх майданчиків кафе і ресторанів, де можна сховатися від спеки за келихом прохолодного напою. Здається, що це цілком сучасна міська традиція.
Насправді ж мешканці давнього Станиславова теж любили проводити теплі вечори просто неба. Літні майданчики були невід’ємною частиною міського життя, а їхня історія дозволяє краще відчути атмосферу тогочасного Станиславова, пише Західний кур’єр.
Садки для літнього відпочинку
Літні майданчики різних закладів на зламі ХІХ і ХХ століть виглядали трохи інакше, ніж сучасні. Нерідко заклади викуповували чи орендували в міста площу і розбивали на ній невеличкий садок з деревами, декоративними кущами та квітами. Серед зелені ставили криту альтанку, адже погода в ті часи була такою ж примхливою, як і тепер. Такі літні майданчики називалися «оґродками», тобто садками. В «оґродку» обов’язково мала бути естрада, адже вечорами тут грав оркестр чи виступала «дамська капела». Інколи для гостей були наявні й інші розваги, зокрема кегельбан.
Найдавніший літнім майданчик, про який нам вдалося знайти інформацію, належав міському казино. В ті часи казино фактично було клубом, де кілька десятків чоловіків проводили час за грою в карти чи більярд, розпиванням кави та пива і дискусіями на політичні чи громадські теми. Інколи тут влаштовували бали і творчі зустрічі. Станом на 1886 рік казино знаходилося за сучасною адресою вул. Галицька, 7-А. Саме того року в керівництва казино виникла ідея відкрити майданчик для відпочинку з альтанкою, кегельбаном і навіть льодівнею – пивницею для зберігання продуктів та напоїв.
Для облаштування оґродка казино викупило у міста окрему ділянку землі за 5 тис. злотих ринських. Ця ділянка знаходилася не біля самого казино, а біля готелю Камінського. Тепер на його місці стоїть будівля «Укрексімбанку» по вул. Незалежності. Казино при укладанні угоди сплатило за ділянку 3 тис. злотих ринських, а решту виплачувало протягом чотирьох років, беручи кошти з внесків своїх учасників. У травні 1886 року літній майданчик міського казино урочисто відкрили. Під час відкриття гості насолоджувалися не лише смачними наїдками і напоями, а й музикою у виконанні оркестру 58-го полку піхоти.
Пізніше міське казино переїхало у власну будівлю (тепер вул. Незалежності, 12). При казино працював ресторан, який теж мав власний літній майданчик. Як бачимо з реклами в газеті «Кур’єр станиславівський» за 1910 рік, власник цього ресторану Фелікс Білік, який раніше працював у Львові, запрошував мешканців міста відпочити на майданчику, відкритому біля ресторану. Ввійти до нього можна було з боку вул. Сапєжинської і Святого Йозефа (тепер вул. Незалежності і Шашкевича). В неділю і у святкові дні гості насолоджувалися грою оркестру і показами фільмів від кінотеатру «Уранія» просто неба. Ціни в ресторані були цілком помірними – обід вартував від 70 галерів, вечеря – від 54. Ще тут подавали смачне морозиво і білу каву, зварену за фірмовим рецептом.
Седельмаєрівські сади
У червні 1888 року по вул. Седельмаєрівській, 202 (тепер вул. Кардинала Гузара) відкрився так званий «седельмаєрівський сад» із рестораном у павільйоні та кегельбаном. Пиво подавали з броварні Седельмаєра, а про кухню подбав ресторатор Зигмунт Нівес. Кожного дня, крім п’ятниці, тут грав оркестр. Вхід до седельмаєрівського саду вартував лише 10 центів для дорослого по неділях і святах, а у будні дні – 5 центів. Діти у супроводі дорослих могли заходити безкоштовно. 1 липня 1888 року в новоствореному седельмаєрівському саду відбулося гучне свято, організоване Товариством любителів музики. Сад гарно прикрасили та освітили ліхтариками і бенгальськими вогнями. Хор товариства виконав кілька музичних композицій, а в кінці святкування присутні насолодилися салютом. Розпочалося свято о четвертій годині вечора і взяти участь у ньому могли не лише учасники товариства та члени їхніх сімей, а й усі містяни. Щоправда, для сторонніх гостей вхід був платним – по 25 центів для дорослого і 10 центів для дитини.
В травні 1911 року відкрився оґродек ще одного седельмаєрівського закладу –пивного ресторану «Гамбрінус» по вул. Седельмаєрівській біля броварні. Крім кущів і квітів, тут була велика альтанка, розписана вручну місцевим художником Станіславом Мярчинським. Зеленими насадженнями займався особисто головний садівник міста Якуб Робінсон. Як повідомляла преса, альтанка була така велика, що могла вмістити навіть біля сотні осіб. Вечорами тут відбувалися концерти колійового оркестру «Гармонія».
Родина Седельмаєрів володіла також корчмою «Варшава» в Пасічній. У травні 1908 році відбулось урочисте відкриття оґродка біля корчми. В самий розпал святкування, коли грав оркестр, а численні гості розважалися, кілька якихось авантюристів затіяли бійку з присутніми на святі солдатами 20-го полку крайової оброни. Було розбито багато посуду, поламані крісла і столи, а налякані гості втекли, забувши заплатити за замовлені напої й наїдки. Незважаючи на такі сумні наслідки, ця бійка надовго стала предметом жартів для мешканців Станиславова і Пасічної. Справа в тому, що військові й цивільні у ній неначе помінялися місцями. Цивільні нападали й били, а військові …втікали. Проте преса пізніше навіть хвалила військових за те, що вони самоусунулися від сутички. Адже по справжньому виграв бій не той, хто заподіяв максимальну шкоду, а той, хто зумів попередити ще більш трагічні наслідки.
Літні локації ресторатора Гаубенштока
Одним із найвідоміших рестораторів Станиславова був Маврицій Гаубеншток, який за роки своєї діяльності побудував справжню ресторанну імперію. В 1900 році у міському парку збудували ресторанний павільйон, який став філією фірми Гаубенштока. Незабаром поряд постав і музичний павільйон, де у вихідні грали військовий і залізничний оркестри. На одній з поштівок, яка зображує міський парк, ми бачимо круглі столики зі стільцями. Очевидно, вони належали до ресторанного павільйону Гаубенштока.
В 1927 році Гаубеншток створив справді унікальний як на ті часи літній майданчик. Він узяв в оренду дах будівлі за сучасною адресою вул. Чорновола, 4 й облаштував на ньому терасу. Автором проєкту була відома американська фірма, назву якої, на жаль, преса не згадує. Тераса була облаштована з використанням найбільш прогресивних на той час водоізоляційних матеріалів, що давало можливість створити на ній справжній сад, зокрема садити не лише квіти, а й навіть дерева. Гаубеншток створив на даху невеличкий садок, а посередині тераси поставив ресторанні столики. Тераса була обгороджена гарною кованою огорожею з кольоровими декораціями. На одній з поштівок, виданих Гаубенштоком, вона постає у всій красі, і на ній добре видно невеличкі дерева та кущі. Для провінційного Станиславова такий «сад на даху» став справжньою сенсацією і викликав подив публіки.
Веранда ресторану Кьоніґсфельда
Зображення ще одного популярного літнього майданчика, а точніше альтанки, ми бачимо на давній поштівці. Вона належала ресторану Яна Кьоніґсфельда. Саме тут станиславівські чоловіки часто проводили літні вечори за кухлем пива, поки їхні дружини з дітьми відпочивали на курортах. Через це ресторан Кьоніґсфельда навіть жартома називали «літньою резиденцією солом’яних вдівців». Як бачимо з реклами в газеті «Кур’єр станиславівський» за 1904 рік, ресторан Кьоніґсфельда пропонував хорошу кухню, завжди свіже пільзенське пиво, відбірні вина, шинку, помірні ціни і дбайливе обслуговування. Публіку розважала відома жіноча капела «Ліра» під керівництвом капельмейстера Роттенберґа. Реклама також повідомляє, що прізвище минулого власника ресторану було Крон. В 1906 році Ян Кьоніґсфельд, мабуть, залишив ресторанний бізнес, бо місцева преса повідомляє, що в березні цього року він був призначений директором товариства «Взаємна поміч», яке займалося видачею кредитів дрібним підприємцям.
На шпальтах давньої преси ми знаходимо дописи про те, як містяни проводили час на літніх майданчиках. Так, у червні 1903 року преса писала: «В оґродку ресторації «Рояль» грала улюблена музика 24-го полку піхоти під диригуванням пана Фінкельштейна, в оґродку Штигаря по вул. Сапєжинській – залізничний оркестр «Гармонія». Дамська капела концертувала в оґродку ресторації Роснера біля вокзалу і дуже непогано заробила. Людно і шумно було на веранді ресторану Кьонігсфельда».
З замітки за серпень 1908 року ми дізнаємося, що веселощі на літніх майданчиках тривали до пізнього вечора:
«Десята година вечора, накрапає дощ. Газові ліхтарі світять тремтливим світлом, а місто вже готується поринути в сон. Вулицями їздять фіакри, розвозячи запізнілих пасажирів. А в оґродку все ще кипить життя. Тут є веранда, тому гостям дощ не страшний. Скрипки виграють вальс, диригент махає паличкою. Більшість столиків зайнята, за ними сидять самі чоловіки, які слухають музику і вже вкотре розповідають одне одному старі анекдоти».
Олена БУЧИК
Залишити коментар