Бізнес у час карантину. Як виживають в Івано-Франківську спортзали, кінотеатри та ресторани?

 Карантин у зв’язку із коронавірусом в Україні триває вже майже п’ять місяців. За цей час ми призвичаїлися до носіння масок, частішого миття рук і соціальної дистанції. Проте відгомін коронакризи відчувається всюди. Особливо важко його переживає малий та середній бізнес. Закриття або ж припинення роботи усіх сфер життєдіяльності загнало в економічну кризу всіх підприємців.

Із пом’якшенням карантинних заходів ситуація не надто покращилась, оскільки тепер для ведення бізнесу підприємці змушені з острахом очікувати потрапляння області у кольорові зони карантину. Першими це відчули на собі представники спорту. На початку серпня вони вже не вперше виходили на страйк проти закриття спортивних залів та фітнесцентрів через потрапляння Івано-Франківська в помаранчеву зону. Чого чекати далі – невідомо. Але працювати доводиться і в таких карантинних умовах.

Як позначилась ситуація із коронавірусом на бізнесі в Івано-Франківську? Яким чином вдається викручуватися і виживати та яких збитків завдав цей період підприємцям? Відповіді на ці питання ми шукали у представників ресторанного бізнесу, кінотеатрів та спортивних клубів.

Анатолій Мицкан, засновник спортивного клубу «Прайм»:

– У галузі спорту є чітко визначена сезонність: весна/осінь – прибутки, літо/зима – збитки. Ми всю весну просиділи в карантині, а з карантину вийшли на літо, тому де факто вже скоро пів року, як спортклуби нічого не заробляють, тому не дивно, що вони опиняються на грані банкрутства.

Нинішня влада або вкрай не дружить із головою і провалює карантин на всі 100%, або має чітку мету. Стосовно спортклубів не здивуюся, якщо ця мета – монополізація. Якщо до кінця року буде такий «карантин», то не виключаю, що до 90% спортклубів збанкрутують і їх скуплять за безцінь монополісти. І буде тоді у нас один великий спортклуб… назву побачимо скоро.

Що обурює, так це те, що спортклуби зробили цапами-відбувайлами. Ніде не зафіксовано жодного випадку захворювання в спортклубах. Так само, як і не зафіксовано порушень. Влада взагалі не контролює масові порушення карантинних обмежень у транспорті, закладах громадського харчування, магазинах, відпочинкових зонах тощо, а, як припече – закриває спортклуби. Замість того, аби максимально підтримати медицину маємо репресивні і вкрай безглузді заходи.

Щодо мого клубу: всі без винятку заходи безпеки, які передбачені для карантину, дотримані. Постійно увімкнена потужна притоково-витяжна вентиляція (тренуватися в таких умовах – те саме, що тренуватися на свіжому повітрі). Але, коли до міста позвозили масу людей, що заразилися на гулянках по районах (там досі гуляють весілля по 500+ людей!), закривають спортклуби. Те місце, де люди максимально зміцнюють імунітет, місце, куди ніколи не піде хвора людина із будь-якими симптомами ковіду, адже це місце, де важко і здоровому, таке місце «зелена влада» вважає винним у всіх своїх бідах…

Це вже мем якийсь: є в громаді проблема, наприклад, повінь – закрити спортклуби, погана дорога – закрити спортклуби, заборгованість із зарплати лікарям – закрити спортклуби і т.д. Інакше, як спортоцидом це важко назвати. Якщо влада не зробить висновків – матиме суттєвий спротив. Зрештою, влада не робить ні з чого висновків. Спортивна галузь – це лише одна із серій цього серіалу із Задзеркалля. Влада робить все, щоб максимально розхитати соціум, створити хаос і хайпувати… Що ж, спорт піде у підпілля, як це було в останні роки совка…

Людмила Казмерчук, директорка кінотеатру «Космос»:

– Коли починався карантин у березні, ми думали так, як і всі, що це на тиждень-два, максимум до місяця. А це затягнулося вже на п’ять місяців. Кінця і краю тому нема і ліпше не стає.

За мною колектив із трьох десятків людей. Усі вони сидять без зарплат. Люди вже настільки роздратовані чи навіть розгублені, бо не знають, що буде далі. А у них сім’ї, діти. Усі працівники влаштовані офіційно. Ми чемно платили всі податки. У березні-квітні наші ґазди поступили дуже людяно. Вони сказали: якщо маєте змогу, то платіть людям хоча би мінімальну зарплату. І ми це робили, доки могли. Ми довго збирали гроші на нове обладнання, але за час карантину ми ці всі гроші проїли мінімальними зарплатами.

У квітні нам обіцяли, що держава буде повертати кошти, а тому ми уклали угоду із Фондом зайнятості. Але потім нам сказали, що нічого не повернуть, бо ми вже людям виплатили гроші. Ситуація змінилася лише у липні, але з серпня Фонд не працює за карантинною програмою, бо закінчилися гроші.

Я здала декларацію із прибутку. Якщо у першому кварталі у нас був невеликий плюс, то тепер збитки від карантину становлять до півтора мільйона.

З 2 липня нам дозволили працювати. Режим роботи безпечний: дисципліна на вході, маски, температурний скринінг усіх працівників і відвідувачів. На барі один працівник видає товар, інший працює із грішми.

Але ми терпимо страшні збитки. Зараз у нас немає і п’яти відсотків заповнення залу. При тому, що у великому залі 505 посадкових місць. Тепер фільми переглядає від двох до десяти людей. За нормальних умов сеанси розпочиналися тільки тоді, коли було мінімум вісім глядачів. Зараз запускаємо кіно і одному глядачеві. Але у нас дуже безпечно, бо квитки ми продаємо таким чином, що з усіх сторін є по два вільні місця. Перерви між сеансами ми збільшили вдвічі – до 40 хвилин. Маємо достатньо часу для проведення дезінфекції залу.

Очевидно, коронавірус вплинув на людей настільки, що похід у кінотеатр тепер вони відкладають якнайдалі. Якщо у липні ми ще працювали зі старими фільмами, то я ще розуміла, чому нема глядачів. Тепер маємо у прокаті сильний мультфільм «Тролі 2», але народу все одно нема. Кілька років поспіль у нас липень був найпотужнішим місяцем року.

Загалом кожен бізнес на чомусь зав’язаний, але нас скосило так, що я не знаю, як  ми будемо з цього вибиратись.

Вахтанг Себіскверадзе, власник ресторану грузинської кухні «Діді Ґулі»:

– З перших днів карантину ми не втратили своїх клієнтів, бо організували роботу закладу на виніс. Люди замовляли улюблені страви із доставкою. Не можу не подякувати орендодавцям, котрі зрозуміли нас і скасували орендну плату на два місяці карантину. Це дуже важливе для нашого бізнесу, бо не кожен ресторанний заклад може похвалитися таким ставленням орендодавця.

Моя дружина працює у ресторані шеф-кухарем. Тому заради збереження бізнесу вона працювала фактично без вихідних. На період карантину усі працівники були у відпустці. А коли вже дозволили працювати бодай на літніх майданчиках, то ми викликали всіх працівників на роботу. Так потрошки ми почали налагоджувати свою справу. Але все одно немає того, що було до карантину. За час карантину ми втратили орієнтовно 40-45 відсотків від прибутків. Нас виручає і надалі виніс і доставка страв. Бо якщо ви прийдете, то побачите, що зал фактично порожній. Людей стало менше. А сума збитків підраховується саме у кількості клієнтів у ресторані.

Постійні клієнти, які брали їжу із собою, виручили нас у цей складний час. Довелося скасувати багато замовлень, які були розплановані. Звичайно, довелося і повернути людям завдаток, який вони вносили наперед. Коли ми відкрились, то все одно мусимо дотримуватись карантинних вимог – чотири людини за столиком, не враховуючи дітей до 14 років. Але навіть зараз, якщо люди хочуть відсвяткувати день народження на 8-10 осіб, то ми змушені їх розсаджувати за окремі столики. Не всі це розуміють. Є такі, що ставляться до таких вимог лояльно і адекватно, але є й такі, що намагаються щось доказувати. Всім не докажеш, що не можна. Тому дуже багато святкувань саме через такі норми і скасовуються. Люди беруть страви додому і там святкують більшими компаніями, святкують в офісах. Людей суттєво поменшало.

Ми призвичаїлися до роботи в умовах карантину. Маски і рукавички для персоналу витягують немалу суму бюджету. Щогодини ми обробляємо всі поверхні. У день ми витрачаємо пачку масок і пачку рукавичок, а це майже тисяча гривень. У випадку погіршення карантину ми готові знову повернутися до роботи в режимі виносу і доставки страв. Варіантів інших немає.

Володимир БОДАК

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.