Індустрія піклування про домашніх тварин в Україні процвітає. Наша безмежна любов, особливо до собак та котиків, за останні кілька років переросла у багатомільйонний бізнес, розвитку якого не завадила навіть війна. Зооготелі, магазини, салони краси, спеціалізовані клініки – понад сотня закладів з різноманітними послугами для тварин сьогодні успішно ведуть діяльність в Івано-Франківську. Працює навіть кафе, де можна випити кави в компанії пухнастих мурлик.
Як сьогодні у нашому місті розвивається сфера опіки про домашніх улюбленців, які послуги і за скільки можуть отримати франківські песики, котики та інші плеканці – інформацію про це зібрав “Західний кур’єр”.
Кіт і миша під одним дахом
Франківчанка Уляна Ріпа господарка шести домашніх улюбленців: тер’єра Томі, киці Мурки, морських свинок Каті і Лоли – мами і доньки, хом’ячка Джунгарика та щура Дамбо. Всі тварини мешкають у двокімнатній квартирі, під одним дахом з Уляною, її чоловіком та двома синами.
«Першим у нас з’явився маленький песик Томі, зараз йому вже вісім років. Ініціатива завести його була моя. Я з дитинства люблю тварин. Потім ми на сімейній раді вирішили завести ще морську свинку. Далі сталося так, що купили ще одну свинку-хлопчика на подарунок, але його теж вирішили залишити собі. Так у нас вийшла пара, яка мала потомство. Одну з їхніх донечок ми теж залишили собі. Зараз у нас дві дівчинки», – розказує жінка.
Наступною після морських свинок вдома у Ріп з’явилася Мурка. Кицю старший син Уляни підібрав на смітнику.
«Серед всіх членів сім’ї Мурка досі найбільше любить Владика, тільки з ним спить», – каже Уляна.
Далі, один за одним, в домі опинилися Джунгарик та Дамбо.
«Це було цілком усвідомлене наше рішення. Ніхто нам їх не підкидав, не дарував – ми пішли у зоомагазин і купили спочатку хом’ячка, потім щура», – переконує франківка.
Кожен ранок Уляни Ріпи починається зі зміни лотка для Мурки та прогулянки із Томі. За хом’ячком та щуром вичищати доводиться раз на чотири дні, за свинками – раз на два.
Усі тварини їдять спеціальні корми. Хом’ячкам, свинкам і щурові потрібні також підстилки з дерев’яних гранул та сіно.
«Пакет сіна, наприклад, коштує недорого – 75 грн. Але мені його вистачає на півтори тижні максимум. А таких покупок доводиться робити дуже багато – таблетки від паразитів, від кліщів, смаколики, крім основного корму і так далі. Я в зоомагазині через день буваю. На потреби тварин з сімейного бюджету ми витрачаємо мінімум п’ять тисяч гривень. Окремо йдуть витрати на щеплення, які котику і собаці треба робити кожного року – від 500 до 1000 грн», – підсумовує Уляна.
Сума витрат на улюбленців зростає в рази, коли хтось з чотирилапих членів сім’ї занедужує.
«Якось Томі захворів і йому довелося видаляти зуби в приватній клініці. Кілька років тому за це я заплатила більше 5000 грн і ще 1500 за аналізи. Зараз розцінки там ще вищі», – розказує жінка.
За її словами, з часу появи її першого улюбленця, вона не раз стикалася з тим, що аналізи та обстеження для тварин коштують дорожче, ніж для людини.
«За свій аналіз крові я плачу дешевше, ніж за аналіз Томі. А якщо я привезу в клініку собаку, яка блює, то їй обов’язково призначать загальний аналіз крові, біохімію, УЗД черевної порожнини. Словом, приблизно тисячі в три можна вписатися», – каже Уляна.
Жодних безкоштовних послуг для домашніх тварин не надають навіть у державній лікарні. Там ціни просто нижчі, ніж у приватних ветлікарнях.
Також Уляна Ріпа розповідає ситуацію, яка одного разу трапилась з її морською свинкою:
«У тварини почало кровити низом живота. В одній з приватних клінік мені сказали, що це може бути випадіння матки і ціна проведення потрібної операції 3500 гривень плюс аналізи і прийом. Я прийшла у зоомагазин, де завжди скуповуюсь, і там просто розплакалась – це ж живе створіння, хоч і маленьке. А такі гроші доведеться заплатити, без гарантії, що тваринка виживе… Власник крамниці виявився ветеринаром, оглянув свинку і сказав, що в неї онкологія, яку він може прооперувати. Я купила операційні нитки, пеленку, йод, рукавиці – загалом всього на гривень двісті. І цей чоловік успішно прооперував мою свинку. Я досі за це йому безмежно вдячна».
Попри курйози, незручності та фінансові витрати, Уляна Ріпа каже – жодного дня не пошкодувала про те, що завела всіх своїх тварин – від найбільших до найменших.
«Вони всі наші члени сім’ї і всі ми живемо дуже дружно. Коли подумаю, що хом’ячки живуть всього два роки, а наш Джунгарик вже прожив майже половину життя, стає дуже сумно. Я розумію, що коли він помре, всі ми будемо за ним дуже сумувати», – зізнається жінка.
Собачий готель, психолог, перукар
Засновник першої в Івано-Франківську школи дресирування собак і зооготелю при ній «DOGCARE» Павло Маївський займається кінологією з 2016 року, має освіту ветеринара. На його рахунку понад 300 задоволених власників собак. В рамках школи він організовував для своїх вихованців хеловінський парад та похід на Говерлу.
Чоловік каже, в його закладі можна отримати всі види послуг для песиків – уроки дресирування, перебування в зооготелі, виклик зооняні на дім, грумінг, продаж харчування та товарів для тварин. Вартість абонементу для 12 занять з кінологом – 5100 грн. Доба перебування у зооготелі – від 400 до 600 грн залежно від ваги собаки.
«Дуже поширений зараз запит – це консультація зоопсихолога. Буває люди заводять собаку з певними очікуваннями, а реальність виявляється іншою. Людина не розуміє пса, не знає, що з ним робити. Тварина може кусатися чи постійно тягнути повідець. Тут якраз зоопсихолог зможе допомогти. Коротко кажучи, зоопсихолог – це той самий кінолог, який розуміє поведінку собаки і знає, як її чомусь навчити. І в той же час може проаналізувати її власника, зрозуміти чому в господаря і тварини не складаються стосунки. Тобто, зоопсихолог дає собаці навики і навчає її щось робити чи не робити. Господарю пояснює, як це працює. Собака і господар відпрацьовують ці речі між собою і в них з’являється зв’язок. Собака розуміє, що від неї господар вимагає, а господар цим насолоджується», – пояснює Павло Маївський.
В останні роки багато чого в індустрії дресирування собак змінилося. Якщо раніше люди частіше заводили службових та мисливських псів – доберманів та вівчарок – сьогодні домінують декоративні породи.
«Взагалі в останні п’ять років люди стали заводити собак набагато частіше, ніж колись. Для декого, як не прикро, це віяння моди. Щось на кшталт стильного аксесуару, як дорогий годинник. Інша категорія заводить собаку в якості компаньйона для прогулянок чи походів. Одинокими можуть бути і старші люди, і молоді. Собака завжди віддає набагато більше почуттів, ніж отримує. Тому це своєрідні ліки від самотності. Серед наших клієнтів є навіть окрема когорта молодих пар, які заводять собаку перед тим, як завести дитину», – розповідає Павло Маївський.
Сьогодні абсолютно всі послуги, що надає «DOGCARE» мають високий попит, що постійно зростає. Після початку повномасштабного вторгнення кількість звернень до центру зросла, як мінімум, вдвічі.
«Якщо порівнювати з минулим роком, то ми особисто за цей час оновили готель, вдвічі розширили штат. Зараз у нас чотири зооняні, ми взяли окрему людину на рецепцію і в готель, набрали ще кінологів, почали надавати послуги грумінгу. Відповідальні власники хочуть працювати з своїми улюбленцями, вкладати у них, бо це інвестиція, яка завжди повертається у вигляді особливого зв’язку між собакою та її власником», – резюмує Павло Маївський.
На каву з котом
Власниця котокафе «Мама-кішка» в Івано-Франківську Христина Деркач зізнається – теж дуже любить тварин. Жінка допомагала волонтерам, що ними опікувалися в одному з центрів. Згодом з чоловіком вони вирішили відкрити заклад з концепцією «попити кави поруч із котиками». Сьогодні у кафе проживає дев’ять котів, усі з притулку. Тут тварини отримали новий дім, їжу, всі необхідні медичні послуги, профілактику та догляд. За майже три роки роботи кафе кілька тварин навіть вдалося прилаштувати.
Для бізнесу витрати на котів не є невідчутними: їжа, вітаміни, вакцини, грумер. Час від часу киці хворіють. Якось одній із тварин знадобилося дуже дороге лікування.
«Коли після повномасштабного вторгнення у нас була пауза в роботі, ми взяли всіх котиків додому. Переїзд підкосив кицю Моллі. Вона перестала їсти та захворіла на інфекційний перитоніт. Це було дуже дороге лікування – понад 1000 доларів. І це в той час, коли заклад не працював. Тоді ми витратили всі наші запаси на чорний день, аби лиш наша Моллі вижила», – розповідає Христина Деркач.
Жінка каже, з початком війни власники тварин розділилися на дві категорії – «куди я з котом?» та «куди я без кота?». Тобто, на відповідальних та байдужих. Поруч із розвитком зооіндустрії, паралельно збільшилася кількість безпритульних тварин.
«Проблема бездомних тварин сильно загострилася після повномасштабного вторгнення. Люди залишали дорогих, породистих котів просто в під’їздах. Таких тварин підкидали навіть нам, що вже говорити про притулки», – констатує Христина Деркач.
Власниця котокафе зізнається, поряд з десятками задоволених відвідувачів, постійно стикається з нерозумінням частини суспільства стосовно роботи свого закладу, починаючи від власної бабусі. Хоч мода на любов до тварин процвітає, культура правильного поводження, навіть з такими знайомими нам котами, притаманна далеко не всім.
«Одного дня нам довелося ввести вікове обмеження на відвідування закладу 12+ років. Люди приходили з малими дітьми, які штрикали котів виделками і кидали одну кицю на другу влаштовуючи гладіаторські бої. Діти, звісно, не винні. Винні батьки, які казали, що за це вони заплатили гроші. Мовляв, коти можуть потерпіти, головне, щоб діти були задоволені. Тому, на мою думку, поряд з індустрією, треба розвивати та пропагувати відповідальне ставлення, повагу до тварин, не важливо домашні та породисті вони чи ні», – вважає Христина Деркач.
Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар