Ігор Роп’яник: «Академічна картина може запросто програти в конкуренції якійсь «мазні»

Ігор Роп’яник відомий іванофранківцям як багатогранна особистість. Він значну частину свого життя присвятив журналістиці, цікавиться історією Івано-Франківська і колекціонує артефакти з нашої минувшини. Однак найбільше він прославився як художник, тому розмовляти про мистецтво з ним особливо цікаво. В інтерв’ю «ЗК» пан Ігор розповів про «модний» живопис у нас і за кордоном, життя мистецького Івано-Франківська та про те, хто такі «стололази».

Про мистецтво у сучасному світі

– Багато хто вважає, що в сучасному світі люди менше цікавляться мистецтвом, ніж 20-30 років тому. Чи погоджуєтеся ви з цим?
– Не знаю, на чому ґрунтуються такі твердження, однак, якщо говорити про увагу суспільства до самого мистецтва, то можу категорично стверджувати, що зацікавлення мистецтвом не те що не зменшилось, а навпаки, зросло. Найкращий доказ цьому – збільшення кількості виставкових площ (а потреба є ще вищою), а також охочих купувати твори мистецтва, чого не було тридцять років тому.

– Які стилі живопису зараз найбільш затребувані у покупців картин? Люди в основному купують натюрморти і пейзажі, чи є попит і на роботи, складніші для сприйняття?– Не можна однозначно відповісти на це питання, адже смаки у всіх різні, і мета придбання творів теж різниться. Хтось купує картини для поповнення колекції (так-так, у наш час в Україні з’являється все більше колекціонерів мистецтва!), і такі любителі не обмежують себе у жанрах, стилях, техніках. Колекція є цікавою, якщо в ній присутні різнопланові роботи від різних авторів, в тому числі й твори сучасного мистецтва. А хтось купує картини для прикрашання інтер’єру квартири, і тоді найчастіше йдеться про реалістичний пейзаж чи натюрморт (хоч і абстракції теж у багатьох в пошані).

– Якщо хочеш придбати картину, якими критеріями керуватися? Виключно «подобається-не подобається»?
– Знаєте, я займаюся продажем живопису вже приблизно чверть століття, а тому більш-менш вивчив смаки людей. Більшість людей саме так і вибирає картини: щоби вони милували око і гарно вписувались в інтер’єр. Якби довелося говорити про якісь конкретні критерії вибору, наприклад, «професійний рівень» твору, то задаймо питання: «А які критерії самої професійності»? У наш час майстерна реалістична академічна робота може запросто програти в конкуренції якійсь «мазні», як дехто називає, скажімо, абстракцію. Я часто слідкую, як продаються твори на онлайн-аукціонах. Скажімо, на одному із таких майданчиків з продажу творів мистецтва, який на початку карантину створили дуже авторитетні галеристи, з однаковим успіхом продаються як абстракції відомої художниці Оксани Мась (їх змітають за секунди), так і гіперреалістичні натюрморти франківського художника Олександра Данилюка або пейзажі молодого митця Ореста Кузіва…

Про івано-франківських митців

– В яких стилях працюють місцеві митці? Чи є у нас художники, що творять у якихось «модних» напрямках, популярних на Заході, але маловідомих в Україні?
– А хто сказав, що на Заході популярні саме «модні» напрямки? Буваючи по закордонах – чи то в Парижі, чи Амстердамі, чи Лондоні, – я неодмінно заходжу в галереї. Мистецтво там багатогранне і за «модністю» зовсім не відрізняється від українського, представленого в наших виставкових залах. Повірте, там, на Заході, не менше любителів класичного реалістичного мистецтва, аніж прихильників авангарду. Мав можливість переконатися особисто, коли мої обидві персональні виставки в Лондоні (а це лиш реалістичні твори) були майже повністю розпродані, причому купували їх саме британці.
Звісно, в Івано-Франківську є митці, які працюють у різних напрямках. І це прекрасно. Завжди цікаво побачити як нові віяння і експерименти, так і стару живописну школу. Таким чином, взаємнозбагачуємося і надихаємося один від одного.

– Наскільки нам відомо, ви є головою івано-франківського Мистецького братства. Ця організація якось допомагає художникам знайти свій шлях у мистецтві?
– Насправді, ми створювалися не для того, аби когось спрямовувати, вчити, наставляти, а головно для щирого товаришування, взаємодопомоги, аби кожний з нас відчував підтримку і в добрий час, і в скрутну хвилину. Дехто спочатку сприйняв нас як таку собі альтернативу офіційній спілці художників чи центру сучасних художників. Але ми зовсім не думаємо про якусь конкуренцію. У нашому Братстві комфортно почувають себе і спілчани, і прихильники ЦСМ. На відміну від одних та інших, ми не просимо допомоги від держави, не вимагаємо від влади ні грошей, ні приміщень, не боремося за посади, адже їх у нас немає. Ми просто збираємося, щось плануємо, організовуємо пленери, спільні виставки, якщо треба – благодійні аукціони і збір коштів, коли у когось біда. Тому й назвалися ми «братством», бо все у нас – по-братськи. Словом, у нас на першому місці – дружні стосунки, а вже потім – творчість.

– Багато хто зауважує, що в нашому місті менше художніх галерей, ніж в інших містах, і відвідуваність виставок та інших мистецьких заходів нижча. Чи погоджуєтеся ви з цим?
– Якраз відвідуваність виставок у нас, вважаю, на високому рівні (звичайно, залежить, яка це виставка і хто автор). А от з галереями ситуація, справді, не зовсім втішна. Хоч їх за останні три десятиліття побільшало, та все ж відчувається нестача. Художників багато, їм є що показати, але виставкових площ бракує. Якщо наприкінці року не встигнеш записатися, «забити» десь місце, то вважай, що твій експозиційний рік пропав (виручають хіба що групові виставки, як ось ця, що проходить у ці дні в залі Спілки художників, присвячена Дню Незалежності).


Про історію

– Ви серйозно цікавитеся історією Івано-Франківська. Чи не виникало у вас бажання зобразити старий Стани­славів, створити картину на історичну тематику? А якщо так, то що саме ви би зобразили?
– Правду кажучи, я взагалі не звертаюся до історичних тем, зокрема, змальовування старого Станиславова. Звичайно, міг би, але коли поруч є художники, у яких це виходить краще (наприклад, Андрій Шабунін), то навіщо займати цю нішу? А от нинішній Франківськ малював не раз, причому ті куточки, де присутні саме старі будівлі, де ще частково зберігся історичний дух, місцевий колорит. На жаль, таких місць залишилось мало, а зображувати сучасні будівлі і вулиці, спаскуджені бетонними монстрами і архітектурними потворами, рука не піднімається.

– Інколи художники, які створюють історичні роботи, не дотримуються точності та скрупульозності у деталях. Наприклад, можуть зобразити будинок, якого на час певних подій уже не було і т. п. Як ви ставитеся до такого «вільного» трактування історичних деталей?
– Звичайно, приступаючи до історичної праці, художник, як і письменник, мав би хоч побіжно вивчити матеріал і документальні джерела, щоб, скажімо, на картині про події Першої світової війни у Станиславові не потрапила ратуша у нинішньому вигляді, бо це було б принаймні смішно. А от щодо точності і скрупульозності в деталях, то це не є завданням художника (він не фотограф), хоч таку мету він, звісно, може перед собою поставити (як, наприклад, бачимо це на графічних роботах Мирослава Гаталевича).


Про виставкову діяльність

– Ви брали участь у виставках та мистецьких заходах за кордоном. Які відмінності вам впали в очі щодо організації таких заходів у нас і за кордоном?
– Властиво, ні тут, ні там немає якихось особливих відмінностей або закономірностей. Домовляєшся, відвозиш, монтуєш, демонструєш. Якщо вдасться – продаєш. Чим точно відрізняємося: у нас ще можна виставитися безкоштовно, а там, як правило, треба заплатити – чи то за цілий зал, чи за стіну, чи за метр площі. Звичку наліплювати червону цятку на купленій роботі, що давно заведено там, вже подекуди переймають і в нас. Фуршети там скромніші – як правило, вино, цукерки, печиво, а тут полюбляють більш щедрі застілля. В нас є категорія людей, які ходять на відкриття виставок лиш задля фуршету. У Львові таких називають «стололазами».

– Де зараз можна побачити ваші роботи і в яких виставках плануєте брати участь найближчим часом?
– Свіжі роботи інколи виставляю в інтернеті, а наживо можна постійно бачити у моїй власній галереї. До речі, я був першим івано-франківським художником, який відкрив приватну галерею у 2007 році, і першим з митців, хто створив свій персональний сайт – ще у 2000 році. Щодо виставок, то плани трохи поламав карантин. Зараз беру участь в обласній виставці до Дня Незалежності, на листопад запланована персональна виставка у Львові, на кінець року планувалась виставка Мистецького братства «Золота палітра». А чи все заплановане вдасться, поживемо – побачимо…
Розмовляла Олена БУЧИК

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.