Ігри та іграшки у давньому Станиславові

Кажуть, що гра – це репетиція життя, тому ігри були популярними у всі часи. Сто років тому мешканці Станиславова вміли урізноманітнити своє дозвілля, хоч нічого не знали про комп’ютерні «стрілялки» і «стратегії». На початку ХХ століття в місті був багатий асортимент іграшок, однак вони здебільшого завозилися з-за кордону. Захисники місцевого виробництва всіляко намагалися змінити цю ситуацію, ну а малеча щиро раділа забавкам.

Нашестя німецьких забавок
На початку ХХ століття ціла Галичина була заповнена іграшками, які привозили з Німеччини. Тоді під Штутгартом працювала фабрика Маргарити Штайф, яка вважалася одним з найбільших виробників іграшок у Європі. Фабрика займала величезне приміщення, в якому працювало близько 800 осіб. Разом з філіями вона налічувала близько двох тисяч робітників. На іграшкових фабриках у Німеччині працювали й галичани, але їм суворо заборонялося ділитися з кимось секретами майстерності. В 1912 році галицька Ліга промислової помочі запланувала організувати курси виробництва іграшок, і її представники вирушили до Німеччини, щоб знайти викладача для цих курсів. Це їм вдалося лише після тривалих пошуків.

Забавка для хлопчиків, кінець ХІХ ст.

На зламі ХІХ і ХХ століть найбільшим галицьким виробником іграшок була фабрика в Яворові (тепер Львівська обл.). Це підприємство виготовляло в основному дерев’яні забавки. На промисловій виставці у 1896 році у Львові яворівська фабрика представила справжні шедеври: мініатюрну швейну машинку, виточену з дерева, моделі млинів, що зустрічалися у різних країнах світу. Хорошим попитом користувалися й вироби народних майстрів, які продавалися на ринках та ярмарках. Як зауважувала преса, вони були справжніми шедеврами, незважаючи на свою простоту: «Шматок палиці, дерев’яної дощечки, кольоровий папір, пара гвіздків – в умілих руках майстра ці предмети стають не просто гарною іграшкою, а справжнім витвором народного мистецтва».

У 1905 році один з дописувачів «Кур’єра станиславівського» згадував, які іграшки йому дарували в дитинстві: «На полиці над комином лежали кілька іграшок, які зазвичай дарують лише найбіднішим дітям: музична труба, лялька-блазень і ганчір’яний песик. Вони були цілком нові й куплені, мабуть, того ж дня у якійсь дешевій крамниці». Автор допису зростав у незаможній сім’ї, тож був щиро радий і таким скромним подарункам.

У 1908 році преса давала поради, які саме іграшки дарувати дітям, і наводила приклади невдалих забавок. Одна дворічна дівчинка отримала розкішну ляльку, значно більшу від себе. Зрозуміло, що дитина не могла її навіть підняти. Кількарічному хлопчику щедрі батьки подарували іграшкову залізницю, проте він не розумів її механізму і не знав, як з нею бавитися. «Забавка – це не лише форма, колір і механізм, для дитини це жива істота, обдарована душею, що відповідає її власній душі. Тож треба обирати іграшки відповідно до віку й розумового розвитку дитини… Іграшка повинна давати можливість особистого вдосконалення, нехай навіть дитина робитиме галас і проявлятиме силу. Купуйте зручні, недорогі й практичні іграшки, бажано вітчизняного виробника».

Іграшковий театр. Кінець ХІХ ст.

Крамниці іграшок
У Станиславові іграшки часто продавали у крамницях книжок та канцелярських товарів. У давній пресі згадується, що популярними крамницями іграшок тоді були заклади Кьорнера і Айзенштейна, де продавали також писемне приладдя. Відомою була крамниця іграшок та канцтоварів Й. Ґюнсберґа, який займався також палітурними роботами. В жовтні 1910 року його крамниця потрапила в гучний скандал. Власник розмістив у вітрині свого закладу портрет Олени Січинської – матері Мирослава Січинського, який у 1908 році вбив галицького намісника Анджея Потоцького. Це викликало обурення у всіх, хто підтримував намісника й засуджував вчинок Січинського. Невідомо, з якою метою власник розмістив портрет матері Січинського – чи то щоб висловити своє схвалення вбивства намісника, чи то для привернення уваги публіки. Але така екстравагантність мало не зробила його персоною нон-ґрата для значної частини жителів міста. Крамниця Ґюнсберґа розміщалася на вул. Ґославського (тепер вул. Вітовського). На поштівці добре помітно вивіску з іменем «J. Gunsberg» і бічний вказівник «Buchbinderei» (нім. палітурна майстерня).

Іграшки продавали також у крамниці Станіслава Рутковського, яка загалом спеціалізувалася на фототоварах. Вона знаходилась на знаменитій лінії А-Б на першому поверсі кам’яниці Ґартенберґів, що стояла перед пасажем. Тепер це початок вул. Незалежності, будинок до наших днів не зберігся. На вул. Казимирівській (тепер вул. Мазепи) працювала велика крамниця М. Пордеса, яка пропонувала великий вибір іграшок і паперово-канцелярських товарів. У 1901 році вона розмістилася на вул. Сапєжинській, 11 (тепер вул. Незалежності).

В пасажі Гартенбергів знаходилась одна з найкращих іграшкових крамниць міста.

Однією з найбільших і найкращих у місті була крамниця іграшок у пасажі Ґартенберґів – її вітрина незмінно викликала захват у дітлахів. Газета «Кур’єр станиславівський» у 1905 році описала сценку, побачену перед вітриною цієї крамниці: «Повз яскраво освітлену вітрину, в якій були виставлені різні забавки, проходили бідна жінка з дітьми й елегантна пані, що теж вела за руки двох малюків. Бідні діти відреагували на спокусливу вітрину емоційно: очка їм блищать, личка сповнені радістю. Підходять ближче й тулять свої бліді обличчя до холодного скла. Тут яскравий клоун, там лялька з сумною міною, оксамитні лялькові меблі, банячки і сервізи, коні й білі баранці – яке розмаїття! Діти простягають руки, неначе хотіли б обійняти всю цю розкіш і притулити до себе. Мати підходить до дітей і відтягує їх від вітрини. Діти заможної пані дивилися на вітрину з байдужістю – їм давно вже купили всі ті іграшки, вони ними награлися і кинули в кут…»

Популярною була й крамниця іграшок і сувенірів «Лувр» Іґнація Балтера на вул. Сапєжинській, де продавали також музичні інструменти та шкіргалантерею. Ця крамниця була особливо відомою широким асортиментом ляльок, які продавали за цінами від 20 центів до 25 злотих ринських. Завдяки цій крамниці в Станиславові навіть виник крилатий вираз: гарненьких, але не особливо розумних дівчат містяни називали «ляльками Балтера». На початку ХХ століття дуже поширеними були також лялькові лотереї та розпродажі. Ці забави організовували в основному благодійні товариства, а весь дохід з них ішов на потреби нужденних. Цікаво, що в таких «лялькових» заходах з радістю брали участь не лише дівчатка і жінки, а й чоловіки.

Крамниця Гюнсберга (справа)

Дитячі та дорослі ігри
У 1903 році видавництво станиславівського книготорговця Володимира Добошинського почало випускати журнал «Гардероб для дітей». Крім моделей одягу для хлопчиків та дівчаток, часопис у спеціальному додатку публікував описи різноманітних ігор для сімейного дозвілля.
Звичайно, найбільше цікавилися іграми юні мешканці міста. В 1909 році «Кур’єр станиславівський» описав життя типового міського подвір’я: «Щасливий мешканець цього затишного куточка вкладається після обіду подрімати. Аж тут під його вікнами починають веселу гру в жмурки кілька хлопців. Вони бігають, ловлячи одне одного, кричать. За хвилину нарешті все затихає. І раптом – дзень! – то чиясь вправна рука розбила шибку вистрілом з рогатки. Знову чути крики, хтось із сусідів грюкає дверима так гучно, неначе стріляє з гармати. Інша компанія дітей починає гру в «самовар». «Самовар» гудить, шумить, діти сміються з утіхи. Аж тут хтось із бахурів починає плакати, бо набив собі ґулю. Мешканець цього затишного куточка, який мріяв про пообід­ній сон, гарячково хапає капелюха і чимдуж вибігає з дому…»

Судячи з повідомлень давньої преси, серед дорослих мешканців Станиславова початку ХХ століття дуже популярною була романтична гра «Пошта кохання», яка полягала в написанні анонімних листів-ком­пліментів. Ці листи розносив спеціальний «листоноша» під час балів, заміських прогулянок та інших масових заходів. Адресувалися вони, наприклад, «дамі з гарними очима» чи «панові в чорному одязі». Зрозуміло, що «листоноша» часто вручав листи не тим особам, яким вони призначалися, і це призводило до багатьох кумедних ситуацій. Однією з найпоширеніших ігор на свіжому повітрі була гра в обручі – серсо. Гравець повинен був крутити обруч за допомогою спеціальної палички, підкидати догори, а потім ловити.

Лялька, поч. ХХ ст.

Дуже поширеними були настільні ігри. Деякі з них дожили до наших днів – шахи, пазли, лото… Але були й більш екзотичні, наприклад «Полювання на качок» – справжній хіт 1913 року. Ця гра була створена за аналогією італійської народної забави, що проводилась біля озера. Гравці намагалися кинути кільце так, щоб воно потрапило на шию одній з качок, які плавали в озері. В настільному варіанті качки були мініатюрними і приводилися в рух за допомогою спеціального механізму. Вигравав той, кому вдалося «окільцювати» найбільше качок.

Великим успіхом користувалася й гра «Хлопчик, що скакає», яка нагадувала рулетку. Гравці загадували номер на ігровому полі, а потім запускали механізм, який приводив у рух мініатюрну фігурку хлопчика. На який номер фігурка скочила, той і вигравав. Набори для цих ігор найчастіше завозили до Станиславова з Відня, але деякі походили з Німеччини чи Франції.

Високо цінувалися інтелектуальні ігри, зокрема гра «в літературу». Для неї підбирали 25 прізвищ різних письменників і по 4 назви творів на кожного з них. Гравці по черзі витягували карточки з назвами творів і мусили відгадати автора, який цей твір написав. Звичайно, вигравав той, хто дав найбільше правильних відповідей. І дорослі, і малі з радістю грали в ігри-подорожі, де кожен учасник мусив робити ходи, здійснювати уявні поїздки навколо світу і долати різні перешкоди. Для цієї гри потрібні були хоча б мінімальні знання з географії та звичаїв тієї чи іншої країни.

Не менш поширеними в Станиславові початку ХХ ст. були азартні ігри в карти, наприклад, фербель. В неї зазвичай грали 2-4 особи, а кульмінаційним моментом був «найвищий фербель» – комбінація з чотирьох тузів. 12 серпня 1918 року до міської поліції надійшла інформація про чи не найбільший картярський програш в історії міста. Кароль Курц, колійовий телеграфіст з Ворохти, був втягнутий у гру в карти в одній зі станиславівських кав’ярень. Під час гри він програв величезну суму – 40 тисяч корон! Для розуміння масштабності програшу наведемо кілька цін на продукти у 1918 році: кілограм телятини – 10 корон, літр меду – 22 корони, кілограм цукру – 1,50 корони. Більша частина програшу осіла в кишені такого собі Мойзеша Імбермана. Ось до чого може привести азарт!
Олена БУЧИК

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.