Карнавали і маскаради старого Станиславова

На зламі ХІХ і ХХ століть карнавал був подією, на яку мешканці Станиславова чекали цілий рік. Щороку в січні-лютому вулиці міста перетворювалися на маленьку Венецію. Особливою формою карнавальних вечірок були костюмовані бали, відомі як маскаради. Під час таких забав можна було нарешті скинути з себе важкий тягар умовностей. Навіть поважні пані й панове переодягалися в яскраві костюми циганів, блазнів, метеликів чи птахів. І в таких образах вони почували себе набагато вільніше, бо вже не були зобов’язані відповідати своєму високому статусу.

Як розважався Станиславів

Костюмовані бали і маскаради проводилися в Станиславові ще з середини ХІХ століття. Головною сценою для цих свят був готель Сакса, пізніше «Європейський» (будівля готелю не збереглася). У 1846 році власник обладнав простору бальну залу, де відбувалися майже всі урочисті події тодішнього Станиславова. І хоч у невеликому місті складно було зберегти своє інкогніто, публіка радо користувалася можливістю на один вечір приміряти на себе незвичний образ.

Будівля театру (зліва). Поштівка, поч. ХХ ст.

На початку ХХ століття костюмовані бали частіше проводилися в залі товариства «Сокіл» (тепер площа Міцкевича, 2). Газета «Кур’єр станиславівський» у 1902 році повідомляла, що цей раут був «гарячково очікуваний» і в ньому взяли участь не лише члени товариства, а й інша публіка. Зала була ошатно прикрашена штучними квітами, а буфети розмістилися в спортивних роздягальнях. Всього у дійстві взяли участь 110 пар, які представили багато цікавих костюмів – циганки, французького поштаря, блискавки, троянди, фіалки, мисливця, тирольської селянки, павука. Великою популярністю серед станиславівської публіки користувалися й костюми турків, іспанців, шотландців, ворожбитів і ворожок.

Готель “Європейський” (двоповерхова споруда по центру). Поштівка з колекції З. Жеребецького.

У лютому 1900 року у театральній залі відбувся колійовий бал-маскарад. Преса описувала його із захопленням: «Театральна зала виглядає особливо розкішно і урочисто. На цей вечір її освітили електрикою, що вже само по собі було цікавою зміною в її звичному обладнанні. Галереї і ложі прикрасили зеленню і драпуванням із брунатної тканини. Партер виблискував від великої кількості дзеркал, розміщених на тлі зелені і квітів. Сцена театру була яскраво освітлена електричними лампами, а на задньому плані красувалася велика декорація, на якій був зображений вечірній пейзаж, а на його фоні – потужний локомотив, який сяяв червоними і білими вогнями. Бал розпочався полонезом. Серед запрошених гостей були помічені маршалок Брикчинський, староста Прокопчиць, бургомістр Німгін і прокурор Кіліан. Господарем цього залізничного балу виступав пан Ґейер, заступник голови Дирекції залізниць Фестенбурґа. Самого Фестенбурґа на святі не було, бо його терміново викликали до Відня. В танцях взяли участь 104 пари. Туалети панянок вирізнялися вишуканим смаком, а в прорізях масок радісно сяяли їхні очі…»

«Маско, я тебе знаю!»

На початку ХХ століття бали-маскаради часто називали редутами. Так, у січні 1903 року місцева преса повідомила, що на новорічній редуті у театральній залі було представлено близько 40 різних масок. Всього в святі взяли участь 30 пар, а тривало воно аж до шостої ранку.

У лютому 1903 року ошатно і зі смаком прикрашена зала товариства «Сокіл» вмістила в собі багато прихильників костюмованих балів.

Як повідомляла преса, «мила і урочиста атмосфера панувала на цьому дійстві, а обличчя учасників відображали гумор і свободу. Як тільки заграли звуки вальсу, голова «Сокола» пан Баранцевич повів до танцю панну Остафінську, а за ними стали до вальсу аж 118 пар. Красу чарівних танцюристок ще більше підкреслювали зі смаком вибрані костюми. Серед них особливо вирізнялися образи французької жінки, Кармен, русалки, весни і циганки. Особливо багато панянок були у різноманітних французьких сукнях. Забава тривала до восьмої ранку, і це було найкращим доказом того, що захід справді вдався».

Як бачимо з повідомлення в «Кур’єрі станиславівському» в січні 1911 року, в Станиславові 5 лютого мав відбутися великий бал-маскарад на північну тематику. Планувалося театралізоване дійство, що представляло відкриття Північного полюсу дослідниками Фредериком Куком і Робертом Пірі, танець полярних ведмедів та північних собак, північне сяйво, арктичну бурю, кабаре на полюсі та конкурс краси серед ескімосок.

Маскарадний костюм. Фото, поч. ХХ ст.

6 лютого 1910 року в Станиславові відгримів японський бал, і місцева преса згодом із великим захватом описувала це дійство: «Японська редута, що відбулася минулої неділі в театральній залі імені Монюшка, перевершила найсміливіші очікування, її відвідала численна публіка з найвищих сфер нашого міста. Театральна зала була оздоблена японськими килимками, зеленню, квітами… Залу заповнили пані у бальних туалетах і японських масках і панове у вечірньому вбранні. Місце біля сцени зайняв ансамбль «Гармонія», який заграв японський марш. Розпочалася різнобарвна хода, що включала в себе людей у японських костюмах, мундирах японських військових і костюмах гейш. Чарівним був виїзд гейші на візку, в який був запряжений справжній кінь. Гейша дарувала натовпу чарівні посмішки. Свято сакури, молитва до сонця і танець із парасольками були наступними пунктами цікавої програми. Завершили вечір танці, що тривали до п’ятої години ранку. Серед публіки переважали японські костюми, хоч не бракувало й інших дуже гарних убрань».

Інтерес до цього дійства в місті був настільки великий, що організатори строго попереджали потенційних «зайців»: краще й не намагайтеся проникнути на свято, добувши запрошення «у підступний спосіб», адже в залі будуть списки запрошених і на вході прибулих строго контролюватимуть. Керувати забавою мав один із артистів львівського театру. Ті, кому не вислали запрошення, все ж мали шанс потрапити на бал, придбавши квиток у театральній касі чи книгарні Маріана Гасклера (нині книгарня «Букініст» на вул. Незалежності).

Запрошення на костюмований бал у Станиславові. 1909 р.

Що вдягти?

Карнавальний період був гарячою порою для станиславівських кравців. Адже в січні-лютому проходили численні бали, карнавали й танцювальні вечірки. Відвідувати світські заходи в одній і тій же сукні – більшої ганьби для справжньої модниці годі й уявити, тому на кожен бал доводилося шити нову.

Карнавальні сукні, 1909 р.

Місцева преса, як і сьогоднішні модні журнали, із захопленням описувала туалети світських модниць: «Пані Хованець була вбрана у шовкову зелену сукню, обшиту горностаями і коштовним мереживом, пані Банахова – в чудову жовту, прикрашену лебединим пухом і трояндами, пані Фідлерова – в шовкову золотисту сукню з мереживом».

Ще більшу фантазію дами і кавалери проявляли, створюючи карнавальні туалети. Важко було повірити, що представники відомих і впливових у місті сімейств могли дозволити собі таку екстравагантність. У давній пресі можна знайти згадки про надзвичайно екзотичні й оригінальні маскарадні костюми. Так, один станиславівський молодик прийшов на бал у костюмі «Преса», який увесь був зшитий із газет і журналів. Ще двоє модників завітали до бальної зали у костюмі двох черевиків і танцювали один із одним, викликаючи справжній захват у гостей. Є згадки, що на одному з балів був гість у костюмі ялинки і молодик, перевдягнений у костюм кахельної печі. Як писав «Кур’єр станиславівський» у 1904 році, одна з панянок прийшла на карнавал у костюмі… крамнички, що торгувала стрічками. Не відставали й інші гості, серед яких були дами у костюмі П’єро, клоунеси, чистильниці коминів і навіть якась сміливиця у костюмі «сатанелла».

Маскарадні костюми можна було пошити на замовлення або позичити, але для деяких мешканців міста це було надто великим фінансовим тягарем. Тому, щоб не знеохотити менш заможну клієнтуру, іноді на плакатах вказувалося, що на маскарад дозволять вхід також «немаскованим» гостям.

Гості маскараду. Поштівка, поч. ХХ ст.

Тонкощі організації

Однак не у всіх костюмовані бали й маскаради викликали захват, нерідко ці заходи наражалися на гостру критику.

«Танцювальні забави, які проводяться в нашому місті, щораз більше втрачають свою елегантність, – зазначав дописувач «Кур’єра станиславівського» в 1907 році. – На них усе рідше можна зустріти чоловіка, вбраного відповідно – у фрак чи маскарадний костюм. Все частіше панове намагаються уникнути танців, проводячи час у буфеті. Багато гостей танцює погано, хоч учителів танців у нас розплодилося, як грибів після дощу. Деякі панове взагалі не вміють танцювати мазурку, а лише скачуть, як горобці на шворці».

Певні проблеми були й в організації балів. Зокрема служниці, що обслуговували бальний буфет, були не завжди охайно вбрані й інколи не дотримувалися гігієни під час подачі страв.

Вибір страв у буфеті теж бував недоречним для такого вишуканого дійства: свинина з капустою, ковбаски з хроном, голубці з рисом та м’ясом, гуляш… Не дивно, що запахи їжі проникали до бальної зали й псували загальне враження від свята.

Досить строгим був етикет, якого повинні були дотримуватися гості таких забав. Під час танцю можна було вести бесіду, але вибір тем для розмови був дуже обмеженим. Так, пристойно було обговорювати декор бальної зали, хвалити смак господарів дому, робити компліменти оригінальності чийогось костюма. Неприйнятним вважалося когось обмовляти чи звертати увагу на чиюсь невправність у танці.

Проте, як свідчать дописи у давній пресі, гості станиславівських балів не надто строго дотримувалися етикету, принаймні в тому, що стосувалося розмов. У лютому 1914 року відбувся грандіозний бал-маскарад у залі «Сокола», на який надіслали близько 2 тис. запрошень.

Журналіст газети «Кур’єр станиславівський» відвідав це дійство і описав у фейлетоні розмови, почуті в бальній залі: «В залі людно і шумно, повно чоловіків і жінок, багато різних костюмів і масок. Тут і там чути неголосні розмови: «– Знаю тебе! Де твоя дружина, де обручка? Повертайся додому, будь вірний дружині! – Але ж ви помилилися, панянко. Я не маю дружини, я її лише шукаю. Може, ви мені в цьому допоможете?». Якийсь чоловік у масці пристрасно шепоче панні, що закохався в неї по вуха, а сам не відводить очей від сережок з діамантами у її вухах… Вона сміється і не вірить. І я сміюся, бо все тут фальшиве: і його слова, і її діаманти. А ось говорять дві дами: «Чому ти не була вчора на старокавалерській вечірці? Там ти могла би бути королевою балу. А втім я знаю, чого ти не прийшла. Бо твій чоловік тебе ревнує». До дам наближається чоловік у чорній масці і каже: «Ну ревную, і що з того?». А дама в масці тим часом продовжує говорити: «А крім того, він скупий і не хотів тобі дати гроші на нову сукню!» Її співрозмовниця гнівно повертається до чоловіка і каже: «Ось бачиш, уже весь Станиславів про це говорить!». Я слухаю всі ці розмови і розумію, що деякі маски зовсім не в гуморі…».

До речі, тодішній етикет забороняв деякі танці, які вважалися непристойними, зокрема танго.

«Іноземні часописи переповнені дописами про тангоманію, вечорах танго, курсах і змаганнях з цього танцю, – писала місцева преса в 1913 році. – Часопис «Віденський журнал» навіть розмістив розлогу дискусію про те, чи танго є моральним. Усі визнають, що танго – це пристрасний танець, але у нас він ніколи не буде прийнятним у салонах. Жодна матір не повинна дозволяти своїй доньці навчатися танцювати танго».

Незважаючи на таку жорстку критику, «непристойні» танці все ж поступово завойовували серця станиславівської публіки.

Олена БУЧИК

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.