На Верховинщині відтворили гуцульську легенду про «Білогірський Замок» на горі Чивчин

Легенду відтворили на основі літературного опису, який поміщений у книзі буковинського професора Єротея Пігуляка «Верховинські згадки. На полонині Чівчин».

Ця книга написана на основі документальних матеріалів, зібраних автором, 120 років тому, під час особистих польових етнографічних досліджень Гуцульщини, пише “Західний кур’єр” з посиланням на сторінку Національного природного парку “Верховинський”. Там наведено кілька давніх гуцульських легенд про визначні пам’ятки Українських Карпат та об’єктивно показано, якою багатою була збережена дика природа й традиційне полонинське господарство гуцулів Жаб’євщини, на високогірному терені Чивчинських і Гринявських гір.

“Спочатку дослідник природи Єротей Пігуляк у своїй книзі літературно описує свої особисті спостереження краєвиду Чивчинських і Гринявських гір та загадкового «Білогірського Замку» на горі Чивчин. Варто відзначити, що автор дуже вдало використовує окремі слова тогочасної гуцульської говірки Жаб’євщини”, йдеться у дописі.

«Я стою перед вікном своєї хатини на Чівчинській полонині. Уважно дивлюся на прекрасні сусідні гори й хочу розгадати таємницю найбільшої білої кам’яної скелі на Чівчині. Повільно у моїй уяві виринув легендарний білий кам’яний замок, що так загадково стоїть, немов зачарований. Він знаходиться на Кичері, вище моєї хатини. Весело стоїть замок там у літі. Сумно стоїть той замок у зимі, грубо повитий снігом. Сильні бурі й вихрі літають навколо него. Вони притискаються до холодних стін кам’яного замку. Але все даремно, бо в середину зачарованого замку їх не пускають.

Не раз довго обзирав я тоту найбільшу кам’яну скалу із печерою на Чівчині. Скала сильно потріскана. Велика кам’яна брила спирається на нижні брили. У середину твердого каміння глибоко сягають ущелини – «розколібини». Давні люди Карпатських гір щиро вірили, що високо в горах живуть мудрі столітні «діди-віщуни», котрі можуть чути як говорять кам’яні скелі й навіть як ростуть полонинські трави” …

Полонинські ватаги Жаб’євщини розповіли Єротею Пігуляку цікаву легенду про те, як один столітній «дідо-віщун» приклав вухо до ущелини цієї кам’яної скелі і почув її таємну розповідь. Таким чином, у цих віддалених Жаб’євських полонинах була записана давня гуцульська легенда про магічний «Білогірський Замок» на Чивчині, який сам розказує про себе.

“Легенда розповідає, що проникливі столітні гуцули довідались від скелі одну сумну розповідь. В тій легендарній сповіді скелі висловлюється важлива філософська думка, що немає нічого вічного на землі. В кінці легенди зроблено мудрий висновок: «Якщо навіть тверді кам’яні скелі й глибокі печери не вічні, то людям не варто безперестанно банувати ні за чим на цьому світі», пишуть на сторінці Верховинського національного природного парку.

Дальше наводять відтворений текст давньої гуцульської легенди про «Білогірський Замок» на горі Чивчин, який представляє цікавість для місцевих жителів Верховинщини та для допитливих гостей нашого краю. За цією легендою, священна кам’яна скеля сама розповідає гуцулам про «своє важке життя» у високих горах.

«Мене створив Господь Бог із найкращого білого каміння. Але нема мені спокою ні вдень, ні вночі, ні всередині, ні зовні. В літі сонце печє мої скалисті плечі та маю білу тварь. Коли прийде вечір і ніч, то холодний вітер обвіваї моє голе тіло. Моя холодна кам’яна поверхня і тепла середина приводить до утворення тріщин у моєму твердому тілі. Якщо прикласти вухо до мого голого тіла у вечір то можна почути, як воно тріскається. Отак безжально розриває літня спека і зимовий холод моє кам’яне тіло на окремі кавалки.
Спершу оком не видно тих моїх маленьких тріщин. Коли прийде осінь в Чивчинські гори, то падають холодні дощі й вода поступово заходить у всі мої тріщини. Від морозу вода у тих пазухах замерзає. Тоді лід, твердим клином, безжалісно розколює кожну мою тріщину. Вдень розтопиться той ненависний лід, а вода затікає ще глибше у мої нові щілини. Вночі вода знову замерзає на лід. Так безперестанно вода та лід сильно руйнують моє тіло, все глибше й все глибше. Отак день і ніч, моє кам’яне тіло уперто руйнує сонце і вітер, мороз і вода.
Поступово відколені частин мого тіла зсуваються, зависають одні на одних та спадають до низу. Коли прийде весна, то розталі води шибко злітають моїми розколібинами й підмивають всі порозтріскані частини. Тоді, то тут, то там, раптом вирветься білий камінь – кавалок мого тіла й стрімголов полетить до низу. Із часом, всі відколені кам’яні уламки поступово скочуються у долину. Вони часто вдаряються у другі скали й сильно розбивають їх, а самі зсуваються до найближчих потоків і рік.
Тай на сім ще не кінець цього постійного руйнування! Коли в гори прийдуть великі повені, то бистрі води силою зносять до низу, окремі рештки мого розшарпаного тіла. Вони постійно розбиваються на дрібніші уламки. Отак дощова вода постійно старається стягнути мене із верхів до долин, але я вперто не даюся. Так відбувається день від дня, рік від року. Тисячі й мільйони років … Зажерлива вода і твердий лід безжально руйнують моє біле кам’яне тіло. Вони нищать всі кам’яні скали й підземні печери у наших Карпатських горах».
Старші люди вірять, що таку загадкову історію розказав магічний підземний голос із білої кам’яної скелі на Чивчині. Для них велика кам’яна скеля виглядає священним «Білогірським Замком», що так непорушно стоїть, немов неприступна фортеця. Розкішно і весело стоїть він у благодатному літі. Тихо і сумовито стоїть він там у холодній зимі, товстим снігом повитий. Сильні бурі та вихрі літають навкруги кам’яного замку, туляться і тиснуться до його студених стін. Вони в’ються, голосять, але на дармо … Здається, що ті зимні стіни того не чують. Та врешті, хто може знати, чи сей скалистий замок, не чує сих зойків, сих тулень і обнімань вітру! Хто може сказати, як там у його нутрі?
Я подивився як ясне сонячне світло освітило глибоку кам’яну печеру в скалі. В цей час, приємний голос гуцульської трембіти долетів до мене. То полонинський ватаг давав знати аби пастухи пригонити вівці, кози і корови до вечірнього подою. Я попрощався із тією зачарованою білою скелю та глибокою печерою. Дружньо махнув рукою і промовив: «Бувайте здорові білі кам’яні скали і глибокі печери на високому Чівчині та не бануйте ні за чим. Раніше я думав, що ви вічні. Що ви споконвіку стоїте й до кінця світу будете так стояти. А сьогодні почув тут сумну правду, що й ви не вічні. Як і усе не вічне, на цій Божій землі, у цьому Божому світі».

Наведена природознавча реконструкція давньої гуцульської легенди про дохристиянське скельно-печерне святилище, із місцевою назвою «Білогірський Замок», на високій горі Чивчин, була зроблена на основі дослідницьких документальних матеріалів книги: Пігуляк Єротей. Верховинські згадки. В полонині Чівчін, ч. І. Над озером Шибене, ч. ІІ. / Упорядник Ярослав Зеленчук. – Косів. – Писаний Камінь, 2018. – 202 с.

 

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.