Зберегти історичне лице міста і не спотворити його новобудовами – сьогодні чи не найскладніше завдання міського відділу охорони культурної спадщини при Департаменті містобудування та архітектури. Зважаючи на прагнення забудовників на свій смак перетворити місто у комфортне середовище для його мешканців, фахівці зі збереження культурної спадщини переживають за долю тих будинків, котрі внесені у перелік пам’яток. Про позитивний досвід реставрації об’єктів культурної спадщини та проблеми у цій галузі говоримо із головним спеціалістом відділу охорони культурної спадщини Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради Володимиром Ідаком.

– В Івано-Франківську маємо дуже багато пам’яток архітектури. І, звичайно, доводиться стежити за ними, аби вони не канули в історію, а залишилися і для майбутніх поколінь. Зрештою, вони мають здатність частково під плином часу руйнуватися, а елементи фасадів подеколи навіть травмують пішоходів. Як вдається в Івано-Франківську підтримувати стан пам’яток архітектури і не допускати їхнього руйнування? І чи достатньо для цього лише бажання влади та коштів із місцевого бюджету?

– Щоби предметно це питання вирішувати, спочатку треба розібратися з майновими питаннями. Згідно із тими переліками, які зараз є, в Івано-Франківську ми маємо близько 450 пам’яток. Також ми пропонуємо ще включити у цей перелік майже 90 пам’яток. А потенційно, щоби можна було включити споруди як об’єкти культурної спадщини, які створюють те характерне міське середовище історичного міста, то їх налічується ще зо дві сотні.

До цього часу, як правило, усі пам’ятки були об’єктами комунальної власності. Ми говоримо про житлові будинки. Бо у нежитлових є конкретні власники і там проблем немає. Власники згідно із законом України «Про охорону культурної спадщини» зобов’язані їх доглядати і зберігати. А житлові будинки колись були на балансі міської ради. Роль балансоутримувача виконували ЖЕКи. Вони як могли, так і утримували ті будинки. Яка була квартплата, так і за ними доглядали. Коштів достатньо на це не було, як і зараз не буде достатньо коштів.

У 20213–2014 роках усі будинки були зняті з балансу міської ради. Квартири у цих будинках приватизовані, тому майнових прав міська рада вже не має щодо них. Відповідно усі ці споруди стали приватною власністю співвласників будинку. Із одно- чи двоквартирними будинками проблем немає. Там власники організувалися і роблять все для  того, аби їхні будинки були доглянуті. Люди свідомі того, що у них є у власності. В результаті ми маємо кілька сотень багатоквартирних будинків, де мешканці думають, що хтось за них ще має доглядати за їхнім же будинком. Вони не можуть зрозуміти, що вони вже є власниками. При цьому люди не розуміють, що вони ще й несуть відповідальність за технічний стан свого будинку.

Якщо, не дай Боже, наприклад, внаслідок недбалої експлуатації будинку буде нанесена шкода, то відповідальними будуть не міська рада, не комунальні служби, а власники житла. Ще щось схоже до їзди на автомобілі – у випадку якоїсь аварії винним буде власник авто і водій, який ним їхав. І навіть якщо з будинку падає якась його частина і завдає збитків людям, то відповідальність на власниках будинку. У Львові вже є прецеденти, коли люди, яким були завдані тілесні травми, через суд отримали виплати грошової компенсації.

У міста в цьому плані є доволі чіткий і логічний план. Ми запроваджуємо систему нагляду за збереженням об’єктів культурної спадщини. В Івано-Франківську ще десь від 2012 року триває «Програма охорони культурної спадщини». Вона поступово переходить із року в рік, продовжується. На початку, пригадую, дійсно, виділялися бюджетні кошти. Але, повірте, бюджетних коштів недостатньо. Зараз, скажімо, часто дорікають, мовляв, куди дивиться влада. Але для того, аби довести до ладу будинки, котрі перебувають в аварійному стані, треба десятки мільйонів гривень. Ви самі розумієте, що таких грошей не було, нема і не буде. У будь-якому випадку треба шукати інші варіанти. Але їх нема чого шукати. Тут очевидно, що власники будівель зобов’язані самі підтримувати їх у належному стані. Не говорю вже про дахи чи внутрішні мережі, а це стосується зокрема фасадних елементів, котрі можуть впасти і завдати шкоди людям. До речі, відповідальними за елементи фасаду, які, не дай Боже, впадуть, є не тільки власники квартири, де виявлено пошкодження, а всі власники будинку, у тому числі навіть громадські заклади на першому поверсі. У Львові на вулиці Франка на жінку з Івано-Франківщини впав елемент фасаду. Суд присудив понад 20 тисяч гривень матеріального відшкодування і ще пів мільйона гривень моральних збитків. Штраф наклали на весь будинок. Відповідальність у такому випадку ділять у пропорційних долях на всіх власників, які зареєстровані у будинку.

– На жаль, не завжди люди готові брати на себе відповідальність і тягнути на собі утримання великого будинку.

– Ми сприяємо тому, щоби люди організовувалися в ОСББ, але вони інертні до такого кроку. Тут спрацьовує ще постсовкове ставлення мешканців багатоквартирних будинків до свого майна. Вони чомусь думають, що хтось за них щось має зробити.

Дуже багато будинків передані в управління житлово-експлуатаційним організаціям. А це приватні або комунальні організації. Але вони не є власниками, а лише надають певні послуги. Управителі – це відповідальні люди, які знають, яким чином обслуговувати майно. Але для цього їх треба забезпечити фінансовими умовами.

– Що дає ОСББ для утримання в належному стані пам’ятки культурної спадщини?

– ОСББ є юридичними особами. Вони можуть, наприклад, накопичувати кошти на рахунку для проведення майбутнього ремонту покрівлі у будинку, збираючи додаткові кошти із мешканців будинку. І вже ОСББ може щось вирішувати. Навіть до нас часто звертаються поодинокі мешканці і жаліються, що в них проблеми із будинком, але самі вони не готові якимось чином докластися до цієї справи. Але приходять до керівництва виконкому і вимагають, щоби влада щось зробила. У нас повно таких будинків у центрі міста.

Місто, знаючи, що в людей є своєрідний люфт переходу від патерналістського ставлення до свого майна до самоорганізації, свого часу виділило певні кошти для відновлення будинків. От, зокрема, маємо приклади відновлення фасадів будинків на вулиці Мазепи, Шевченка, Курбаса. Скажімо, на вулиці Шевченка дуже кваліфіковано відреставрований фасад. Що це дало нам? Ми зрозуміли, які кошти необхідні для реставрації. Тепер ми можемо казати мешканцям будинків, на які суми варто розраховувати при таких роботах. Відколи існувала програма охорони культурної спадщини, вона не нарощувалася фінансово. Усе залежало від бюджету.

– Нещодавно міська громада зросла за рахунок приєднання сіл. А там також є пам’ятки, котрі потребують утримання і збереження, відповідно, навантаження зростають.

– Так, і бюджетні видатки так само. Тут усе як у сім’ї – чим більша сім’я, тим більші потреби на видатки. Ради Бога, якщо депутати проголосують, що знімаємо фінансування зі шкіл і лікарень, а передаємо на пам’ятки архітектури, то це буде прекрасно.

– У програмі охорони культурної спадщини передбачено, що тепер відповідальні власники будівель мають повне право братися за відновлення пам’яток архітектури.

– Це і є той позитивний крок, коли люди організовуються в ОСББ і вирішують проблеми свого майна.

– Знаємо про декілька прикладів відновлення фасадів будинків за рахунок мешканців. Це позитивна динаміка для міських пам’яток?

– Мені подобається, що люди самоорганізовуються, збирають кошти, приходять до нас. Маємо конструктивну співпрацю із багатьма такими об’єднаннями людей, котрим ми допомагаємо зберегти пам’ятки. Програма охорони культурної спадщини існує надалі, інша справа, що нема фінансування. Воно припинене у зв’язку із воєнним станом. Але ми напрацювали певну роботу із фахівцями, котрі кваліфіковано можуть реставрувати об’єкти. У нас будівельників – тільки свисни, і одразу набіжить сто штук, але дуже мало серед них є таких, котрі поняття мають, як то треба реставрувати. Завдяки програмі ми знайшли тих людей, котрі розуміють, що таке реставрація, як її проводити, які матеріали використовувати, як підходити  до обстеження будинку, що зберігати.

– Зрештою кожен будинок вимагає особливого підходу у реставрації.

– Аякже. У всі періоди по-різному будувалися будинки. Інколи бувають настільки надумані конструкції. Чому так? Тому що на зламі епох починали використовувати нові технології, впроваджували бетон та залізобетон. А будівельна наука ще не була настільки розвинена, щоби розуміти, як із ним поводитися. Дуже добре подекуди видно неправильне використання армування на балконах. Експерти зараз відкинули би проєкт такого балкона, вважаючи конструктора нефахівцем. Через таку неправильну конструкцію маємо вже випадки, коли балкони повністю руйнуються. Слава Богу, обійшлося без жертв.

– Ми згадували про кількість пам’яток у місті. А що треба, аби будинок потрапив у той перелік? Тут важить вік, епоха чи стиль будівництва?

– Найпершим критерієм для пам’яток був вік. Ми визначали, що це характерні будинки певної епохи. Перелік складався ще за часів радянської влади, але тоді влада не дуже толерувала такий перелік, багато врізала. Попри все, понад 400 пам’яток все-таки маємо. За часів незалежності України нам вдалося поповнити цей список низкою об’єктів. Зараз пройшло трохи часу, тому до переліку пам’яток вже можемо навіть зараховувати об’єкти радянської епохи. Як архітектор заявляю вам, що дійсно є такі об’єкти, котрі варті того, аби бути включеними у перелік об’єктів пам’яток культурної спадщини. Такими є, для прикладу, будинок Статуправління, поштамт, будинок колишньої трикотажної фабрики на роздоріжжі вулиць Незалежності та Січових Стрільців. Це розкішний і будівельно дуже грамотно вписаний будинок. Цей перелік можна продовжувати. Є багато таких споруд у місті. А є і відверто брутальні об’єкти, які більше зруйнували місто, аніж помогли зберегти його лице.

Ми вже напрацювали перелік нових об’єктів, які пропонуємо внести як пам’ятки культурної спадщини.

– Це ті об’єкти, котрі називають як нововиявлені пам’ятки?

– Так. То є така процедура, коли триває своєрідний пошук. Інколи здається, що ще час не настав, а деколи вже стає зрозуміло, що той чи інший будинок вартий того, аби бути в тому переліку пам’яток. Ми систематизували всі попередні списки, вони були розрізнені, траплялося багато неточностей. Тепер ми звели їх до нового списку і хочемо поповнити перелік ще майже сотнею об’єктів.

– На жаль, в історії міста трапляються випадки, коли пам’ятки все ж руйнуються. А на їх місці згодом, деколи зі скандалами, постає щось нове. Зразу його не сприймають, потім ця споруда стає одним із найбільш відвідуваних закладів. Чи не руйнують сьогодні новобудови архітектурного ансамблю середмістя Івано-Франківська?

– Дійсно, маємо низку зруйнованих будинків, їх вже немає. Але при цьому слід зауважити, що ключових об’єктів у нас у такому аварійному стані немає. Є рядова забудова, тому не так болісно це відбивається на загальній картині міста.

– А як щодо площі Ринок?

– Тут, на жаль, є один об’єкт, який дисонує. Він побудований відносно недавно – у нульові роки. Я був причетний до відбудови того цілого кварталу від 9 по 25 будинок на вулиці Галицькій. Тоді ми його умовно називали «Галицький масив». Це цілий квартал, який нам вдалося не те, щоб відбудувати, просто зберегти. Бо була взагалі думка його повністю знести і зробити велику площу або великий будинок. Але до збереження цього об’єкта долучилася міська інтелігенція. Одним із добрих прикладів стало те, що нам вдалося зберегти як таку площу Ринок в центрі Івано-Франківська. Пізніше вже почали з’являтися об’єкти, котрі більше дисонують. Мушу зазначити, що в останні роки вже не можна так нагло знести об’єкт культурної спадщини. Тепер маємо жорсткіші умови. До речі, дуже допомогло цьому впровадження цифровізації. Тепер у формуляри потрібно вводити чітку інформацію, бо інакше документи не будуть зареєстрованими.

А що стосується руйнування, то місто більше зруйнували об’єкти, які побудовані для комерції. Зокрема, на валах збудований смугастий торговий центр позаду Музею мистецтв. Фактично найбільше нашкодили середмістю саме торгові центри.

– Зараз маємо незавершену історію із  готелем «Дністер». Міський голова відреагував на засклену колонаду і зауважив, що питання буде вирішуватися через суд. Що скажете з приводу так званої «реконструкції» цього історичного будинку в центрі міста?

– Є рішення виконавчого комітету, яке було ухвалене ще на початку процедури. Найцікавіше, що від міської влади жодних дозвільних документів, які би мали контраверсійні наслідки, не видавалося. Усі зроблені речі є плодом самодіяльності якихось домовленостей із певними органами поза міською радою. Засклення колонади, надбудова поверхів – усе це відбувалося без погодження міської влади. Наш Департамент підписував реставраційні завдання ще до 2017 року, де було все зроблено абсолютно коректно і не передбачалося таких речей. А після цього  маємо те, що маємо.

– Останнім часом найбільше маємо публікацій у соціальних мережах про можливі руйнування пам’яток архітектури через появу будівельної техніки чи парканів. Подеколи такі дописи у мережі появляються буквально на рівні чуток. Як ви реагуєте на такі запити громадян?

– Ми реагуємо на всі такі випадки. Зовсім недавно ми виходили на місце і виявили, що дійсно є незаконне втручання. Не зовсім коректно там оформлені документи. Тому будемо впливати на те, щоби не сталося ніякого прецеденту. Будемо запускати механізм притягнення до відповідальності винних осіб.

– Чимало різних думок є і щодо доцільності будівництва церкви на валах.

– Ви, напевно, мене питаєте, тому що я підписував дозвіл. Так, було таке. То був 2004 рік. Тоді в місті був шал – розхапувалися ділянки і будувалося все, що тільки можна було. У той період в місті було зроблено найбільше містобудівельних помилок. Як правило, будувалися або торгові центри, або житлові будинки. На валах було приватизоване кафе «Казка». Були різні ідеї, що там можна збудувати – чи навіть не готель. Але власники, здається, подарували цей об’єкт церкві. А коли до мене прийшли із проєктом церковці, то я подумав: добре, що хоч не торговий центр. А в 2004 році вже відбувався процес демонтажу зруйнованого кафе. Церква на тому місці планувалася невелика, тому я вирішив, що шкоди для міста вона не завдасть. Якщо би її почали будувати швидше, то нічого б не сталося. А коли цей процес розпочався у 2020 році, то це вже стало певним моветоном у місті, коли церкви почали появлятися у парках, зелених зонах.

– Чи є в Івано-Франківську такі місця, котрі назавжди для міста втрачені?

– Так, це вали позаду музею, бастіон пивзаводу. Там усе зруйноване, а тому пивзаводу як пам’ятки в місті вже немає, втрачено. Навіть попри ту відбудову, яка відбулася, він не становить історичної цінності. Так само, як і Михайлівський золотоверхий собор у Києві не є історичною пам’яткою, оскільки від відбудований. Це вже ремікс, так, зараз він набуває цінності як новий об’єкт, проте історичної не має.

– А чи можна віддати пам’ятки у приватні руки і сподіватися, що вони збережуться завдяки бажанню нових власників?

– У світі саме так і є. Це нормальна практика, яка працює всюди. Інша справа, що через недосконалість нашого законодавства допускаються певні моменти, коли ми втрачаємо пам’ятки. А від практики передачі пам’яток у приватні руки ми нікуди не дінемося. Ми розуміємо, що власники таких будівель будуть шукати кошти для того, аби зберегти об’єкти в автентичному стані. І для цього зараз є достатньо механізмів впливу.

– Часто доводиться чути про реновацію чи ревалоризацію споруд. Чи є між ними різниця?

– Користуйтеся словом реставрація. Між ними є мала ледь вловима різниця. Скажімо, ревітація – це відновлення життя. Реставрація – це відбудова, відтворення втрачених елементів, підтримання у належному технічному стані. Це все взаємопов’язані процеси. Якщо говорити про приміщення заводу «Промприлад», то тут дійсно недоречно вживати термін «реставрація». Приміщенням надали нового життя.

– Зараз громадськість міста активно відстоює потребу збереження частини м’ясокомбінату як пам’ятки. Чи насправді це є пам’ятка і чи можна її ще вберегти, адже на території м’ясокомбінату вже заплановане будівництво?

– Комплекс бойні є одним із містоутворюючих об’єктів. Важливий цілий комплекс характерної архітектури, який будувався на той час за останнім словом технологій. Ми обійшли цей комплекс, говорили із представником власника. Поки що немає інформації про можливу загрозу. Думаю, власник розуміє, що в нього є об’єкт, до якого буде прикута увага громадськості. Думаю, його і зносити не треба. Той будинок можна використати при перепрофілюванні території під нову, навіть житлову забудову. Комплекс цілком може вписатися у новостворену житлову забудову, як торгово-розважально-обслуговуючий комплекс.

– Чи є в Івано-Франківську пам’ятки у вкрай тяжкому стані, за котрі ви боїтеся, що вони можуть просто назавжди зникнути?

– Є елементи пам’яток. Таких, щоби повністю були під загрозою, немає. У них такий стан, що вони ще постоять, а от елементи будівель є такі, що навіть їхнє відтворення буде доволі затратним. Ми над цим працюємо. Маємо кваліфікованих людей, котрі вміють це робити. Серед елементів пам’яток можу відзначити і столярні вироби. Є навіть співвласники будинку на Бельведерській, 3, котрі змогли самі кваліфіковано і грамотно відтворити все без зайвої допомоги. Також у місті є приватні особи, котрі з власної ініціативи відтворюють фасади.

Володимир БОДАК