Івано-Франківськ відзначив 361 рік із часу надання йому Магдебурзького права. З нагоди Дня міста ми поцікавилися історичним минулим обійстя його засновників та можливостями збереження комплексу споруд на території колишнього палацу Потоцьких. Зважаючи на те, що роботи для архітекторів та реставраторів за брамою палацу вистачить на декілька десятків років, розуміємо, що й охопити весь спектр запланованих робіт зі збереження комплексу буде важко. І навіть попри те, що зовні не видно якихось особливих рухів щодо реставрації приміщень, робота на території і в будівлях триває. Вже цього року тут планують відкрити один із корпусів, у котрому має бути розміщений Музей зброї. Про основні ідеї збереження та створення креативних мультикультурних осередків нам розповів директор КП «Простір інноваційних креацій «Палац» Володимир Гайдар.

– З часу відкриття брами палацу Потоцьких в Івано-Франківську минуло вже дев’ять років. Громадськість отримала доступ до історичної  території. Там тепер проводяться культурно-масові заходи, але знаємо, що  паралельно проводиться «невидимий» фронт робіт щодо відновлення спадщини. Комунальне підприємство «Простір інноваційних креацій «Палац» займається реконструкцією споруд на території палацового комплексу. Отож, що ми маємо за брамою?

– Це вже серйозна перемога, що люди питають про те, що там за брамою палацу Потоцьких. Бо коли в 2014 році тільки починався рух із відродженням цієї території, ми проводили опитування, чи знають люди, що в нас був палац Потоцьких. На той час люди знали, що то територія шпиталю, і не знали, що там за брамою шпиталю.

Якщо серйозно, то за брамою ми маємо багато трансформованого і багато недослідженого. Ми вже провели первинні реставраційні роботи і дослідили все те, що є назовні, що є у відкритому доступі. Ми працювали із фахівцями-реставраторами університету «Львівська політехніка». На всі споруди і будівлі були складені відповідні акти цінності, технічного стану, акти втрат. Загалом це всі ті роботи, які необхідні для первинних реставраційних досліджень, щоби розуміти, куди нам рухатися далі. Для цього ми підняли всі доступні архівні матеріали. Тоді ми зафіксували, що більшість будівель і споруд перебувають у аварійному та незадовільному стані. Лише дві споруди перебувають у задовільному стані, одна із них має аварійні елементи, але це не заважає проводити у ній реставраційні роботи. Ці попередні дослідження дали нам зрозуміти, що ми робимо далі. А все, що ще не досліджене, то воно у нашому випадку є або в недосліджених фондах архівів, або ж під землею – в археологічному шарі, який теж майже недосліджений. Частково фрагментарні розкопки проводилися тоді, коли у 2012 році реставрували браму. У той час проводилося декілька шурфів, котрі поставили багато питань, які досі не з‘ясовані. Також колись раніше робилися розкопки з боку теперішньої вулиці Потоцьких, назва якої появилася буквально минулого року з нашої ініціативи. На жаль, ми не маємо результатів усіх тих розкопок, котрі проводилися довкола території палацу. Чомусь це загадка, адже ми зверталися до Інституту археології і до фахівців, котрі проводили ці розкопки. Знаємо з розповідей, що там були розкриті залишки потерни (підземної галереї. – Авт.). Це інженерна споруда, яка стосувалася оборонних фортифікацій, із підземним виходом, який вів із території палацу на огляд оборонних споруд.

Коли ми проводили ремонт господарської брами, то наштовхнулися на те, що під нею є якась мурована конструкція. Ми ще не знаємо, що це. Але появився верх арки, тому ми припинили там роботи. Далі ми анонсували розкопки, почали готувати необхідні документи. На цей час ми ще не маємо дозвільних документів на проведення розкопок. Проте за минулий рік, крім підготовки усіх необхідних вихідних даних для розкопок біля господарської брами, ми розробили цілісну комплексну програму археологічних розвідок і розкопок неінвазивним та інвазивним методом. Неінвазивний – це георадарне сканування, інвазивний – це розвідки шурфами. Також ми запланували місця, археологічні квадрати, де треба проводити детальні розкопки.

– То ця вся робота зі збереження минулого дуже схожа на хірургічні втручання?

– Так. Причому реставрація і медицина дуже схожі найперше принципом не нашкодь. Якщо ми не знаємо, чого ми пхаємося в землю, не маємо програми, коштів та розуміння, що робити далі, то не спішимо туди лізти і втручатись у цінний шар. Так само і в хірургії – якщо не знаємо, для чого робити розтин, то не ріжемо. Археологія – дуже відповідальний напрямок. Якщо ми вже розкриваємо щось цінне, то зобов’язані знати, хоча б на пару кроків наперед, що будемо робити далі. Все, що в землі, воно законсервоване, а все, що розкрите, з першого ж дня починає нищитися. Усі атмосферні явища своїм впливом тільки шкодять розкритим артефактам.

– А ви не боїтеся, що усі ваші потуги із розкопування можуть залишитися на стадії консервації, оскільки не завжди вистачає коштів на втілення усіх планів? Тим більше, збереження історичного минулого вимагає чималих затрат і часових, і фінансових.

– Не боїмося. Якщо є небезпека того, що це залишиться зараз нерозкритим і непроекспонованим, то це не небезпека. Небезпека тоді, коли ми залишаємо розкритим і незаконсервованим. Хто знає, можливо, будуть наступні покоління, які будуть мати більше грошей, і вони зможуть за нашими дослідженнями, розуміючи точно, що там є, наперед фінансово, технічно і документально спланувати усі роботи. Більше того, якщо ми зробимо розвідки і попередні розкопи по всій території і навіть у кінцевому результаті законсервуємо і закриємо, то на документації це все уже буде зафіксовано. А вже далі можна буде шукати кошти, подаватися на грантові проєкти, державне і міське фінансування. Дуже сподіваюся, що і місто, і держава повернуться лицем до нашої спадщини і на це будуть виділятися кошти. Бо на сьогодні це для нас величезна проблема. Я не бачу жодних рухів, щоби виділялися кошти і хтось пробував ініціювати від держави чи від органів місцевого самоврядування археологічні розкопки. Крім цього, у період воєнного стану, на жаль, чинним законодавством не дозволяється надавати бюджетне фінансування ні на археологічні, ні на реставраційно-ремонтні роботи.

– Залишається лише надія на грантові проєкти?

– У нас так. Ми можемо розраховувати, наразі, лише на зовнішні кошти. Це грантові програми, кошти з міжнародних фондів і меценатські кошти. Ми вже анонсували, що під господарською брамою є зачіпка для археології, то для цього ми вже знайшли мецената, котрий готовий включатися і до наступних розкопок. Тобто у принципі шанси залучити зовнішні кошти є.

У нашому підприємстві є створений науково-дослідний відділ (раніше проєктно-вишукувальний). У цьому відділі працює двоє науковців, тому готуємо документи, щоб отримати дозволи на наших працівників для проведення археологічних розкопів на території комплексу і на прилеглій до нього території. Тут роботи буде дуже багато. У місті загалом багато роботи – територія середмістя велика і вона фактично майже недосліджена. Тут, на території палацу, роботи вистачить на 5–10 років. Загалом перед реставрацією, в процесі її здійснення та й далі, в процесі експлуатації комплексу, буде необхідність проведення як не повноцінних археологічних робіт, то, як мінімум, здійснення археологічного нагляду. Маємо картографічні та описові матеріали, які наштовхують на гіпотези про можливі додаткові виходи за межі палацу, можливі внутрішні зв’язки із бастіонами фортеці, залишки підвалин втрачених будівель і споруд. А їх остаточну достовірність треба перевіряти розвідками.

– Можливо, питання буде для вас трохи дивним, але все-таки ми постійно говоримо про палац Потоцьких, а тому у багатьох виникає цілком прогнозоване запитання: а чи був тут палац у його класичному вигляді, як ми звикли бачити деякі збережені палаци з тих часів?

– Дуже цікаве і правильне питання. Це перше, що запитують люди, які заходять на територію, йдуть на геолокацію, де написано «палац Потоцьких». Усі зразу думають, що то двоповерховий корпус, який найбільше збережений. Але, на жаль, ми мусимо розчаровувати людей, бо це корпус, який вже будований за «бабці Австрії» винятково як госпітальний хірургічний корпус. А корпуси, які мають притаманні риси палацового періоду, – це обидва флігелі, які виходять на вулицю Шпитальну. А також у дальньому кутку триповерховий будинок, який фактично був лівим крилом палацу. Ми вже робили зондажі, досліджували кладку і виявили, що не все там є із палацового періоду. Там знайдено швидше багато різних слідів нашарувань, трансформацій, перебудов пізніших часів, коли тут був госпіталь.

Корпус «Б» міг бути лівим крилом палацу. Цей корпус і згадані два флігелі є на всіх картографічних матеріалах ще до початку XIX століття. Тому ми маємо можливість зафіксувати, що саме ці будівлі є з періоду палацового. Як зовні виглядав палац, чи було праве крило і основна частина із під’їздом, наразі інформації ми не маємо. Але точно знаємо, що ліве крило було на тому місці. У деяких матеріалах видно, що цей корпус мав з’єднання з огорожею з виглядом на Гетьманські вали. З того, що вже дослідили: в нас є збережені склепіння і декілька віконних отворів із того періоду. Вони дуже чітко співставляються із елементами палацу в Ланьцуті (місто у південно-східній Польщі. – Авт.). Ми навіть маємо колажі з фотографій, де ми порівнюємо два абсолютно схожі приміщення – збігаються пропорції віконних отворів, товщина стін, склепіння. Також у цьому корпусі ми знайшли сліди, де були основні сходи. Вони виглядають схожими на сходи у палаці в Ланьцуті, але в нас на стіні залишилися сліди від первісних сходів. Також знайшли залишки невеличкого порталу каміну.

Чи був палац у принципі побудований? Це теж одне із найважливіших питань, яке ми перед собою ставили, бо від цього залежить, чи будуть у нас навіть гіпотетичні реконструкції вигляду. Бо практичні відновлення палацу загалом є малоймовірними. Згідно із Венеційською реставраційною хартією, кожен історичний період є цінним. Тому якщо вже на місці, де гіпотетично було праве крило палацу, стоїть так званий корпус «Ж», колишній офіцерський клуб, який будували вже для госпіталю, то ми його зобов’язані залишити, навіть якщо ми знайдемо, як виглядало те праве крило палацу чи палац загалом. Тому якщо нам вдасться щось таке відшукати, то реставрація палацу може бути швидше тільки на папері чи у цифровому форматі. Теперішні технології дозволяють показати минуле у віртуальній, доповненій реальності чи на макетах.

Щоби з’ясувати, чи був побудований палац і в якому вигляді він міг бути, ми вкінці 2019 року їздили в інститут «Полоніка», їхні фахівці побували у нас. Але через тиждень після цього було оголошено про пандемію ковіду. Ми домовилися про спільну архівну пошукову діяльність, але впродовж 2020–2021 років архівними пошуками польські фахівці займалися самотужки. Минулого року нам дали відповідь, що в архівах, де проводились вишуки, первісного вигляду палацу не знайдено. Деякі картографічні матеріали не дають повного уявлення про те, як виглядав комплекс палацу. Тому польські фахівці зробили висновок, що він або був недобудований, або страшно поруйнований і до окупації Станиславова Австро-Угорщиною він дійшов у далеко не найкращому вигляді. Коли ми проводили інженерні дослідження фундаментів, то натрапили на залишки фундаментів головного корпусу, які прилягали до корпусу лівого крила палацу. А коли робили підсилення в межах проєкту реалізації «Музею зброї» в корпусі «Ж», який стоїть на місці гіпотетичного правого крила палацу, під фундаментами корпусу ми натрапили на залишки, схожі на фундаменти з більш давнього періоду. Треба проводити подальші розкопки та дослідження, але ті елементи, на які ми натрапили, можуть свідчити, що елементи правого крила є. Значить, як мінімум, будову палацу починали.

– У вас вже вироблено чимало ідей і проєктів щодо збереження та реконструкції тих споруд на території палацового комплексу, котрі ще у бодай якомусь стані на сьогодні збереглися. Чи можете ви з впевненістю сказати, що вже цього року можна буде побачити реалізований проєкт «Музею зброї»? Та й загалом: коли і що можна буде побачити на території обійстя засновників Станиславова? Чим будете дивувати?

– Найперше дивують все-таки дослідження. Наші нуковці дослідили стіну будівлі, котра зараз розташована за сценою. Вона розташована за гіпотетичним палацовим корпусом і виходить на вали. Виглядає та стіна страшненько, бо була облицьована радянською плиткою. Якщо подивитися зі сторони валів, то маленькі віконечка видно майже при землі. Виникла ідея досліджувати цю споруду через те, що на одному із планів, який вважається планом розбудови фортифікації міста, є  зображено план усього палацу, центральна частина, праве і ліве крило, і саме на осі палацу показано, що був якийсь прохід. На стіні проявлялися незрозумілі симетричні ніші. Розібравши ту плитку, ми виявили, що у кладці стіни зроблені заготовки під русти. Пізніше нижче ми знайшли п’яту того пілону, яка була зроблена з каменю. Було видно, що це основа для порталу, тобто якогось входу чи проїзду. Це дуже цікава знахідка, яка показує, що, ймовірно, був не лише один вхід на територію через головну браму та додатковий господарський. У нашій концепції, ще не маючи цих підтверджень, ми планували після проведення археологічних досліджень робити вихід із території комплексу в підземному рівні на вали. Дослідження тривають постійно. І скільки буде тривати реставрація, стільки й будуть тривати дослідження.

Стосовно того, що відбувається зараз, то можу сказати, що ми робимо все для того, аби ревіталізація комплексу відбувалась вже. Для цього є розроблена і детально пропрацьована концепція ревіталізації і розвитку комплексу. Кожна із  дев’яти споруд на території палацу має свою підібрану функцію, точніше комплекс функцій. Підбирались вони не у випадковий суб’єктивний спосіб. Реставраційні та ревіталізаційні принципи базуються на тому, що пристосування до нових функцій має бути таким, що не втручається, або мінімально втручається  в історичну субстанцію. Має бути гарантований максимальний доступ якомога більшої кількості відвідувачів до історичної спадщини як зовні, так і всередині. А також мають бути максимально проекспоновані об’єкти культурної спадщини. Тобто ми обов’язково маємо показати нашарування усіх періодів, які пережила споруда. Функція будівлі може послужити як виставковий чи конференційний зал, майстерня художника чи центр міжетнічних комунікацій, але з можливістю проведення екскурсій. Ми працюємо над створенням у форматі 3D лазерного сканування простору, який до нас дійшов, із розкриттями, які ми провели, та з поясненнями усього, що тут відбувалося. То має бути така своєрідна віртуальна екскурсія територією палацу. І на майбутнє, коли вже будуть пристосовані будівлі і споруди під конкретні функції, може бути віртуальна екскурсія, котра покаже яким усе було і як змінилося внаслідок реставрації.

Функції, які ми передбачаємо для усіх цих споруд, відповідають критеріям збереження комплексу. Ми маємо передбачено цілий корпус, який буде наповнений культурно-мистецьким контентом. Такий арт-хаб передбачений у приміщенні лівого крила палацу. Там будуть облаштовані виставково-експозиційні простори, універсальні зали для проведення мистецьких зустрічей, майстер-класів, воркшопів, майстерні для митців (художники, фотографи, скульптори, перформери та ін.). Плануємо відновити тут два приміщення з інтер’єрами у стилістиці палацового періоду, а також у стилістиці госпітальній, періоду Першої світової війни. Тут будуть облаштовані фотовідеостудії із відповідним обладнанням для зйомок, де можна буде проводити і світські, і наукові зустрічі різного характеру. Це буде цікаво для тих, кому треба буде створити візуальну картинку певної епохи. На жаль, нема у місті таких збережених чи відреставрованих просторів, котрі би відповідали тій епосі. Такі простори будуть користуватися попитом.  Ми не фіксуємо, що ті напрямки, котрі ми хочемо втілити у життя, є непорушними. Вони є радше засадничими. А вже у процесі розроблення детальних проєктів реставрації вони можуть корегуватися, уточнюватись, рафінуватись. Тому ми й робимо такі більш універсальні простори, які можуть по-різному використовуватися для суміжних чи схожих функцій.

Поряд із цим корпусом у нас є аварійний і страшно поруйнований, прибудований до огорожі корпус колишніх пралень у вигляді латинської букви L. Ми його плануємо пристосувати під майстерні аналогових технологій. Зараз спостерігається тенденція до відновлення аналогових технологій, які у світі цифрових досі можуть бути конкурентними. Якість на аналогових носіях подекуди є кращою, аніж на цифрових. Це і звукозапис, і друк, фотодрук. Такі технології варто відроджувати та популяризувати. Загалом уся концепція реставрації і збереження споруд палацового комплексу – це напрямки для грантових проєктів, як інфраструктурних, які передбачають реставраційні роботи, закупівлю обладнання, так і тих, які передбачають цікаві, потрібні, корисні події для міста і не тільки.

– Напевно, саме реставрація є чи не найбільшою проблемою у вашому випадку. Як усе це можна довести до пуття і зберегти?

– Так, реставрація є найоб’ємнішим напрямком діяльності і одним із найбільш болючих процесів у загальному процесі збереження і розвитку пам’яткових об’єктів і комплексів. На жаль, збереження пам’яток сьогодні – це проблема тих, хто ними опікується, і поодиноких меценатів. Розуміння того, що і як потрібно реставрувати, хто і як це має робити, у переважної більшості мешканців Івано-Франківська, які користуються об’єктами культурної спадщини, немає. Є велика потреба методично і зрозумілою мовою доносити інформацію про необхідність збереження, дослідження та реставрації пам’яток, роз’яснювати процедури та алгоритми проведення цих робіт якомога ширшому колу містян. Тому ми запланували в будівлях колишніх конюшень, возівень і комор влаштування реставраційного абу, у якому одним із основних блоків буде консультаційний кабінет. Реставраційні напрямки є різнопланові від класичної в нашому розумінні реставрації будівель і споруд до побутових речей. Реставрація може стосуватися і предметів ужиткового характеру, скажімо, якогось сервізу, стола, крісла, рами тощо. Богу дякувати, у Франківську є неймовірний фахівець Валерій Твердохліб, який реставрує картини та ікони. Ми з ним говорили про те, що він готовий мати у нас також свій реставраційний кабінет у вигляді мінімайстерні. Дуже хотілося б організувати тут і майстерню із реставрації стародруків. Не знаю, хто в Івано-Франківську таким займається, але у Львові є такі фахівці. Наводимо контакти.

У корпусі колишнього офіцерського клубу (корпус «Ж») буде реалізовано віртуальний, цифровий музейний простір. Це є саме той корпус, де реалізується пілотний проєкт із робочою назвою «Музей зброї». Це буде комплекс приміщень, у якому розташується сучасне обладнання: від сенсорних екранів, інформаційних боксів до панорамних динамічних інтерактивних проєкційних зображень, які реагують на рухи людини, обладнання для відтворення віртуальної та доповненої реальності. Це підхід, який дає можливість у сучасний спосіб проекспонувати оцифровану та історичну музейну інформацію.

Тема «Музею зброї» особлива. Коли ми почали занурюватися в цю тему, то спільно з істориками дійшли до висновку, що треба змінювати акценти не так на прикладний музей, де ви прийдете і візьмете в руки зброю та зрозумієте, що воно таке. Бо таких артефактів у місті фактично нема. Є деякі у фондах Краєзнавчого музею, але вони не достатньо унікальні для створення повноцінної цікавої експозиції. Вони не можуть розкрити наш регіон, як край, який славиться чимось визначним у контексті зброї. Та й створити якісну конкуренцію музею «Арсенал» у сусідньому Львові або хоча б наблизитись до його рівня буде дуже важко. Тому ми зрозуміли, що і назва самого музею буде трошки інша, ніж робоча назва, і акценти у віртуальному музеї мусимо змістити більше на те, чим є зброя у стосунку до міста. Заснування міста на засадах ідеального міста мало оборонну місію. В кожен із періодів існування міста, важливим було питання мотивації брати зброю в руки. Вартує для висвітлення тема впливу зброї на місто і як жило місто в часи війн. Готуючи одну з презентацій до Дня Незалежності, ми зробили для себе очевидне відкриття, що історія міста – це історія окупацій, за винятком декількох років існування ЗУНР. А День Незалежності – то день деокупації. Важливими є також акценти на спротиві і боротьбі саме українців Станиславова/Івано-Франківська у всі періоди окупацій та війн.

– Він мав би бути одним із найперших реалізованих ваших проєктів. Чи буде це вже цього року?

– Це грантовий проєкт. Партнери паралельно роблять свій проєкт у Румунії. Ще до ковіду, навіть у них були певні відхилення від проєкту, які вже тоді трошки відтягнули терміни реалізації. Суттєво вплинули на реалізацію проблеми, пов’язані з різким ростом цін, обмеженими можливостями, щодо закупівлі обладнання та недостатньою кількістю фахівців для здійснення робіт через введення воєнного стану. Тепер грантодавець встановив дедлайн до кінця поточного року.

– Пригадуєте, як відкрили для громадськості підземелля ратуші і потім говорили про можливість відкриття музею історії міста. Зрештою, Івано-Франківськ і досі не має музею міста. Чи є у вас така можливість організувати приміщення для цього?

– Я вам скажу таке: в місті немає жодного музею, збудованого як музей. Навіть у ратуші це могло бути лише пристосоване приміщення. Що стосується музейної справи, то ми більше ставимо перед собою завдання зацікавити до музеїв, а не зробити тут великий класичний музейний комплекс. Тому й завдання інтерактивного цифрового музею – на межі між просвітницько-ігровим і класичним музейним – створити простір, який має зацікавити людей і направити до діючих музеїв міста. Для цього у нас буде надана можливість відвідувачу скласти так звану музейну карту міста, де буде інформація про те, що і в якому музеї міста можна подивитись. Також цифровий формат і  обладнання нашого музейного простору дає можливість експонувати оцифровані і не експоновані фонди інших музеїв. А це вже тема для подальших спільних проєктів із музеями міста.

Ви правильно зауважили, що, крім музею зброї, ми плануємо у віртуальному форматі створити також і музей міста. Більше того, тут ми плануємо у такий же цифровий інтерактивний спосіб розмістити генеалогічну експозицію роду Потоцьких, музей ідеальних міст та музей комплексу колишнього палацу Потоцьких із усією його складною історією та трансформаціями. Палацовий комплекс буде живим, активним місцем сили для кожного містянина та відправною точкою для туристів і гостей міста.

Володимир БОДАК