Минуло трохи більше двох місяців діяльності на посаді наймолодшого заступника міського голови Івано-Франківської громади Святослава Никоровича. За цей час йому вже вдалося налагодити певні міжнародні зв’язки та долучитися до завершення реалізації проєктних та грантових програм на території громади. Водночас у міську раду новопризначений заступник міського голови прийшов із планами щодо розвитку індустріального парку, розширення співпраці із міжнародними інвесторами, а також налагодження бізнес-інтересів із новими містами-партнерами. Більше про напрямки діяльності Святослав Никорович розповів у інтерв’ю для «Західного кур’єра».

– Проблема віку в політиці чи в роботі органів місцевого самоврядування вирішується сама собою. Тут не потрібно докладати зусиль, аби комусь щось доказувати. Робота сама покаже, чи здатний молодий. Пригадуєте, коли я був наймолодшим депутатом обласної ради, все одно потрапляв у різні рейтинги найактивніших. Зараз я перебуваю ще у процесі навчання і реалізації проєктів. А щоб говорити про конкретну роботу за такий доволі нетривалий період, то ще, напевно, трохи зарано.

– Маємо вже два місяці роботи позаду, є певні напрацювання, візити, обмін досвідом, співпраця із закордонними партнерами, завершені певні грантові програми. Що вдалося реалізувати вкінці 2023 року?

– Я прийшов у міську раду наприкінці жовтня і потрапив на завершення усіх програм і проєктів свого попередника Петра Шкутяка. Про мої проєкти можна буде вже говорити власне у 2024 році. А поки що я стараюся шукати міжнародних партнерів не тільки у країнах ЄС, а виходити трішки за межі – зараз активно ведемо переговори із містами Канади, Австралії, спілкуємося із потенційними партнерами із Сан-Дієго зі США. Я хочу вийти на той рівень, коли Івано-Франківськ буде в центрі комунікацій усього світу. Хотілось би налагодити співпрацю із Японією. Я би хотів, щоби ми мали всюди партнерів. Поки що вибудовую комунікацію. Я звик у науці, що перед вирішенням завдання ти збираєш про нього максимум інформації. А вже після усіх підготовчих процедур можна вибудовувати якісь стратегії. Поки нема повної картинки, будь-які дії можуть призвести до помилки. Наука мені дала чимало досвіду. Я люблю повторювати, що я математик.

– То математичні розрахунки допомагають вибудовувати стратегії при плануванні міжнародної співпраці?

– Математика не тільки полягає у розрахунках. Важливим є те, що ти повинен вирішити завдання. Хтось думає, що математика дуже складна і там треба багато запам’ятовувати. Насправді там ти все логічно вибудовуєш. Так само і в цій моїй діяльності – доводиться вибудовувати логічні послідовні кроки, котрі мають призвести до успіху або неуспіху.

За натурою я дуже запальна людина. Але оскільки я вже не депутат, а людина, котра несе відповідальність і має дотримуватися чіткого етикету і бути толерантним із усіма, я почав грати у шахи. Так я треную свої емоції і свій запал. Бо шахи дуже відрізняються від математики, і добрі математики інколи дуже погано грають у шахи. Тут треба вміти прорахувати ходи, приглушити нетерпіння, поки суперник зробить наступний крок. Так я треную мозок для роботи на адміністративно-політичній посаді.

Завдання мого напрямку роботи – це залучення коштів, налаштування комунікацій та притягнення людей, котрі би приїжджали в Івано-Франківськ. Коли триває війна, туризм важко працює. Але в нас є «Буковель», який у минулі роки бив рекорди за кількістю туристів. І дуже дивно, коли ці люди не залишаються надовго в Івано-Франківську. Тому в цьому напрямку маємо складне завдання, над яким я зараз працюю. Маємо на меті, аби люди  на день – два залишалися в нашому місті, тут витрачали свої кошти. Це своєю чергою потягне розвиток інфраструктури. Хоча ми бачимо, що наші готелі фактично заповнені, але ми не відчуваємо того притоку туристів.

– Що варто зробити в Івано-Франківську, аби він не залишався і надалі «спальним місцем» для туристів?

– Наприклад, наш драмтеатр є вже одним із туристичних магнітів навіть для Львова, Тернополя чи Чернівців. Люди приїжджають сюди на вистави з інших міст і регіонів. Якщо драмтеатр показав історію успіху і розвиває його, то місто мусить підкласти йому плече і шукати ще такі магніти, щоб це був комплексний варіант для будь-яких туристів, які в тому числі їдуть у «Буковель». Туристи повинні відчувати, що вони змушені завітати в Івано-Франківськ. Я переконаний, що палац Потоцьких також стане таким магнітом. Але це довга історія, а нам треба шукати короткі історії.

Також в Івано-Франківську маємо три національні університети. Студенти фактично зараз складають майже третину населення громади. Це дуже багато. Якщо подивитись на схожі міста у Європі, то в них студентський туризм дуже потужний. Так, це не зовсім прерогатива міста займатися університетами, але співпраця заради такого виду туризму і можливість залучення студентів до життя міста мають розвиватися. Тому що креативна молодь тут живе, витрачає кошти. І якщо це будуть студенти із Євросоюзу, то їхній внесок у економіку міста вже буде рахуватися у європейській валюті. Ми стоїмо на порозі реформування університетів, і якщо так станеться, що якийсь університет закриють, то це буде дуже боляче для міста. Завдання влади – бути готовими до різних сценаріїв. Ми маємо стратегічно прораховувати ці кроки. Порахуйте самі: квартири студенти винаймають переважно у старших людей. Це суттєвий дохід до їхньої невеличкої пенсії. А тепер уявіть, що ці гроші в тих людей заберуть. Це буде боляче. Нам доводиться стратегічно мислити, бути на крок попереду, адже ситуація міняється щоденно.

– Якщо говорити про сфери впливу у міськвиконкомі, то на посаді заступника міського голови тобі перепало не надто багато функціоналу. Фактично це тісна співпраця із Департаментом інвестиційної політики, проєктів, міжнародних зв’язків, туризму та промоцій міста.

– Так вже склалося. Як колись говорив Леонід Кравчук, маємо, що маємо, а маємо небагато.

– Як це прийти із політики, нехай і не надто високого обласного рівня, де ти був депутатом, у чиновники. Чи відчутна різниця, зважаючи на те, що першу зарплату довелося повністю віддати на ЗСУ?

– Я був єдиним із заступників міського голови, хто не мав премії, бо пропрацював на той час менше двох місяців. Тому в історію з преміями також не потрапив. Є в людей таке очікування, що чиновник має бути бідний. Але люди не розуміють, що коли чиновник буде бідним, то це вже корупційний ризик. З іншого боку, якщо давати високі зарплати чиновникам у бідній державі, то починається питання справедливості. Ми потрапили у замкнене коло, і поки ми його не розірвемо, то порядку не буде.

– За той доволі короткий термін на посаді заступника міського голови ти вже встиг провести кілька міжнародних зустрічей та домовленостей про співпрацю.

– То вже були розпочаті до мене домовленості. У міста є давня дружба у спортивній гімнастиці із французьким містом Кліші. Я був у них із візитом. Мав честь вручити помічнику міського голови Лорану Конверсі державну нагороду «Золота зірка». Ми домовилися, що делегація із міста Кліші на чолі із помічником мера прибуде до нас у лютому. Будемо обговорювати конкретні проєкти, котрі цікавлять французів у нашому місті. Зокрема, їх цікавить готельний бізнес, медицина та університети.

Також є деякі напрацювання, які появилися вже з моєї ініціативи. Наприклад, у нас із візитом побував голова Асоціації архітекторів Франції Мартін Дюплантієр. Він нам запропонував розглянути можливість співпраці із містом Гренобль. Тому вже зараз надсилаємо листи саме у Гренобль і чекатимемо від них відповіді. Також ми мали зустріч у міського голови із Надзвичайним і Повноважним Послом Канади в Україні пані Наталкою Цмоць. Окремо розмовляли з її помічниками про те, яких конкретних кроків ми очікуємо від Канади. Вони готують для нас перелік грантових проєктів, у яких ми можемо взяти участь, та підшуковують місто для партнерської співпраці. Крім цього, маємо ще чимало міжнародних домовленостей про співпрацю.

– Якщо говорити про міжнародні грантові проєкти, то наскільки вони сьогодні важливі для розвитку і промоції Івано-Франківської громади?

– Це довга історія. Маю на увазі реалізацію проєктів, котрі фінансують за міжнародні гранти. Тут найперше відіграє важливу роль довіра міжнародних партнерів. Надійними у цьому плані маємо декілька країн-партнерів, із котрими реалізовуємо декілька проєктів. Це Румунія, Польща, Угорщина, інші країни Європи. Останній грантовий проєкт, який ми нещодавно презентували на території палацу Потоцьких, фінансується урядом Німеччини. Це означає, що Івано-Франківськ – надійний партнер, тому нам довіряють. І це ключове питання на міжнародній арені. Для Івано-Франківська такі грантові проєкти корисні тим, що в нас не завжди у бюджеті вистачає коштів на реалізацію таких планів.

– А чи дуже готові іноземні інвестори вкладати сьогодні гроші у країну, котра перебуває у стані війни?

– Якщо ми говоримо про інвесторів поза грантовими проєктами, то вони ставлять це питання першим. Тому пояснюю їм, що коли вони приїдуть до Івано-Франківська, то побачать, що держава подбала про безпеку цього міста. Звичайно, що поки триває війна, ризик завжди буде. Але ризики не є настільки великими, як їх уявляють наші іноземні друзі. Тому в Івано-Франківськ треба вкладати кошти, особливо якщо іноземці вірять, що ми переможемо у війні. Якщо ми не будемо розвивати економіку і не буде тих податків, то ми не зможемо забезпечувати воїнів. Бо ж часто чуємо, що інші країни вже втомлюються від війни в Україні. Такі тилові міста як Івано-Франківськ повинні економічно розвиватись, бо вони відповідають у тому числі за забезпечення військових податками.

– Упродовж декількох років в Івано-Франківську незакритим залишається питання щодо створення індустріального парку. Власне, під час затвердження тебе на посаду заступника міського голови ти говорив про потребу просування цього питання. То чи є це зараз темою номер один у порядку денному?

– Коли я йшов на цю посаду, то поцікавився діяльністю Петра Зіновійовича (Шкутяк Петро, попередній заступник міського голови. – Авт.). Основним завданням він ставив перед собою створення індустріального парку. Оскільки це людина, котра була не тільки політиком, а й добровольцем на війні, то я з великою повагою ставлюся до того, що він робив, і маю внутрішню відповідальність закінчити ті справи, котрі він розпочав. Я поставив собі у пріоритети саме питання щодо індустріального парку. Ви знаєте, що у Хриплині вже ось-ось мав бути реалізований план щодо виділення земельної ділянки. Але не склалося. Зараз розглядаємо інші варіанти.

– Але це є довгостроковою перспективою, адже такі речі за рік чи два зробити практично нереально.

– Усе відносно. Все в наших руках і руках тих підприємців, які здійснюють господарську діяльність. Якщо всі розуміють, що це потрібно в Івано-Франківську, зрештою, якщо люди усвідомлюють, що індустріальний парк – це крок до розвитку, – то це одна історія. Але якщо всі будуть думати лише про те, як стати багатшими, то це вже зовсім інша історія.

– У що сьогодні в Івано-Франківську готові вкладати інвестори?

– У нас на сьогодні немає жодного інвестиційного проєкту, ми живемо за рахунок грантових історій. Це погано. Тому доведеться брейнштормити, щоби відшукати інвестиційні можливості для міста. У нас є Бізнес-асоціація, котра має намір і басейни будувати, і паркінги. Але вони мають зрозуміти просту арифметику: для чого їм це. То має бути згенеровано не лише на місцевому патріотизмі, а має бути вибудована система доходів і податків. Про будівельний бізнес у цьому плані говорити не хочу, бо він вже став для Івано-Франківська буденністю.

– Чи є майбутнє у міських територій, котрі мають всі шанси для подальшого розвитку?

– Івано-Франківськ завжди входить у рейтинг комфортних для життя міст. І навіть серед переселенців, котрі залишилися проживати в нашому місті, є дуже багато задоволених. Це не тільки наша внутрішня гордість за Івано-Франківськ, але і визнання серед іноземців. Концепція комфортного міста для життя спрацьовує у людей найкраще. Її треба розвивати. Нам треба більше думати про озеленення. І навіть наша нещодавня зустріч із вихованцями Міської дитячої екологічної станції підтвердила те, що люди прагнуть екологічних тенденцій. Наскільки швидко, попри війну, нам вдасться реалізувати такі плани, це інше питання.

– А чи можна сьогодні за рахунок іноземних донорів підняти рівень економіки в Івано-Франківській громаді?

– Складне питання хоча б тому, що ми не маємо інвестиційних проєктів та вільних територій. Але ми маємо до цього йти, щоби сформувати потенціал, з яким можна виходити на міжнародну арену. У лютому будуть представники із міста Кліші. Я думаю, що їм запропонувати, щоб хоча б один бізнес приїхав до нас. Повірте, якщо одному сподобається, то він потягне за собою інших. Але для цього треба трохи попрацювати. Івано-Франківськ став територіально великий, маємо села, треба дивитися, що можна там реалізувати. Але сьогодні в інвестиційному відділі працює одна людина. Як вона має щось зробити сама для залучення коштів?

– То зараз можна розраховувати тільки на грантові проєкти?

– У Департаменті мають найбільші успіхи саме в цьому напрямку. Нещодавно роздавали ваучери для представників інноваційного бізнесу. Наступного року будуть ваучери для десяти підприємців креативного бізнесу.

– Під час нещодавнього пресбрифінгу прозвучали плани щодо можливості залучення грантів медичного спрямування, які стосуватимуться реабілітації військових. Що малося на увазі?

– Я йшов на цю посаду, розуміючи величезну відповідальність перед тими людьми, які сьогодні не в місті Івано-Франківську, а переважно на півдні і сході країни. Коли вони приїдуть у місто, мені має не бути соромно перед ними за те, що я щось не зробив. По-друге, ми не знаємо, в якому стані ці люди приїдуть. Можливо, хтось із них потребуватиме реабілітації. Івано-Франківськ має бути комфортним для життя усіх верств населення, незалежно від того, які в них є особливості і потреби. Тому сьогодні в місті тривають роботи із пониженням переходів для доступності маломобільних людей. Якщо говорити про проєкти, то намагаємось вишукувати такі, де є можливість надання реабілітації учасникам війни. Мають бути і спеціально обладнані машини, і проводитимуться ремонти приміщень. Більшість проєктів будуть спрямовані саме на покращення медицини. Крім того, шукаємо грантовий проєкт, за яким можна буде на Софіївці створити повноцінний реабілітаційний центр. Коли до нас навідуються міжнародні партнери, то ми принагідно розповідаємо їм про такі плани. Слава Богу, що те приміщення є, воно не забудовується і перебуває у власності громади.

– Які надії у міській раді покладають сьогодні на молодих і амбітних, котрі хочуть змін? Чи ти відчув, що на тебе надіються?

– Івано-Франківська міська рада достатньо молода. Якось так склалося, що я працюю разом із наймолодшим за віком департаментом. Має бути синергія молодості і старшого покоління, яке вже має досвід і мудрість. Молодість – це часто нетерплячість і бажання зробити щось вже і негайно. Натомість мудрість старшого покоління підказує, що деколи варто вичекати і не поспішати. Якщо міський голова мені довірив у 33 роки стати наймолодшим заступником, то я розумію, що є велике сподівання на молодь.

– З яким амбітними планами ти прийшов у міську раду?

– Час війни доволі непевний. Сьогодні ти можеш щось пообіцяти, а завтра все поміняється. Хочу змінити думку людей, котрі вважають, що вся влада погана. Є люди, які ніколи не будуть займатися корупцією, будуть жертвувати своїм часом, знаннями, вміннями, талантом заради інших людей. Ми маємо все робити для того, аби спільно ставати сильною країною. Все починається з кожного з нас. Бо чи влада, чи церкви, чи суди – це ті ж самі люди. І якщо ми кажемо, що вони погані, то значить, що у суспільстві не все гаразд ,і ми маємо виправляти ці помилки. А починати треба з себе. Тому якщо я десь оступлюся, то буду дуже вдячний за конструктивну і правильну критику. Але не обливанням брудом чи підставами. Якщо ми підемо цим сценарієм, то ми приречені. Історія України вся була побудована на підставах, на тому, що князі хотіли бути більшими князями, починались міжусобиці. Ми маємо це припинити. Інакше маємо величезні фундаментальні ризики. Якщо ми не будемо сильні і відповідальні, то ще невідомо, де війна закінчиться.

Незамінних людей не буває. Якщо я виявлюсь неефективним, то точно не буду довго когось переконувати в протилежному. Я знаю собі ціну і прагну успіху для себе і тих людей, з якими доводиться працювати.

Розмовляв Володимир БОДАК