Станиславівська уніформістика

За часів Австро-Угорщини Станиславів був потужною військовою базою, де розміщувався численний гарнізон. На деяких станиславівських поштівках ми бачимо драгунів у їхніх ефектних головних уборах, бравих вояків крайової оборони чи артилеристів. В одній статті складно охопити всі особливості тодішнього обмундирування, але ми все ж спробуємо більше дізнатися про те, як виглядали тодішні вояки.

Піхота

Станом на 1914 рік у Станіславові було два піхотних полки – 58-й полк піхоти і 20-й полк ландверу «Станиславів». З 1892 по 1902 рік тут також квартирував 95-й полк піхоти, а йому на зміну в 1902 році прибув 24-й полк піхоти, який перебував у місті до 1908 року. Вояки 95-го полку носили форму з темно-червоними нашивками і сріблястими ґудзиками, а представники 24-го полку – світло-сірі нашивки і сріблясті ґудзики. Полковим кольором 58-го полку піхоти був чорний, колір ґудзиків – сріблястий.  Розташовувався полк у казармах на вулиці Третього Мая (тепер вул. Грушевського), збудованих у 1889 році. В 2001 році фірма «КГД» знесла їх і побудувала на цьому місці бізнес-центр.

Піхотний кітель.

Форма піхотинців ландверу (крайової оборони) була такою самою, відмінність полягала тільки у зелених нашивках. Казарми цього полку розташовувалися між сучасними вулицями Озаркевича й Желехівського. Наприкінці ХІХ століття військове містечко розширили до сучасної вулиці Курінного Чорноти.

Основним видом уніформи піхотинців був темно-синій мундир, що застібався на шість ґудзиків. Однак для нижніх чинів мундир був радше парадним видом уніформи, а на щодень піхотинці використовували повсякденний кітель, який шили із сукна сірого кольору або з тонкого полотна. Колір ґудзиків на мундирі (золотистий чи сріблястий) відрізнявся в залежності від номера полку, різним був також колір стоячого коміра і обшлагів. Крім того, мундири нижніх чинів мали вшиті в плечові шви тканинні валики.

Піхотне офіцерське шако.

Звання нижніх чинів можна було розрізнити за зірочками і галунами, які кріпилися на комір. Наприклад, єфрейтори носили спереду коміра одну білу шестикінечну зірочку, капрали таких зірочок мали дві, а цуґсфюрери (командири взводу) – три. У фельдфебеля на комірі були три білі зірочки, а передній та нижній край коміра обшивався галуном. Фенріхи, тобто кадети, що закінчили навчання і були кандидатами на присвоєння офіцерського звання, мали на комірі срібний або золотий галун шириною 13 мм та вишиту золотом або сріблом офіцерську зірочку. На комірі спереду чи позаду знаків звань розміщалися емблеми спеціальних військових служб. Звичайні солдати на комірах не мали жодних відзнак, за винятком емблем фахівців.

Погони на мундирах нижніх чинів не несли майже ніякого смислового навантаження і служили для утримування на плечах лямок ранця. За їх наявністю можна було відрізнити вояка нижнього чину від офіцера, бо в офіцерів погонів не було зовсім, а за їхнім забарвленням у поєднанні з кольором ґудзиків – номер полку. Жодних емблем, шифрувань чи нашивок на погонах австро-угорських піхотинців не було. Обов’язковим елементом офіцерської уніформи була шабля, яку носили на поясі-портупеї під мундиром.

Піхотне кепі.

Парадним головним убором у піхоті був різновид кепі, відомий під назвою «шако», який виготовляли з чорного фетру. Ще він мав чорний шкіряний лакований козирок. Спереду кріпився позолочений герб Австро-Угорської імперії, а над ним – металева кокарда.

На щодень піхотинці носили кепі  із сукна кольору,  що перекладається з німецької як «щучий сірий» (hechtgrau). Борти кепі зазвичай були підвернуті наверх і застібалися спереду двома ґудзиками. Спереду у верхній частині кепі кріпилася латунна кокарда.

На ній були літери FJ1, що означало «Франц-Йозеф I». Нижче, ближче до лівого кута козирка, були дві петлі для закріплення сукняної нашивки з номером полку. Номери піхотних полків вишивали синіми нитками. Повсякденним головним убором офіцерів було кепі з фетру чорного кольору, зі шкіряним козирком, покритим лаком.

Драгуни

У 1898 році військове міністерство спорудило у районі вулиці Військової (тепер вул. Національної Гвардії) двадцять будівель для трьох ескадронів кавалерії та штабу. До складу цього військового містечка входив кінний манеж – приміщення для оволодіння навиками кінної їзди. Саме у цих будівлях квартирував 14-й полк драгунів «Князь цу Віндішґретц», який вів свою історію від 1725 року. Вояки цього полку носили форму із золотистими ґудзиками та кораловими нашивками. У Станиславові полк перебував до 1912 року, а після нього тут оселився 7-й драгунський полк «Герцог фон Лотрінґен». Форма цих драгунів мала коралові нашивки і золотисті ґудзики. Драгунами за Австрії називався різновид кавалерії, яка складалася з гусарів, уланів і, власне, драгунів. Сусідами драгунів у військовому містечку була команда призову та поповнень уланського полку «Граф Ауершперґ». Улани мали на озброєнні піки й на 80% складалися з поляків.

14 полк драгунів у центрі Станиславова.

Мундир нижніх драгунських чинів був такого ж крою, як і піхотний, але шили його  з матерії світло-синього кольору і не мав плечових валиків та погонів. Замість погонів на лівому плечі був складений вдвоє шнурок із жовтого шовку. Офіцерський драгунський мундир також мав на лівому плечі шнурок, а по нижньому краю мундира проходив кант полкового кольору. Драгуни мали також зимовий хутряний мундир, який носили поверх звичайного мундира чи на одному плечі. Крій кітеля драгунів був такий же, як у піхоти, лише комір мав іншу форму.

Під час урочистих подій драгуни носили шолом, який виготовляли  з пресованої шкіри та покривали чорним лаком. Зверху кріпився гребінь, окантований спереду і ззаду латунню. На лобовій частині кріпилася латунна емблема державного герба. До боковин шолома кріпилася так звана «луска» зі скріплених між собою латунних пластин. Повсякденним головним убором драгунських офіцерів було чорне офіцерське кепі, абсолютно ідентичне піхотному.

Улани

Станом на 1914 рік у Станиславові квартирував 8-й полк уланів «Граф Ауершперґ» (лише команда призову та поповнення). Ці вояки носили форму з малиновими нашивками та сріблястими ґудзиками. Уланський мундир називався «уланкою» і був схожий на піхотний мундир зі світло-синього сукна. Борти мундира, краї клапанів кишень та задні шви рукавів мали канти малинового кольору. На лівому плечі була петля з жовтого шнура, яка йшла по плечу до коміра. Спереду мундир застібався на 10 ґудзиків напівсферичної форми з малюнком на лицьовій частині у вигляді завитків.

Уланська шапка.

Офіцери носили через ліве плече металеву ладунку (коробочку для пороху), яка виконувала ту ж роль, що й офіцерський пояс-шарф у піхотних офіцерів, тобто вказувала на приналежність до офіцерського корпусу.

У 1908-1909 роках улани отримали нову форму – польовий кітель коричнево-сірого кольору, дуже близький за кроєм і оздобами до парадного мундира. Від мундира він відрізнявся дешевшою матерією та відсутністю окантування бортів та кишень. До польового кітеля на щодень вояки вдягали сіре польове кепі.

Парадним головним убором уланів була уланська шапка, останній зразок якої був прийнятий у 1905 році. Вона була напівсферичної форми і виготовлена з пресованої бичачої шкіри, покритої чорним лаком. На верхній частині шапки кріпилася насадка, яка мала вигляд квадратної кришки, трохи нахиленої вправо. Колір насадки відрізнявся в того чи іншого полку.

Артилерія

У Станиславові квартирували два артилерійські підрозділи – 31-й і 33-й полки польових гармат. З 1886 року гармаші займали казарми на розі сучасних вулиць Сахарова й Коновальця. Наприкінці ХІХ століття для артилеристів збудували ще одне військове містечко відразу за перехрестям із вулицею Національної Гвардії. Перші казарми збереглись – тепер тут військова кафедра ІФНТУНГ.

Артилерійський мундир покроєм нічим не відрізнявся від піхотного, але не мав погонів і плечових валиків, як це було у піхотних мундирів нижніх чинів. Мундир був темно-коричневим, комір і обшлаги обшивали сукном багряно-червоного кольору, однакового для всієї артилерії.

Нижній край мундира ще й обшивали кантом. Офіцерський мундир на лівому плечі мав петлю із золотистого шнурка, як у кавалерійських офіцерів. Ґудзики на артилерійському мундирі мали об’ємний малюнок, що символізував приналежність до артилерії. Парадний головний убір нижніх чинів та офіцерів усіх видів артилерії за своєю конструкцією був дуже подібним до піхотного шако. Проте артилерійське шако мало султан з кінського волосся, схожий як на шапках в уланів. Повсякденним головним убором офіцерів та фенріхів артилерії було піхотне чорне та біле офіцерське кепі.

Артилерійські кітелі за кроєм та кольором нічим не відрізнялися від піхотних і були однаковими для нижніх чинів та офіцерів. Однак офіцерський польовий кітель шили з якісніших тканин. Для офіцерських польових кітелів могла використовуватися будь-яка тканина від легкого полотна до щільного сукна або габардину сірого кольору.

На комірі красувалися нашивки багряно-червоного кольору, однакового для всіх артилерійських частин. Кітелі нижніх чинів мали погони, окантовані з обох боків жовтим шовковим шнуром, а офіцерські кітелі мали на лівому плечі петлю із золотого шнура, так само, як і на мундирі. У станиславівській філокартії є поштівка, на якій видно артилеристів, що перевозять гармати. Але, на жаль, розгледіти одяг на ній практично неможливо.

Олена БУЧИК

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.