Світлові шоу старого Станиславова

У теперішніх важких умовах іванофранківці вже майже забули, що таке святкова ілюмінація та світлові шоу. Сподіваємося, що ці ефектні видовища з тисячами різнобарвних вогників ще повернуться в наше життя після перемоги, тим паче, що вони були популярними та улюбленими в нашому місті ще з давніх часів. 

Коли в місті було багато світла

Перші масляні ліхтарі у Станиславові почали з’являтися за правління старости Краттера (1821–1833), але їхня кількість усе ж була недостатньою. Лише на свята й у честь високих гостей тут запалювали яскраву ілюмінацію. Так, 8 вересня 1839 року місто засяяло вогнями, адже в цей день до Станиславова прибув високий гість – ерцгерцог Франц-Карл. Ось що повідомляє про цей візит преса: «8 вересня його світлість виїхав з Болехова і в третій годині пополудні прибув до окружного міста Станиславова. Після прибуття високого гостя розпочалися представлення йому чиновників із різних установ, духовенства та шляхетства. Після обіду ерцгерцог відвідав військовий шпиталь, оглянув будівництво міського шпиталю, яке він щедро підтримував своїми дотаціями. Увечері тисячі вогнів ознаменували приїзд цього бажаного і дорогого гостя. Особливо гарно була освітлена міська ратуша і пам’ятник померлому цісарю. Гімназійна молодь зібралася під вікнами помешкання, де зупинився ерцгерцог, і заспівала державний гімн». Наступного дня, 9 вересня, ерцгерцог покинув місто.

Ерцгерцог Франц-Карл.

У 1862 році відбулися урочистості з нагоди 200-річчя Станиславова і, звісно, не обійшлося без ілюмінації. Ратуша була яскраво освітлена й прикрашена святковими транспарантами.

Ефектні феєрверки осяли Станиславів у серпні 1900 року. Тоді в місті гучно відсвяткували 70-річчя цісаря Австро-Угорщини Франца-Йозефа І. Урочисті заходи розпочалися 17 серпня – у переддень цісарського ювілею. Майже з усіх вікон кам’яниць звисали транспаранти зі зображеннями ювіляра, різнокольорові прапорці й стрічки, а центр міста аж сяяв від святкової ілюмінації. Крамниці неначе влаштували змагання, хто перевершить сусіда вишуканістю святкового оформлення і яскравістю вогнів. На Валах пускали світлові ракети і феєрверки, і це шоу зібрало величезний натовп людей, які почали розходитися лише близько півночі.

Пам’ятник цісарю Францу І був осяяний вогнями в 1839 р.

28 січня 1902 року в Станиславові урочисто відзначили річницю з дня смерті Яна Кілінського – одного з керівників Варшавського повстання 1794 року. З нагоди дня пам’яті були гарно підсвічені римо-католицькі храми міста, де відбулися поминальні служби.

У 1910 році у Станиславові гучно відсвяткували 500-річчя Ґрюнвальдської битви. Учні реальної школи організували театралізовані вистави, що відновлювали тогочасні події, – похід хрестоносців, окремі епізоди самої битви. Це дійство виглядало ще цікавіше завдяки бенгальським вогням, які використовувалися для освітлення.

З нагоди урочистих подій вікна у приватних будівлях теж освітлювалися свічками. Найбідніші встановлювали у вікні лише по дві свічки, а у заможніших містян у вікнах сяяли цілі ряди вогників. Деякі мешканці встановлювали свічки на спеціальних підставках у вигляді пірамідок чи інших фігур. Для підсвічування громадських будівель і крамниць використовували різнобарвні ліхтарики. У святкові дні, як тільки на Станиславів опускалися сутінки, містяни прогулювалися вулицями, щоб насолодитися феєрією різнобарвних вогників. Але така ілюмінація коштувала недешево, і найбільше на ній заробляли продавці та фабриканти свічок.

На початку ХХ століття вже менше мешканців освітлювали свої вікна з нагоди урочистих подій, адже більше поширеною стала так звана «карткова ілюмінація». Містяни просто наліплювали на скло невеличкі плакати. З нагоди державних свят це були переважно портрети цісаря, перед національними святами містяни прикрашали свої вікна відповідною символікою та патріотичними гаслами. Щоправда, заможніші мешканці все ж підсвічували ці плакати свічками. Так, у 1908 році на честь цісарського ювілею магістрат продав аж 20 тис. плакатів із портретом монарха, а в 1911 році станиславівські поляки прикрасили свої вікна плакатами зі сценами польської історії з нагоди вшанування конституції 3 травня. Кошти, виручені від продажу святкових плакатів, зазвичай спрямовувалися на благодійні цілі.

В давні часи світлові шоу переважно влаштовували за допоомгою свічок. Фото, поч. ХХ ст.

Навіть під час Першої світової війни російська окупаційна влада вимагала від мешканців міста запалювати свічки у вікнах з нагоди дня народження російського царя, цариці та царевича, а також інших російських свят. Тротуари перед будинком вимагали прикрашати ліхтариками. Ці витрати часто були непосильними для зубожілих мешканців, але вони боялися покарання, тож доводилося коритися.

У міжвоєнному місті з нагоди державних свят зазвичай підсвічувалися лише будівлі офіційних установ. Власне кажучи, Станиславів тоді й так був яскраво освітлений електричними ліхтарями. Львівська газета «Хвиля» так описувала тодішнє місто: «Ввечері місто сяє сотнями вогнів. Гарні алеї біля пам’ятника Міцкевичу і парк по вул. Галицькій, який заклали мало не за одну ніч, ввечері осяяні чудовою ілюмінацією електричних ламп і роблять місто направду дуже затишним. Звуки музики, що тут і там долинають з радіоприймачів, додають трохи динамічності в розмірене життя міських вулиць».

Зате у 1925 році з’явилася мода… на вечірні сукні з підсвіткою. Вони шилися переважно у теплих тонах – рожевому, персиковому, відтінках червоного, бо холодні тони, зелений, блакитний, синій, при освітленні знизу надавали обличчю хворобливого вигляду. Спідниці були широкими, а у дрібні складки вшивалися мініатюрні лампочки. У напівтемряві танцювальної зали такі сукні виглядали дуже ефектно, хоч і трохи шокували публіку, не знайому з останніми тенденціями моди. Втім, вони були доволі незручними і протрималися на піку моди недовго.

Штучні вогні

Під кінець ХІХ століття все більшої популярності в місті набували бенгальські вогні. В Станиславові їх можна було придбати у відомій дроґерії Морица Бібринґа на вул. Сапєжинській (тепер вул. Незалежності). Тут пропонували салонні і польові бенгальські вогні, тобто ті, які можна було використовувати в приміщенні й на відкритому просторі. Упаковка бенгальських вогнів коштувала недешево – 12 корон. В асортименті були також світлові ракети й ліхтарики. Значна частина цієї продукції завозилася до Станиславова з Кракова, де працював Міхал Мондриковський (1854–1919) – один із найвідоміших піротехніків того часу. В його майстерні був широкий вибір усього необхідного для світлових забав – магнієві, стеаринові, смоляні вогні, які призначалися для пускання по воді чи літання у повітрі. Особливою гордістю майстра були летючі японські ліхтарики. Відомим піротехніком був і його батько Ян, який певний час працював у Львові й помер у 1894 році. Учень Мондриковського, піротехнік Рутковський, час від часу брав участь в організації світлових забав у різних містах Галичини.

Світлове шоу роботи піротехніка Мондриковського. Поч. ХХ ст.

Бенгальські вогні часто використовували під час балів і карнавалів. Так, у кінці ХІХ ст. в Станиславові ввійшли в моду підліткові бали, призначені для юних танцюристів. «Котильйон був головною принадою балу, – писала преса про такий захід у січні 1900 року. – Ця танцювальна гра відбувалася з різними аксесуарами – прапорцями, бенгальськими вогнями, бантами. Пан Сквірчинський настільки вдало її аранжував, що вдячні танцюристи в кінці вечора вдягли йому на голову лавровий вінок».

Бенгальські вогні, феєрверки і світлові ракети були популярним доповненням до забав і екскурсій на лоні природи. Так, у серпні 1906 року мешканці міста побували на екскурсії в Яремче, яка передбачала не лише вечірні феєрверки, а й освітлення мосту та водоспаду бенгальськими вогнями та ілюмінацію парку. Всі доходи від забави спрямовувалися на благодійні цілі.

Дама з бенгальським вогнем. Фото, поч. ХХ ст.

Вогники пам’яті

Була у старому місті ще одна традиція, яка не залежала від примх непостійної моди. На День усіх святих та в задушні дні на початку листопада станиславівський християнський цвинтар сяяв сотнями вогників, якими прикрашали могили.

Газета «Кур’єр станиславівський» повідомляє, як проходили задушні дні у 1904 році: «Як і кожного року, незважаючи на дощ і болото, численні відвідувачі потягнулися до міського цвинтаря. Завжди такий тихий цвинтар у цій порі засяяв вогниками лампадок і свічок, огорнувся різнобарвним розмаїттям хризантем. Справжня повінь вогників робила світлішим навіть понуре осіннє небо. Вулицями, що ведуть до цвинтаря, пливуть потоки людей. На обличчях – задума і зосередженість, у руках – вінки і квіти. Інколи розкішні, з золотим гаптуванням, частіше скромні, увиті сосновими гілками й квітами з тонкого паперу. Людська ріка впливає у цвинтарну алею. Зразу ж за цвинтарною брамою панує тлум – тут стоїть каплиця, яка лише раз у рік відкриває свої двері… Всіма алеями і стежками ходять люди. Проте не всі прибули сюди для вшанування дорогих могил, деякі  навіть у такому місці знаходять привід для розваги. Тишу, що панує навколо, час від часу прикрим дисонансом розриває сміх…».

Ще одним звичаєм, пов’язаним зі світловими ефектами, було святкування Івана Купала, яке належало до улюблених і довгоочікуваних розваг мешканців Станиславова. Місцеві жителі називали це дійство «Вінки», адже саме пускання вінків із вогниками було головною подією свята. Публіка у своїй більшості сприймала його як веселу розвагу, не вкладаючи в нього якийсь глибокий смисл. Цікаво, що оргкомітет святкування не надто прив’язувався до певної дати, а перш за все зважав на погоду і «поведінку» ріки. Тому купальські святкування в різні роки проходили то на день літнього сонцестояння (21 червня), то на польський день Святого Яна (24 червня), то 6 чи 7 липня, коли день Івана Купала святкували українці.

«Традиція пускання вінків у Станиславові завжди була прив’язана до Бистриці, – зазначав «Кур’єр станиславівський» у 1903 році. – Погода була сприятливою, тому на святкування вирушили юрби людей. На правому березі Бистриці для них встановили сидіння. Під кінець святкування, коли ніч розпростерла над містом Ревери свої крила, лівий берег Бистриці осяяла чудова ілюмінація. Вдалині горіли смоляні бочки, що видавали стовпи полум’я. Ближче ясніли сотні кольорових вогників. Хвилями Бистриці пливли вінки з вогниками, водяні ракети, частини сільської загороди, обплетені зеленню, і все дійство нагадувало чарівну казку. Святкування закінчилося народними танцями, до пізньої ночі лунала музика й був помітний людський рух…».

Дивно, але цим яскравим дійством були задоволені не всі, і серед незадоволених опинилися передусім пожежники.

Олена БУЧИК

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.