127 років тому, у вересні 1899 року, Станиславів отримав нового єпископа, якому згодом судилося стати однією з найвизначніших постатей в історії Української греко-католицької церкви.
Молодий священник Андрей Шептицький вирушив назустріч своїй новій долі. Його приїзд до Станиславова перетворився на величезну подію: людські натовпи, урочисті процесії, промови та благословення нового владики. Спираючись на повідомлення давньої преси, пригадаймо ці вікопомні вересневі дні, пише Західний кур’єр.
Єпископська церемонія у Львові
В 1898-1899-х роках Андрей Шептицький працював як проректор богословських студій у Кристинопольському василіанському монастирі. Сюди 2 лютого 1899 року до нього прийшла звістка про цісарську номінацію на станиславівського єпископа. Отець Андрей відмовився від єпископства, тоді папа Лев ХІІІ надіслав йому категоричний наказ підкоритися.
В неділю, 17 вересня у Львові в греко-католицькій катедрі святого Юра відбулося висвячення отця Андрея Шептицького на єпископа для станиславівської дієцезії. Від самого рана тлуми людей заполонили церковне подвір’я, а поліція, яка мусила впускати лише тих, хто мав квиток, не могла дати собі раду з людським потоком, що напливав усе більше. О дев’ятій ранку з церкви вийшла процесія і провела до вівтаря майбутнього єпископа і митрополита Куїловського.
Нарешті розпочалася церемонія. Майбутній єпископ, убравшись біля одного з бічних вівтарів, закляк на розстеленому перед царськими вратами килимі, на якому був зображений білий орел, що летів над горами та ріками, і виголосив присягу. Після зачитання папської булли учасники урочистості, що належали до духовенства, встали і зняли свої головні убори, а майбутній єпископ голосно зачитав визнання віри. Далі відбулося промовляння молитви до Святого Духа. Після молитви учасники церемонії укладали на нововисвяченого єпископа церковні шати, повторюючи раз за разом слово «аксіос» (грец. «достойний, гідний»), а хор відспівав кілька коротких пісень. Врешті єпископ зі скіпетром у руці пройшов за вівтар. На таці внесли Божі дари – хліб на золотій таці і вино в золотій бочечці.
Після завершення церемонії і служби Божої митрополит поклав на плечі нововисвяченому владиці фіолетовий єпископський плащ із зображенням чотирьох євангелістів. Церемонію відвідали архієпископи Моравський та Ісакович, єпископи Гриневецький, Вебер, Солецький і Чехович, суфраган (помічник єпископа) Пельчар з Перемишля та станиславівські отці Фацієвич і Білецький. Зі світських осіб була присутня родина Шептицьких, урядники намісництва і львівського магістрату, представники станиславівської капітули, влади та українських товариств. Загальну увагу звернув на себе селянин з села Радча Станиславівського повіту, який під час церемонії тримав хліб на таці. Після завершення церемонії єпископ Шептицький залишив храм і вирушив до палацу митрополита, де у єпископському вбранні вийшов на балкон і благословив людей, які зібралися на подвір’ї. Під час благословення хор, що розмістився на ґанку, співав «Многая літа». Присутніх також благословив і митрополит. О 12.30 учасники урочистості залишили палац митрополита і почала розходитися юрба на подвір’ї. Пополудні у радній залі капітули відбувся обід для представників влади і всіх учасників урочистості.
Приїзд єпископа до Станиславова
20 вересня о пів на десяту ранку Шептицький відслужив службу в церкві отців-василіян у Львові, під час якої уділив рукопокладення п’ятьом священнослужителям зі Станиславова. Після служби відбувся прощальний обід, під час якого єпископ зустрівся зі своїми товаришами. Урочисту промову під час обіду виголосив отець Платонід Філяс. О третій годині пополудні Шептицький виїхав до Станиславова, а на вокзалі його проводжала велика юрба духовенства та світських осіб, серед яких був і батько єпископа, граф Іван Шептицький. Назустріч єпископу виїхав священник з Єзуполя, щоб привітати його. В Єзуполі вже за добру годину до прибуття поїзда зібралася сила-силенна народу. Під проводом молодого графа Дідушицького, сина Войцеха Дідушицького, зібралися селяни з навколишніх сіл та чекали на єпископське благословення. Коли приїхав поїзд, молодий Дідушицький привітав єпископа короткою промовою, на яку владика також коротко відповів. Під час співу селян «Многая літа» владика благословив вірян з вікна поїзда.
В Станиславові ще від четвертої години вечора на вулицях міста почався рух. Народ усе прибував, і врешті-решт зробився такий тлум, що під час привітання владики багатьох людей потоптали. О 18.15 прибув поїзд зі Львова. На станиславівському вокзалі зібралися представники влади та урядники. Єпископ Шептицький приїхав у товаристві свого сповідника і каноніків Ткачуника та Литвиновича, які виїхали до Галича назустріч єпископу. Першим привітав єпископа отець Василь Фацієвич, потім новому владиці представилися повітовий маршалок Станіслав Брикчинський, віцебургомістр Кароль Фідлер, староста Юліуш Прокопчиць, віце-президент суду Артур Фангор, директори гімназії та вчительської семінарії. Хор товариства «Боян» заспівав для владики вітальну пісню. В почекальні першого класу єпископа привітали представники українських товариств із хлібом-сіллю. До єпископа звернувся Мелітон Бучинський і попросив допомоги у боротьбі за кращу долю місцевих українців. Після короткої відповіді єпископа до нього звернувся отець Василь Фацієвич, символічно передаючи йому дієцезію, і ціла процесія рушила до міста.
На вулиці Сапєжинській (тепер вул. Незалежності) звели символічну вітальну браму, біля якої єпископа зустріло місцеве духовенство і бургомістр із хлібом-сіллю. Як зазначала преса, до вітання нового владики долучилися і представники римо-католицької та вірменської капітули, представники кагалу і посли міської ради. Після всіх вітань процесія рушила до греко-католицької катедри, де єпископа привітав кустош Василь Богонос. Після служби процесія вирушила до єпископського палацу по вул. Липовій (тепер вул. Шевченка), з балкону якого владика благословив вірян. Протягом наступних днів відбувалися зустрічі єпископа з представниками влади, міських служб і товариств.
Церемонія інтронізації
Інтронізація єпископа Шептицького відбулася в неділю, 24 вересня у греко-католицькій катедрі (нині Архикатедральний Собор Воскресіння Христового). Вже зранку храм почав наповнюватися людьми – завітали священнослужителі, представники військової та цивільної влади. О дев’ятій годині ранку прибув єпископ. Після одягнення владики в архієрейські ризи священнослужителі Торонський і Гробельський зачитали папські грамоти латинською та українською мовами, після чого розпочалася урочиста служба. Під час служби було також здійснене рукопокладення в диякони. На богослужінні співав хор учнів української бурси. Після завершення служби єпископ виголосив промову, на яку відповів отець Фацієвич. Потім величезна церковна процесія з хоругвами під співи церковних пісень вирушила до єпископського палацу. Дійшовши до палацу, юрба людей затрималася перед ним, щоб отримати благословення владики з балкона. Між людей роздавали листівки з вітальною піснею на честь єпископа від станиславівських українців.
Всіх священників запросили до палацу. Першими були запрошені на аудієнцію декани станиславівської дієцезії, а потім владика з’явився перед іншим духовенством. Потім відбувся урочистий обід, під час якого Андрея Шептицького привітав отець Струтинський з Ямниці, порівнявши його зі святим Миколаєм, який Провидінням Божим був покликаний до монастиря, а потім Провидіння спонукало його залишити монастирську усамітненість, щоб служити на високому становищі єпископа Богові і церкві. У минулих часах Русь називалася святою, тож отець висловив надію, що до такої ж слави приведе її новий владика. Єпископ Шептицький відповів, що він сподівається на підтримку своєї праці з боку місцевого духовенства, буде діяти спільно з ним і ніколи не зречеться цієї єдності. Владика підкреслив, що хоче мати серед місцевого духовенства «своїх братів, своїх приятелів» і думає, що він таких неодмінно знайде. Отець Данило Танячкевич у своїй промові підкреслив важливість єдності між єпископом і духовенством. Ця промова була підтримана гучними вигуками «Слава!». Єпископ у відповідь ще раз запевнив, що буде всіма силами підтримувати цю єдність, не буде робити різниці між жонатими і нежонатими священниками, а буде судити про них передусім з їхніх трудів і справ. Надвечір відбувся бенкет для світської інтелігенції не лише з самого Станиславова, а й з інших міст і містечок, який став завершенням цього пам’ятного дня.
Олена БУЧИК
Залишити коментар