Ресторани старого Станиславова – ІІ

Ми продовжуємо нашу уявну мандрівку рестораціями старого Станиславова, приділяючи особливу увагу тим, які були популярними в мешканців та залишили в історії міста помітний слід.

Ресторан для еліти

У Станиславові часів Австрії та Другої Речі Посполитої найкращим рестораном міста вважався заклад Мавриція Гаубенштока. Тут вечеряли найбагатші мешканці Станиславова, святкували ювілеї високі чиновники. Свій бізнес пан Гаубеншток розпочав ще у 1892 році. Певний час він також займав посаду голови промислового товариства господарів та шинкарів, а в 1912 році навіть балотувався на виборах у міську раду.

Спочатку ресторан розташовувався на місці кам’яниці біля готелю «Уніон» (нині вул. Вітовського, 19), яку друкарські магнати Хованці збудували в 1913 році. Тепер тут працює оптика і популярне кафе «Пиріжкова». Останній бенкет у старій будівлі ресторану відбувся в травні 1912 року. На першому поверсі новозбудованої кам’яниці теж була ресторанна зала, в якій заклад Гаубенштока продовжив свою діяльність. Певний час ресторан Гаубенштока працював і в кам’яниці Гаусвальда (нині вул. Незалежності, 11).

За роки своєї діяльності Маврицій Гаубеншток побудував справжню ресторанну імперію. В 1900 році у міському парку збудували ресторанний па­вільйон, який згодом став філією фірми Гаубенштока. Незабаром поряд постав і музичний павільйон, де у вихідні грали військовий і залізничний оркестри. Неподалік від дирекції залізниць (нині головний корпус медуніверситету) знаходилась крамниця колоніальних товарів і зала для сніданків Адольфа Ґуравського. В 1903 році пан Гаубеншток викупив у Ґуравського залу для сніданків, залишивши йому лише крамницю. Довший час Гаубеншток володів також рестораном третього класу на залізничному вокзалі.

У 1918 році ресторан Гаубенштока розмістився  у кам’яниці Реґенштрайфа (нині розібрана будівля на вул. Січових Стрільців, 18). У міжвоєнний період власник значно розширив спеці­алізацію закладу. Тепер це був «ресторан, зала для сніданків, кав’ярня і магазин делікатесів». Там можна було придбати різні сорти пива, лікери і вина, вишукані закуски, а також відсвяткувати урочисту подію у вузькому колі, для чого надавалися окремі невеликі зали. Старожили кажуть, що ресторан у кам’яниці Реґенштрайфа працював ще навіть у 40-х роках.

Делікатеси «під пальмою»

Добре відомим і відвідуваним був і ресторан Швайсера, який поєднувався з крамницею прянощів та вин. Казимир Швайсер не був корінним мешканцем Станиславова, він прибув до міста близько 1900 року і заробляв на життя тим, що працював помічником у закладі Теофіла Квятковського. Там він мав бездоганну репутацію і користувався симпатією клієнтів. У листопаді 1905 року Швайсер придбав у Мавриція Гаубенштока колишню залу для сніданків Ґуравського, однак у 1908 році перепродав її іншому власнику. Новий заклад Швайсера запрацював у будинку за сучасною адресою вул. Незалежності, 5. Це була бакалія і крамниця делікатесів, поєднана з рестораном. Тут продавали справжній англійський чай, який в тогочасному місті мало де можна було знайти.

Ресторан Швайсера був один з небагатьох закладів міста, де було офі­ційно дозволено продавати чеське пільзенське пиво, яке в ті часи користувалося великим попитом. По 12 галерів за кухоль тут також наливали чорне пиво з броварні Седельмаєра, що варилося на зразок знаменитого баварського пива «Шпатенброй». Певний час у ресторані Швайсера працював відомий краківський кухар Анджей Ліґенза, який згодом за­снував власний заклад.

У липні 1912 року в закладі Швайсера стався кумедний випадок з Ґжеґожем Кавецьким, одним з офіціантів. Він добув ключ до ресторанної пивниці і вночі хильнув там аж дві пляшки вишуканого вина. Проте алкоголь так активно подіяв на злодюжку, що він міцно заснув просто на порозі пивниці. Там його, окутаного густими винними випарами, і знайшов уранці власник ресторану. Оскільки Кавецького підозрювали ще й в інших крадіжках, його було віддано під суд.

І сам пан Швайсер, і його дружина Станіслава були відомими благодійниками й часто жертвували кошти на потреби знедолених. Станіслава Швайсер зокрема опікувалася вдовами та дітьми померлих військових.

Заклад Швайсера двічі грабували. В липні 1912 року містом прокотилася ціла серія крадіжок у різних крамницях, однією з жертв став і заклад Швайсера. В 1930-х роках у місті діяла банда «ведмежатників» під проводом відомого зломщика Петра Кобилянського. Він зламав також і сейф у крамниці Швайсера і невдовзі після цього потрапив у руки правосуддя.

У міжвоєнний період заклад Швайсера отримав назву «Під пальмою», однак не змінив своєї спеціалізації. На радість численних прихильників за­кладу тут і надалі можна було придбати якісні вина, прянощі й делікатеси, а також поласувати смачними стравами.

Ресторанний екстрим

Бувало й так, що власник ресторану ставав значно відомішим, ніж його заклад. Саме так сталося з рестораном Антонія Штиґаря, знаного стани­славівського під­приємця, громадського діяча, а згодом і бургомістра. Антоній Штиґар отримав концесію на ресторан від магістрату в червні 1902 року. Спочатку заклад розміщався у будівлі міс­ь­кого казино, згодом власник відкрив ресторацію на вул. Собєського (тепер вул. Січових Стрільців).

Однак вона запам’яталася мешканцям міста не стільки бездоганним смаком страв, скільки різними екстремальними подіями. Так, у квітні 1904 року в одного з гостей ресторації вкрали ровер, який він залишив біля входу. Вартість вкраденого ровера була високою – аж 300 корон.

У червні 1905 року на вулиці Собєського місцевий землевласник Ян Петровський вистрелив у свого шваґра Александера Чехолевського. Потім ви­стрелив собі у скроню і помер на місті. Поранений Чехолевський, що стікав кров’ю, зміг дістатися до ресторану Штиґаря, добряче налякавши відвідувачів.

У 1907 році великою проблемою передмість Станиславова були вовки, які тероризували селян та нападали на худобу. В лютому того року двоє місцевих жителів, помічник різника Пляцикевич і помічник пекаря Копаницький, поверталися з Загвіздя до Станиславова. На полях біля Бистриці вони зустріли таку величезну вовчицю, якої їм ще не доводилося бачити. В руках у Копаницького був товстий залізний прут, який він використовував як палицю. Ним він і забив звіра, а забиту вовчицю згодом демонстрували в ресторації Штиґаря.

У грудні 1907 року трагічний випадок стався у помешканні ресторатора, що  у тому ж будинку, де й ресторан. До нього у гості прийшов племінник-підліток. Він побачив, як слуга його дядька, 18-річний Василь Гічишин, чистив рушницю. Між хлопцями зав’язалася розмова про зброю, причому роль учителя взяв на себе малолітній племінник Штиґаря.

Він крутив рушницю так і сяк, аж поки випадково не натиснув на курок. На нещастя, рушниця була заряджена, а постріл влучив просто у голову слуги. Бідолашний юнак помер на місті. Штиґар був затятим мисливцем, але так і не зміг пояснити, чому в рушниці були набої. На нього чекало тривале поліційне розслідування, і він мусив виплатити немалий штраф.

У січні 1909 року заарештували кухаря ресторану Францішка Матиса та його дружину Гелену, яка теж працювала в ресторації Штиґаря. Подружжя звинувачували в тому, що вони регулярно обкрадали свого роботодавця.

У 1915-1918 роках Антоній Штиґар виконував обов’язки бургомістра Станиславова, помер він у 1934 році.

Ресторація при міському казино

Казино в Станиславові було засноване ще в 1842 році. Довший час воно змінювало різні приміщення, а з 1896 року розмістилося у будинку за сучасною адресою вул. Незалежності, 12. Ні рулетки, ні тим паче ігрових автоматів у ньому не було. Заклад проіснував у місті аж до «перших совітів». У 1902 році місцева преса нарікала, що казино перетворилося у своєрідний «клуб п’яничок».

Там збиралося кільканадцять чоловіків, які розпивали пиво, грали у карти й читали газети, вибір яких був досить обмеженим. Проте незабаром у казино все ж відбулися зміни, і воно почало відігравати важливу роль у культурному житті Станиславова. Тут організовували творчі вечори, бали, дитячі свята.

При міському казино працював також ресторан, який здавали в оренду різним рестораторам. Наприклад, станом на 1910 рік  ним керував Фелікс Білік, який раніше працював у Львові. Біля ресторану був невеликий садок, де гості відпочивали літньої пори. Ввійти до садка можна було з боку вул. Сапєжинської і Святого Йозефа (тепер вул. Незалежності і Шашкевича). В неділю і у святкові дні гості насолоджувалися грою оркестру і показами фільмів від кінотеатру «Уранія» просто неба. Ціни в ресторані були цілком помірними – обід вартував від 70 галерів, вечеря – від 54. В міжвоєнний період орендарем закладу був Антоній Гарґесгаймер.

Ресторація поставляла наїдки та напої для численних балів, які проводилися в залі казино. На жаль, вона не завжди добре справлялася з цим завданням. У 1907 році постійна відвідувачка таких забав розмістила у пресі критичний відгук: «Буфет у казино не відрізняється особливою чистотою та гігієною. Обслуговує гостей зазвичай неохайна кухарка, яка подає страви брудними руками. Прошу звернути увагу й на виделки, ножі, таріл­ки та склянки – навіть у кнайпі Голдера вони кращі.

Дивним є й набір страв, які поставляє та ресторація для балів – свинячі ковбаски з капустою, гуляш, паприкаш, ковбаски з хріном, флячки і голубці з рисом та м’ясом. Запах від цих страв потрапляє до бальної зали і псує враження від свята».

Від Малашинського до Шмідта

Відомим станиславівським ресторатором був і Фердинанд Малашинський, який заснував свій бізнес ще у 1892 році. Спочатку заклад розміщувався у кам’яниці Бреттгольців справа від вірменської церкви (будинок не збе­рігся), а з квітня 1900 року на вул. Ґославського, 9 (нині вул. Вітовського). 1 грудня 1908 року заклад розпочав роботу в новому приміщенні на вул. Січових Стрільців, 17.  Нині там другий корпус Дитячої музичної школи № 2. За­клад Малашинського мав власний пивний погріб, винарню і самостійно виготовляв продукти з молока «на львівський спосіб». Ресторан працював із сьомої години ранку до півночі, в ньому можна було почитати свіжу пресу й час від часу послухати музику.

Діяв також «абонемент», тобто гості сплачували певну суму щомісячно й кожного дня харчувалися. Тоді страви коштували дешевше, ніж для «одноразового» споживача. Сніданок за таким «абонементом» коштував від 4 корон у місяць, обід – від 20, а вечеря – від 10 корон. Замовляти їжу можна було й «до менажок», тобто бляшаних мисочок з кришкою, в яких ресторанну їжу брали з собою додому чи на пікнік. Продавали тут також фруктові, австрійські, угорські й різноманітні іноземні вина, лікувальний мед, чеське пільзенське й польське пиво броварні «Okocim», яке популярне й у наші дні.

З 1 вересня 1927 року власником ресторану став С. Шмідт. Рекламні повідомлення стверджували, що він теж був до­свідченим ресторатором, який багато років очолював першокласні заклади. Новий господар зробив у приміщенні ремонт і також спокушав публіку вишуканими наїдками й напоями. В 1929 році рестораном уже керував Йосип Шмідт, можливо, син попереднього власника.

Звичайно, це далеко не всі заклади Станиславова, які варті уваги. Наші дослідження ресторанної історії міста продовжуються, тож слідкуйте за подальшими публікаціями.

Олена БУЧИК