Українські парламентарі взялися змінювати усталені суспільні норми сімейного законодавства та впроваджувати реєстровані партнерства. При цьому автори законопроєкту, який зареєстрований на сайті Верховної Ради України, наголошують, що це пов’язано із потребою толерантного ставлення до усіх категорій суспільства. Натомість у суспільстві назрівають непорозуміння з цього приводу, адже у запропонованому тексті закону вбачається підміна понять і саме запровадження так званих реєстрованих партнерств може поставити під сумнів існування сім’ї як такої.

При цьому в законопроєкті уточнюється, що реєстроване партнерство не є шлюбом, а також те, що проживання осіб однією сім’єю не є реєстрованим партнерством, якщо відповідний союз не зареєстровано. Після державної реєстрації партнери набувають статусу близьких родичів, а саме члена сім’ї першого ступеня споріднення одне щодо одного, незалежно від того, чи проживають вони фактично разом та чи ведуть спільно домашнє господарство.

Але такої підміни понять побоюються у суспільстві. Вивчивши законопроєкт, фахівці б’ють на сполох, адже, за їх словами, прийняття такого закону поставить під сумнів інститут сім’ї.

Своє слово з приводу можливих змін у сімейному законодавстві вже висловили представники церковних спільнот. Зокрема нещодавно було оприлюднено офіційну позицію Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій.

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій звернулася до Голови Верховної Ради, заперечуючи проти чергової спроби легалізації в Україні так званих «одностатевих шлюбів» під виглядом реєстрованих партнерств.

«Можемо прогнозувати, що у випадку ухвалення вищевказаного законопроєкту наступним кроком лобістів одностатевих відносин стане ініціювання можливості усиновлення дітей одностатевими парами, з усіма вкрай негативними наслідками для формування особистості таких дітей та з позбавленням їх природного права на виховання у повноцінній сім’ї –  маючи і батька, і матір», – наголошується у зверненні ВРЦіРО.

На переконання Ради Церков, легалізація одностатевих реєстрованих партнерств жодним чином не сприятиме подоланню демографічної кризи, зокрема через природну неспроможність одностатевих пар до народження дітей.

«Проблематика реагування на демографічну кризу особливо загострюється у зв’язку з нинішньою збройною агресією Росії проти України, внаслідок якої тисячі дітей в Україні втратили батька та (або) матір та стали сиротами, майже пів тисячі дітей загинуло і майже тисяча зазнали поранень. При цьому хвиля міграції українських сімей із дітьми за кордон ще більше ускладнює демографічні перспективи України, зважаючи на виклики післявоєнного відновлення зруйнованої інфраструктури», – кажуть представники ВРЦіРО.

Релігійні діячі вважають неприпустимими будь-які законодавчі ініціативи, які несуть загрози як для інституту сім’ї, так і для ціннісних підвалин українського суспільства в цілому, його моральних і духовних засад.

Варто сказати, що це не перша спроба розпочати непростий шлях у напрямку визнання державою прав представників ЛГБТ. Виконуючи взяті на себе зобов’язання перед Європейським Союзом, Україна кожні 5 років ухвалює Концепцію прав людини, в якій зокрема відображені питання щодо рівності, поваги до різноманітності, вжиття заходів з подолання у суспільстві стереотипів, які призводять до дискримінації.

При цьому наші представники влади основним орієнтиром для прихильників легалізації цивільних партнерств та одностатевих шлюбів беруть досвід іноземних держав.

У різних країнах цивільне партнерство має різні назви та визначає різні права та обов’язки партнерів. Близько 15 країн світу у своєму законодавстві закріпили право на вступ у цивільні союзи чи партнерства. Серед них Франція (яка одночасно дозволяє й одностатеві шлюби), Італія, Ісландія, Чехія, Угорщина, Хорватія, Естонія, Ізраїль та інші.

Цивільне партнерство часто вважають проміжним етапом, після легалізації якого держава наважується і на легалізацію одностатевих шлюбів. У західних країнах між цими двома подіями зазвичай проходить близько 10–15 років.

Станом на 2021 рік одностатеві шлюби легалізовані у понад 30 країнах світу, зокрема в Іспанії, Нідерландах, Німеччині, Бельгії, Швейцарії, Швеції, Данії, Фінляндії, Чорногорії та в Канаді.

Про ризики цього законопроєкту для суспільства ми попросили розповісти голову комісії УГКЦ у справах родини і мирян, завідувача кафедри політичних наук Українського католицького університету Юрія Підлісного.

«Найперше це є удар по основах суспільства. Формально законотворці прикривають себе тим, що прагнуть більшої інклюзії в суспільстві, щоби ніхто не відчував себе відкиненим чи маргінелізованим. Насправді якщо ми уважно почитаємо цей законопроєкт, то побачимо, що він прирівнює оці неприродні стосунки до гетеросексуального шлюбу і гетеросексуальної сім’ї. І причому робить це брутально цинічно. Спочатку пишеться, що це не є шлюб, а далі весь текст прирівнюють до шлюбу. Вводяться зміни у чинне законодавство, де всі риси, притаманні шлюбу, всі стосунки, права і обов’язки приписуються оцим  реєстрованим партнерствам. Це робиться у дуже брутальний і цинічний спосіб», – застерігає Юрій Підлісний.

Це вже не вперше вищі владні чини намагаються протягнути схожий документ. Ще з 2017 року українська влада пробує узаконити такі види стосунків. І це вказано навіть у пояснювальній записці до законопроєкту. Свого часу Президент Зеленський вже і реагував на петицію з цього приводу. Тоді глава держави не погодився на позитивне рішення, апелюючи, що не можливо вносити зміни в Конституцію в час війни.

Водночас голова комісії у справах родини і мирян УГКЦ не впевнений у тому, що Президент Зеленський зупинить своїм вето цей закон у разі його ухвалення. Каже, що надія на такий крок від гаранта Конституції залишається мізерною.

«Надій може бути багато, але потрібно подивитися, що сталося під час зустрічі Президента із Всеукраїнською радою церков, коли минулого року ратифікували Стамбульзьку конвенцію. Президент пообіцяв, що не винесе у парламент ратифікації цього документа без всестороннього громадського обговорення. Буквально через кілька днів після такої обіцянки він все одно вніс це питання у парламент, і воно отримало підтримку. Мусимо розуміти, що в Президента є більшість у парламенті, яку він контролює», – наголошує пан Юрій.

Ще одна делікатність цього питання полягає в тому, що під час війни робляться ось такі кроки, зважаючи на воєнні дії, та прикриваються потребою зробити належні умови для військовослужбовців.

«Для того, щоби прийняти цей законопроєкт, у «Слуги народу» і в «Голосу» є більшість. Відповідно ми розуміємо, що цей законопроєкт має всі шанси стати законом, а отже, він може стати руйнівним чинником для нашої сім’ї», – переконує Юрій Підлісний.

Науковець певний, що у лівоорієнтованих партій та лобістських груп на порядку денному є одне із завдань – робити саме те, що вони зараз роблять. Це є все те, що руйнує суспільство і руйнує сім’ю. «І тут можна аргументувати не релігійними аргументами, а апелюючи до здорового глузду і до традиції, яку ще започаткували древні мислителі. За чотири століття до Різдва Христового грецькі античні мислителі, які писали на політичну тематику, дуже чітко розуміли, що сім’я – це основа суспільства. Якщо зараз ми зруйнуємо сім’ю, то втратимо стабільність у суспільстві».

Творці закону говорять, що це вимога для вступу до ЄС. Натомість знаємо, що наші найближчі сусіди поляки не повелися на такі кроки і відстоюють традиційну модель сім’ї. Не останню роль у питанні стримування депутатських амбіцій можуть відіграти і моральні авторитети. Науковець переконує, що суспільство  до моральних авторитетів прислухається, от тільки питання, чи в парламенті знайдеться достатньо розумних тверезих державних діячів, а не політиків, які зроблять правильний вибір. А тут у нього закрадається сумнів, враховуючи персональний склад Верховної Ради.

«Якщо навіть абстрагуватися від війни, в Україні була гостра потреба у зростанні народжуваності. Наше суспільство старіє. Старіння суспільства призводить  до жахливих наслідків економіки. Чим більше пенсіонерів і менше працюючих, тим гірше для економіки. В Україні існує ще одна проблема, домашнє насильство, шалені проблеми зі стабільністю сімей. Нам потрібно впроваджувати всеохопну цілісну просімейну політику, яка би сприяла молодим сім’ям, народжуваності дітей, яка би створювала соціальні, економічні та інші умови. Для того, щоби це суспільство мало майбутнє. Нам пропонують всяку дурницю, яку можна вирішити абсолютно в інакший спосіб цивільного кодексу, не створюючи розмивань сім’ї. А замість того, щоби сприяти сім’ям і створювати позитивну просімейну політику, вони займаються впровадженням порядку денного лівацьких структур», – акцентує вчений.

Юрій Підлісний схвалює зініційовану нещодавно в Івано-Франківську ініціативу щодо соціального проєкту «Народжуємо нескорених. Будуємо майбутнє». Цей проєкт якраз має на меті збільшення народжуваності в місті та громаді, формування й пропагування сімейних цінностей, здорового материнства та підтримку здоров’я жінок різного віку.

«Це все добре, але воно  має бути в рамках цілої країни і відображатися  не так мізерно, як воно є в Івано-Франківську. Сам підхід в Івано-Франківську правильний. Але ми потребуємо просімейної політики на національному рівні. Це дуже важливо. Тому що демографічна ситуація при перевернутій демографічній піраміді щоразу більше буде загострюватися і приведе до страшного лиха. В нас відбувається виродження держави, виродження суспільства. Кількість населення України постійно зменшується. У 1990 році нас було 52 з половиною мільйони. Скільки зараз є українців, ніхто не знає. Скільки людей в часі війни покинули Україну, причому переважно жінки з дітьми, а в основному це жінки репродуктивного віку? Скільки чоловіків після війни захочуть возз’єднатися із своїми сім’ями на заході? Ми повинні зрозуміти, що в нас пріоритетом є повернення біженців, відбудова країни, сімейна політика, а не всякі дурниці від Інни Совсун. Це все примітивні маніпуляції, розраховані на дурників, – каже Юрій Підлісний. – Ті, хто зараз пропонує псевдотолерантність, реєстровані партнерства, потім захочуть це запровадити у шкільну освіту, бо така петиція вже є. Вони руйнують основи європейської західної цивілізації. Хтось це робить усвідомлено. Але кожна дія має очевидні наслідки. Дехто ці наслідки прораховує і спеціально для цього працює. Хтось на це ведеться. А є багато людей, які некритично до цього підходять і думають, що толерантність, свобода подаються у властивому для цих термінів значенні, а насправді ними просто маніпулюють», – застерігає пан Юрій.

Громадськість схильна вважати, що саме підміною понять у нашому суспільстві намагаються ввести одностатеві стосунки і таким чином узаконити їх. При цьому законотворці прикриваються потребою узаконити такий вид стосунків нібито через законодавчі колізії, які виникають у військовослужбовців. І вже зараз прогнозують, що буде чергова хвиля звернень від органів місцевого самоврядування та місцевих рад щодо недопущення прийняття такого закону в країні.

Зрештою, Волинська обласна рада першою схвалила таке звернення. А під час позачергової сесії Івано-Франківської міської  ради місцеві обранці також затвердили звернення щодо недопущення ухвалення законопроєкту «Про інститут реєстрованих партнерств».

«Ми твердо переконані, що легалізація одностатевих реєстрованих партнерств не тільки жодним чином не сприятиме подоланню демографічної кризи, зокрема через природну неспроможність одностатевих пар до народження дітей, а й взагалі загрожуватиме здійсненню адекватної демографічної політики в час війни української нації проти московського окупанта», – йдеться в ухваленому зверненні.

Свою позицію щодо такої депутатської ініціативи висловила народна депутатка Оксана Савчук. Вона категорично проти запровадження реєстрованих партнерств, оскільки вони прямо суперечать нормам сімейного законодавства нашої країни та суспільної моралі.

«Зараз маємо згуртуватись, щоб вистояти у цій непростій війні нації за свою свободу. Майбутнє нашої країни формується на збереження сім’ї, яка базується на шлюбі чоловіка і жінки задля продовження традицій роду. Бог створив людину як чоловіка й жінку, благословивши їх у створення сім’ї. Досвід багатьох країн, у тому числі економічно розвинених, у яких спостерігається ослаблення або нівелювання інституту традиційної сім’ї, свідчить, що ці країни стикаються з такими проблемами, як катастрофічне падіння народжуваності, демографічна криза та зниження суспільної моралі. Сусідня Польща є членом ЄС і водночас не поступилась жодними принципами у своєму законодавстві, пропагуючи традиційні родинні цінності та дар життя. Захист і збереження традиційних сімей – це неодмінна умова сильної нації, запорука продовження нас, продовження України. Саме це закріплено у нашому основному законі (ст. 51) та Сімейному кодексі (ст. 21), де шлюб визначається як союз жінки та чоловіка. Саме на таких цінностях родини виховувались наші захисники та захисниці», – зазначила Оксана Савчук.

Володимир БОДАК