Запровадження цифрових технологій у життя змушує нас щоразу віддалятися від старих звичок і переходити у віртуальний світ. І це стосується не лише спілкування із друзями чи, скажімо, дистанційної роботи або ж навчання. Практично усі сфери наповнюються цифровими технологіями, щоб вижити в сучасних умовах. Хтось їх сприймає, для когось такі новинки технологій стають каменем спотикання, але мусимо зрозуміти, що назад вороття нема.

Не пасе задніх у процесах диджиталізації й освітня галузь Івано-Франківської громади. Декілька років батьки мають можливість записувати своїх дітей у дитячі садочки чи школи завдяки електронній реєстрації. Цей крок став революційним у постійних «битвах черг», але виявився корисним і потрібним. Ще у минулому навчальному році навчальні заклади перейшли на ведення електронних журналів та щоденників, а старт цього навчального року позначився ще однією новинкою – у шкільних їдальнях можна розрахуватися за їжу за допомогою картки чи смартфона. Наскільки зручними є такі нововведення, ми вирішили розпитати в керівників франківських ліцеїв.

Ліцей № 3 у центрі Івано-Франківська завжди був лідером у питаннях шкільного харчування. Тутешня шкільна їдальня слугувала закладом, де могли пообідати не лише школярі. Сюди полюбляли заходити і працівники сусіднього Управління ДСНС, і міськвиконкому чи прості мешканці міста.

«У зв’язку із введенням воєнного стану, на превеликий жаль, доступ до приміщень закладу обмежений. Так, не секрет, що приходили пожежники, працівники міськвиконкому. Всі знали, що тут смачно, і цінова політика влаштовувала. Ми вимушені дбати про безпеку дітей. Бо у випадку оголошення повітряної тривоги в нас чітко розписані всі місця, прорахована кількість людей, котрі можуть перебувати у приміщенні», – розповідає директорка Ліцею № 3 Наталія Микула.

Нещодавно у ліцеї оновили їдальню, котра є ще й одним із укриттів навчального закладу під час повітряних тривог. Тепер тут не лише смачно, але й комфортно та безпечно.

«Нам важливо було зробити вентиляцію, освітлення, також ми замінили сантехніку. Тепер при вході у їдальню маємо нові умивальники, сушки для рук. Також ми закупили нові меблі, ящики для збору сміття», – показує оновлення шкільної їдальні директорка закладу.

З початку навчального року оновилася і система обслуговування у ліцеї – тепер тут розраховуються за шкільні обіди за допомогою карток чи мобільних телефонів, проте є ще й такі діти, котрі використовують готівку. Батьківська громада ліцею ще в кінці минулого навчального року звернулася до директорки із проханням встановити у шкільній їдальні термінал. Це зручно для розрахунку за придбання шкільного обіду чи продукції у буфеті. Батьки апелювали це тим, що не завжди мають напохваті дрібні готівкові гроші, які могли б дати дитині до школи.

Послуги з гарячого харчування у ліцеї надає підприємиця Марія Тришкалюк, тому директорка Наталія Микула була вимушена обговорити таку пропозицію із нею. Оскільки в ліцеї всі приміщення підключені до інтернету, то проблем із підключенням банківського терміналу для розрахунків не було.

Працівниця шкільного буфету Ірина Тимофіївна зізнається, що в перший день, коли все ще було нове, були певні заминки у роботі, але жінка вже спокійно запевняє, що за кілька днів їй вдалося освоїти цей апарат.

«Якщо я щось не знала, то діти мені допомагали і так ми впоралися. Я переживала, думала, як то буде, але поки що задоволена», – ділиться враженнями від цифрових технологій жінка.

«Наші діти настільки розуміються у техніці, що вони ще й допомогли нашій працівниці буфету. Вони сказали, що все знають і покажуть, як проводити оплату на терміналі. Термінал працює, діти і батьки задоволені, а коли ми повідомили про це, то батьки нам дякували», – розповідає про перший день цифровізації шкільної їдальні директорка Ліцею № 3.

Працівниця буфету зізнається, що єдиною незручністю в цьому питанні може бути поспіх, коли є черга. Касовий апарат вимагає підтвердження зв’язку із банком, а тому треба декілька секунд почекати, «щоб пікнуло».

Директорка каже, що це особливо зручно для дітей старших класів, бо практично у всіх вже у телефонах встановлені додатки із системою безконтактних платежів. Позитивом цього нововведення називають і санітарно-гігієнічні вимоги. Тепер не потрібно з рук у руки передавати гроші, котрі вважаються одним із найбрудніших предметів у суспільстві.

У ліцеї відзначають, що із запровадженням касового апарата процес обслуговування у їдальні пришвидшився. Цінова політика харчування є різною. Вартість сніданку для молодших школярів коштує 28 гривень, обід – 32, для дітей 11–14 років – 30 і 35 відповідно, а для старшокласників – 33 і 37 гривень. Їдальня користується попитом. У ліцеї навчається 292 дитини пільгових категорій, більшість із цих дітей харчуються двічі – отримують сніданок і обід. Зважаючи на те, що усі 960 дітей не можуть одночасно поміститися в укриття, ліцей працює в дві зміни. Тому й шкільна їдальня також працює відповідно до навчального процесу.

«У перший день цього навчального року ми відразу побачили всі виклики. Проаналізували, на яких перервах є найбільше скупчення дітей. Тому відразу після закінчення другої зміни обговорили графіки харчування», – пояснює Наталія Микула.

У випадку, якби не було світла та інтернету, їдальня у ліцеї все одно буде працювати, каже директорка закладу. Ліцей має чотири генератори, один із них призначений тільки для їдальні.

«Минулого року, коли нас попереджали про можливий блекаут, ми забезпечили їдальню окремим генератором. Крім того, наша їдальня ще й служить укриттям. Кабелі та електрощитові поміняли та оновили на випадок потреби під’єднання генераторів. Просимо, молимося, аби не було блекауту, але на такий випадок ми готові. Крім того, маємо ще дві «буржуйки». Якщо треба буде, то і цими печами можемо скористатися у внутрішньому дворі школи. Запас дров також маємо», – розповідає керівниця ліцею.

Цифрові технологій в Ліцеї № 3 – не новинка. Електронні журнали та щоденники тут почали вести з минулого року. Від ведення паперових класних журналів відмовилися зразу. Після закінчення навчального року всю інформацію з класних журналів архівують на спеціальних носіях.

А завдяки участі у міжнародному проєкті Save the Children у ліцеї відкрили Центр цифрової освіти. Тут під час канікул працював табір. У Центрі цифрової освіти все нове – меблі, сучасні комп’ютери, планшети. Директорка ліцею каже, що цей центр викликав настільки великий попит, що довелося виділити ще один додатковий кабінет для цифрової освіти. В навчальному закладі проведена потужна лінія швидкісного інтернету. За літо фахівці поміняли всю внутрішню електричну проводку, адже насиченість комп’ютерної техніки вимагала оновлення.

Тут тепер без електронних пристроїв немає нікого. Кожен вчитель навчального закладу забезпечений ноутбуком або хромбуком. Створені умови для якісного надання освітніх послуг. У коридорі на звичній дошці для оголошень можна знайти навіть розклад занять у вигляді QR-коду.

«Так, це по-сучасному, з використанням сучасних технологій та доступом до інтернету кожен може спокійно переглянути розклад на екрані свого мобільного пристрою. Відповідно до вимог, у нас є роздрукований розклад і він також висить на видному місці у коридорі. Але оскільки ми живемо у ХХІ столітті і в закладах громадського харчування вже користуємося цифровим меню, що є дуже зручно, тому мамі не треба питати дитину, які завтра уроки», – додає Наталія Микула.

В адміністрації навчального закладу переконані, що це зручність як для батьків, так і для дітей та учителів.

Дещо інша ситуація із диджиталізацією в Ліцеї № 20. Зі слів директора ліцею Дмитра Скиданчука, не всі батьки хотіли, щоб у шкільній їдальні появився касовий апарат із можливістю безготівкової оплати. Він відзначає, що деяким батькам зручніше дати дитині тих п’ятдесят чи навіть сто гривень, аніж піти оформити картку, знайти на це час, потім вносити гроші на ту картку дитини.

«Я так розумію, що в нашому навчальному закладі думки з цього приводу розділилися 50 на 50. І хочу зауважити, що навіть після встановлення розрахункового терміналу половина учнів продовжує оплачувати за харчування готівкою, – розповідає Дмитро Скиданчук. – Я насправді задоволений, бо батьки будуть знати, куди потрачені гроші – в їдальню чи в магазині через дорогу. Ми старалися робити все, аби діти на перерві не бігали в магазин. У таких величезних школах їдальня не дасть собі раду з усіма, щоби всі поїли. Дитина постоїть 20 хвилин у черзі і тікає. А з терміналом розрахунок проходить значно швидше. Це ще плюс кілька хвилин до того, що більше дітей встигає поїсти, бо не треба шукати решту при розрахунку».

Мінусом впровадження електронного розрахунку в Ліцеї № 20 називають те, що дитина може загубити картку і не мати про запас готівки на обід. Також директор ліцею не виключає і такого моменту, коли може не стати світла чи інтернету і касовий апарат не зможе обслуговувати дітей. Тут виграють хіба ті діти, котрі розраховуються готівкою.

Перевагами безготівкового розрахунку Дмитро Скиданчук скористався і переконався на власному досвіді, наскільки це добре. «Ти приклав картку – і все. Думаю, протягом місяця – двох у нас ще буде свого роду адаптаційний період. Тоді більшість дітей захочуть користуватися карточками. Я вже для своєї дитини оформив картку», – ділиться враженнями директор навчального закладу.

Підприємець, котра обслуговує ліцей, охоче погодилася на такі умови. Директор ліцею каже, що вона легка на підйом, бо навіть прийняла умови переходу на нове меню, котре розробляв Євген Клопотенко. «Вона не боїться експериментувати. Сказала, що якщо треба, то буде працювати в таких умовах, тільки попросила забезпечити доступ до інтернету», – зауважує Дмитро Михайлович.

У Ліцеї № 20 навчається 1175 дітей. І при такій величезній кількості дітей, котрі навчаються в одну зміну, вдалося поділити, котрі класи на котрій перерві обідають. Понад 200 дітей пільгових категорій, а також уся початкова школа харчуються окремо. Їдальня велика, може помістити одночасно до восьми класів, а це до 200 учнів. Але поділ харчування за класами у ліцеї не є догмою. Ніхто не забороняє дітям іти в їдальню тоді, коли відчувають потребу поїсти.

«У нас був фурор тоді, коли запроваджували зміни в харчуванні, ліцей одним із перших переходив на нове меню. Діти тішилися, але коли почали пробувати страви, то зрозуміли, що то ті самі страви, але по-іншому названі і трошки по-іншому подані», – розповідає директор.

А от що стосується загальної цифровізації навчального закладу, то тут у ліцеї є певні проблеми.

«Ми забезпечені комп’ютерами на середньому рівні. Для такої великої школи потрібно більше класів інформатики. Тому кожен день – це для нас нові виклики, на які треба звертати увагу. На жаль, маємо такий час, коли ми більшу увагу вимушені звертати на укриття і безпеку дітей. Але наступний крок для нас буде важливим саме у забезпеченні комп’ютерною технікою, бо в такий час без цього далі – просто ніяк», – зауважує Дмитро Скиданчук.

Електронні журнали та щоденники тутешні вчителі і школярі сприйняли з радістю. Педагоги відзначають, що спочатку боялися новацій, як і всі, але дуже швидко адаптувалися. І навіть не намагалися вести паралельно друковані журнали – перейшли на цифровий варіант раз і безповоротно. Боялися як і всі. «Я поставив питання руба – якщо вводимо електронні журнали, то мучимося і вчимося одразу, а ніякої паралельної паперової роботи не проводимо. Таке питання як учительська також зникло. А що вчителям там робити? У нас автоматично зникла боротьба за журнали, аби їх заповнити, життя вчителів змінилося», – ділиться директор ліцею.

З усіх цифрових новацій у шкільній освіті Дмитро Скиданчук вважає найбільш вдалою реформою запровадження електронних журналів.

Володимир БОДАК