В громадах Прикарпаття досі знаходиться понад 200 пам’ятників радянської епохи. Вони стоять у центрах міст чи сіл, і крім демонстрації символіки режиму-окупанта, прославляють пам’ять тих, хто в період Другої світової війни помер «від рук українських буржуазних націоналістів» – людей, що допомагали встановлювати на Прикарпатті радянську владу.
Проти історичної спадщини у вигляді таких монументів на Франківщині, починаючи з 2019 року, виступає ініціативна група людей, яка називає себе бригадою декомунізаторів. Про діяльність цієї організації, найодіозніші пам’ятники часів СРСР у нашій області, спротив окремих громад проти їх демонтажу і необхідність робити це зараз, а не після війни – «Західному кур’єру» розповів керівник бригади декомунізаторів, директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери, історик Ярослав Коретчук.
Працюють, як 25-й кадр
В 2015 році декомунізація в Україні отримала офіційне законодавче обґрунтування – було прийнято Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (так званий закон про декомунізацію).
«Тоді ми, прихильники і активісти декомунізації, які тоді ще не були бригадою, об’єдналися в ініціативну групу і почали, перш за все, порушувати питання перейменування вулиць, що були названі на честь проросійських діячів. Ми штовхали це питання на рівні місцевих громад, пропонували альтернативні назви на честь постатей ОУН-УПА», – каже Ярослав Коретчук.
Згодом справа дійшла до демонтажу пам’ятників. Монументи найбільш одіозним діячам СРСР – Леніну, Сталіну, Чапаєву та іншим на Прикарпатті були знесені ще в 90-х роках. Натомість у громадах залишилось багато пам’ятників, присвячених перемозі в Другій світовій війні. Таких меморіалів з радянською символікою, за інформацією Ярослава Коретчука, станом на початок року на території Івано-Франківщини – понад 300. Під 60-ма пам’ятними знаками знаходяться поховання.
«Прийнятий у 2015 році закон передбачав, що процес декомунізації в Україні має завершитися за кілька місяців. Але цього не сталося через багато причин, – каже Ярослав Коретчук. – Одна з них – нерозуміння та небажання жителів окремих громад втілювати його на практиці. Іноді нам доводилось брати кувалду в свої руки і самим розпочинати цей процес. Один пам’ятник, який ми повалили в Калуській громаді ще до початку війни, мало не обернувся для нас судовим позовом. Справа в тому, що напередодні влада вклала велику суму коштів в реставрацію цього монументу, нас звинуватили в завданні шкоди майну громади».
Однак подібні інциденти, звинувачення та погрози судових позовів не стали на заваді декомунізаторам. За словами активіста, після початку війни, вони стали називати себе бригадою та почали ще активніше боротися з радянщиною у вигляді пам’ятників.
«Щоправда, робити це стало ще важче. 90% монументів часів СРСР внесені до реєстру пам’яток Мінкульту. Щоб їх демонтувати, згідно до законодавства, міністерство має прийняти рішення про виключення того чи іншого меморіалу з цього реєстру. Сьогодні маємо ситуацію, коли в Мінкульті діє негласна вказівка цього не робити. Іншими словами, призупинити всі процеси, пов’язані з демонтажем радянських пам’яток, до закінчення війни», – переконує Ярослав Коретчук.
Бригада декомунізаторів з такою політикою категорично не згодна.
«Ці пам’ятники – маркери радянського союзу свого часу. Їх не просто так встановлювали в центрах населених пунктів. Так в СРСР умовно працював 25-ий кадр. Казати, що ми ці об’єкти приберемо, коли закінчиться війна, неправильно. Російські окупанти чомусь, як тільки заходять на українську територію, першим ділом міняють вивіски на в’їзд в населений пункт і відновлюють свої пам’ятники. Умовно «маркують» територію. А ми продовжуємо гратися в лібералізацію», – пояснює свою позицію Ярослав Коретчук.
Демонтують, коли закінчиться війна
Ряд громад на Прикарпатті на власних сесіях прийняли рішення про демонтаж радянських пам’ятників на своїй території. Це зробили в Надвірнянській, Білоберізькій, Верхнянській, Букачівецькій, Войнилівській, Рогатинській та інших громадах.
Також, за ініціативи бригади декомунізаторів, у 2024 році Івано-Франківською ОВА було офіційно прийнято рішення про демонтаж 78 пам’ятників часів СРСР у 10 громадах. Більша половина монументів знаходилась на Городенківщині – 40 об’єктів. В період з липня по серпень 2024 року, громада позбулася їх усіх без винятку.
«Це приклад всім, хто відкладає декомунізацію на післявоєнний час. Громада, яка включає в себе майже весь колишній Городенківський район, на практиці зробила те, що мусила. Вони зносили по два пам’ятники за день. От що означає бажання і політична воля», – впевнений головний декомунізатор області.
Разом з тим, низка громад відмовилась прибирати радянські пам’ятники, рішення про демонтаж яких підписала голова обласної військової адміністрації. За словами Ярослава Коретчука, найбільш кричущий випадок в області на тему декомунізації зараз має місце у Переріслянській громаді.
«В Переріслянській громаді ми маємо найдовший незавершений прецедент. В самому Переріслі ми дотисли рішення сесії щодо демонтажу пам’ятника в центрі села і навіть допомогли фінансово це зробити. Але в селі Волосів цієї громади сесія спочатку прийняла рішення про демонтаж монументу на своїй території, а потім через місяць його скасувала. Мовляв, пам’ятник будуть реконструювати. Але вже після війни. Зараз його просто «прикрили» банерами на честь пам’яті загиблих в російсько-українській війні під час повномасштабного вторгнення», – каже Ярослав Коретчук.
Демонтовувати меморіали часів СРСР відмовляються також у Обертинській громаді.
«В Обертинській ОТГ маємо пам’ятник односельцям, які загинули на фронтах Великої вітчизняної війни та від рук українських буржуазних націоналістів та два радянські меморіальні комплекси. Відмову від демонтажу цих об’єктів у громаді мотивують тим, що вони не містять радянської символіки. Але маємо розуміти, що 90% пам’ятників СРСР, які залишилися в нашій області, в реєстрах офіційно присвячені «загиблим у Великій вітчизняній війні та від рук українських буржуазних націоналістів». На табличках меморіалів – прізвища осіб, які допомагали встановлювати на Прикарпатті радянську владу, перебували в так званих «істребітельних батальйонах», були донощиками НКВД, воювали проти воїнів ОУН-УПА. Осіб таких зрадників треба відфільтрувати від тих, хто дійсно загинув як жертви Другої світової війни. Цим наша бригада декомунізаторів також займається. На 35-му році незалежності України, зберігати імена зрадників нашої державності на меморіалах як героїв, це плювати в обличчя самим собі», – підсумовує Ярослав Коретчук.
Одіозний пам’ятник в курортному місті
За словами активіста, громади області йдуть на різні хитрощі, щоб уникнути демонтажу радянських пам’яток, який може обходитись в десятки, або й сотні тисяч гривень.
«Маємо прецедент з пам’ятником в Незвиську. Там дійсно багато людей загинули під час визволення села від радянських солдатів. Але, на цьому монументі, я особисто зірвав металеву табличку, під якою був надпис «загинули від рук ОУН». Нею просто прикрили правду щодо тих, кого вшановує цей пам’ятний знак, щоб уникнути дороговартісного демонтажу», – вважає Ярослав Коретчук.
Ще одна декомунізаційна історія триває в селі Копанки Калуської громади.
«Там пам’ятник радянському воїну просто перефарбували в барви камуфляжу і назвали пам’ятником сучасних героїв. Навіщо змішувати радянщину і повномасштабну війну? Таким чином в громаді просто намагаються уникнути демонтажу», – переконаний Ярослав Коретчук.
Таким самим шляхом, за словами активіста, пішли жителі села на Снятинщині. Щоб уникнути демонтажу меморіальної дошки з прізвищами загиблих працівників НКВД, напис «загинули від українських буржуазних націоналістів» просто замалювали кольорами українського прапора.
На питання, чи бувають «хороші» радянські пам’ятники Ярослав Коретчук, відповідає:
«Так. Маємо такий, приміром, в селі Залуква Галицької громади. Там є пам’ятник Богдану Хмельницькому, поставлений в часи СРСР. В цьому об’єкті достатньо просто змінити надпис, в якому мовиться, що гетьман «воз’єднав Україну з Росією». Також маємо на території області кілька пам’ятників, де напис «Велика Вітчизняна війна» треба змінити на термін Друга світова, яким послуговують сучасні українські історики».
Найбільш одіозний радянський пам’ятник на Прикарпатті, за словами Ярослава Коретчука, знаходиться в Яремче. Монумент входить у ТОП-12 українських пам’ятників СРСР під демонтаж.
«Це потужний за розмірами пам’ятник. Щоб його демонтувати треба залучити велику кількість техніки. Але, навіть при тому, що наша бригада уже знайшла людей, які на волонтерських засадах були готові нам в цьому питанні допомогти, Яремчанська міськрада не дала хід цьому питанню. Дискусії серед мешканців тривають досі. Сильно гальмує рішення те, що під пам’ятником є поховання», – резюмує Ярослав Коретчук.
На думку історика, ганебно, що пам’ятник в курортному місті бачать сотні туристів з усієї України.
«Якщо буде політична воля, а не підлаштовування під вибори, то кожна наша громада за місяць зможе очиститися від радянщини. Маємо приклад Львівської області, де було видано кілька поетапних розпоряджень від ОВА і за рік регіон повністю очистився від комуністичної спадщини. Також яскравий локальний приклад Городенківської громади, де на момент повномасштабного вторгнення було найбільше пам’ятників, що підлягали декомунізації, а зараз жодного», – вважає Ярослав Коретчук.
Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар