В кінці листопада минулого року народний депутат Максим Ткаченко заявив, що близько 150 тисяч ВПО з України повернулися в окупацію бо «держава зволікає з допомогою» для них. Мовляв, внутрішнім переселенцям не вистачає соціальних виплат, компенсацій, сприяння в отриманні нового житла. В Офісі Президента таку статистику назвали брехнею. Та й сам нардеп згодом свою заяву спростував, назвавши її «емоційним припущенням».
Про зменшення кількості переселенців через їх повернення в прифронтові міста та на тимчасово окуповані території раніше говорив також Омбудсман України Дмитро Лубінець.
Чи справді ВПО, які проживають в Івано-Франківській громаді, повертаються в свої домівки, навіть, якщо сьогодні вони перебувають в окупації ворога? Відповідь на це питання шукав «Західний кур’єр».
Не ВПО, а «нові містяни»
З п’яти мільйонів ВПО України, на Прикарпатті зареєстровано близько 150 тисяч. Левова частка – близько 40 тисяч – отримали свій статус в Івано-Франківській громаді.
За словами заступника міського голови, директора Департаменту інтеграції громад, внутрішньої політики та роботи з внутрішньо переміщеними особами Віталія Федоріва, говорити про переїзд ВПО на окуповані території. як про масове явище не можна.
«Найбільше зареєстрованих у громаді ВПО ми мали станом на січень 2023 року – 41284 особи. Зараз ця цифра становить майже 40 тисяч ВПО (станом на 15 листопада – 39839, – ред.). Тобто регрес є, але він незначний. Ми не можемо говорити про від’їзд ВПО як про тенденцію. Такі інформаційні вкиди частина роботи ворожих ІПСО», – переконує Віталій Федорів.
Скільки ВПО, які знялися з обліку як внутрішні переселенці, виїхали закордон, а скільки повернулися додому в прифронтові області, чи, ба більше, в окупацію, відслідкувати неможливо, каже Віталій Федорів.
«Подібні дослідження ми не проводили і сенсу в них я особисто не бачу. Ми зосереджуємо свою роботу та увагу на підтримці тих внутрішньо переміщених осіб, які залишаються в нашій громаді. Надаємо їм соціальну підтримку, особливо допомагаємо пільговим категоріям», – пояснює Віталій Федорів.
За його словами, місто всіляко сприяє ВПО в адаптації.
«Наша громада одна з перших в Україні утворила не тільки Координаційний центр по роботі з ВПО, а цілий Департамент інтеграції громад, внутрішньої політики та роботи з внутрішньо переміщеними особами, який я, як заступник міського голови, очолюю. Також в Івано-Франківську діє Рада ВПО. Ми спілкуємось з цими людьми, чуємо їхні проблеми безпосередньо від них. Крім того, ми перша громада в Україні, яка відходить від терміну «внутрішньо переміщені особи». На нашому рівні ми намагаємось називати цю категорію населення «нові містяни», – запевняє Віталій Федорів.
Заступник міського голови наголошує: усі переселенці мають право на користування соціальними пільгами, як повноцінні члени громади.
«В нашій громаді працює один з найкращих соціальних пакетів в Україні. І всі ці програми доступні також для нових містян. Це і пільгове перевезення, харчування дітей у школах та садках, програми підтримки пенсіонерів і так далі. Також кожен переселенець має право звернутися до міста за матеріальною допомогою на лікування. І, на скільки я знаю, в цьому питанні, ще жодній особі не було відмовлено», – каже Віталій Федорів.
Посадовець визнає, що тема житла для внутрішніх переселенців справді стоїть найбільш гостро.
«Ця тема зараз дійсно найбільш важка та незручна для влади. Але забезпечення житлом це все ж таки прерогатива уряду. Має бути дієва субвенція, спрямована або на оренду, або купівлю нерухомості на вторинному ринку для ВПО. Від себе ми зробили все, що могли. В нашій громаді немає жодного приміщення, яке не використовується. Всі придатні будівлі, які ми мали, були обладнані як житловий фонд для тимчасового проживання. Зараз ми маємо 8 МТП з гарними умовами, де сумарно може проживати 472 ВПО. Ці заклади заповнені вщент», – говорить Віталій Федорів.
У громаді реалізуються проєкти і щодо будівництва соціального житла. За підтримки Північної екологічної фінансової корпорації у місті на вулиці Ребета зводять житловий комплекс з двох багатоповерхівок. Сума підтримки міжнародних партнерів, виділена на це – 9,5 млн. євро. Плановий термін введення будинків у експлуатацію – кінець 2025 року. Таким чином вдасться забезпечити житлом 600 людей.
Всього, за даними Віталія Федоріва, станом на початок грудня, в черзі на надання тимчасового житла у громаді перебуває 680 сімей. Соціальне житло в новобудовах будуть надавати спочатку представникам пільгових категорій.
Що каже ринок нерухомості?
Ріелтор та власник місцевого агентства нерухомості «MEGAPOLIS» Олександр Гарбуз також не бачить причин робити висновки про масовий відтік ВПО з громади.
«Цю тенденцію можна відслідкувати за ринком оренди. Якщо оренда в місті раптом почне активно звільнятись, тоді, з великою імовірністю, можемо припустити, що це наслідок масового виїзду ВПО. В даний момент такі процеси не спостерігається. Оренда стоїть на місці навіть попри те, що ціни на наймане житло залишаються шалено високими», – каже Олександр Гарбуз.
Що стосується купівлі житла переселенцями, то, за словами ріелтора, всі, хто мав фінансову спромогу та бажання це зробити, вже придбали нерухомість.
«Зараз ринок нерухомості у місті розвивається за рахунок категорії клієнтів, які проживають у Києві, Чернігові, Харкові, а в Івано-Франківську купують житло про всяк випадок, щоб у разі погіршення безпекової ситуації переїхати сюди. Частина таких «потенційних переселенців» серед покупців зараз становить близько 30%», – зазначає Олександр Гарбуз.
За його словами, запити за програмами державної підтримки «єВідновлення» та «єОселя» від ВПО також надходять.
«Але ці запити дуже важко задовольнити через велику кількістю нюансів, а часом і колізій. Програми працюють з перебоями. По «єВідновленню» нам вдалося задовольнити кілька десятків запитів, але це було складно. По «єОселі» ми також працюємо, але проблема в тому, що в такій співпраці не завжди зацікавлені самі будівельні компанії. Держава не завжди вчасно перераховує кошти. Цикл угоди виходить дуже довгим. З мого досвіду, після сплати завдатку, клієнти чекають в середньому 3-5 місяців, поки держава перерахує забудовнику решту коштів. Таким чином, БК втрачає частину потенційного прибутку. Адже, якщо завдаток для покупця рахували умовно по 50 тисяч грн за метр квадратний, через 4 місяці цінник становить уже 52 тисячі, а клієнт платить по старій ціні. Кожен продавець рахує, скільки він втратив за період очікування», – підсумовує Олександр Гарбуз.
Поодинокі випадки чи тенденція?
Переселенка з Донеччини, співголова Ради ВПО Івано-Франківської міської територіальної громади Катерина Ласкавець каже, сьогодні в місті проживає близько половини від офіційно зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб.
«Жодного внутрішнього реєстру наша Рада ВПО не проводить. Ми опираємось на офіційні дані щодо цього МВК. Але, за моєю інформацією, кількісно у місті проживає десь 50% від офіційно зареєстрованої цифри. Маємо розуміти, що 40 тисяч ВПО – це переселенці, які були зареєстровані відразу після початку повномасштабного вторгнення. Велика кількість з числа цих людей вже виїхала закордон, але з реєстру не знялася. Так само, як і ті, хто після деокупації Київщини, Чернігівщини, Херсонщини повернулися в свої домівки, але вони відображаються в цих даних як ВПО. Люди не знімаються з цього обліку самі, бо механізм щодо цього остаточно не врегульований, та і «їсти цей статус не просить»», – говорить Катерина Ласкавець.
За її словами, настрої щодо бажання ВПО повертатися з Івано-Франківська додому на окуповані території не є тенденцією. Але прецеденти є.
«Куди саме їдуть ВПО, коли покидають громаду, відслідкувати неможливо. Хтось переконує, що їде в іншу область чи закордон, а потім, через деякий час, з’являється інформація від «знайомих знайомих», що ці люди повернулись в окупацію. У мене нема осіб з особистого кола спілкування, які б прийняли рішення поїхати на окуповані території. Але точно знаю, що серед ВПО нашої громади такі випадки є», – запевняє Катерина Ласкавець.
Ймовірні мотиви переселенців, які вирішили повернутися у свої помешкання, навіть, якщо вони окуповані ворогом, співголова Ради ВПО громади поясняє так:
«Адаптовуватися дуже важко. Ніхто не говорить про негативне сприйняття чи дискримінацію. Рівнем соціальної підтримки на рівні громади ми задоволені. Але найбільше нас хвилює питання житла. Приміром, ВПО віком 50+, які розуміють, що працюючи в Україні, на власне помешкання вже не зможуть заробити. В один момент вони можуть прийняти рішення повернутися в свою домівку на Сході просто від втоми та невизначеності. Адже в окупації у них є оселя, на яку вони заробляли все життя. Соціальне житло тут, яким би воно не було сучасним чи комфортним, остаточно не дасть відчуття затишку. Коли не знаєш точно, чи не виселять тебе із нього завтра…», – каже Катерина Ласкавець.
Щоб потрапити на окуповані території з України, ВПО вирушають спочатку закордон, найчастіше в Польщу. Звідти – в Білорусь, де сідають на літак у Москву. Там, в аеропорту Шереметьєво проходять так звану «фільтрацію». І лише тоді можуть в’їхати на окуповані території. Така поїздка обходиться у сотні або навіть тисячі євро. Гарантії проходження фільтрації також немає. Багато ВПО не проходять відбір у Москві та повертають назад.
Частина переселенців їде в окупацію для того, щоб переоформити майно за російським зразком.
«На поїздку в окупацію наважуються ВПО, які мають надію на відвоювання територій, де знаходиться їхній дім. Вони їдуть туди, переоформляють нерухомість за російськими законами, щоб просто не втратити те, на що важко працювали все життя. Особисто я їх абсолютно не засуджую», – говорить Катерина Ласкавець.
Вона також вважає державні програми підтримки придбання житла не доступними для більшості ВПО.
«Далеко не всі ВПО готові жити в соціальному житлі. Більшість хочуть мати власний куток, а ціни на оренду невиправдано високі, ринок абсолютно не регулюється. На оренду житла більшість переселенців витрачають понад половину сімейного бюджету. А треба ще ж сплатити комуналку, купити одяг та продукти, оздоровити дітей і так далі. Хіба можливо в цих умовах, отримуючи тільки офіційні доходи, відкласти кошти на придбання власного житла? А для того, щоб насправді десь осісти, людина хоче мати помешкання у власності. Ми з друзями рахували, що для того, аби придбати житло за програмою «єОселя», знадобиться 20-25 тисяч євро. Ці кошти потрібні для того, щоб внести завдаток 20% за сирець та зробити там хоча б найпростіший ремонт. У абсолютної більшості ВПО немає таких коштів, особливо після трьох років витрат на оренду», – резюмує Катерина Ласкавець.
Переселенці сподіваються на посилення державної підтримки щодо забезпечення житлом. Але на рівні громади також очікують сприяння.
«Два будинки, де розмістять 600 ВПО з громади, це звісно добре. Але людям не дадуть ці квартири у власність, а лише у тимчасове користування. Це, знову таки, не про власне житло. Для того, щоб сприяти тим, хто прагне отримати нерухомість у власність, можна на місцевому рівні зробити доступнішим іпотечне кредитування. Наприклад, місцевий бюджет міг би брати на себе частину відсотків по кредиту або частину першого внеску. Крім того, в місті є багато забудовників. Для них, як бізнесу, можна запровадити обов’язкову соціальну складову. Надання безвідсоткового розтермінування для певних категорій людей, ВПО зокрема. Чи, щоб кожен ЖК, який отримав дозвіл на будівництво, мав зобов’язання передати певний відсоток квартир громаді й таким чином у громаді б формувався банк житла», – пропонує Катерина Ласкавець.
Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар