На Прикарпатті розпочали роботу фахівці з супроводу ветеранів війни. Нову професію вже освоїли майже три десятки кандидатів. Вакантними залишається ще сорок місць на цю посаду в різних громадах області.
Фахівці покликані допомагати колишнім воїнам та їхнім сім’ям розв’язувати соціальні, медичні, психологічні та правові питання. Як відбувається підготовка кадрів на посаду фахівця з супроводу та як нововведення працює на практиці – дізнавався «Західний кур’єр».
Асистент, а не помічник по дому
Однією з локацій, де проходять навчання майбутні фахівці з супроводу є Центр розвитку ветеранів при Івано-Франківському національному університеті нафти і газу. В кінці грудня минулого року курс підготовки на цю посаду успішно пройшли 14 осіб, які зараз вже працюють фахівцями.
Абсолютна більшість випускників мають статус УБД або є їхніми родичами. Тож роботу в сфері супроводу ветеранів розглядають як можливість поділитися досвідом з тими, хто лише стає на непростий шлях повернення до цивільного життя після війни, каже директорка Центру, доцентка кафедри суспільних наук ІФНТУНГ Наталія Петруня-Пилявська.
«Я сама вдова військовослужбовця. Мій чоловік ветеран війни в Афганістані, мав інвалідність першої групи. Тому що таке ходіння по різних інстанціях і «вигризання» того, що належить тобі за законом, я добре знаю. Сьогодні в нашому Центрі ми надаємо правові консультації ветеранам російсько-української війни, а також, як ліцензована освітня установа, надаємо послуги з підготовки фахівців з супроводу ветеранів та демобілізованих осіб. Наші перші випускники пройшли 90 годин навчання за напрямками соціально-правовий захист, кейс-менеджмент, психологічна діагностика та терапія. До навчання було залучено десять викладачів з різних кафедр. Фахівці вже отримали сертифікати, що підтверджують їхню кваліфікацію», – каже Наталія Петруня-Пилявська.
За її словами, ветерани часто не знають своїх прав та стикаються з труднощами навіть при оформленні статусу учасника бойових дій. Тому професію фахівця з супроводу потрібно було запровадити вже давно, вважає директорка Центру.
«Фахівці з супроводу – це не соціальні працівники, як їх багато хто сприймає. Завдання цих спеціалістів не привезти ветерану мішок картоплі чи допомогти помити підлогу. Фахівець – це особистий асистент ветерана, який допомагатиме йому оформляти папери, зможе надати психологічну підтримку, скоординує та направить в певну структуру, допоможе вирішити те чи те питання. Це посередник, який зв’яже ветерана зі всіма державними структурами, які працюють окремо одна від одної в сферах соціального захисту, ветеранської політики, місцевої влади», – пояснює Наталія Петруня-Пилявська.
Відбір на посаду фахівця із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб проводився у три етапи. Засідала спеціальна комісія, члени якої особисто проводили співбесіду з кожним кандидатом.
Один фахівець супроводу має працювати з 35 кейсами. Тобто, один спеціаліст має охопити своєю діяльністю 100 людей – ветеранів і членів їх родин.
«Всі наші випускники абсолютно різні. Це і чоловіки, і жінки, віком від 20 до понад 50 років. Більшість, але не всі, мають статус УБД. Але що їх об’єднує, то це спільна мотивація – допомогти людям, які пройшли пекло війни, повернутися до повноцінного життя в тилу. Завдяки цим фахівцям ветерани не залишаться один на один зі своїми проблемами. Вони отримають первинну психологічну підтримку, правову допомогу. Згодом їм допоможуть знайти роботу чи відкрити власну справу», – підсумовує Наталія Петруня-Пилявська.
Мотивувати своїм прикладом
Один з тих, хто освоїв професію фахівця із супроводу та розпочав роботу – 52-річний ветеран АТО з Калуської ОТГ, колишній голова села Сівка-Калуська Олег Климишин. Саме з цієї посади він пішов на війну влітку 2014 року. А восени, під час мінометного обстрілу під Волновахою, отримав осколкове поранення в голову. Через пошкодження частини мозку в чоловіка паралізувало ліві руку й ногу.
«Поранення було дуже складне. Просто дірка в голові була. Пам’ятаю, як з відчаю намагався затулити її пальцями, а рука туди і провалилась… Мені давали мало шансів на повноцінне відновлення та й сумнівались чи виживу взагалі», – пригадує Олег Климишин.
Поки чоловік проходив багатоетапну реабілітацію, розібратись з бюрократією в оформленні статусу УБД йому допомогли небайдужі знайомі та друзі. Тож, зіпнувшись на ноги, Олег Климишин легко отримав заслужене посвідчення. Але більшості ветеранів, пройшовши складні реабілітації та оперативні втручання, доводиться самотужки розпочинати шлях по всіх інстанціях для оформлення статусу.
«Це дуже складно і фізично, і психологічно. Людина навіть не знає з чого почати, а дехто навіть сумнівається чи починати взагалі», – каже Олег Климишин.
Тому для себе чоловік вирішив, як тільки зможе, буде допомагати ветеранам та їхнім сім’ям, надаючи консультації в соціальних та правових питаннях, з якими зіткнувся сам після повернення з війни. Ветеран АТО переконує, цим він неофіційно займається ще з 2015 року. Сьогодні його діяльність отримала правовий статус – він фахівець з супроводу ветеранів та демобілізованих осіб.
Зараз Олег Климишин здійснює супровід 12 ветеранів та членів їх родин.
«Кожна історія унікальна. Звертаються і батьки, і діти УБД, запити абсолютно різні. Когось турбують колізії в правовому полі щодо отримання допомог. У когось син визнаний зниклим безвісти, а виплати отримує дружина, з якою захисник розлучений… Але 60% запитів від самих ветеранів безпосередньо – це крик про пошук роботи. Вони не хочуть багатотисячних виплат, вони хочуть працювати. А держава цьому питанню приділяє дуже мало уваги», – переконує Олег Климишин.
Освоєння професії фахівця супроводу – також шанс для ветеранів отримати роботу.
«І це будуть найефективніші спеціалісти, які будуть працювати за принципом «рівний рівному», – говорить Олег Климишин. – Ці люди, ветерани, як і я, своїм прикладом будуть додатково мотивувати воїнів починати нове життя в тилу. Це важко, але крок за кроком, все можливо. Я, зі своїми численними травмами, зараз абсолютно не залежу від близьких в побутовому плані. Кілька років тому я одружився, нещодавно почав водити автомобіль і веду повноцінний спосіб життям. Своїм досвідом з задоволенням буду ділитися з іншими ветеранами. Якщо допоможу хоча б одній людині, буду щасливий. Як сказав мені колись один священнослужитель, «хто врятує одну душу, той врятує цілий світ». За цим принципом я зараз і працюю, і живу», – резюмує Олег Климишин.
Перша зустріч найскладніша
32-річна Христина Яцинин з Болехівської громади – єдина слухачка курсу підготовки фахівців з супроводу ветеранів та демобілізованих осіб в ІФНТУНГ, яка отримала сертифікат, не маючи статусу УБД чи його родича. Жінка має досвід роботи у волонтерстві та соціальній сфері. З травня вона допомагає дітям у складних життєвих обставинах в Болехівській громаді як громадська активістка.
«Моя власна дитина має інвалідність. До її лікування долучилося багато дуже добрих людей. Моя історія прагнення допомагати іншим почалася саме з цього. Починаючи з 24-х років я займалася різними видами волонтерства, зборами для хворих та знедолених діток. Після повномасштабного вторгнення допомагала ВПО. Зараз я веду 74 кейси дітей в СЖО на Болехівщині від імені громадської організації. Почувши про можливість стати фахівцем супроводу і допомагати також ветеранам, я відразу захотіла приєднатися до цієї ініціативи», – розповідає Христина Яцинин.
Сьогодні Христина Яцинин супроводжує як фахівець п’ятьох осіб – двох ветеранів, дружину та дітей одного з них.
«Ветерани можуть зв’язуватися з нами самі, але за ввесь період моєї роботи фахівцем такого випадку не було. Тому частіше ми самі виходимо на контакт, отримуючи інформацію про демобілізовану людину», – каже Христина Яцинин.
З її слів, повертаючись у цивільне життя, ветерани часто почуваються розгублено. Для них оформлення статусів не є пріоритетом.
«Вони не знають, як їм жити далі, хочуть закритися в кімнаті і нікуди не виходити… Для того, щоб витягнути їх з цього стану і потрібен фахівець, який підкаже куди і коли звертатися. Якщо треба – надасть психологічну допомогу», – переконує Христина Яцинин.
Перша зустріч з демобілізованими – найскладніша.
«Треба знайти до людини підхід, зрозуміти, що їй першочергово потрібно. В мене був випадок, коли людина взагалі відмовилась співпрацювати. В такому разі я даю час на адаптацію і пізніше буду намагатись знову налагодити зв’язок», – говорить Христина Яцинин.
На думку Христини Яцинин, фахівці з супроводу, як ті, хто найближче співпрацюють з ветеранами, повинні також вести просвітницьку роботу на місцях щодо взаємодії з демобілізованими.
«Жителі особливо маленьких чи віддалених громад, як Болехівська, досі можуть не знати, як правильно поводити себе в присутності ветерана. Як діяти, коли він агресивно себе поводить. Як правильно запропонувати допомогу. Наш обов’язок, як фахівців супроводу, при кожній можливості, нагадувати людям, хто такі ветерани та чому їх варто поважати», – впевнена Христина Яцинин.
За її словами, головна складність в роботі всіх фахівців з супроводу сьогодні – бути першопрохідцями у цій професії.
«Сподіваюся, наш досвід допоможе в підготовці наступним фахівцям з супроводу. В цьому питанні держава має працювати на випередження, адже після війни попит на їхні послуги зросте в рази», – переконана Христина Яцинин.
Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар