Кмітливий, харизматичний, життєрадісний… Хоробрий, відповідальний та дисциплінований на полі бою. Саме таким у пам’яті рідних, близьких та побратимів залишиться 27-річний воїн з позивним Грим.
Василь Цюпа не раз побував у «пеклі» на землі, безстрашно дивлячись смерті в очі, та завжди знаходив вихід із найскладніших ситуацій. Вірили і надіялись рідні, що й після цього бою дочекаються повідомлення від Василя: «Я на зв’язку. Все добре», пише Західний кур’єр.
Однак, довготривала тиша з кожним днем все більше насторожувала. Після десяти днів невідомості надію обірвала трагічна звістка – серце Василя Цюпи зупинилось 12 лютого 2025 року у госпіталі Дніпра внаслідок тяжких поранень, отриманих на полі бою. 22 лютого захисник востаннє повернувся до рідної домівки «на щиті».
Прислуговував біля священника та грав у КВН
Василь Цюпа народився 3 січня 1998 році в селі Саджава на Богородчанщині у творчій та патріотичній сім’ї. Подружжя Любові та Романа Цюпи привели на світ та виховали четверо дітей – Марину, Василя, Христину та Романа. Мама Люба з дитинства захоплюється співом, працює художнім керівником у Саджавському будинку культури, постійно підтримує та примножує українські традиції. У любові до Бога, один до одного та українських звичаїв батьки виховали і своїх дітей.
Із розповідей рідних дізнаємось, що Василь Цюпа з дитячих літ володів непересічним почуттям гумору та позитивною енергетикою, був товариським та мав багато друзів. У шкільні роки брав активну участь у КВН. До 9 класу прислуговував біля священника у церкві. Після закінчення школи у рідному селі здобув спеціальність електрика у ВПУ №13 Івано-Франківська. Працював на будівництвах в Україні та за кордоном. Був турботливим та люблячим батьком для донечки Валерії.
Тричі ходив у ТЦК по повістку
Коли почалась повномасштабна війна, не маючи жодної військової підготовки, Василь Цюпа приймає доленосне рішення – стати на захист України. Декілька раз чоловік ходив у місцевий ТЦК по повістку і його відправляли, адже він з дитинства хворів на бронхіальну астму.
«Це дуже засмучувало Василя… Він не міг залишатись осторонь боротьби за наше майбутнє», – крізь сльози розповідає сестра захисника Марина.
В той час якраз формувався особовий склад новоствореної 47 окремої механізованої бригади «Маґура», до якої і доєднався у вересні 2022 року Василь Цюпа. Пройшовши курси молодого бійця, був направлений на вишкіл до Великої Британії. Також проходив військове навчання у Німеччині.
«За кордоном він отримав високий рівень бойової підготовки та навики управління різною військовою технікою, там їм видали багато натівського спорядження. Однак, повернувшись в Україну, був розчарований. Казав, що не все, що їх вчили за кордоном, підходило для реалій нинішньої російсько-української війни», – продовжує сестра.
Влітку 2023 року в складі 47 ОМБ Василь Цюпа брав участь у спробі прорвати російську оборону на Запорізькому напрямку, був командиром бойової машини.
Позивний у Василя Цюпи – Грим. Так називають батька Романа і його в селі «по-вуличному». За час військової служби відважний Грим мав численні контузії, вкінці 2023 року отримав осколкове поранення руки та плеча. Протягом весни-літа 2024 року проходив лікування та реабілітацію.
Попри всі труднощі, завжди був на позитиві
Після лікування та відновлення перевівся у 5 окрему важку механізовану бригаду. Навчав і тренував новобранців у Львові. У листопаді 2024 року разом з ними відправився на Донеччину для виконання бойових завдань. Мав можливість залишитись інструктором у військовій частині, однак, не зміг залишити «своїх».
«Я вже маю досвід, а вони ні. Вони ще не знають, що таке війна», – говорив захисник.
Сестра Марина каже, що Василь дуже мало розповідав про війну рідним. Найбільше переживав за молодшого брата Романа, щоб і він не потрапив у те «пекло».
«Хотів нас вберегти, та себе не вберіг, – крізь сльози промовляє сестра. – Вася казав, що ця війна дуже тяжка і несправедлива. Що наш ворог надзвичайно сильний – їх дуже багато і вони добре озброєні. Що наша оборона тримається завдяки титанічним зусиллям воїнів, яких постійно стає все менше. Він дуже багато втратив на фронті побратимів і тяжко переживав кожну втрату».
Однак, як би важко йому не було, Грим завжди був на позитиві. Знімав для мами мотиваційні відео, щоб підтримати її, аби вона менше хвилювалась. «Все добре» – завжди відповідав на запитання рідних та друзів, як у нього справи. І близькі добре розуміли, що його «все добре» означає єдине – живий. Бо у тих пекельних умовах, в яких йому доводилось перебувати, все інше, окрім вижити, вже не мало значення.
Знаходив вихід із будь-якої ситуації
Старший солдат Василь Цюпа був командиром відділення протитанкових ракетних комплексів 5 ОВМБр. У його підпорядкуванні було більше десятка бійців, за яких він переживав, як батько за рідних дітей, хоча й був молодшим за деяких із них. Завжди йшов з екіпажем «на нуль», самостійно керував розкладкою розрахунків ПРК, контролював всі дії безпосередньо на полі бою, а не по планшету та рації, знав всі заходи і виходи на крайні позиції. Побратими дуже поважали Грима і прислухались до нього.
Однак, численні контузії, поранення та бронхіальна астма ускладнювали перебування на фронті Василеві.
«Інгалятори від астми ми йому передавали ящиками. Без них він би не вижив у сирих та холодних бліндажах. Тримався на обезболюючих препаратах. Тримався до останнього…», – говорить сестра Марина.
Востаннє на рідному Прикарпатті Грим був у жовтні 2024 року. На лютий цього року в нього якраз була запланована довгоочікувана відпустка. 5 лютого він здзвонився зі всіма рідними і повідомив, що їде на позиції.
«Ще цю зміну відпрацюю і тоді вже додому приїду», – заспокоював він матір. Зазвичай «на нулі» вони перебували від 3 до 9 днів. У цей час зв’язку з бійцями не було, рідні проживали ці дні у постійній тривозі та молитвах.
Силу молитов воїн відчував і не раз розповідав, як тільки завдяки прояву Божої опіки вижив і вцілів. Його незмінними оберегами були освячені вервички – одну носив на шиї, другу на руці. Їх він ніколи не знімав. Розповідав про випадок, коли виходив із майже пів оточення ворога, то голосно молився і так міцно стискав вервичку, що порізав долоню до крові.
«Вася був дуже кмітливим та спритним, мав добру підготовку. У нього ніколи не було промахів, він завжди знаходив вихід із будь-якої ситуації. Ми вірили, що так буде і цей раз», – додає крізь сльози сестра.
Знову рідні чекали і молились. Коли вже на десятий день Вася не вийшов на зв’язок, відчули щось недобре і почали шукати інформацію серед волонтерів, побратимів та у військовій частині. Через кілька днів нестерпної невідомості страшна звістка обірвала всі надії – Василь Цюпа помер 12 лютого 2025 року у госпіталі в Дніпрі від тяжких поранень, отриманих під час виконання бойового завдання поблизу села Андріївка Волноваського району Донецької області.
«Не буде вже наступного разу…»
Напередодні свого останнього бою Василю Цюпі вдалось зустрітись із земляками з рідного Прикарпаття. 2 лютого волонтери БО «Час добра» зустрілись з ним у селищі Межова на Дніпропетровщині, передали необхідні на фронті речі, обладнання та домашні смаколики. Цього разу з волонтерами до бійців навідався також священник Степан Жолоб’юк, настоятель храму «Архідиякона Стефана» села Забережжя. Духівник поспілкувався з хлопцями, окропив свяченою водою, помирував та поблагословив захисників.
Волонтерка Руслана Косович так описує цей момент:
«Це настільки була позитивна і емоційна зустріч… Вася був як завжди «живчиком» – енергійний, непосидючий та веселий. Спішив, але намагався привітатись і поговорити з усіма. Підписав п’ять прапорів, які нам передали школярі. Наш волонтер Роман попросив у нього шеврон, і Вася віддав йому останній. А мені написав маркером на наліпці від своєї форми: «Грим. ЗСУ. 5 танкова» та й каже: «Можна, я поки що вам такий дам, а на наступний раз привезу вже бригадний шеврон?». Не буде вже наступного разу… Дуже важко».
22 лютого 2025 року Василь Цюпа востаннє повернувся до рідного дому «на щиті». Земляки чисельно на колінах зустріли полеглого героя. Односельчани, друзі, жителі навколишніх сіл, побратими, священнослужителі, молодь та діти прийшли, щоб віддати останню шану тому, хто до останнього боронив майбутнє для нас усіх. 23 лютого Василя Цюпу поховали на кладовищі у рідному селі Саджава. Герою навіки залишилось 27…
Мар’яна СЕРЕДЮК
Залишити коментар