Їхня робота часто оповита загадками та романтичними міфами. Вони уникають публічності та рідко спілкуються із журналістами. Адже їхня праця на передовій пов’язана з постійним ризиком, надзвичайною обережністю та цінною інформацією. Розвідники – це універсальні бійці, оскільки поєднують глибокі знання військової справи та стратегії з широким спектром практичних навичок, включаючи традиційні стрілецькі вміння, управління дронами, мінування та розмінування. Вони – це «очі», «вуха» та «мозок» фронту. У розвідку беруть, в першу чергу, фізично підготовлених, витривалих, впевнених у собі людей, які вміють швидко приймати рішення, проявляти ініціативу та зберігати психологічну стійкість за будь-яких обставин.
Одним із таких бійців «широкого профілю» є прикарпатець Василь Козак – головний сержант взводу окремої розвідувальної роти 10 ОГШБр «Едельвейс». Про власний шлях у війську, як змінилась специфіка роботи розвідки на четвертому році повномасштабної війни, якими рисами повинен володіти професійний розвідник, за лаштунки роботи підрозділу та власне джерело сили і мотивації – Василь Козак поділився із «Західним кур’єром».
Не зміг терпіти «тилового маразму»
Василю Козаку 24 роки. Він родом із села Підгір’я Богородчанської громади Івано-Франківської області. В шкільні роки захоплювався футболом, навчався в Івано-Франківському коледжі фізичного виховання. У листопаді 2021 року закінчив «строчку» в одній із військових частин Закарпаття. Встиг три місяці насолодитись безтурботним парубоцьким життям. 25 лютого 2022 року, не очікуючи повістки, Василь Козак добровільно доєднався до Сил оборони України.
Дев’ять місяців прикарпатець служив військовим пожежником на складі паливно-мастильних матеріалів у військовій частині, де проходив строкову службу. Боєць зізнається – це були «найтяжчі часи» за час його служби у війську, тому він активно шукав можливості перевестись у підрозділ, який безпосередньо бере участь у боях з ворогом.
«Мені було дуже тяжко витримувати той «тиловий маразм»: шикування, стрій, форми одягу, жодних адекватних бойових завдань… Почав шукати варіанти, щоб перевестись у бойовий підрозділ, але, як виявилось, це не так просто. Зібрав цілий стос відношень з різних воюючих бригад, однак рапорт на переведення мені не підписували. Дев’ять місяців я носив піксель і почував себе ніким. В той час, коли одні військовослужбовці стримували ворога, ми, відверто кажучи, займались дурницями. Коли люди у магазині поступались мені чергою, я хотів провалитись крізь землю від сорому», – зізнається військовослужбовець.
Та Козак не відступав. У серпні 2023 року йому таки вдалось «вирватись» із тилової частини та перевестись до 10 ОГШБр «Едельвейс». 11 серпня Василь вже був у Краматорську, після кількох співбесід його розприділили до окремої розвідувальної роти 10 ОГШБ «Едельвейс». За словами військовослужбовця, це саме те місце, куди він мріяв потрапити та де зміг розкритись на повну.
«Мої молитви були почуті, – з усмішкою говорить воїн. – У нашій розвідроті всі пацани профі – кращі із кращих: молоді, завзяті, сміливі, кожен із розумінням свого обов’язку».
У розвідці – знайшов себе
Згодом Василя Козака направили на курси снайперів у Києві. Після закінчення навчання дев’ять місяців він пропрацював на цій посаді. У квітні 2024 року пройшов лідерські курси у Великобританії. Після цього йому було присвоєно звання молодшого сержанта, згодом сержанта та призначено командиром розвідувального відділення. Віднедавна Василь Козак займає посаду головного сержанта розвідувального взводу окремої розвідувальної роти 10 ОШГБр «Едельвейс».
«У мої обов’язки входить забезпечення матеріально-технічними засобами взводу, робота із сержантами та комунікація з офіцерами, бойова підготовка особового складу, організація заміни на позиціях, безпосередня участь у бойових діях… Головний сержант взводу – це як мама, тато, кум, брат і сват кожному зі своїх побратимів», – з усмішкою додає Козак.
У підпорядкуванні Козака – до тридцяти бійців. Їх він дружньо називає побратимами, а не підлеглими. Також Козак заступає на бойові позиції разом із мавіківстами, фпвішниками та вампірістами. Тиждень працює у тилу, тиждень – на передовій.
«Я відчуваю себе на своєму місці. Офіцер каже, що робити, а сержант, як це зробити, показує і веде за собою людей. Це якраз те, що мені імпонує найбільше по моїх життєвих принципах», – ділиться військовослужбовець.
Найбільш яскраво силу сержанта він відчув під час виконання одного з найтяжчих бойових завдань. Це було у лютому 2024 року. За словами воїна, ті дні «на нулі» були справжнім «пеклом». Ворог крив безперестанку, всіма наявними вогневими засобами, голову не було як висунути з бліндажа. Через талий сніг в окопах болото було вище колін.
«Я бреду по багнюці, руками витягую і переставляю застряглі ноги, тут бачу – по бруствері просто у мене над головою біжить противник. Наводжу на нього М16 і вона заклинює. Пригнувся і розумію, що вже «приїхав» – навіть відстрілюватись нема чим. На щастя, побратими швидше ліквідували його, ніж він мене», – ділиться воїн.
Через три дні щільного обстрілу їхній бліндаж таки розбили, зв’язку не було. Тримати оборону у таких умовах було дуже важко, тому бійці відішли метрів сто назад – у менш зруйнований бліндаж.
«Всі були дуже втомлені, змерзлі, мокрі, по коліна у багні… І тут приходить наказ, що треба вертатись туди, звідки ми відійшли, потримати оборону ще кілька годин, а дальше нам організують заміну. Я заходжу у бліндаж і кажу: «Хлопці, така ситуація – треба вертатись назад. Якщо ніхто не хоче, я йду сам». Взяв автомат і направився на вихід… Першим встав Пастир (на жаль, 1 серпня 2024 року він загинув), за ним – Джоні. Хлопці, розуміючи, що там дуже тяжко і небезпечно, встали і пішли за мною. Це було щось! Вертаємось, а окопи вже повністю засипало землею. Обійшли з іншого боку, порозбігались по бліндажах, вступили у бій з противником. В одному з бліндажів знайшли ще нашого піхотинця, якого потім евакуювали. Ми так круто тоді відпрацювали! Коли хлопці встали і пішли за мною, я зрозумів, що таке значить бути сержантом і що я на своєму місці», – розповідає Козак.
На Донеччині знає вже кожну посадку
Розвідник каже, що їхня робота не обмежується лише збором інформації для стратегічного планування, а є невід’ємною частиною підтримки інших підрозділів на всіх етапах бойових дій:
«Наша розвідрота є одним із найбільш підготовлених підрозділів у бригаді. Ми виконуємо, як розвідувальні функції, диверсійні задачі, так і беремо участь у штурмах, обороні та евакуації. У перервах між бойовими завданнями постійно покращуємо свої бойові навички, вміння управляти дронами, вдосконалюємо знання з такмеду, картографії. Коли ж бувають прориви ворога, тоді розвідників залучають для стримання противника та стабілізації фронту».
Так, крайні чотири місяці їхня розвідгрупа працювала разом із 12 бригадою НГУ «Азов» та 4 окремою танковою бригадою на Торецькому напрямку, де фіксувалось просування ворога.
«Крайній мій день БРки поблизу Торецька наш бліндаж майже шість годин безперервно «крили». Евакуювали нас звідти бійці об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють», які прорвались туди на броні. Через три години туди прилетів КАБ і повністю знешкодив позицію», – розповідає Козак.
У той день воїн отримав чергову контузію та опіки горла внаслідок обстрілів термобарами з FPV-дронів. Кілька днів покрапався і знову повернувся у стрій. Це не перша бойова травма розвідника. В листопаді минулого року Василь отримав осколкове поранення у ногу. На щастя, уламок не зачепив кістку, однак пошкодив нерви, внаслідок чого в кінцівці обмежена чутливість, при перевтомі виникають сильні болі. Однак, Козак називає все це дрібницями й з усмішкою додає:
«Якщо немає удачі, то тобі на Донбасі нема що робити».
Нещодавно розвідники-едельвейси повернулись у зону відповідальності «десятки» – сіверсько-соледарський напрямок. Варто відзначити, що 10 ОГШБр «Едельвейс» обороняє цей напрямок вже понад три роки. Російська армія періодично намагається прорвати оборону, але досі ніяких особливих успіхів не досягла.
«За два роки на Донеччині я вже вивчив кожне село, кожну посадку, знаю, де заміновані ділянки і якими стежками можна їх оминути. Ми добре орієнтуємось на цій ділянці фронту і це одна із запорук успіху», – зазначає Василь Козак.
За словами бійця, найбільший слід у його пам’яті залишив бій 5 грудня 2023 року, коли трапився прорив росіян і розвідники були направлені на їх стримування.
«Нас десятеро відбивало по вісім штурмів щодня вісім днів підряд. Відбивали стрільбами плюс взаємодія всієї бригади – працювала АГС, артилерія, дронщики. Насипали їм добре. На краю тої посадки лягло майже двісті окупантів. Це було потужно!», – з усмішкою відзначає захисник.
«Розвідка – це не романтика, а щоденна копітка праця»
Від початку повномасштабної війни функції розвідки зазнали суттєвих змін.
За словами бійця, такої розвідки, яку ми звикли бачити у кінофільмах, зараз практично немає. В основному всю розвідувальну роботу роблять дрони. За час служби Василь Козак успішно освоїв всі види стрілецької зброї, навчився управляти розвідувальними та ударними БпЛА – «мавіками», FPV, бомберами, «Вампірами». Запевняє, чим більше ти знаєш і вмієш на фронті, тим більше шансів у тебе залишитись живим і цілим.
«Розвідка – це не романтика, а щоденна копітка праця. Коли я прийшов у підрозділ, у 2023 році вже літали дрони і «крила», але не так масово. Розвідники знаходили спостережні точки – місця, які мають найкращу оглядовість і спостерігали звідти за діями противника. Побачивши певні дії ворога, рух транспорту чи спалах гармати кожна СП подавали на центральний пункт управління азимут. Коли їх намалювати на карті, то точка перетину – це і була ціль для наших вогневих засобів. Зараз всю розвідроботу роблять БпЛА: виявляють розрахунки FPV, міномети, артитилерію, склади з БК, просування особового складу тощо. Також дрони дають змогу знищувати сили та засоби противника дистанційно. Крайнім часом стрілецьких боїв дуже мало – знищуємо противника ще на підході», – ділиться військовослужбовець.
Боєць відзначає, що крайній рік російські війська активно застосовують для швидких атак мотоцикли. На ділянці фронту, яку обороняють едельвейси, часто відбуваються спроби масованих мотоштурмів. За один бій ворог може використати понад пів сотні двоколісників. Українські захисники успішно відбивають ці штурми, завдаючи значних втрат противнику.
«Налітають, як сарана. Із п’ятдесяти мотоциклів прорватися вдається двом-трьом. Коли на БМП чи танчику їде до 20 солдатів, туди всі екіпажі дронщиків навалять і його швидко ліквідують. А мотоцикл – швидкий, маневрений, на кожен з них треба один-два FPV використати. До речі, мотоцикли російським солдатам заправляють двома літрами бензину – тільки в одну сторону. На стороні ворога вже цілі «кладовища» спалених мотоциклів. Але вони все одно їдуть…», – ділиться боєць.
Війна навчила цінувати кожну мить життя
Василь Козак відзначає, що головні риси розвідника – це добра фізична підготовка, витривалість, відвага, кмітливість, братерство та ініціативність.
«У розвідці треба вміти думати та приймати рішення – правильно і швидко. Тобі дають завдання, а як його ефективно виконати ти маєш вирішити сам. Для розвідника важливим є стресостійкість, вміння контролювати свої емоції, за будь яких обставин зберігати спокій, витримку та холодний розум, не дозволяти страху, гніву чи паніці впливати на твої рішення та дії. Одним словом, стати стоїком – навчитись приймати реальність, якою б складною вона не була, і діяти в рамках цих умов, а не боротися з ними. Зосередженість на бойовому завданні, відповідальність та повага до моральних принципів є основою професійної діяльності розвідника», – наголошує захисник.
І додає, що саме наслідування філософії стоїцизму, братерство у підрозділі, почуття гумору та життєрадісність є для нього джерелом сили продовжувати боротьбу до логічного кінця – перемоги України.
«Намагаюсь все сприймати на позитиві, зберігати почуття гумору навіть у найтяжчі моменти, переводити все у жарти, не розчаровуватись. Так набагато легше витримувати «удари долі». До прикладу, прилетів поруч КАБ – все рознесло, а ми залишились цілі. Кажу хлопцям: «Супер, пацани, виснажуємо боєкомплект противника» (сміється). На фронті у мене відбулась кардинальна переоцінка цінностей. Я навчився бути вдячним за те, що маю, цінувати тих, хто поруч та насолоджуватись кожним прожитим днем», – завершує розмову захисник.
Мар’яна СЕРЕДЮК
Залишити коментар