Франківський пошуковець-аматор розповів про хобі, що стало справою його життя, – пошук із металодетектором

Пошук із металошукачем – справа, до якої ставлення в суспільстві двояке. Любителів цього хобі нерідко таврують «чорними археологами», так званими розкрадачами гробниць. Інші вважають їх відданими своїй справі ентузіастами, до того ж набагато дієвішими та вправнішими за «легальних» археологів.

Про пошук із металодетектором як хобі, пізніше як справу життя «ЗК» розповів франківський пошуковець-аматор Сергій Кірій. На його рахунку доісторичні знахідки, які стали експонатами Обласного краєзнавчого музею. У розмові з нашим журналістом Сергій Кірій розказав про законодавчі нюанси свого захоплення та найцікавіші знахідки.

Сергій Кірій. Фото з соцмережі

Від підкови – до пшеворського воїна

Шукати скарби Сергій Кірій мріяв з дитинства. Археологія завжди була для нього найцікавішим розділом історії. Мрія втілилась в реальність сім років тому, коли Сергій придбав свій перший металошукач та став пошуковцем-аматором.

«Мої перші знахідки – підкова, радянська монета «15 копійок» 1933 року, кулі, гільзи, шрапнель», – каже Сергій. Першу дійсно цінну знахідку вдалося знайти лише з часом. На полі обабіч тисменицької траси пошуковець викопав срібну монету Сигизмунда третього 1579 року. «Разом з цією монетою я дістав азарт на зразок золотої лихоманки. В мені прокинулось бажання знайти щось цікаве і дороге, – зізнається Сергій Кірій. – Коли щось знаходив, відразу цікавило, скільки це коштує? В подальшому були знахідки, які я продавав на вільних аукціонах».

Але чим довше Сергій займався пошуками з металошукачем, тим більше питання ціни знахідок відходило на другий план. Вони перетворилися на пошук історії.

 «Цікавило уже не скільки це коштує, а чому ця річ знайдена саме тут, яке було її значення для наших предків, яка у неї історична цінність», – зізнається пошуковець. Найцікавіше в пошуках з металодетектором те, що вірогідність знайти щось цінне є практично всюди, навіть на власному городі, переконує Сергій Кірій.

«В цьому плані щастить новачкам, – жартує пошуковець. – Насправді коп – це завжди теорія імовірності. Користуватися картами не обов’язково, натрапити на цікаві речі можна на кожному полі. В цьому і азарт».

Сергій Кірій. Фото з соцмережі

Дрібниці, яким сотні років, лежать в землі практично всюди, де коли-небудь була життєдіяльність. Саме орані поля – найпоширеніші місця для пошуків аматорів. Тут немає ризику зруйнувати культурний шар. До того ж перевіряти одне і те саме поле після оранки можна щороку – і знаходити там щось нове.

Після кількох років хобі перетворилося на стиль життя. Сергій Кірій відкрив власний магазин металошукачів, де особисто консультує покупців. Завдяки улюбленій справі чоловік глибоко вивчив історію різних культур. Кожна область України ховає у своїх землях знахідки різних епох. На Сході найпоширеніші раритети, які знаходять шукачі-аматори, – речі та монети часів царської Росії. Багато колекціонерів полює саме за цими знахідками. На Дніпропетровщині більше знахідок часів скіфів, сарматів. На Західній Україні переважають монети часів панування Польщі (грош) та Австро-Угорщини (філери, гелери, крейцери). Такі монети трапляються пошуковцям частіше, ніж так звана «ходячка» – гроші незалежної Україні.

В Івано-Франківській області широко представлена черняхівська культура. Копачі часто натрапляють на предмети побуту землеробних племен цього періоду, срібні і бронзові монети, якими вони користувалися, – динарії. Окремі знахідки були в ужитку ще до нашої ери.

«Срібних динаріїв дуже багато безпосередньо навколо Івано-Франківська. Їх можна знайти просто на ораних полях – там, де жили наші предки», – зазначає Сергій Кірій.

Поширеними знахідками на Прикарпатті є римські фібули – прикраси-шпильки, якими користувалися наші предки понад 2000 років тому. Ті, хто займається пошуком з детектором заради грошей, продають свої знахідки на вільних аукціонах. Ціна залежить від багатьох факторів. Найчастіше вона формується шляхом прямих торгів.

«Наприклад, є римські монети, яких було викарбувано дуже багато, бо імператор, який на них зображений, довго був при владі. Якщо імператор правив мало, то кількість монет теж обмежена, відповідно, ціна вища», – пояснює Сергій Кірій.

Є монети, за якими полюють всі пошуковці. Зокрема, це золота римська монета ауреус. Останню таку знахідку в Україні було виявлено на території Київської області та продано колекціонеру за понад 70 тисяч доларів. Вона має не лише історичну, а ювелірну цінність. Метал, з якого вона зроблена, – чисте золото 999 проби. На території Івано-Франківщини за останні кілька років таких монет було знайдено три.

Золотий ауреус. Фото Вікіпедія

На Прикарпатті поширені знахідки епохи Київської Русі, пшеворської культури, яка була представлена на території Польщі та Західної України. У 2016 році група аматорів-пошуковців разом із Сергієм Кірієм на східній околиці села Підпечери Тисменицького району на зораному полі натрапила на рештки, які виявилися комплексом військового поховання пшеворської культури І-ІІІ ст. н.е. Пошуковці виявили залишки розбитої керамічної урни, на дні якої збереглись перепалені кістки та поржавілі залізні предмети – погнуті спис, меч, остроги та фрагменти умбона – серцевини щита.

Виявлені знахідки пошуковці зібрали та безкоштовно передали історикам для подальшого дослідження та передачі до Івано-Франківського краєзнавчого музею. У 2018 році в музеї було представлено експозицію із цими раритетами.

«Тому коли окремі археологи говорять, що всі, хто шукає з металодетектром, «чорні», це зачіпає. За свої знахідки, які передали у музей, ми не просили жодної винагороди. Але нас усе одно таврують. Тих, хто займається пошуками заради наживи, багато, але це далеко не більшість», – переконує Сергій Кірій.

«Чорні» і «білі»

Неоднозначне сприйняття пошуковців у суспільстві – наслідок неврегульованого законодавства у сфері захисту культурної спадщини, вважає Сергій Кірій. Пошук із металошукачем сам по собі не є забороненою в Україні діяльністю. Але є зони не доступні для аматорських досліджень. Це кургани, могильники, заказники, заповідники та інші місця, які мають статус пам’ятки археології. Розкопки непрофесіоналів на цих територіях руйнують культурний шар, а саме при його аналізі археологи дізнаються, як жили люди в давнину, з якими народами спілкувалися, що виробляли, що продавали.

Цих правил дотримується кожен чесний копач. Тих, хто їх порушує, називають «чорними археологами». Саме порушники законодавства кидають тінь на всіх, хто займається пошуками з металодетектором цілком законно. Відсіяти «чорних» від «білих» можна за допомогою змін до законодавства. Наприклад, введення дозволів чи ліцензій на користування металошукачем, облік власників подібних приладів. Проблемою свідомих пошуковців є також нечітке законодавство щодо передачі своєї знахідки в музей.

«Є багато випадків, коли пошуковці легально знаходять цінні речі, передають їх археологам чи в музей, а в результаті знахідки не стають експонатами, а пилюжаться десь у фондах, ніхто їх не бачить. Потім ці знахідки «випливають» де-небудь в Москві. В такі моменти в пошуковців просто опускаються руки», – переконує Сергій Кірій.

Пошуковці, які займаються цим заради збагачення, теж більше вмотивовані продавати знахідки на аукціонах, ніж передавати в музеї. За законом, держава має повернути 25% вартості раритету. Але термін проведення оцінки не обмежений, процес може тривати роками. На аукціоні вартісну річ можна продати дуже швидко, хоч це буває ризиковано, адже інтернет-майданчики не захищають від певних аспектів.

Найкращим прикладом досконалого законодавства щодо збереження культурної спадщини Сергій Кірій вважає Англію. Там знайдені аматорами раритети держава оцінює у стислі строки. Далі організовується музейна експозиція, де суму, в яку було оцінено знахідки, збирають шляхом оплати квитків відвідувачами музею. Коли необхідна сума накопичена, пошуковцям негайно її виплачують. Таким чином держава викуповує експозицію у першовідкривачів. Гроші за квитки, зібрані в подальшому, надходять уже у фонд музею. Пошуковці отримують нагороду, а держава – важливі історичні знахідки, які залишаються в музеї назавжди. Така прозора система дозволила б поповнити українські музейні фонди тисячами експонатів, впевнений Сергій Кірій.

Оксана ГЛУШКЕВИЧ

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.