Отець Климентій Шувар – священник, монах-василіянин з покоління тих, кого переслідували за греко-католицьку віру за часів комуністичного режиму.

Зараз отець служить в Херсоні у монастирі отців-василіян і храмі Святого Володимира Великого. А ще молодим хлопцем, задовго до священства, він ледь уникнув великої біди завдяки людяності заступника директора училища, у якому навчався.

«Ми, молоді студенти, інколи збиралися групами і грали на інструментах, співали, щось репетирували. А я, ще з дитинства навчений церковних пісень родиною та завдяки тому, що у себе на Тернопіллі часто ходив співати до Почаївської лаври з хором, необережно показав такий спів, – ділиться священник. – Не знав, що маю «добрих» одногрупників, які все записали на касету. Почався справжній шантаж, мене навіть побили. Та, на щастя, потрапила касета до завуча. Він, будучи порядною людиною, просто віддав її мені».

Після музичного училища був педагогічний інститут. Працював в палаці культури, диригував хоровими колективами. Випадкова зустріч в Івано-Франківську на початку 1991 року змінила його життя.

«Приїхав у місто у професійних справах – потрібні були спеціальні мікрофони і ноти, смичок до скрипки, – розповідає отець Климентій. – Тут зустрів давню знайому, яка в розмові згадала, що у храмі на Майзлях потребують диригента хору. Диригувати хором – моя мрія, – відреагував я. Отже, не вагаючись, подався до церкви. Зустрів мене там такий чорнявий, кучерявий, з вусами отець Никодим Гуралюк. Поспілкувалися. Тож я почав керувати церковним майзлівським хором. Згодом я стояв і біля витоків відомого молодіжного хору «Осанна». Жив тоді в монастирі і з часом виникла думка вступити до духовної семінарії. Хоча бажання бути священником виявлялося ще з дитинства, коли чотирирічним запалював свічку, робив кадило з консервної банки і, беручи в руки книгу, виспівував молитви. «А вже в дорослому віці Бог попровадив мене до семінарії через керування церковним хором», – каже священник.

Напевно, такий шлях отця Климентія до василіанського монастиря не випадковий, бо був хрещений отцем-василіянином, який, окрім імені Олег, запропонував дати ще духовне, то при хрещенні дали ім’я, як у діда – Дмитро.

Отже, на Тернопіллі отця Климентія Шувара знають як отця Дмитра, бо у 1997-2013 роках був священником у Бучацькій єпархії УГКЦ. А у 2013 році вступив до монашого чину святого Василія Великого.

За 25 років священства, окрім Тернопілля, отець Шувар служив в Івано-Франківську, Улашківцях, Львові. У василіанському монастирі в Івано-Франківську для багатьох парафіян став улюбленим духівником. Але обов’язок покликав його до служіння у Херсоні.

«Я вдячний Богові за те, що дав мені змогу бачити життя в іншому монастирі з іншого ракурсу, горизонту. Де інші люди, ментальність, світогляд. Де відчуття національної гідності особливе, – каже отець Климентій. – В монастирі людина пізнає щось нове, досягає певних висот, духовних знань, душевної, духовної переміни у своєму серці. Десь трішки по-доброму шкодую за нашими галичанами, адже я з Тернопільщини.

Це мені рідне і близьке. На початку навіть трішки болісно і тривожно переживав свій переїзд, бо не знав, що мене чекає – як сприймуть люди, особливо російськомовні. Як я приживуся. Чи зможу контактувати духовно з людьми так, як це було в Галичині. Та коли почав зустрічатися з місцевими, то побачив, що вони дуже відкриті і щирі. Часто прихожани сповідаються російською мовою. Спочатку було важко з цим миритися.

На мою думку, ще й через війну на сході нашої держави. Бо якби не агресія з боку Росії, то, напевно, ставився б до російської мови лояльніше. Але знаючи, скільки хлопців наших гине на фронті, скільки війна принесла нам горя… Коли у місті бачиш назви магазинів чи рекламні вивіски російською мовою, миритися важко. Однак коли починаю розмовляти українською мовою, мені радо відповідають теж українською і запитують, де навчився так гарно розмовляти. Я відповідаю: спробуйте і у вас усе вдасться».

У херсонському василіанському монастирі три отці і один брат. Храм відвідує понад двісті осіб на першому недільному богослужінні, на другому буває до пів сотні. В час карантину, звичайно, менше. Як каже отець Климентій, на парафії є багато росіян – з Красноярська, Сибіру, Дону. Усі парафіяни підтримують священників як можуть – навіть готують щось смачне, галичани, до прикладу, вареники. Є така «бабушка» Валя, яка готує хачапурі і російські страви.

«Ніколи не конфліктую з приводу мови, ставлюся з розумінням. Адже кожна людина для нас дорога. Сповідаються російською – я відповідаю українською. Щоправда, на одному похороні родичі померлої дали прочитати промову російською мовою, то що поробиш – довелося», – каже отець.

Ділиться тим, які мав цікаві та навіть кумедні випадки:

«Ішов на виставу. Коли купляв квитки, касир російською мовою запропонувала обрати ряд та місце. Я відповів українською, і вона теж перейшла на українську. – Як вам, пані, пасує українська мова – це так шляхетно, – відреагував я. – Ой то я почну її більше вчити, – каже у відповідь касир». Коли священника запрошують в гості, то це показник визнання і глибокої поваги та авторитету – значить сподобався тій родині. Свої друзі-парафіяни є і у отця Климентія. «Маємо тут також хорошу землячку, яка є лікарем – завідувачем поліклініки, – каже він. – Завжди при потребі нам допомагає і цікавиться, як себе почуваємо».

 

Така популярність греко-католицької парафії цікавить інших.

«Одного разу приходив російський священник, бо згодом я бачив, як він ішов до російського храму, ще й відповідно виглядав. Сказав, що хотів би поставити свічку, але водночас дуже приглядався», – розповідає отець.

Одна з парафіянок так пояснює свій вибір храму на користь василіанського, хоча сама з російського Красноярська: «Ходила у різні церкви, але ви якісь більш відкриті, добродушні, можна поспілкуватися і навіть випити разом чаю. Вести цікаві духовні розмови і отримати відповіді на питання, які турбують».

В українському греко-католицькому храмі, окрім богослужінь, щосуботи є біблійний гурток, який веде отець Климентій Шувар.

«Молимося, читаємо уривки зі Святого Письма і обговорюємо, як кожен для себе його розуміє і що в тому чи іншому уривку Господь промовляє до кожного зокрема. Наразі деякі молитви читаємо ще російською мовою, але я потроху це змінюю. Необхідно це робити коректно і м’яко. Постійно гурток відвідує дванадцять осіб», – наголошує священник.

Є ще дитяча недільна школа. Щонеділі приходить близько десятка дітей, їх заохочуємо.

«Я навіть готую торт, і це особливо подобається найменшим. Одна мама розповідала, що її трирічна донечка проситься до нас, бо тут цікаво і ще є тортик і цукерки. З дітьми у супроводі фортепіано виконуємо також релігійні пісні. Їм це теж дуже подобається», – додає він.

Є також Апостольство молитви, яке відвідує до двох десятків осіб, «Матері в молитві». Проводять у храмі і культурномистецькі заходи. На Різдво відбувся великий святковий концерт. Учасники – парафіяни, серед яких професійні музиканти і актори. Глядачів було понад дві сотні.

Як професійний музикант отець Климентій Шувар разом з органісткою з костелу готує святкові програми на храмові свята, які відзначають в римо-католицькій парафії. «Чим я віддячу Господеві за всі добродійства Його», – словами з Біблії каже отець Климентій Шувар, бо насправді вдячний Богові за своє покликання і служіння.

Наталя ПАЛІЙ

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.

Ми у Facebook


Це вікно зникне через 20 seconds