Поліція старого Станиславова цілком ефективно виконувала свої обов’язки, а більшість тодішніх поліцейських несла службу чесно і старанно. Однак були й такі стражі порядку, які лише ганьбили честь поліцейського мундира.
Про це зокрема свідчить історія 20-річного поліціянта Яна Любовича, що трапилася у 1888 році. Хлопець був учителем і вів приватні заняття, однак педагогічна діяльність не давала достатньо прибутку, тож він вирішив стати поліцейським, пише Західний кур’єр. Певний час усе йшло добре, аж поки новоспеченому поліціянтові не доручили везти під конвоєм небезпечного злочинця Василя Грамміка зі Станиславова до Львова.
Після такої важкої подорожі Любович зрозумів, що служба у поліції – то не його покликання. Він продав євреям-торговцям свій мундир і вирішив розпочати у Львові нове життя. Однак почуття провини за знехтуваний обов’язок усе ж змусило його повернутися. Незважаючи на щире каяття, горе-поліцейського заарештували. В 1900 році преса повідомила про ще одного втікача – поліціянт Міхал Гуль утік з місця служби, прихопивши з собою службовий одяг та зброю.
Його було оголошено в розшук. Про ще одного несумлінного стража порядку повідомила газета «Кур’єр станиславівський» у жовтні 1911 року. Якось увечері перед будівлею міської пошти (тепер вул. Січових Стрільців, 15) стояв віз, навантажений листами і посилками. Аж раптом на той віз наїхав якийсь необережний автомобіліст. Коні налякалися, рвонули віз, і всі пакунки висипалися на землю.
Тодішній начальник пошти пан Лясковницький звернувся до поліцейського, що стояв на посту неподалік, щоб він затримав винуватця випадку. Проте страж порядку відповів, що то до нього не належить, і взагалі надходить шоста година, а він о шостій уже йде додому. Розгніваний начальник пошти поскаржився на несумлінного поліцейського у всі можливі інстанції, та ще й подав запит до міської ради.
Підготувала Олена БУЧИК
Залишити коментар