Тарас ГУДЗЕНКО:

«Хірургічне лікування серцевих хвороб – висока мета і висока справа»

У Центральній міській клінічній лікарні Івано-Франківська створили справжню революцію із операціями на серці. Якщо ще декілька років тому сюди приїжджали столичні кардіохірурги і проводили за рік максимум 30 операцій, то зараз кількість врятованих людських сердець зросла в десятки разів. Тепер тут навіть проводять рідкісні операції, які виконують лише у Києві. Усе завдяки налагодженій роботі високопрофесійних спеціалістів. Напередодні Дня медичного працівника ми навідалися до лікувального закладу і поспілкувалися із тим, кому вдається заново ставити людей на ноги та змушувати серця пацієнтів битися у новому ритмі. Отож, нашим співрозмовником став молодий кардіохірург Тарас Гудзенко.

– Тарасе Борисовичу, що спонукало вас обрати таку важку та водночас відповідальну професію, адже від вас часто залежить життя пацієнта, який вам довірився?

– Пішов вчитися у медичний вуз фактично через те, що виростав у медичній сім’ї, та й багато часу проводив після школи в лікарні. Можна сказати, що я виріс у лікарні. Ще у школі в мене поставало питання вибору професії між юриспруденцією та медициною. Навіть задумувався над кар’єрою юриста. Ніхто не переконував і не змушував обирати щось одне. У мене була повна свобода у виборі професії. Якось я зрозумів, що мені нудно буде копирсатися в паперах і дискомфортно, тому й переважила медицина.

– Чи зразу в студентські роки прийшло бажання с тати власне кардіохірургом, адже тяга до кардіології була закладена з дитинства?

– В медичному університеті насправді було цікаво. Зокрема, анатомія, топографічна анатомія, патологічна анатомія. Але я себе бачив завжди так як мама кардіологом із терапевтичним профілем або акушер-гінекологом, за прикладом маминого брата. А коли в університеті появилася хірургія, то я зрозумів, що це цікавіше. Не так сиро, як кардіологія, і трохи цікавіше, ніж акушерство і гінекологія. До речі, гінекологія в мене відпала автоматично, коли мені стало зле після того, як побачив плаценту.

– Зазвичай медики ще в студентські роки починають проявляти свої здібності і бажання працювати в якійсь окремій сфері. Як це було у вас?

– З четвертого курсу на волонтерських засадах почав ходити на нічні чергування у Восьму міську клінічну лікарню міста Львова. То була ургенція, а на ургенції можна дуже багато навчитися. Там немає коли думати – треба зразу включатися, приймати рішення і оперувати. Тоді я вперше опинився на операції і пам’ятаю ці відчуття досі. То був звичайний поріз руки болгаркою. Лікарня спеціалізувалася на відновленні кінцівок. То була ще не самостійна операція.

Ще у студентські роки як таких особливих планів на кардіохірургію не мав. Не було ані бачення, ані достатньо інформації саме про такий фах. Хоча в той час у Києві, Львові та Луцьку вже активно оперували на серці.

А вже на п’ятому курсі я потрапив у групу до професора кардіохірургії Любомира Кулика. Він часто оперував. Поки хворого готували до операції, то він проводив з нами заняття. А пізніше всю групу брав на операцію. Так я зацікавився і зрозумів, що то моє.

Вільний час, вихідні присвячував чергуванню в лікарні, крім того, читав більше спеціалізованої літератури. Пригадую, що в бібліотеці була книжка в єдиному екземплярі, але нею більше ніхто не цікавився, крім мене.

– А як у кар’єрі молодого студента медичного коледжу появилася практика оперування у Польщі?

– Справа в тому, що я познайомився із Тарасом Рудиком, який зараз працює у приватній клініці в Стрию. Ми здружилися, він навчив мене теорії і практики, часто ходив до нього на операції. Одного разу він повідомив, що на три місяці їде в Польщу на стажування. Мене це зацікавило, тому я розпитав, як це можна зробити.

Уявляєте, інтерн другого року хірургії, просто написав листа у польську клініку, попросився на стажування. Якби не те стажування в Польщі, то я би не став тим, ким я є зараз. Декілька разів їздив у Польщу – в 2011, 2012 роках був там по два місяці. За два місяці я навчився стільки, що тут я би цього вчився два чи навіть три роки.

– І той досвід ви тепер втілюєте тут, в Івано-Франківську?

– Там був дуже великий потік пацієнтів, проводили велику кількість операцій. А основне як для молодого лікаря – можливість вчитися, підкріплюючи свої знання практичними навиками. У 2012 році я закінчив інтернатуру, а за державним розподілом потрапив у Золочівську лікарню загальним хірургом поліклініки та стаціонару. Досвід загальної хірургії під час інтернатури пригодився. Мені навіть вдалося провести кілька самостійних операцій у Золочеві. Дехто думає, що буде кардіохірургом, то йому не треба загальної хірургії. І мріють зразу потрапити в клініку Амосова чи Інститут серця. А якщо не складеться. Що тоді? Мусиш мати хоч якийсь фах. У Золочеві я попрацював і у військовому госпіталі. Але як такого досвіду самостійних операцій не було.

– Наскільки важливо було в Івано-Франківську впроваджувати операції на відкритому серці?

– У 2012 році приватна клініка «Сімедгруп» переманила мене молодого фахівця до Івано-Франківська. З приємністю згадую роботу із Андрієм Судусом. Але навіть праця у приватній клініці дала розуміння, що я хочу рости і розвиватися. У жовтні 2016 року вирішив їхати в Польщу на довший термін. Не було планів на повернення додому. Чесно признатися, були спроби легалізуватися і залишитися в Польщі, тим більше, що нас там хотіли бачити. Але то був доволі тривалий процес легалізації паперів. Він на той час займав аж вісім років. Але я не був готовий аж стільки чекати, щоби в 42 роки тільки починати кар’єру. Тому моє перебування у Польщі тривало тільки три роки.

У 2019 році на запрошення Тараса Масляка я приїхав до Івано-Франківська остаточно із сім’єю. І почав працювати тут.

На початку було дуже тяжко. Фактично із початку створення кардіохірургії сюди приїжджали фахівці із клініки Амосова і оперували шунтування на працюючому серці. Вони збирали планових пацієнтів і приїжджали сюди на день-два. Це була дуже мала кількість операцій. У той час тут проводилося всього 20-30 операцій за весь рік. Зараз ми фактично робимо стільки ж операцій, але протягом місяця. Ми проводимо планові операції, проводимо по одній, деколи  навіть по дві операції в день.

– Чи достатньо того об’єму операцій, зважаючи на велику кількість хворих із вадами серця?

– Я думаю, що ми працюємо в великому об’ємі. Ми виконуємо весь спектр кардіологічного втручання на серці. Це коронарне шунтування, протезування клапанів серця з різних доступів. На сьогодні ми вже провели 10 операцій із заміни аортального клапана без розрізу грудної клітки. Це те, чим ми гордимося і можемо похвалитися. То є наше спільне досягнення, бо працюю на операції не лише я, а вся бригада. І пацієнти дуже вдячні. Повірте, саме протезування аортального клапана є дуже помічним. Пацієнти швидко реабілітуються і повертаються до звичного життя і значно краще себе почувають.

– Вартість кардіологічних операцій дуже часто стають стримувальним фактором для пацієнтів. Тому хтось відмовлявся від оперування через брак коштів, хтось відтягував максимально цей момент. Водночас аналогічні операції в Києві коштують вдвічі дорожче. Наскільки це сьогодні дороге задоволення?

– Були часи, коли ми могли робити такі операції дешевше, було, коли вони коштували дорожче. Але насправді все залежить від забезпечення. Якщо ми маємо чим працювати, то такі операції можуть бути і безкоштовними. Зараз триває реформа медицини. Вона передбачає, що пацієнт мав би платити або менше, або й взагалі нічого не платити. Тому ми не можемо так вголос казати, скільки коштує операція. Немає єдиного тарифу. Все залежить від складності і від забезпечення.

– Що мається на увазі під забезпеченням?

– Це основні витратні матеріали, якщо ми говоримо про клапанну хірургію. Клапан і оксигенатор – основні речі, які ми ніде не можемо взяти, ні з чого зліпити. І ніхто вам їх не подарує. Сьогодні, на жаль, за це пацієнт має заплатити. Бо державні закупівлі у 2020 році повністю провалені. Для нікого не є секретом, що ми не купили жодного оксигенатора на цілу Україну. На жаль, так були складені технічні умови, що закуповувалися тільки білоруські клапани, які нікому не потрібні – ні пацієнтам, ні лікарям. Вся справа в тому, що ризик їхнього трамбування і дисфункції величезний. Зараз чекаємо нових поставок, складені нові медико-технічні вимоги до виробників цих клапанів. І Білорусь вже не пройде. Це переважно американські та європейські виробники.

– Тут немає ніякої політики?

– У цьому питанні абсолютно немає ніякої політики. Це питання технологій. Ще до війни ніхто з хірургів не хотів використовувати білоруські клапани, бо мали негативний досвід колись використання російських клапанів, які дуже швидко тромбувалися. Забезпечення стосується і шовного матеріалу, і медикаментозного супроводу, і розхідних матеріалів. Операція на серці дуже затратна, реальна її собівартість складає орієнтовно 120 тисяч гривень. Зараз є програма НСЗУ, яка передбачає компенсації витрат лікувальному закладу, який проводить такі операції.

– То лікарні вигідно мати у себе кардіохірургію та надавати такі послуги пацієнтам?

– Звичайно. Але, знову ж таки, ці розрахунки були складені так, що якщо би все було, то цих грошей би вистачало. Ми на шляху до того, щоби такі операції були безкоштовними для пацієнтів. І якщо чесно, я би хотів цього. Бо дуже багато пацієнтів йдуть додому помирати без надії, бо вони просто не мають грошей на банальні речі. Але навіть попри війну ми стараємося піти назустріч, зробити операції, залучивши і гуманітарну допомогу, і благодійні кошти. Буває, що навіть доводиться скинутися своїми коштами, аби допомогти людині, щоб вона не мучилася. Звісно, що ми не можемо робити безкоштовно всім, бо рано чи пізно наші ресурси закінчаться.

– Ще 10 років тому в Україні 60 відсотків тих, хто потребував оперативного втручання на серце, отримували реальну допомогу. Інші могли навіть не мріяти про таке. Яка ситуація зараз?

– Я би сказав, що зараз майже нічого не змінилося. Все одно є багато пацієнтів, які чекають, зволікають, не хочуть чи бояться. На жаль, багато є таких пацієнтів, котрі не мають коштів, але є багато таких, хто просто боїться. Через страх самої операції, страх невідомості. Тут також не останню роль відіграє досвід родичів, сусідів чи знайомих, які були оперовані. Але я завжди кажу: ви ж не знаєте, від чого сталося ускладнення чи помер ваш сусід, якому зробили операцію на серці. Можливо, він не пив ліки, можливо, він нехтував рекомендаціями чи мав тяжкі супутні хвороби. Повірте, такі випадки непоодинокі. Ми виписуємо з лікарні, а через якийсь час нам телефонують, що в пацієнта важкість дихання, набряк легень. Недотримання рекомендацій мають негативні наслідки.

– Можливо, для вас видасться доволі дивним запитання як для кардіохірурга, але скажіть, чи є у вашій професії легкі та складні випадки?

– Є такі випадки, коли все йде легко, нема проблем, анатомічно все так добре складається, що можна швидко зробити. Були випадки, коли на четверту добу після операції пацієнт вже йшов додому, бо не було потреби його більше тримати в лікарні. А було й таке, що пацієнт лежав два місяці – була і тяжка операція, і тяжка реабілітація. Є такі випадки, коли доводиться приділити багато часу, уваги і сил для пацієнта.

– Чи пригадуєте найтривалішу за часом операцію?

– Думаю, десять годин.

– Тепер ви проводите новітні операції Росса. Що це таке?

– На заході України така операція відбулася вперше. Тай не тільки на заході, а загалом за межами Києва в нашому закладі таких операцій вже провели чотири завдяки нашому другу Олександру Романюку, який в час війни приїхав до нас. Він єдиний займається цією методикою в Україні і радо погодився нас цього навчити. Ми переймаємо його досвід. Пацієнти – це в основному молоді люди із вродженими або набутими вадами аортального клапана. Принцип операції полягає в тому, щоби замінити зіпсований клапан на протез не штучний, а власний клапан легеневої артерії. Таким чином це не є клапан, який через десять років зіпсується. То дуже корисна операція для осіб молодого віку, в яких ще все життя попереду. Цей метод був придуманий для дітей, бо клапан легеневої артерії росте разом з дитиною.

– Із вадами серця зараз дуже багато людей. Як у вашій практиці зустрічається частіше – більше є вроджених чи набутих вад серця?

– Набутих є більше. Останнім часом ми дуже часто оперуємо аортальні клапани. Раніше двостулковий клапан був для мене рідкістю. Але тепер він зустрічається дуже часто.

– А звідки він береться?

– Це може бути вроджена генетична хвороба як один із видів аномального внутрішньоутробного розвитку. Замість трьох стулок розвиваються дві. І буває так, що вони зрослися. На жаль, такі клапани рано чи пізно псуються. Тому такі випадки однозначно підлягають заміні клапана. На щастя, сучасні методики дозволяють змінімізувати ризики. Клапани стають більш досконалими і прогресивними.

  • и порадили б ви комусь обирати саме таку складну спеціальність?

– Я вважаю, що має бути сродна праця. Це робота, від котрої отримуєш задоволення. Без цього не будеш добрим лікарем. Ніхто не може працювати в медицині насильно. Якщо хтось собі думає, що то легко постояти, щось відрізати, пришити, то це не так. Насправді це тяжко. Вчора після операції вийшов так, наче переніс два вагони цементу. Це і емоційно, і фізично дуже важка праця. Всі спеціальності медицини важкі, легких немає, кожна має свої нюанси і ризики в тому числі. Також розвиваються професійні хвороби. Тут можна заробити і остеохондроз, і варикоз, і болить поперек. Завжди страждаєш сам, надаючи допомогу іншим. При виборі медицини слід розуміти, що лікар – це є професія, яка вимагає самопожертви.

Ще на п’ятому курсі я зрозумів, що ця професія належить до високопрофесійних. Навіть справа не в оплаті. Часто мене питають, чи можна аортальний стеноз полікувати ліками. Я кажу: як ви полікуєте ліками камінь у серці. Це скупчення кальцію, яке не можна розрізати. Хірургічне лікування серцевих хвороб – висока мета і висока справа.

Розмовляв Володимир БОДАК

Останні новини

  • Медицина
    Медицина
    У хірургічному відділенні Богородчанської лікарні проводять високотехнологічні операції (ФОТО)
  • 19:48
    Благодійники-аферисти: у прикарпатців виманюють кошти, представляючись владою області
  • Оказії
    Оказії
    23-річний франківець намагався виїхати з країни з підробленими документами про навчання у Польщі
  • Війна
    У Кременчугу горить торговий центр, в який влучила ракета окупантів (ФОТО)
  • Надзвичайні ситуації
    Надзвичайні ситуації
    У Бурштині рятувальники розрізали дерево, котре впало на дорогу
  • 18:23
    Як не стати жертвою харчових отруєнь у літню пору – поради фахівців
  • 17:44
    За вихідні у ДТП на Прикарпатті троє людей отримали травми і одна загинула
  • Новини ОТГ
    У Коломиї шукають партнерів для розвитку культури і туризму
  • 16:34
    У Долині виявили нічийні будівлі та взяли їх на облік міськради
  • Благодійність
    Рогатинка з Добринова організувала захід допомоги Україні в німецькому Ауріху
  • Спорт
    Прикарпатські спортсмени здобули нагороди на чемпіонаті Європи з веслування на байдарках та каное
  • Мистецтво
    Мистецтво
    Завтра у Коломиї відкриється унікальна виставка ікон на церковній ґонті
  • Здоров'я
    Минулого тижня на коронавірус захворіли 72 прикарпатці
  • 14:00
    На Прикарпатті щорічно зростає кількість виявлених витоків газу на внутрішніх газових мережах
  • 13:50
    Франківські патрульні «вполювали» вісім п’яних водіїв за зміну
  • Залишити коментар

    Ваша електронна пошта не буде опублікована.