Оголошений в Україні воєнний стан у зв’язку із повномасштабним вторгненням російських військ змінив докорінно життя не лише окупованих територій, а всієї України. Хтось пішов захищати країну від ворога, хтось активно допомагає в тилу. Державна влада закликала українців, де є така можливість, працювати та розвивати економіку. Про питання економічного потенціалу, працевлаштування, вакансії, а також релокований бізнес ми спілкувалися із начальницею Управління праці Івано-Франківської міської ради Наталією Дмитраш.

– Для початку розкажіть, чи змінилося щось суттєво у питаннях організації трудових відносин в умовах воєнного стану?

– До 24 лютого ми жили і працювали в умовах карантину. А тому Управління праці було обмежене у проведенні будь-якої інформаційної роботи. Ми були вимушені надавати консультації переважно у телефонному режимі. А коли прийшло 24 лютого, то для нас настав страх, стрес. Ми не знали, що і як робити взагалі. Протягом першого тижня ми фактично не працювали. Але з часом почалися дзвінки і запитання: що робити із тими працівниками, котрі, рятуючись від війни, виїхали і залишили роботу. А ухвалювати якісь рішення, не маючи для цього ніякого законодавчого підґрунтя, було дуже складно. Оскільки як таких ще не було розроблених нормативних актів, ми брали за основу трудове законодавство. Тому працівникам, які виїхали за кордон, рекомендували оформляти щорічні основні оплачувані відпустки, додаткові та відпустки без збереження зарплати.

15 березня був ухвалений Закон України  «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX, який почав діяти з 24 березня. Уже в цьому законі було прописано, що має робити роботодавець, якщо працівника немає. А таких випадків було дуже багато – працівник у відпустці, а роботу треба робити. Як бути в такому випадку?

– То це вже почалося тоді, коли Кабмін звернувся із закликом до відновлення економіки там, де це можливо?

– Так, то була середина березня – початок квітня і тоді почався процес релокації бізнесу з окупованих територій. Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради розпочав роботу в цій галузі. Тоді перша заступниця міського голови Вікторія Сусаніна взялася за роботу із переміщенням бізнесу до нашої громади. Бізнес, який переїжджає, потребує готових приміщень, натомість у нас є чимало таких приміщень, котрі потребують ремонтів та капіталовкладень. Тому і виникли певні проблеми. Підприємства харчової промисловості, котрі готові до нас переїхати, вимагають виробничих площ, які би відповідали стандартам. Наші харчові підприємства можуть прийняти маленькі фірми. А із великими фірмами у нас не складається. Маємо запити, які не можемо задовільнити ані ми, ані область. То  підприємства машинобудівної галузі.

Станом на сьогодні за підтримки платформи SaveBusinessNow, зокрема Івано-Франківської міської ради та «Промприлад. Реновація», 50 суб’єктів господарювання малого і середнього бізнесу змогли переїхати до Івано-Франківська і ведуть тут свою діяльність. Є такі, що переїхали сюди, але зрозуміли, що їм треба змінити вид діяльності, реагуючи на попит ринку. Можемо похвалитися тим, що, для прикладу, до нас переїхали підприємці із Херсона, котрі тут відкрили чудову кав’ярню.

Проблема бізнесу, який переїжджає, полягає в тому, що до нас їде багато фірм швейного спрямування. Усі вони потребують робочих рук. А в нас проблема з людьми, не вистачає робітничих кадрів.

– Невже в Івано-Франківську не можна знайти працівників, адже на обліку в Центрі зайнятості понад тисяча людей?

– В Івано-Франківському центрі зайнятості станом на сьогодні понад 300 вакансій, причому різноманітних. Але я не згідна із тими коментарями, які зустрічаються у коментарях соцмереж, що в нас потребують тільки робітничих кадрів. Ні, є вакансії і медиків, і бухгалтерів.

Наприклад, ми спілкувалися із представниками швейних фірм. Вони кажуть, що люди приходять і кажуть, аби їм поставили відмітку, що вони не підходять.

– Чим це мотивують?

– Якщо говорити конкретно про це виробництво, то мені складно сказати, чим мотивує людина своє небажання піти на роботу. Бо людина, котра хоче, піде на роботу і буде працювати. Але схожа ситуація в нас була і до війни. Ми мали брак робітничих кадрів. Хороший спеціаліст, який хоче заробити гроші, їде за кордон, бо каже, що в нас малі зарплати. Гарні кравчині виїхали, якщо бути відвертими. У нас тепер більше йдуть працевлаштовуватися переміщені особи. Ті фірми швейного спрямування шиють вироби із пір’я, пуху, модельні речі. Тому люди можуть відмовлятися, мотивуючи це браком навиків. Хоча я дивуюся так само, як і ви, бо можна навчитися і працювати.

– Але в той же час у нас є багато людей, котрі шиють на дому.

– А робота на дому – це і є той тіньовий бізнес, який ми не можемо витягнути на ринок, щоб він почав легально працювати.

– Як тільки дозволили бізнесу працювати, у соцмережах рясніли оголошення про послуги зі сфери краси.

– Я так дивлюся по оголошеннях, що той ажіотаж на манікюр вже трохи спав. А те, що ми маємо брак кравчинь, слюсарів, токарів, кухарів, це правда. Та у нас навіть не вистачає людей на склади пакувати товар. Так, люди зразу пишуть, що їх не задовольняє зарплата. Я хочу нагадати, що ми живемо в період воєнного стану. А щоб людям заплатити, те підприємство ще має на чомусь заробити. А коли воно, допомагаючи фронту, частину заробітку передає на потреби ЗСУ, то як йому вижити?

– Маємо таку ситуацію, що багато людей покинули свої домівки, а заодно і робочі місця. Що каже законодавство, чи можна на звільнене робоче місце приймати інших людей? Які зміни відбулися у трудових відносинах між роботодавцем та працівником?

– Якщо у роботодавця склалися такі обставини, що людина виїхала за кордон і він знає, що та людина скоро не повернеться, а роботу треба робити, то стаття 2 Закону України №2136 говорить про те, що він може прийняти працівника на вільне місце за строковим трудовим договором. Якщо це людина, за якою зберігається робоче місце в іншому регіоні, але вона там не звільнена, то може працювати за сумісництвом у нас.

– Державою передбачена грошова компенсація роботодавцеві за оформлених переселенців по 6500 гривень протягом двох місяців. Що далі?

– Так, це якщо людина стає на облік як внутрішньо переміщена особа, а роботодавець бере її на роботу. Ця виплата через Центр зайнятості дійсно передбачена лише на два місяці, а вже у наступні місяці оплата праці таким працівникам йде, як усім іншим – від роботодавця. Я вважаю, що два місяці – це також суттєва допомога.

– Яка ситуація із мобілізованими працівниками, адже це дуже велика категорія людей?

– За мобілізованим працівником зберігається середня заробітна плата і робоче місце. Оплата зберігається навіть у тому випадку, якщо на його місці працює інший працівник. Це навантаження на бізнес і у випадку із комунальними підприємствами – на місцевий бюджет. Так, зараз дуже багато працівників комунальних підприємств громади мобілізовані.

– Спільно із муніципальними інспекторами ви проводите рейди та виявляєте нелегальних працівників. Що кажуть на це роботодавці-порушники?

– З середини травня ми повернулися до практики проведення інформаційних рейдів. Ми побачили, що бізнес працює, магазинчики відчинені, торгові майданчики також. Також ми почали отримувати дуже багато дзвінків щодо можливого працевлаштування людей у час війни, щодо змін у трудовому законодавстві. Ще нас дуже багато запитують, чи можна призупинити трудові відносини із працівником. Це можна зробити тільки у тому випадку, якщо роботодавець не може забезпечити роботою з певних причин і якщо працівник не може виконувати певну роботу.

Ми вирішили проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу. Так ми спілкуємося безпосередньо із бізнесом. Спільно із Муніципальною інспекцією від початку травня ми обстежили понад 70 об’єктів. Спочатку ми обстежували літні торгові майданчики там, де виконавчий комітет дав дозвіл на їхнє встановлення. Так, ми виявили працівників, із якими неналежним чином були оформлені трудові відносини. Тішить те, що роботодавці виконують зауваження. У мирний час можна було частіше зустріти можливість ухилення чи скарги. Дуже швидко людей оформляють. Часто буває так, що роботодавець не знає, яким чином оформити працівника, котрий каже, що ще не звільнений у себе вдома, якщо мова йде про переселених осіб. Із 34 виявлених неналежно оформлених працівників уже 33 оформлені.

– Хто найбільше «грішить» у цьому плані, яка сфера бізнесу?

– Громадське харчування і в мирний час, і зараз найбільше потрапляє в поле зору. Вони люблять казати, що люди в них на стажуванні. Вкотре ми наголошуємо, що стажування можливе тільки через Центр зайнятості, де укладається тристороння угода. Людина повинна стояти на обліку в Центрі зайнятості, ви берете її на стажування, а вже після того працевлаштовуєте.

– Чи можуть працівники розраховувати на відпустки в час війни?

– За законом, працівник має право на щорічну основну оплачувану відпустку терміном 24 календарні дні. Навіть якщо у вас відпустка має більшу кількість днів, то решта відпустки вам може бути надана лише після закінчення воєнного стану. Що стосується додаткових відпусток, то у них немає обмеження. Роботодавець має право не надати працівникові відпустку у тому випадку, якщо людина задіяна у критичній інфраструктурі. Ми повинні розуміти, що є і такі професії, від яких залежить, скажімо, життєдіяльність міста.

– Чи можна якимось чином подолати той бар’єр, коли на біржі праці постійно є понад 300 вакансій і при цьому зареєстровано понад тисячу безробітних?

– Щодо вакансій, це напрямок роботи Центру зайнятості. Але знаю, що є відсоток людей, які будуть стояти на обліку в Центрі зайнятості, отримувати допомогу, тягнути до останнього. Ми колись проводили ярмарки вакансій, роботодавці пропонують зарплату розміром 10 тисяч гривень. Позаду мене стояли молоді люди, котрі казали: «За 10 тисяч хай самі йдуть працювати». І ще мене вразило, що вони не згідні працювати із 8 до 17 години. Це було для мене дивним. Але я думаю, що людина, котра дійсно шукає роботу, піде працювати і за 10 тисяч і докаже, що вона вміє робити і може прогодувати сім’ю. А вже якщо роботодавець оцінить старання, тоді він зможе підвищити зарплату.

– Який розмір зарплати хотіли б отримувати ті, хто постійно незадоволений вакансіями?

– Чим більше, тим краще. Є певний відсоток людей, яким треба знайти роботу. Людина, не маючи нічого, зразу ставить свої вимоги. Як на мене, людина має прийти і показати, що вона може працювати. Є зарплати і серед робітничих вакансій значно вищі від мінімальної. Людей стримує те, що треба працювати від години до години.

– Управління праці займається координацією допомоги підприємцям, які в умовах війни вимушені перемістити свій бізнес до Івано-Франківська. Чи багато охочих переїхати саме до нашого міста?

– Є платформа SaveBusinessNOW, яка була створена спільно із «Промприладом. Реновація». На цій платформі представник бізнесу вказує усі необхідні умови і параметри. Паралельно свої пропозиції викладають ті, хто може прийняти такий бізнес у себе. Ми уточнюємо, бо у безпосередній розмові виявляється, що є певні проблеми. Ми займаємося налагодженням усіх контактів та умов співпраці. Ціна на оренду також є стримуючим фактором, на що скаржиться бізнес, який хоче релокуватися до Івано-Франківська.

– То є ціни на оренду комерції нижчі, ніж в Івано-Франківську?

– Це питання не до влади, ми не можемо вплинути на ціни. Посудіть самі, комерційне приміщення із ремонтами в центральній частині міста оцінюють відповідно.

– До нас переїхала в основному легка промисловість?

– У нас є і стоматологія, і легка промисловість, виробники зубних паст, натуральної косметики, заклад, який працює з дітьми з особливими потребами та інші. На початку дуже складно було працювати. Ми мали такі випадки, коли контакти на сайті залишала людина, котра не має стосунку до виробництва. Багато підприємств переїжджали без нашої допомоги. Вони мали свої контакти і вишукували можливості через знайомих. Бізнес між собою набагато тісніше співпрацює, тому він не прийде найперше до влади у пошуках приміщення. До нас вони приходять вже тоді, коли вичерпалися всі ресурси або коли нікого не знають. Тому вже у таких випадках звертаються в міську раду. Але навіть якщо сказати, що в місто Івано-Франківськ зайшло 50 об’єктів господарювання, то це буде неправильно. Проводячи рейди, ми дізнаємося, що є фірми, котрі прихистили у себе якийсь вид бізнесу зі східних теренів. Із великих меблевиків до нас звернулися лише дві чи три фабрики, яким ми не змогли знайти великих площ, яких вони потребують. Але знаємо, що маленькі цехи примістилися у своїх друзів. Малого бізнесу набагато більше.

– Є багато таких, які вже заявляють, що готові тут залишитись.

– Є й такі, що на початку шукали тільки складські приміщення, а вже потім, коли переїхали, то зрозуміли, що вони би хотіли і виробничі площі. Маленький бізнес перевезти – не проблема. Але ми маємо вже такі випадки, коли підприємець із Сєверодонецька знайшов приміщення і погодив усі моменти, але коли поїхав перевозити бізнес, то не було що везти, бо прилетіла ворожа ракета і все зруйнувала.

– Чи можна спрогнозувати зараз, яким буде ринок праці в Івано-Франківській громаді після війни?

– Звичайно, він зміниться. Навіть якщо і частина цього релокованого бізнесу в нас залишиться, то це вже будуть певні зміни. Якщо не весь бізнес, то бодай частинка в нас залишиться. Багато вже подумують над тим, щоби в Івано-Франківську залишити чи лінію виробництва, чи філію великого підприємства. Це ми зрозуміли із розмов із тими, хто шукає зараз прихистку для своєї справи. Думаю, Івано-Франківськ буде цікавим із точки зору бізнесу, будуть цікаві нові робочі місця. Я бачу Івано-Франківськ таким.

– Чи можна очікувати розвитку громади і в напрямку сільського господарства?

– У цьому напрямку є також куди працювати. Є підприємства, котрі зараз шукають великі земельні ділянки, які хочуть взяти у довгострокову оренду. Мова йде про площу від 3 до 5, а то і більше гектарів землі для вирощування фундука і лохини. Зараз землі перебувають у приватній власності. Люди не зголосилися віддати землю. Ми телефонуємо і просимо людей, але наші намагання марні. Можливо, є і такі люди, котрі готові віддати землю в оренду, але вони не знають про такі можливості. Тому їх треба якось скерувати саме на наш сайт. До нас телефонували із інших областей. Навіть із Закарпаття та Одеси пропонували свої площі.

– Які виклики постали перед вами в умовах війни і чи шляхи їх подолання?

– Я вважаю, що важливим викликом для нас є питання вакансій. Я звертаюся до людей, що в теперішній час вже лукавити і не брати офіційно на роботу є гріхом як мінімум по відношенню до тих хлопців, які нас захищають сьогодні на передовій. Бо є ще, на жаль, і такі, хто хоче наживатися і не піднімати економіку. Виявляється, що ми таким чином самі себе обкрадаємо. А люди, котрі погоджуються працювати неофіційно, повинні також зрозуміти, що це є їхній стаж. Буває, приходять і скаржаться, що їм не стає рік чи два до пенсії. А виявляється, що людина отримувала зарплату в конверті. Щодо бізнесу, я думаю, що буде перемога і все запрацює. Вдячні тим роботодавцям, які працюють у правовому полі. А також хочу наголосити, що виплату зарплати два рази в місяць жоден закон ще не відміняв. Тим більше, у нас, де не ведуться бойові дії.

Розмовляв Володимир БОДАК