Івано-Франківськ розбудовується дуже швидкими темпами. Житлові квартали виростають із шаленою швидкістю. І це не проблема, кажуть фахівці, адже на житло є постійний попит. Натомість в обласному центрі Прикарпаття назріває потреба спорудження промислових об’єктів. Тим часом у середмісті Івано-Франківська існує чимало проблем зі збереженням пам’яток архітектури. Щоправда тепер до цього питання дедалі активніше долучаються відповідальні власники житла.

Як вдається тримати під контролем питання збереження пам’яток архітектури? Чи не порушують законодавство забудовники? Як зберегти історичні артефакти міста? Про це «Західному кур’єру» розповів директор Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради Орест Кошик.

– У грудні сесія міської ради затвердила програму охорони культурної спадщини на 2022-2024 роки. Зважаючи на це, скажіть, наскільки це питання залишається актуальним із року в рік та чи змінилося щось у роботі Департаменту з 24 лютого?

– Найперше відбулися зміни у сфері охорони культурної спадщини. У нас діє Програма охорони культурної спадщини. Відповідно під цю Програму передбачається певне бюджетне фінансування щодо охорони культурної спадщини. Свого часу ми робили за бюджетні кошти по місту декілька фасадів пам’яток культури, двері, балкони. На жаль, із 24 лютого фінансування у цій сфері припинене і казначейство не пропускає коштів на такі видатки. Відповідно у нас немає змоги за бюджетні кошти ремонтувати пам’ятки архітектури та проводити реставраційні роботи.

– Перед вами постали нові виклики, адже тепер питання охорони пам’яток стосується не лише Івано-Франківська, а й 18 сіл громади. Чи вдалося вже вивчити проблемні питання у селах?

– Зараз відділ охорони культурної спадщини, користуючись базою, проводить інвентаризацію пам’яток архітектури. Також, ви знаєте, у нас територія громади за рахунок приєднання сіл зросла, тому вишукуються пам’ятки також на території сіл.

– У Програмі охорони культурної спадщини дещо змінилося порівняно із попередніми роками. З’явилося поняття відповідального власника.

– На жаль, пам’ятки архітектури мають здатність старіти і руйнуватись, вони самі не покращують свого стану. Переважно пам’ятки архітектури перебувають у приватній власності. І з різних причин власники квартир чи нежитлових приміщень не дивляться за своїм майном. Це є проблема не тільки для міста, а й для власників. Адже згідно із законодавством про охорону культурної спадщини, вони також несуть відповідальність за збереження пам’яток архітектури.

Є, звичайно, зворотні приклади, де власники своїм коштом роблять певні реставраційні роботи. Це найперше юридичні особи – банки, клініки, підприємці вкладають свої кошти для збереження пам’яток.

Люди наші звикли ще з радянських часів, що держава має їм все зробити чи ЖЕК. Ми йдемо вперед, розвиваємося, живемо в часи ринкової економіки, де існує поняття власності. На законодавчому рівні це врегульовано. Тому ми вирішили це згадати і в своїй Програмі. Насправді ця робота велася і раніше, ми нагадували людям, писали листи. Якщо були якісь проблемні будинки, то ми зверталися із проханням брати участь у співфінансуванні реставраційних робіт. Тепер же ми фактично продублювали норми закону в нашій програмі.

– Зараз знаємо про поодинокі випадки позитивної співдії із мешканцями міста у цьому питанні. Десь реставрується фасад, хтось відновив балкон. І це тільки плюс для міста.

– Приклади є. І ми тільки вітаємо такі ініціативи. Власники будівель звертаються до нас і вже із консультаціями наших фахівців здійснюються реставраційні роботи. Тут важливу роль відіграє специфіка виконання робіт. Скажімо, не бажано використовувати дешеві матеріали, аби потім не обсипалися фасади.

– Люди охоче відгукуються на таке співфінансування?

– Усе залежить від самої людини. Але головна причина – це економічний стан. Мушу сказати, що не всі мають можливість вкласти фінанси у такі речі.

– Як із пам’ятками, котрі виявляєте чи реєструєте у селах громади?

– Переважно у селах маємо культові споруди, котрі є пам’ятками архітектури. А реєстрація – це дуже довга процедура. Ми їх не реєструємо, а збираємо інформацію. Подальший шлях – надання до облдержадміністрації відповідних списків. А вже потім це все йде до Міністерства культури, де і займаються формуванням таких реєстрів.

Збереження пам’яток – це частина роботи нашого Департаменту. Є багато інших моментів. Найперше, якщо говорити про містобудівну документацію. Це і генеральні плани, і детальні плани територій. Цього року ми планували затвердити генплани низки наших сіл, які були розроблені ще до початку повномасштабної війни.

Старі генплани сіл вже не актуальні, бо затверджені давно. Сесія міської ради дала дозвіл на розроблення усіх генпланів, проте ми встигли затвердити тільки генеральний план села Радча минулого року. А в чотирьох селах фактично роботи завершені, але немає можливості затвердити ці генплани. Розробники виграли процедуру торгів через систему Прозорро. Але видатки у цьому напрямку також призупинені, тому й роботи зупинилися. Ми планували внести зміни у генплан Івано-Франківська, затвердити ті готові документи у чотирьох селах і продовжити роботи у цьому напрямку. На жаль, зараз це все мусить почекати, поки діє воєнний стан.

– Маємо в центрі Івано-Франківська деякі фрагменти старого Станиславова. Але є питання щодо їх збереження. Маю на увазі Тисменицьку браму, палац Потоцьких, мур Бастіону. Минулого року комісія вже дійшла згоди щодо макету Тисменицької брами. Але цей процес також зупинився.

– Там фактично є декілька етапів. Перший – ознакування самої Тисменицької брами. Було багато думок і версій, як його ознакувати. Були гарні пропозиції, але, на жаль, економіка не дозволяла зробити такі дороговартісні проєкти. А по-друге, аби зберегти пам’ятку, скажімо, під склом, то треба провести археологічні дослідження до кінця. Ніхто не очікував війни, сподівалися, що можна буде проводити археологічні дослідження. Зараз мало бути встановлення відповідної тумби. Були наради із митцями, комісія вже і визначилися із макетом тієї тумби. Але, на жаль, роботи спинилися через брак фінансування.

А що стосується реконструкції частини будівель палацу Потоцьких, то, напевне, краще говорити із директором КП «Простір інноваційних креацій «Палац». А от на Бастіоні також є свої проблеми. Завдання зберегти ту кладку, яка є зараз. Свого часу було прийняте неправильне рішення щодо реставраційних робіт. Зараз маємо певні наслідки – та кладка частково просідає і руйнується. Не тільки від опадів, але і від рослин, котрі ростуть на мурі. Стіна постійно чиститься від тих рослин. Питання збереження фортечного муру відкрите.

– Яка доля підвалів у ратуші? Свого часу їх відкривали для громадськості та обіцяли створити там громадський музейно-виставковий простір.

– Ми не відмовляємось від своїх планів. Цими підвалами зараз займається не Департамент архітектури, ми передали документацію іншому Департаменту, який мав би здійснювати ці роботи. Але якщо зупинене фінансування із бюджету, то в них такі самі проблеми в цьому питанні. Тому чекаємо, щоби наша перемога настала якнайшвидше, аби можна було надалі продовжувати роботи.

– А що скажете про питання збереження Гетьманських валів? Будівництво церкви на місці колишнього кафе «Казка» обросло багатьма скандалами і протестами громадськості.

– Я пам’ятаю, коли батьки мене маленьким водили в те кафе. Тому і в мене також є ностальгічні спогади про нього. Насправді дозвіл на будівництво церкви надавався ще у 2004 році. Якщо вже земельна ділянка передана церкві, були різні комісії та багато питань щодо компромісу. Я думаю, що на тому місці могло були щось делікатніше. Не таке громіздке, як воно є зараз. Але розумієте, є експертиза, документи, котрі підтверджують, що там можна будувати. Звичайно, спершу треба би було провести ґрунтовні археологічні дослідження.

– В Івано-Франківську дуже активна громадськість і вона часто впливає на різні процеси, в тому числі і реставраційні та будівельні. Як ви реагуєте на думку громадськості і чи використовуєте зауваження і пропозиції у своїй роботі?

– У нас громадськість дуже активна. Це добре, бо свідчить про розвиток громадянського суспільства. Ми прислуховуємося до адекватних думок, але є і пропозиції абсурдні. Наприклад, була пропозиція винести залізничний вокзал із центральної частини міста при розробленні генерального плану. Але є слушні пропозиції. Законодавством передбачені громадські слухання, тому ми збираємо пропозиції. Слушні думки, звичайно, беремо до уваги і будемо надалі працювати в такому ж дусі із громадськістю. Двері Департаменту постійно відчинені, я постійно спілкуюся із людьми, раджуся в тих чи інших питаннях.

– Нещодавно громада Івано-Франківська відреагувала на скління колонади у готелі «Дністер». Яким буде вирішення цього питання надалі?

– Цікаве і слушне питання. Створена ціла комісія, є ініціатива проведення круглих столів між Департаментом, громадськістю та представниками власників готелю. Ми неодноразово збиралися. Було знайдене певне компромісне рішення. Зрозуміло, що надбудованих поверхів уже ніхто не демонтує. А от простір під колонами треба зберегти в первісному вигляді. Маю на увазі, без заскління пішохідної зони. Зараз це питання на паузі. Наскільки я знаю, власники мали відкрити готель ще у жовтні чи листопаді минулого року, але вони цього так і не зробили.

– То можна власників готелю «Дністер» зарахувати до категорії відповідальних власників, про яких ми з вами вже говорили?

– Фактично ми шукали з ними компромісу. Розуміємо, що вони вклали кошти у готель. І те, що вони йшли нам назустріч, – це умови відповідальності. Але ця історія ще не завершена. Ми будемо надалі працювати над цим питанням. Пообіцяв власник розісклити колонаду.

– Чи є у середмісті Івано-Франківська схожі проблемні питання щодо збереження пам’яток?

– Насправді багато будинків у нас перебувають у поганому стані. Не завжди ці проблеми видно із фасаду будівлі, їх можна побачити з дворів. Є такі проблеми, котрі можна вирішити, наприклад, заміною водостічних систем чи каналізації. Ми тримаємо руку на пульсі. У відділі охорони культурної спадщини є список таких об’єктів. Зараз якщо десь опадає частина фасаду, то ми разом із Міською аварійно-рятувальною службою демонтовуємо, щоб не виникло якоїсь біди. При можливості такі елементи будуть відновлюватися.

– Чи вдається вберегти центральну частину міста від намагання забудовників створити тут щось сучасне.

– У нас постійно йде боротьба між органами місцевого самоврядування і забудовниками. Будівельний бізнес у нас розвинений, Івано-Франківськ є одним із передових міст щодо забудови за кількістю зданого житла на душу населення. Знаходимо компроміси в межах державних будівельних норм.

– Чи є в центрі Івано-Франківська будівлі, котрі, на вашу думку, псують архітектурний ансамбль середмістя?

– Є невдалі об’єкти. Я не маю нічого проти ресторану «Легенда». Це гарна скляна будівля, сучасна. Але вона стала на заваді включення площі Ринок у спадщину ЮНЕСКО. Можливо, в іншому місці ця будівля була би вписалася гармонійніше. Але це вже сталося, всі до цього звикли. Є старі будинки з радянської доби, котрі також псують середмістя. Наприклад, наш адміністративний будинок. Він не вписується в середмістя старого Станиславова.

– Нещодавно появилася інформація, що Івано-Франківськ чи не найменше здав готового житла за перше півріччя цього року.

– Причиною цьому стала зупинка будівництва. Ті об’єкти, які будуються в місті, це ще наслідки дозволів попередніх років. Загалом будівельний бізнес трохи просідає. Відповідно, це і зменшення податків, зменшення кількості робочих місць.

– А чи планується в Івано-Франківську зведення окремого житла для вимушених переселенців, як це вже роблять в інших містах, скажімо, у Львові, Збаражі?

– Насправді це не така проста процедура знайти вільні земельні ділянки. Дуже багато роздано у приватну власність. Ми давали пропозиції щодо місць, де можна будувати таке житло. До речі, може бути тимчасове модульне будівництво, а може бути і стаціонарне будівництво. Для нас важливо, якщо буде здійснюватись таке будівництво, то щоб у соціальному плані воно не було схожим на гетто. Ми розробляємо декілька ділянок, але при цьому ще й враховуємо той аспект, щоби людина з окупованих територій легше адаптовувалася на заході України.

– А забудовники можуть виділяти частину зведеного житла на такі потреби?

– Є такі домовленості. На рівні керівництва міста була низка зустрічей із забудовниками. Але, на жаль, вільного житла не достатньо для тої кількості переселенців, які у нас є.

– На рівні держави були визначені 15 міст, котрі повинні будувати житло для переселенців. Планувалося, що в Івано-Франківську мають збудувати 38 тисяч квартир.

– Проблема ще у тому, хто буде оплачувати таке будівництво – чи то забудовники будуть зводити частину соціального житла за власні кошти, чи на це буде виділене державне фінансування. Механізм залучення цих коштів ще до кінця не вирішений.

– Питання детальних планів території також для вас болюча тема. В чому основна проблема дозволів?

– З моєї точки зору, основна проблема в тому, що забудовники розглядають об’єкти як комерційну складову – вони хочуть більше. Але не завжди можна цього дотриматися. Наше завдання полягає в тому, аби все будівництво було витримане відповідно до норм ДБН і щоби було комфортно. Десь і діти мають гратися, десь мають паркуватися машини. Крім того, в нас є проблеми із дошкільними закладами. Завжди при затвердженні ДПТ виникає дискусія. Забудовники йдуть на наші пропозиції, адже зараз будівельні норми дозволяють робити садочки, вбудовані в житлових будинках.

– Маємо в Івано-Франківську приклад забудови, коли до повного завершення проєкт змінювався тричі і при цьому щоразу зростала кількість поверхів. Чи дозволено таке?

– Раніше до 2011 року архітектура погоджувала проєкти і без підпису головного архітектора ці проєкти далі не йшли. А з 2011 року ми видаємо тільки містобудівні умови і обмеження. У подальшому проєкт правдами чи неправдами може змінюватися, але повторно він на містобудівні умови вже не потрапляє. Експертиза може дати добро на збільшення кількості поверхів. Дозволи зараз можна отримати у цифровому вигляді.

– Чи траплялося у вашій практиці таке, що доводилося зупиняти будівництва і не допускати збільшення поверховості новобудов?

– У складі міської ради є інспекція архітектурно-будівельного контролю, яка має повноваження здійснювати перевірки. Ми з ними тісно співпрацюємо. Найперше реагуємо, якщо є звернення від мешканців. Так, неодноразово в місті були такі випадки, що будівництво зупинялося до якогось певного моменту.

– А в місті є ще куди будувати?

– Нам зараз треба розвивати не стільки житлове будівництво, як промислове. Можливе збільшення кількості внутрішньо переміщених осіб. Добре, ми збудуємо житло і поселимо людей. Але що вони будуть робити? Треба знайти якусь зайнятість, створювати робочі місця і залучати інвесторів. А це зараз проблемно. У нас є Хриплинський промвузол, де багато підприємств не працює. Ту зону треба розвивати. А коли буде пропозиція робочої сили, можна буде приймати усіх внутрішньо переміщених осіб, котрі будуть мати чим зайнятися. А якщо люди просто проїдають свої кошти, то виникає здатність цих коштів завершуватися. Далі можуть виникнути проблеми і в соціальному, і, на жаль, у криміногенному плані. Тому вважаю, що найперше варто розвивати промислове будівництво. Місто розширюється вже до сіл і житлова забудова процвітає. Бачимо, що попит на житло є.

– Свого часу в Івано-Франківську було чимало дискусій щодо проєкту генерального плану. Яким на сьогодні є головний містобудівний документ? Чи є в ньому щось таке, чого люди не знають?

– Генплан – це розвиток міста, найперше інженерної та транспортної інфраструктури. Передбачений ще один міст в сторону Пасічної в районі ринку «Анатоль». Це така свого роду об’їзна через Ямницю, Клузів, далі транспорт мав би рухатися Надрічною в сторону Стуса і виїжджати на Підлужжя. Фактично транзитний транспорт не мав би заїжджати в місто. Ще один міст передбачений в районі вулиці Берегової. Він би мав з’єднувати Берегову із Федьковича. Так можна було би швидше дістатися до Обласної лікарні чи автостанції №2. Запроєктований міст у районі Микитинців. Це дорогі проєкти, які треба реалізовувати, щоби розвантажити місто від транзитного транспорту.  І їх реально виконати в умовах стабільної економічної ситуації.

Розмовляв Володимир БОДАК