Його патріотичні пісні «Геть з України», «ЗСУ», «Переможна пісня» за лічені дні стали хітами і збирають мільйони переглядів у соціальних мережах. Зірковий шлях співака, актора та віднедавна вже й режисера відеокліпів, переможця 11 сезону співочого талант-шоу «Голос країни» Сергія  Лазановського RIDNYI припав на час повномасштабної війни. За останній рік артист з Івано-Франківщини встиг трансформуватись із ліричного виконавця у патріотичного і знову повернутись у рідну гавань.

Нещодавно співак випустив дебютний мініальбом «Етюди», куди увійшли три композиції про кохання. Окрім співочої кар’єри, Сергій Лазановський активно займається соціальними ініціативами, проводить благодійні концерти та завзято підтримує збори коштів на закупівлю автомобілів, дронів та необхідного обладнання для наших захисників.

Про творчість воєнного періоду, волонтерську діяльність та ставлення до російськомовного контенту – в ексклюзивному інтерв’ю Сергія Лазановського «Західному кур’єру».

– Сергію, уже майже 14 місяців Україна перебуває у стані повномасштабної жорстокої війни з РФ. Розкажи, що змінилось у твоєму житті та творчості за цей час?

– За останній рік моє життя змінювалось декілька разів. Коли почалась війна, спочатку думав, що співочій кар’єрі вже кінець. У перші дні відчував себе у ступорі та відчаю. Був період, коли мені довелось працювати продавцем м’яса, щоб заробити кошти на проживання. Ходив разом із друзями, щоб записатись у ТрО, але нам сказали, що поки їм людей не потрібно і нам передзвонять. Згодом зрозумів, що довго перебувати у цьому стані не можна, треба рухатись далі і максимально робити все можливе для наближення перемоги. Вже у квітні ми почали проводити вуличні концерти, на яких збирали кошти на авто для ЗСУ. Побачив, що людям це потрібно, що музика додає їм сили та підтримує дух воїнам, нашим краянам та вимушеним гостям, які знайшли прихисток на Прикарпатті.

– За час війни у тебе вийшло чимало патріотичних композицій, які стали хітами. Це пісні «Геть з України», «ЗСУ», «Переможна пісня», «Засинає чорний ліс», «Мамо, не плач». Виходить, війна дала сильний поштовх твоїй співочій кар’єрі і сприяла твоїй популярності…

– Як я вже говорив, після вуличних виступів я зрозумів, що людям потрібні пісні, на яких вони могли б опертись у тяжкі моменти. Це стало поштовхом до створення пісень, які підійматимуть бойовий дух українців – як у тилу, так і на передовій. І я вважаю, що мені це вдалось. Про це говорять мільйони переглядів та прослуховувань на різних платформах пісень «Геть з України», «ЗСУ» та «Переможна пісня». Їх успіх у тому, що вони додають людям оптимізму та віри у перемогу. Згодом ми записали композицію «Засинає чорний ліс» із фронтменом гурту «Ґринджоли» Романом Калиним. Ця пісня особливо припала до душі нашим захисникам. Бійці навіть подарували мені врятовану ними у Бахмуті гітару. Для мене це дуже цінний подарунок, але надіюсь, що її власник живий й інструмент вдасться повернути господарю.

Зараз на українській сцені з’явилось багато артистів-початківців, які стали відомими завдяки своїм патріотичним трекам. Так, тема війни актуальна і болюча, але композицій на цю тематику вже дуже багато. Тому ми вирішили повернутись до ліричної. Не знаю, чи надовго, проте хочу максимально подарувати своїй та потенційній аудиторії саме цю музику. Мусимо впевнено тримати музичний фронт, але спекулювати на темі війни – неприпустимо.

– Нещодавно вийшов твій дебютний альбом «Етюди». До нього увійшли композиції на любовну тематику: «Плакала», «Божеволію», «Очі». Розкажи про ці композиції.  

– Альбом «Етюди» переплетений різними емоціями та переживаннями: від трагічного кохання до щасливої історії з хепіендом. Авторами композицій «Божеволію», «Плакала» та «Очі» є особисто я та моя музична продюсерка Ірина Батюк.

Пісня «Божеволію» – це суто моя «дитинка». Приблизно три роки тому я написав її приспів, але нікому не показував. Працювати над нею ми почали десь у грудні минулого року, коли з командою вирішили повернутись у рідну ліричну гавань. Це пісня про тяжкі емоційні переживання хлопця після розлуки з коханою. Про те, що як би тяжко не було, потрібно знаходити в собі сили жити далі і не впадати у відчай.

Подібний лейтмотив і в пісні «Плакала», тільки тут йдеться вже про переживання дівчини, яку покинув коханий.

А «Очі» – це пісня про те, що двоє людей, які люблять одне одного, не можуть бути разом через обставини, які склались у їхньому житті: «Може знайдеш кращого, мила, будеш знову щаслива, але у снах темної ночі згадаєш ти мої очі». Думаю, відеоробота, яка має вийти у квітні, детальніше розкриє зміст цієї композиції.

– У двох відеороботах «Плакала» та «Божеволію» ти дебютував як режисер. Де знімали кліпи та чи задоволений ти результатом?

– Це доволі незвичне відчуття, адже впродовж усього знімального процесу мені довелось не тільки працювати у кадрі, а ще й керувати командою поза ним. Це моя особиста сходинка вверх, оскільки я вперше спробував себе у ролі режисера, що для мене як актора є дуже важливим. Це відповідальна місія, я повинен був налаштувати головну героїню на правильну емоцію, щоб вона відіграла саме так, як потрібно. Ми відзняли усе у рідному Івано-Франківську. Зізнаюсь, що були думки поїхати до Львова або Києва, адже ми боялись не знайти потрібні локації. Проте все склалось і чимала кількість переглядів та схвальні відгуки глядачів свідчать, що вони «зайшли» аудиторії.

У кліпі до композиції «Божеволію» головний герой перебуває у полоні власних почуттів, які ототожнюються із залізними кайданами. Локацією для відео став великий промисловий ангар, а зйомки проходили при мінусовій температурі. В ангарі було дуже холодно, адже команда не мала технічної можливості прогріти таке велике приміщення. На мені була тільки тоненька сорочка та штани. Проте досвід в акторській справі мене навчив працювати за різних умов, тому під час зйомок я був настільки захоплений, що фізично холод не відчувався.

Головною героїнею кліпу «Плакала» стала акторка Тетяна Шавкова, яка була моєю колегою по сцені, коли я працював у франківському драмтеатрі. У відеороботі дівчина демонструє переживання після розставання із коханим і, щоб загасити внутрішній біль, вона спалює одяг, приймає гарячу ванну, знервовано курить, відчайдушно кричить та виплескує емоції за допомогою фарб. Всі кадри з кліпу знімались протягом одного дня. Першою локацією став франківський драмтеатр, де ми зняли епізоди з фарбами. Емоційні кадри переживань героїні у ванній кімнаті були відзняті в унікальній автентичній квартирі в Івано-Франківську, в якій збереглись меблі ще з ХІХ століття. Також один із кадрів ми знімали на даху 14-поверхового будинку. У день зйомок кліпу «Плакала» я також мав зустріч із дітьми полеглих військовослужбовців. Задля цієї зустрічі знімальний процес на декілька годин був призупинений, аби вона відбулась, і я разом із дітками співав пісень, щоб хоч трохи їх підтримати та розрадити.

– Розкажи детальніше про свій внесок у нашу перемогу. Де тобі вдалось побувати з благодійними концертами? Яка атмосфера панує зараз на концертах?

– Зараз уже як люди, так і артисти з великою обережністю відносяться до благодійних концертів. Скажу чесно, я особисто натрапляв на спекуляції на воєнній тематиці. Коли тебе запрошують взяти участь у благодійному концерті, а потім ти навіть не розумієш, куди пішли ті кошти. Виступали ми у багатьох містах України, але в основному це Київ, Львівщина та Івано-Франківщина. Тричі їздили на благодійні концерти за кордон – у Італію, Польщу та Бельгію. Також мали можливість провести благодійний концерт в деокупованій Бучі. Від побаченої картини – мороз по шкірі. Я не міг повірити своїм очам, це як декорація до якогось фільму. Навіть уявити не можу, які жахіття пережили ці люди. Дуже хвилювався перед виходом: як співати, як люди сприймуть, чи їм це потрібно зараз… Та в результаті атмосфера під час концерту була неповторна: люди і плакали, і сміялись, і навіть пританцьовували. А після закінчення виступу просили нас приїхати ще.

– Проводити концерти у час війни – ще те випробовування. То повітряна тривога, то світло може зникнути у найбільш невідповідний момент… Окрім таких робочих незручностей, які випадки тебе вразили найбільше?

– Нещодавно я брав участь у благодійному концерті у Вінниці, на якому збирали кошти на протезування військовим. На концерті були також бійці, які втратили кінцівки на передовій. Був такий щемливий момент, коли ведучий спитав військового з протезом на нозі, що він зробить після перемоги, той відповів: затанцюю гопака. «А що вам забороняє зробити це зараз?» – додав ведучий. І двоє військових із протезами вийшли і затанцювали гопака на сцені. Весь зал аплодував їм стоячи зі сльозами на очах. Сила і витривалість наших воїнів дійсно захоплює. Організаторам цього заходу, окрім виручки за квитки, вдалось зібрати ще понад 200 тис. грн на потреби бійців.

Також був випадок на концерті у Пустомитах на Львівщині, коли мене попросили заспівати дуетом із незрячою дівчинкою-волонтеркою Анною-Марією, яка, співаючи мої пісні, збирає на вулицях кошти для ЗСУ. У нас був дуже трепетний момент знайомства. Мені здається, що мене ще ніхто в житті так радісно не зустрічав, як ця дитина. Усвідомлюючи, що ця дівчинка ніколи не бачила цього світу, я навіть розгубився в один момент. Заспівати зі мною в дуеті було її мрією, і я радий, що зумів здійснити це бажання. Анна-Марія вже встигла придбати для воїнів автомобіль, тепловізори і багато амуніції. Ми, дорослі, маємо брати приклад із таких неймовірних українських діток.

– Окрім благодійних концертів та виступів на вулиці, ти активно долучаєшся до зборів коштів на потреби ЗСУ. Ось нещодавно разом із франківською волонтеркою Оксаною Говерою ви придумали цікавий спосіб збирання коштів на дрони для захисників Бахмута. Розкажи про цю затію і чи вдалось досягнути задуманого?

– Як я вже говорив, військовослужбовець із псевдо Монах передав мені гітару, яку наші військові врятували у Бахмуті. І попросив організувати збір на дрон для їхнього батальйону. Щоб пришвидшити процес збору, бо час ішов не на дні, а на години, я влаштував розіграш особистих речей, побачення зі мною та пообіцяв, що, коли закриється збір, пофарбую волосся у червоний колір. Так, за півтора тижня нам вдалось зібрати 304 тисячі гривень, чого вистачило на придбання двох дронів – одного Мавіка звичайного та одного з приладом нічного бачення. Свою обіцянку я виконав – після закриття збору пофарбував волосся червоною фарбою. Напевно, я таки фартовий, бо колір вийшов досить природний – вишневий, а не як у радянського прапора (сміється).

– Твій зірковий час припав на час воєнного стану. Як це – прокладати творчий шлях у час війни?

– Під час війни практично не проводяться пісенні шоу, на яких артист-початківець може заявити про себе. Основною злітною полосою для співака є соціальні мережі. Інстаграм, фейсбук, тікток, ютуб – основні майданчики, де можна презентувати свої роботи і отримувати рекомендації та поширення. Війна народила десятки патріотичних хітів, але, як я вже говорив, головне, щоб не було спекуляцій на цій темі. Неприпустимо використовувати війну як спосіб зробити собі ім’я та здобути популярність.

– До речі, у квітні минуло два роки відтоді, коли ти здобув перемогу на пісенному конкурсі «Голос країни – 11». Чи допомагає тобі титул переможця у становленні пісенної кар’єри?

– Звичайно. Люди більше почали проявляти уваги до моєї персони та до мого репертуару, з’явилось більше слухачів, багато запрошували на концерти, було чимало сольних виступів саме як переможця 11 сезону «Голосу країни». Зараз уваги трохи менше, адже є вже переможниця наступного сезону. Надіюсь, із часом мене сприйматимуть не тільки як переможця талант-шоу, а й як самобутнього співака Сергія Лазановського RIDNYI.

– Як ти ставишся до тих зірок, які до війни виконували російські пісні, а зараз почали українізувати свій репертуар?

– Так, зараз багато зірок шоу-бізнесу намагаються українізувати свою творчість, перекладають російськомовні треки та пишуть нові україномовні композиції. Не буду засуджувати їх, хай висновки роблять їхні шанувальники. Але російськомовні твори рекомендував би відкласти у шухляду або й взагалі забути про них і написати щось нове. Можу сказати за себе, що у моєму репертуарі ніколи не було і точно не буде російськомовних пісень. Тим, хто досі «блукав», рекомендую повертатись на «путь істинну». Але робити це щиро, без фальші та маніпуляцій, бо слухачі нині особливо вразливі і чутливі. І будь-яка нечесність відчувається.

– Якою ти бачиш свою творчість після нашої перемоги?

– Чесно, зараз складно будувати якісь далекоглядні плани. Всі працюємо на перемогу. Точно знаю, що і я, і моя творчість залишаться тут, в Україні. А поки продовжуємо впевнено тримати позиції на музичному фронті.

Розмовляла Мар’яна РИНДИЧ