Роман ХАРУК:

«Від сильних і багатих людей та домашніх господарств можна очікувати і багатої економіки»

Відновити повноцінне життя після закінчення війни буде вкрай важливо, адже саме розвиток територіальних громад на основі економічних показників визначатиме подальший курс. Основний акцент у цьому плані слід робити на домашньому господарстві. Невдовзі в Івано-Франківську побачить світ перший атлас із довідковими матеріалами про всю інфраструктуру та інвестиційні можливості громади. Але поки триває війна, волонтеримо і працюємо на перемогу.

Про стратегію розвитку та економіку Івано-Франківської територіальної громади, а також можливі шляхи відновлення повноцінного життя після завершення війни говоримо із депутатом Івано-Франківської міської ради, головою громадської організації «Науково-аналітичний центр Івано-Франківської ОТГ», а віднедавна і волонтером Романом Харуком.

– Пане Романе, із початком повномасштабної війни всі українці взялися працювати заради перемоги. Хтось відчув свою потребу в захисті і пішов воювати, а хтось тут підтримує військових із тилу. Знаю, що ви активно розгорнули волонтерську діяльність і співпрацюєте із багатьма благодійниками з-за кордону. Як вам вдається налагоджувати логістику допомоги для військових?

– Ще на початку березня мені вдалося зв’язатися із польськими колегами і направити усі волонтерські зусилля на схід. Волонтерство – це не просто взяти товар собі на склад і роздавати його наліво і направо. Тут треба вміти правильно побудувати логістику. Коли я побачив, що хлопці, які їхали захищати країну, майже нічого не мали, мені треба було направити їм усе необхідне для захисту. Мої польські колеги сюди привозили бронежилети, каски, засоби захисту. Вони хотіли залишити це все тут, на заході. Але я переконав їх, що ці речі потрібні на передовій, бо війна там і така допомога найбільше потрібна саме там.

Найбільше треба було працювати із логістикою допомоги із Європи. Цілі фури треба було оперативно перенаправляти саме туди, де вкрай потребували допомоги. Великі склади були на Закарпатті. Тому ми їхали туди і вантажили гуманітарну допомогу та перевозили в гарячі точки.

До такої волонтерської діяльності долучилися всі, хто тільки міг. До ночі доводилося сидіти і сортувати товари. Було багато речей, які вже були нікому непотрібні. Тому ми вибраковували, відсортовували. Також треба було чітко розібратися і з медикаментами. Тому я запрошував лікарів, котрі підказували, які препарати для чого необхідні. Так ми терміново шукали, куди це відправляти. Може, хтось і любив, щоби в нього на складах залежувався товар. А в мене все дуже швидко їхало саме туди, де була необхідність. Ми знаходили інших волонтерів і так співпрацюємо та координуємо потреби людей. Багато товару ми відправили на Харків і Запоріжжя. Я особисто їздив у Іванківський район після того, як рашисти пішли і залишили після себе спалені села. Ми везли багато продукції. Також допомагали військовим частинам.

– Як ви знаходили людей за кордоном, котрі допомагали необхідними речами?

– Є різні способи. Ми і по інтернету через соціальні мережі знаходились, і один одному передавали. В мене є друзі в Іспанії, вони телефонували і казали, що їде фура із допомогою, її треба зустріти і забрати все, щоби не пропало. Навіть є такі, що питають, чого найбільше треба, і вже потім фасують допомогу. Тут у приміщенні офісу все було завалене гуманітарною допомогою, котра прибувала величезними партіями з-за кордону. До мене зверталися навіть депутати Верховної Ради, Ліцеї 18 і 24, які годували переселенців. Вони передавали своїми каналами необхідні речі для вимушених переселенців чи навіть у ті міста, котрі зазнали руйнувань. Також допомагали місцевим людям, які зверталися, коли не вистачало якихось медикаментів. Допомогу направляли і у військові частини 1241 та 7166. Декілька днів тому хлопці з військової частини 4128 взяли флісовий одяг, шкарпетки, шапки, які нам передала спільнота українців у Дортмунді.

– Чи виходили ви на міста-партнери і співпрацювали з ними на волонтерському рівні?

– З містами-партнерами працювала і досі працює міська рада.

– Бачу, ви всерйоз перейнялися допомогою військовим та переселенцям.

– Все осягнути не можна. Моє бачення волонтерства – поїхати поспілкуватися, навести контакти. У цьому плані також обширно працюють співаки, діячі культури, спортсмени, освітні заклади тощо. Волонтерство – це всі напрямки. Навіть марш за єдність України, який ми провели нещодавно у Дортмунді в Німеччині, також був частиною нашої волонтерської діяльності. Це робота, яка затягнула, бізнесові справи тепер не йдуть – працюємо на перемогу.

– У вас був цікавий проєкт, пов’язаний із розповсюдженням одногривневих монет. Розкажіть трохи детальніше про це.

– Ми добре знайомі з Іриною Закутинською, яка зініціювала цей проєкт із своєю дочкою. Вона знає, що я займаюся волонтерством. Коли ми зустрілися, я сказав, що візьму частину монет у Дортмунд. Позолочена гривня – пам’ятна монета, яка буде засвідчувати внесок українців, котрі їх придбали. Там за виручені від продажу цих монет кошти ми змогли допомогти одному нашому захисникові, мешканцю Пасічної Віктору Лилику на лікування. Він втратив ногу і зараз проходить реабілітацію, а згодом йому треба буде протез.

– Ви взяли участь у велелюдному марші українців у Дортмунді. Наскільки там відчувається підтримка України у непрості часи?

– Всюди, де є наші українці, вони роблять спільноту, згуртовуються і проводять різні акції на підтримку України. Активно працюють через соцмережі. В кожному місті є активісти, котрі підтягують до себе людей. Так я потрапив і в групу українців, котрі проживають у німецькому Дортмунді. Марш провели 15 жовтня, приурочений до Дня захисників, свята Покрови, українського козацтва та 80-річчя утворення УПА. Ми несли 100-метровий прапор, який пошили в нас на швейній фабриці «Галичина». Ми обійшли центральну частину міста. Лунали дуже гарні відгуки, співали українські патріотичні пісні, вигукували гасла. Я думав, що будуть провокації, але, дякувати Богу, все пройшло спокійно.

У своєму виступі я запропонував звернутися до мерії Дортмунда, щоби вони розірвали свою угоду про співпрацю із містом країни-терориста Ростовом. Аналогічно у інших німецьких містах є багато партнерів із країни-агресора. Натомість пропоную німецьким містам партнерство із містами з України, адже наша спільна цінність – це життя. Ми прагнемо будувати життя для людей, а не руйнувати. Росіяни під ці європейські цінності не підходять. Вже знаю, що місто Потсдам звернулося із відповідними документами до мерії Івано-Франківська і готується стати нашим містом-партнером. Дортмунд подав заявки в інші міста. Але ми очікуємо співпраці із ними, бо в них є цікаві для нашої громади потенційні інвестори. Я мав зустріч із активістами, які переконані, що забагато друзів не буває. Тому є всі шанси, що ми зможемо мати потужніший розвиток за рахунок такої співпраці із німецькими містами.

– Чому для нас так важливий саме Дортмунд?

– Вкінці Другої світової війни це місто повністю було зруйноване. Дортмунд розбудувався завдяки тому, що там була добра промисловість – вугілля, метал, руда. Зараз із промислового гіганта вони стали містом використання новітніх технологій, розвитку науки та роздрібної торгівлі. Як і Дортмунд, Івано-Франківськ має великий науковий потенціал. Маємо шанси стати містами-партнерами як міста інновацій.

– А яким ви бачите розвиток нашої громади після війни з точки зору керівника громадської організації?

– Оскільки я очолюю громадську організацію «Науково-аналітичний центр Івано-Франківської ОТГ», ще до війни я був прихильником того, щоби наша місцева влада сильніше контактувала із нашими науковцями, студентством, учнями. Ми проводили зустрічі в наукових колах. У нас багато новітніх науковців. Для прикладу, Володимир Лущак. Він переконаний, що майбутнє за епохою біотехнологій. А в часі війни ми бачимо, що якби Україна звертала більше уваги на провідних економістів і науковців, то ми б не мали цієї війни точно. Бо в нас були би нові технології і в зброї, і в інших сферах життя.

Навіть наші школярі сьогодні показують неймовірні успіхи. Я недавно, ще до війни, зустрічався із ученицею Ліцею імені М. Сабата, котра розробила швидкий тест крові, за яким можна легко визначити стан здоров’я. Інша учениця продемонструвала цілу технічну характеристику побудови сонячних батарей для освітлення територій шкіл, дитячих садків та інших громадських місць, що би давало економію бюджетних коштів. Також у час війни бачимо, що юні франківці розробили дрон, який може виявляти міни. Це наша молодь і на неї нам треба опиратися та сприяти її розвитку саме в Україні.

– Крім науково-інтелектуального розвитку, напевно, важливо розвивати і господарсько-економічну складову.

– Звичайно, ми маємо розвивати наші громади, особливо домашнє господарство. Коли я бачу, що уряд дає гранти у сумі 300 тисяч на розвиток власної справи, то це смішно. Що там закладено? Два – три робочі місця і реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності. Якщо взяти одну людину на мінімальну зарплату і сплатити податок як СПД, то цих 300 тисяч не знаю чи вистачить. Як можна розвинутися на таку суму? Коли уряд говорить про гранти на суму декілька мільйонів, то там такі вимоги, що ніхто не зможе цього виконати. Ми бачимо, яка сьогодні проблема з електрикою. Для юридичних осіб – зелена доріжка. Їм доплачують, а фізичним особам оплачують тільки 20 відсотків. При цьому зараз хочуть ввести ще якісь обмеження. Але ж фізичні особи першими кинулися рятувати країну в перші дні війни. Ми плетемо маскувальні сітки, шиємо одяг, а скільки вареників наліпили, закрутки! Це все домашнє господарство. Це є третій важіль великої економіки після трудових ресурсів та виробництва. Американський економіст єврейського походження, який здобув освіту в Україні, підкреслював, що національний дохід враховує лише ринкову вартість товарів і послуг, які продукує економіка, але не враховує колосальну вартість товарів і послуг, які щодня виробляють домашні господарства і суспільство загалом.

Домашнє господарство в наших реаліях – це все те, що виготовляється в домашніх умовах і допомагає сьогодні ЗСУ. Держава має дати повний розвиток і не заганяти в кут. Коли я дивився дослідження щодо найбільш витребуваних професій сучасності, то здивувався, бо однією із таких професій є заробітчанство. Якщо взяти заробітчанство в Україні, то люди для себе будуть краще робити. А від сильних і багатих людей та домашніх господарств можна очікувати і багатої економіки.

– Що треба змінити для рентабельності домашнього господарства?

– Уряд має бути більш прогресивним із розумінням сучасної економіки. Ще давньогрецький історик Ксенофонт Афінський у IV столітті до нашої ери у своїй праці про домашнє господарство казав, що економіка – це ведення домашнього господарства. Він звернувся до всебічної проблеми поділу праці у суспільстві. Уже тоді він визнав дві сторони товару – споживчу та мінову вартість. Визнав необхідність існування грошей та нагромадження їх на випадок війни та для розширення на той час натурального домашнього виробництва. Уявімо, що зараз селяни не будуть мати продуктів. Що тобі буде? Настане голод. Сьогодні наші цінності мають бути направлені на збагачення людського життя, а не на збагачення економіки та олігархів. Ми еволюціонували після Майдану і після війни маємо дати владі зрозуміти, в якому напрямку нам слід розвиватися далі. Одним із таких є чесний і справедливий розподіл багатств України. Ми маємо ліси, чорноземи, вугілля, але користаються цим усім багатством одиниці. Але це неправильно.

– Івано-Франківська громада після війни. Якою ви бачите її?

– Ще до війни ми мали певні напрацювання. І зараз протягом останніх місяців бачимо повідомлення про те, що буде нестача питної води. Ми розробили проєкт створення бюветів артезіанської води. Ми хотіли провести дослідження води, щоб дати людям чисту воду для споживання. Якщо ми будемо споживати неякісну воду, то буде біда. Ще одним проєктом була розробка питання створення агроринків. Якщо ми запустимо його в повній мірі в правильному руслі і не допустимо простоювання землі, то все буде добре. Нам треба навчити людей правильно вирощувати екологічно чисту продукцію і продавати на ринках Івано-Франківська. Що це дасть? Люди будуть мати роботу, будуть продавати свою продукцію, отримувати кошти, купуватимуть інший товар. Таким чином можна запустити більший обіг грошей, що і означає більший розвиток економіки.

– Чого сьогодні нам бракує для реального втілення цих ваших напрацювань?

– Нам бракує великих економістів, яким був Богдан Гаврилишин. Ми будемо розвиватися тільки тоді, коли керуватимуть усіма процесами економісти. Треба прагматичного підходу до розвитку нашого життя. Економіка має рухати, а не політика.

– Івано-Франківська громада вже відзначила три роки з часу створення. Пригадую, саме ви розробляли карту Івано-Франківської громади.

– Вона використовується і зараз. За нашої ініціативи тепер розроблений атлас. Він буде містити 20 карт. Там можна буде отримати усю необхідну інформацію про Івано-Франківську громаду – контури сіл, в кожному селі показана вся інфраструктура. На основі цього можна буде вивчати потенційні можливості для розвитку певного виду бізнесу в громаді. Скажімо, є територія, де можна вирощувати лікарські рослини. Якщо вже взяти села Камінне, Братківці, Тисменичани, то тут можна вирощувати сільськогосподарські культури.

На Прикарпатті дуже бракує аутлет-центру, зважаючи на те, що ми любимо купувати різні товари. Ми любимо розвиватися і відпочивати. Тому нам би не зашкодив серйозний аквапарк, який є під Варшавою. Також нам не завадило б мати невеликі заводи із виготовлення скла, ми можемо робити ліфти. Ми маємо старатися заводити до нас великі інвестиції. З цим атласом ми можемо запропонувати пропозиції.

Громада буде надалі рости. Я переконаний, що і Угринів, і Загвіздя, і Посіч увійдуть до Франківської громади.

Процес об’єднання територіальних громад у Європі триває з 80-тих років минулого століття і ще не закінчився. Чим більша громада, тим більші можливості. У маленьких громад не вистачає ресурсів. Якщо порівняти Загвіздя з Івано-Франківськом, то тут зрозуміло, де більше ресурсів. Маємо і науковий потенціал, і економічний. Мені свого часу закидали, для чого ми затягнули Камінне до Івано-Франківської громади. До речі, в нас ще за Радянського Союзу у 1981 році був розроблений перспективний план об’єднання. Тоді до Івано-Франківська, здається, і Надвірна мала входити.

Якби перспективні плани громад розробляли з точки зору економічного розвитку, то в нас було би менше громад, але вони були б потужніші. Європа так і робила. Вони враховували економіку, екологію і соціалку. Якщо збоку залишається бідне село, то ми не можемо його залишити. Сьогодні те ж Камінне розвиває пасічництво. Там можна займатися квітникарством. Ми повинні тягнутися до сильнішого.

Володимир БОДАК

Останні новини

  • Місто
    У Франківську працює “пункт незламності” для матерів з дітками (ФОТО)
  • Житло
    Житло
    Переселенцям, які проживали у ліцеї №10, надали тимчасовий прихисток
  • 18:02
    На війні загинув 29-річний калушанин Дмитро Пасюта
  • 17:37
    На Прикарпатті через масовані обстріли екстрено знизили ліміти електроенергії на третину
  • Мистецтво
    У Калуші набирає обертів пошук художніх талантів на арткласах
  • Місто
    Місто
    Поле стадіону “Рух” підготували до зими
  • Дороги
    На Рожнятівщині закінчили ремонт відрізку дороги Вербівка – Петранка
  • Новини ОТГ
    Новини ОТГ
    У Брошнів-Осадській громаді перевірять наявності локальних очисних споруд на підприємствах
  • Дата
    Прикарпатських спецпризначенців привітали з днем створення підрозділу
  • Благодійність
    Благодійність
    Карітас оголосив реєстрацію на грошові гранти для придбання зимового одягу і взуття
  • Місто
    Допомогти всім, хто потребує: у Франківську готуються, як діяти на випадок критичної ситуації
  • ДТП
    ДТП
    За тиждень у аваріях на Прикарпатті травмувались 19 осіб
  • Влада
    Влада
    Голова Долинської громади Іван Дирів перебуває з робочим візитом у Стокгольмі (ФОТО)
  • 13:14
    Лісівники Франківщини допомагають Херсонщині (ФОТО)
  • 12:54
    На Бахмутському напрямку загинув стрілець-снайпер з Коломийщини Василь Герчовський
  • Залишити коментар

    Ваша електронна пошта не буде опублікована.