У гуркоті війни є особливий вид тиші. Це не відсутність звуку, а стан найвищої концентрації, де кожен вдих розрахований, а кожен удар серця стає частиною математичного рівняння. У цій тиші працює снайпер із позивним Мольфар. Він, як чародій із карпатських легенд, «замовляє» простір, «знає» мову вітру, «читає» рухи трави та хитання гілок, запах українського чорнозему та випалених степів. Тільки замість магічного посоха в його руках – високоточна снайперська гвинтівка, а замість заклинань – точні математичні розрахунки.
«Західний кур’єр» продовжує розповідати історії прикарпатців, які стали на захист України. І сьогодні – це відверта розповідь про найпотаємнішу професію на фронті снайпера Мольфара. Його війна – це війна терпіння та витримки. Поки інші підрозділи ведуть щільний вогонь, він годинами, а то й днями, залишатися нерухомим, зливаючись із ландшафтом. Його не бачать, але його присутність відчувається у кожному влучному пострілі, що зупиняє ворожий наступ та ліквідує загрозу для побратимів.
Відкрив власну справу у 18 років
До повномасштабної війни Мольфар (з міркувань безпеки ім’я та прізвище захисника не називаємо) був одним із успішніших підприємців Івано-Франківської області в галузі лісопереробного виробництва. У 18 років він офіційно відкрив власне лісопильне та стругальне підприємство. Має дві вищі освіти – фінансово-економічну та юридичну. Другу спеціальність, до речі, закінчував вже будучи на фронті.
У 2022 році, коли над Україною нависла загроза втрати незалежності та державного суверенітету, прикарпатець поставив на паузу успішну підприємницьку діяльність, відклав на невизначений термін власні плани та добровільно доєднався до Сил оборони України.
За словами захисника, це не було спонтанне чи емоційне рішення, а добре зважене та обдумане. Патріотичні почуття йому привив покійний батько, який був активним учасником Помаранчевої революції та постійно повторював: «Ми мусимо відстояти Україну!».
Також чоловік із юних літ цікався зброєю, у шкільні роки брав участь у змаганнях зі стрільб, де здобував призові місця, у вільний час відточував влучність з власної пневматичної зброї.
«Хто, як не як?»
«У першу чергу, я – чоловік, батько, син. Тому, хто, як не я має захистити мою сім’ю? Також я розумів, що вже маю певні навики та можу виконувати завдання на фронті. Коли я прийшов у ТЦК та СП, мене запитали: «Ви хочете служити?». На що я відповів: «Я не хочу служити, я хочу захищати!». ВЛК пройшов за кілька хвилин – сказав всім лікарям, що здоровий», – розповідає військовослужбовець.
Ще під час проходження БЗВП у навчальному центрі прикарпатець продемонстрував високі стрілецькі вміння.
«Одного разу у навчальний центр приїхало командування з перевіркою. Під час показових стрільб я із восьми патронів трьома закрив всі цілі (60, 150 і 300 метрів). Всі були здивовані. А я запитую: «Що робити із п’ятьма кулями?». Інструктори кажуть: «Стріляй по цілях, у які не влучили інші», – з усмішкою пригадує військовослужбовець.
«Залізна» витримка, ювелірне попадання у ціль, здатність зберігати самоконтроль, швидка реакція та здатність до самоорганізації стали вирішальними для прийняття рішення командуванням – готувати його, як висококваліфікованого бійця.
Тому вже на наступний день Мольфара перевели у 184 Навчальний центр, де новобранці проходять підготовку та тренування за стандартами НАТО. А через кілька тижнів відправили на вишкіл до елітного спецпідрозділу OPFOR, де він і почав освоювати снайперську майстерність.
«Мені дали гвинтівку і сказали: «Стріляй». Я запитав: «Куди?». Дивлюсь в оптику – не розумію. Тоді інструктор каже: «Ти вистрель, а ми подивимось, куди ти поцілиш». Зробив чіткий постріл. Інструктор здивовано усміхнувся. З першого пострілу я чітко влучив у мішень (20 на 20 см), яка була на відстані пів кілометра від мене», – розповідає захисник.
«Магія» Мольфара – в інтелекті та розвиненій інтуїції
За походження із карпатського краю, високий інтелект, розвинену інтуїцію, вміння зливатись з природою, передбачати дії ворога, воїн отримав позивний Мольфар. Каже, що ці «магічні здібності» не раз рятували його та побратимів від небезпеки.
«Часто хлопці питали мене, що буде завтра. Я їм відповідав: «Не хвилюйтесь – всі будете живі». Тоді на завдання вони йшли із піднесеним настроєм та усмішкою. Хоча я розумів, що може бути всяке… Але сам жив цією думкою. І, дійсно, велика частина моїх «передбачень» збувалась», – ділиться захисник.
Вперше натиснути на курок було страшно
Бойове хрещення у ролі снайпера Мольфар отримав наприкінці вересня 2022 року на Харківському напрямку.
«Тільки ми заїхали у зону відповідальності, відразу почались прильоти – противник масово обстріляв нас із РСЗВ. Це було дуже миттєво, я навіть не зрозумів, що відбувається. Коли обстріл вщух, ми зібрались і почали обговорювати ситуацію. Зрозуміли, що десь неподалік працює ворожа розвідка або ДРГ. Тож перед нашою групою було поставлене завданням – виявити і ліквідувати навідників противника. Групою із чотирьох чоловік ми висунулись на позиції», – розповідає військовослужбовець.
І додає, що перед кожним виходом на позиції, снайперу потрібно зробити дорозвідку сектору відповідальності, все правильно підлаштувати для виконання завдання та по-максимуму убезпечити себе. Зазвичай, для снайперів готують три-чотири позиції – «випаливши» одну, потрібно переміщатись на іншу. Снайпер працює в умовах максимальної скритності. Будь-яка помилка у маскуванні або виборі засідки робить його ціллю номер один для ворожої артилерії, контрснайперів та дронів. Необережний рух або невдалий постріл може «засвітити» групу, що призводить до негайного удару у відповідь.
«Все потрібно було зробити дуже акуратно, без зайвого шуму та максимально чисто. Я відразу «включився». Підготував відповідне маскування до даної місцевості, на гілках дерев із усіх сторін поприв’язував дзеркала – сонце присвітить, дзеркало блисне, противник може вистрелити і я буду розуміти, де він», – ділиться секретами роботи снайпер.
Та наголошує, що для професійного снайпера не достатньо вміти тільки прицільно стріляти. Він, як шахіст, повинен вміти будувати комбінації відповідно до кожної ситуації і вибудовувати послідовність дій на кілька кроків уперед.
«Я зафіксував групу ворожих розвідників із восьми чоловік. Передав інформацію. Отримали наказ працювати у кількості трьох номерів. Перший працює по цілі, другий – по вибігаючому, третій – по тих, хто стрілятиме по нас. Мені було доручено керувати цією трійкою. Наш «трикутник» зайняв правильну позицію. Коли прозвучала команда: «Постріл», скажу чесно, було дуже страшно натиснути на курок, бачачи у оптиці живу ціль. Але я чітко розумів, для чого це роблю. Мене тримало те, що я не прийшов до їхнього дому, а захищаю свою рідню, свою землю і свій народ. Тоді ми ліквідували п’ятьох ворожих розвідників та снайпера, який прикривав їх та відкрив вогонь по нас», – розповідає про перший бій Мольфар.
Ліквідували рідкісного російського «звіра»
Майже півтора року Мольфар працював у складі групи швидкого реагування у спецпідрозділі OPFOR. Виконували спеціальні бойові завдання на Харківському, Херсонському, Запорізькому та Донецькому напрямках як підсилення різних бригад, виконуючи роль «очей» та дистанційного вогневого прикриття у критичних ситуаціях.
«Прийшла нам «розпоряга» ліквідувати ворожий ЗРГК «Тунгуска». Це такий «звір», що здійснює до п’яти тисяч пострілів у хвилину. Комплекс стояв у лісі на Донеччині та збивав всі наші розвідувальні дрони. Наша група із 12 людей непомітно прокралась до «Тунгуски», перед тим тихенько зачистивши охорону, підклали під гусениці протитанкові міни, щоб машина не могла зрушити. Постукали у люк і запропонували здатись екіпажу у полон. На той момент їх було троє. Так, без зайвої метушні і гучних пострілів ми відкрили простір для нашої розвідки. Завдання було виконано на відмінно», – ділиться воїн.
До 30 годин у засідці
Розповідаючи про особливості роботи «невидимого воїна», Мольфар зазначає, що на позиції снайперу заборонено будь-який зайвий рух, звук та запах. Боротись з голодом та спрагою допомагали спеціальні сухпайки, які на пригнічують фізіологічні відчуття. Із засобів зв’язку – тільки рація.
«В основному ми виконували роботу мобільно. Якщо було завдання по знешкодженню ДРГ, то могли перебувати у певному секторі тижнями. Але це не означає, що треба було постійно сидіти нерухомо в одному місці. Якщо протягом півтора доби не було ніякого руху, я змінював позицію, бо це означало, що щось іде не так. Найдовше непорушно у засідці мені доводилось перебувати 30 годин – у малиннику, підв’язаному ниточками, щоб не хитався. Гвинтівку прив’язав ременем до дерева, щоб її можна було вільно обертати. Жаришся на сонці, як на пательні, комарі гризуть, мурахи кусають, а ти не рухаєшся», – розповідає Мольфар.
І наголошує, фізичний та психологічний стан снайпера, який виходить на позицію, має бути відмінним. Якщо боєць почуває себе не зовсім здоровим чи готовим до виконання завдання, його на позицію не відправлять.
«Можеш, не можеш, іди виконуй – такого ніколи не було», – запевняє військовослужбовець.
Найнебезпечніший випадок – коли працювали російські снайперки
Скільки загалом цілей вдалось йому ліквідувати Мольфар не знає. І не хоче знати…
«Це не є гордість. Тут немає чим пишатись. Робота снайпера – це свого роду підступність, як удар у спину – ти бачиш, а тебе ні. Хоч це ворог, рахувати знищені цілі – для мене є неприйнятним. Волів би, щоб не було жодної… Але у такий час, мусимо захищатись. Хай не зазіхають на чуже, тоді ніхто у них не стрілятиме», – говорить Мольфар.
Найнапруженішими випадком на службі для Мольфара був бій, коли по ньому працювали російські снайперки:
«Група нашої піхоти заходила на позиції. Ми їх прикрили, хлопці зайшли і тут по нас почали «шмаляти» звідусіль… Я навіть не міг голову підняти. Вже після зачистки ми побачили, що це були жінки. Чи був у мене до них жаль? Ні. Якби ми їх не ліквідували, втратили б багато наших бійців».
Із воїна-«привида» – у «вартові» неба
У складі OPFOR Мольфар прослужив 15 місяців. Зізнається, саме у цьому підрозділі відчував себе на своєму місці, бо мав змогу робити те, що вміє у складі професійної та злагодженої команди. Також важливу роль відігравало людяне та відповідальне ставлення командування до кожного бійця.
«Якби так почали готувати всі підрозділи у Силах оборони України, то хід війни одразу б змінився», – впевнений Мольфар.
За ефективне та професійне виконання бойових завдань його нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Також боєць удостоєний медалі «За врятоване життя».
У травні 2024 року прийшов наказ із Генштабу про переведення Мольфара у одну з механізованих бригад ЗСУ на посаду командира відділення забезпечення взводу забезпечення медичної роти.
Майже рік він, окрім виконання прямих службових обов’язків, виконував ще й позаштатну роботу – брав участь у прикритті евакуацій поранених побратимів на Лиманському напрямку та під час Курської операції.
Однак, екстремальні фізичні навантаження, постійна психологічна напруга, виснажливе перебування на межі можливостей залишило відбиток на здоров’ї військовослужбовця. Рішенням ВЛК військовослужбовець визнаний як обмежено придатний для виконання бойових завдань. Щоб не потонути у «паперовій армії», але залишатись ефективним у боротьбі, він прийняв рішення перекваліфікуватись і навесні 2025 року пройшов навчання на оператора ПЗРК – FIM-92 «Stinger», ЗАК «Terrahawk Paladin» та ЗРК «Ігла».
Майже пів року Мольфар забезпечує повітряну оборону у складі ГШР «Суми». Та, маючи професійні стрілецько-снайперські вміння, у критичні моменти – під час масованих штурмів та спроб прориву лінії оборони, залучається на підмогу стрілецьким підрозділам, які тримають оборону на північному рубежі.
За словами Мольфара, робота в повітряній обороні є надзвичайно відповідальною. Ціна помилки – дуже висока. Адже від його дій залежить збереження життів українців – військових та цивільних і цілісність критичної інфраструктури. Також ПЗРК є дороговартісним та високотехнологічним озброєнням. До прикладу, одна ракета до «Stinger», залежно від модифікації, коштує 120-150 тисяч доларів. Тому працювати з такою зброєю повинен тільки професіонал.
Витримка, спокій та власні «секрети» влучності допомагають Мольфару ліквідовувати повітряні цілі на новій посаді.
«Різниця між снайпером і оператором ПЗРК в тому, що тут робити все потрібно дуже швидко, тримаючи при цьому на плечі 18 кілограм. Після активації ракети у тебе є 30 секунд, щоб догнати ціль, а на прицілювання – лише 3-4 секунди. Якщо ціль не захоплена, пуск снаряда не відбудеться і блок живлення згорить. Якщо запізно випустити ракету, вона не дожене ціль і піде на самознищення. Тому під час збиття ворожих ракет ведеться повна відеофіксація виконання роботи», – розповідає військовослужбовець.
Згідно інструкції ПЗРК ефективно збивають ракети (зазвичай крилаті) на відстані від 500 метрів до 5-8 кілометрів. Вони найефективніші проти цілей, що летять низько, на висотах до 3–5 км. За словами Мольфара, навіть на відстані 4 кілометри поцілити у ракету, яка летить зі швидкість 800 км/год, важко. Оптимальною є відстань до 2,5 кілометри. Ворожі шахеди та дрони «вартові неба» збивають на відстані 300-500 метрів із великокаліберних кулеметів.
Кожен постріл Мольфара на фронті – зі снайперської гвинтівки, кулемета чи ПЗРК – це не просто влучання та ліквідована ціль. Це міцний щит, об який розбиваються плани загарбників. Це ще один крок до того дня, коли над Україною знову запанує тиша. Тиша миру, а не перед пострілом…
Мар’яна СЕРЕДЮК
Залишити коментар