Подвиг наймолодшого полеглого воїна з Верховини Миколи Семчука не обірвався разом із його життям – він триває у вчинках його батьків Василя та Оксани, які з гідністю продовжують справу свого сина. Адже переконані, найкращий спосіб вшанувати загиблого захисника – подбати про тих, хто стояв із ним пліч-о-пліч. У 18 років Микола Семчук обрав шлях воїна, як його батько та старший брат. Захищав Україну в складі 12 бригади НГУ «Азов». Загинув 30 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання у Серебрянському лісі на Луганщині.
Після загибелі сина їхній світ міг би назавжди зупинитися в жалобі, але Семчуки достойно обрали інший шлях – стати опорою для тих, хто залишається у строю і продовжує стримувати ворога.
Нещодавно сімʼя Семчуків започаткувала важливу ініціативу з приготування їжі для воїнів у реторт-пакетах. Своє виробництво символічно назвали «Смак дому», адже готують не сухпайки, а готові домашні страви, які потрібно тільки розігріти. Всього за місяць виготовили більше тисячі порцій перших та других страв: гречка з м’ясом, плов, картопля з мʼясом, борщ, суп з горохом, голубці, квасоля з ребрами, чанахи та гуцульський бограч.
Окрім підтримки воїнів, «Смак дому» став «ренесансом єдності» гуцулів та психологічною розрадою для інших матерів, які втратили синів на війні. Водночас, для солдатів домашня їжа від рідних Героя – це нагадування, за що вони воюють і що про них пам’ятають. Адже у цих обідах закладена не лише пожива, а й безмежна материнська любов і турбота, яку ці жінки не встигли сповна віддати своїм полеглим синам.
Чемний син в один момент став бунтарем
Подружжя Семчуків із Верховини народило та виростило трьох дітей: двох синів – Василя і Миколу та донечку Уляну. Батько та старший син Василь доєднались до війська у перші дні повномасштабного вторгнення РФ. Голова сім’ї вступив до лав територіальної оборони, а старший син – до Національної гвардії України. Мати Оксана разом із 17-річним сином Миколою та дочкою Христиною поїхали до Польщі. Через сім місяців, коли Миколі виповнилось 18 років, він рішуче намірився приєднатися до визволення Батьківщини.
«Ніякі вмовляння не могли його переконати. Відповів, що немає різниці скільки чоловіку років, коли він іде захищати свою сім’ю. Наш раніше чемний син в один момент став бунтарем. У нас не було іншого виходу, як прийняти його вибір і повернутись додому. Микола розпочав інтенсивне тренування, а в липні 2023 року вже поповнив ряди «Азову», – розповідає мати Оксана.
Після п’ятитижневого бойового вишколу в Києві, Микола Семчук відправився в зону бойових дій. На той час 12 бригада НГУ «Азов» тримала оборону на Луганщині – у Серебрянському лісі під Кремінною.
Приручив карпатську змію
За словами матері, Миколка ріс спокійним та добрим хлопцем. Був стриманим, небагатослівним, не любив виділятись, але, водночас, свою думку вмів відстояти. Мав цікаве захоплення – досліджувати комах, жучків, павучків, ящірок та змій, тому рідні думали, що він стане біологом або зоологом. Любив все оригінальне. Навіть клички для домашніх улюбленців обрав незвичні – котика назвав Джиґульбен, а собаку – Чамбо. Пригадуючи дитячі роки сина, пані Оксана ділиться одним кумедним епізодом:
«Ми поїхали відпочивати у Буркут. І там він впіймав змію – отруйну карпатську гадюку. Коли я побачила, як моя дитина її несе в руці, ледь не втратила свідомість. Микола поставив її у скляну банку та закрив кришкою з дірками. Коли ми повертались додому УАЗом, він цілу дорогу питав, чи не знудило змію та як вона себе почуває. А я тримала ту банку – ні жива, ні мертва. Як подивлюсь на цю гадюку, то вже би краще пішки йшла, – з усмішкою пригадує пані Ірина. – Змію Миколка поселив у тераріумі при вході у будинок. Коли хтось проходив повз, вона дуже шипіла. Особисто мені було толі зовсім не смішно. Я боялась навіть дивитись на неї. Але Миколі ніхто нічого не казав. У нас жили черепахи, ящірки, еублефари, тарантул і навіть павук-птахоїд. Миколка настільки все це любив… А коли почалась повномасштабна війна, він не захотів нічого. Мій син міг вчитись у Польщі, обрати будь-яку професію, але зробив інший вибір – той, який підказувало йому серце і совість», – розповідає мати Героя.
Святий і Гордий – юні воїни, які полягли в один день
Неймовірна доброта – риса, яка виділяла Миколу як у цивільному житті, так і на військовій службі. Саме завдяки своїй світлій вдачі він отримав від побратимів позивний Святий.
Попри свій молодий вік, на фронті Святий був відважним, впевненим і досвідченим воїном. За словами побратимів, він справлявся з будь-яким завданням. Весь час, коли був на лінії фронту, ні на що не скаржився.
Микола Семчук загинув разом із побратимом, юним спортсменом із Харкова Нікітою Завадським з позивним Гордий 30 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання в районі села Діброва Луганської області. На 33-й день перебування на бойових позиціях. Святому навіки залишилось 19 років, Гордому – 18.
Останній раз мати говорила з сином 28 листопада 2023 року.
«Микола казав, що їх вже виводитимуть на ротацію, зайшов вже інший підрозділ, щоб їх замінити. Ми якраз готували йому посилку до свята Миколая, складали його улюблені смаколики та необхідні речі. Вкінці розмови він сказав: «Мамо, коли я вийду з позиції, хочу набити собі тату». Мені було дивно чути це він нього, бо Миколка завжди був такий правильний… Але я не стала заперечувати чи відмовляти його», – ділиться мати.
Минулого року на своє 50-річчя жінка зробила на руці татуювання – солдата з автоматом у руці і надпис: «Святий житиме вічно». Як знак пам’яті про сина.
Зцілення через дію
Після втрати сина сім’я Семчуків продовжила підтримувати зв’язок з «азовцями», допомагали закривати збори, купували «мавіки», FPV та інше необхідне на фронті обладнання, ремонтували автомобілі. Побратими Святого часто приїжджають у Верховину, щоб відпочити та перезавантажиться у Карпатах та є бажаними гостями у домі Семчуків.
Водночас, пані Ірина зізнається, що весь час відчувала, що цього недостатньо. Фронтова правда не давала жінці спокою. Особливо тяжко було на великі свята, коли родини збираються разом за столом, веселяться.
«Зготувавши страви на Святвечір, я взяла кутю і поїхала на цвинтар. У нас є така традиція – «пригощати» пшеничкою померлих. І там мене накрило… За святковий стіл ми так і не змогли сісти. Цілий вечір плакала, роздумувала, переглядала відео та фото сина. І натрапила на відео, де Миколка ділиться в окопі останнім сирком зі своїм побратимом. Тоді у мене виникло бажання нагодувати солдатів. Тільки не розуміла як. Почала шукати в Інтернеті варіанти і натрапила на пост волонтерки, яка виготовляє їжу в реторт-пакетах і зрозуміла, що це саме те, що треба», – розповідає пані Оксана.
Жінка твердо вирішила, що почне готувати домашні страви для бійців, нехай по 20 пакетиків, але буде це робити. Бо знала зі слів чоловіка та синів, що відчуття голоду в окопі – це не слабкість. Це природна, фізіологічна потреба, це шанс вижити та вистояти у боротьбі. Загорівшись ідеєю, вона відразу приступила до діла: купила автоклав, реторт-пакети, машинку для запаювання та набір продуктів. Перший раз зготувала 30 порцій борщу і 30 порцій гречки з м’ясом.
«Смак дому» – з дрона у окопи
«Коли ми відкрили один реторт-пакет – переконалась, що це дійсно смачно. І смак, і запах домашньої їжі. Так і народилась назва «Смак дому». Я взяла два ретор-пакети і пішла у Верховинську районну адміністрацію. Поклала їх перед нашими посадовцями і сказала: «Я хочу робити для бійців ось такі страви. Тільки мені треба допомога». Я пояснила їм, настільки це зручно і потрібно на фронті. Реторт-пакети – це сучасне рішення, яке успішно замінює скляну та жерстяну тару, забезпечуючи збереження продукту до 24 місяців без холодильника. Вони легкі і міцні, тому їх можна доставляти дронами та «нуль» та скидати прямо у бліндажі. Багатошарова упаковка витримує падіння і не рветься – перевірено на практиці. Але, найголовніше, наші реторт-пакети – це не сухпайки, а готові домашні страви, які варто тільки розігріти», – розповідає жінка.
Цикл приготування страв в реторт-пакетах аналогічний домашній кухні. Інгредієнти спочатку готуються за класичними рецептами – тушкуються, варяться або обсмажуються залежно від типу страви. Це дозволяє зберегти природний смак та поживність кожного компонента. Готова страва фасується в спеціальні термостійкі пакети, які витримують високу температуру. Пакети щільно запаюються, що запобігає потраплянню повітря та сторонніх мікроорганізмів. Далі страви обробляються під тиском та при високій температури в автоклавах, що забезпечує тривале зберігання (від 12 до 24 місяців). Такий підхід дозволяє зберегти смак, аромат і поживні властивості страви.
Кухня, яка стала «локомотивом єдності»
Оксана Семчук наголошує, що гуцули – надзвичайно дружні люди, які завжди готові прийти на допомогу. Тому на ініціативу сім’ї Семчуків швидко відгукнулись – спочатку сусіди, родичі, друзі і знайомі, а згодом навіть незнайомі люди пропонують допомогу. Одні продуктами чи коштами, інші – працею. Починання Оксани Семчук підтримали районна адміністрація та селищна рада, доєднались до команди й інші матері полеглих воїнів із Верховинщини.
Спочатку міні-завод облаштували у будинку Семчуків. За три тижні п’ятеро верховинок виготовили і відправили на фронт більше тисячі порцій. Попри те, що Верховинський район «розкиданий» і відстань між сусідами зазвичай велика, більше двадцяти господинь зголосились доєднатись до ініціативи. Тож, фронтовим кухарочкам виділили приміщення на території церкви – великий двоповерховий будинок, в якому є кухня, світло, тепло і вода.
«Поки є охочі, планую збирати дівчат на один вечір робити заготовки. На інший вечір будемо доводити страви до готовності і пакувати їх у ретор-пакети. Спочатку у мене був автоклав на 40 порцій. Нещодавно отримали великий, у якому можна стерилізувати одночасно 100 пакетів. Також доброчинці подарували нам професійний запаювач і робота закипіла з новою силою. Взагалі-то, я планую розширювати виробництво. Поки люди мають бажання допомагати, треба це робити. Воїнів дуже багато і не скрізь хороше забезпечення», – говорить пані Оксана.
За місяць верховинки виготовили тисячу порцій домашньої смакоти для бійців. Ретор-пакети передають через верховинських волонтерів, які періодично здійснюють поїздки на всі напрямки фронту або Новою поштою. Готують борщ, супи, гречку з фрикадельками, горох з куркою, гуцульські голубці, плов, квасолю з ребрами, чанахи та бограч. Порції роблять поживні, з великою кількістю м’яса та материнської любові. Щоб бійці не тільки ситно поїли, а дійсно відчули смак дому. Також планують коптити м’ясо, сало, робити гуцульську ковбаску та випікати домашні солодощі.
Оксана Семчук відзначає, те, як їхня ініціатива об’єднала навколо себе людей нагадує початок повномасштабної війни, коли люди були готові допомагали військовим чим могли.
«На жаль, за чотири роки ситуація змінилась, українці звикли до війни, віддалились від фронту. Але зараз я знову відчуваю, як всі об’єднались. І це – найголовніше. Бо коли ми разом, то зможемо все. Одна людина нічого не варта. І я точно знаю, що мій син дуже би хотів, щоб я це робила. Так, я не перестаю думати про нього, плакати та горювати, бо забути свою дитину неможливо. Але здатись не маю права, бо маю відповідальну місію – годувати наших захисників. Такою була б воля мого сина. Коли він вступив у «Азов» ми відкрили збір і купили автомобіль для нього. Готуючись до поїздки в зону бойових дій, Миколка просив привезти щось смачненьке і для його побратимів», – ділиться Оксана Семчук.
Через ускладнену логістику та нашестя ворожих дронів, українським воїнам доводиться перебувати на позиціях місяцями. У холодних та сирих окопах, у постійній напрузі. У таких умовах гаряча порція готової смачної їжі – це не просто їжа, а момент відпочинку й тепла.
Бійці розповідають, що домашні страви в реторт-пакетах піднімають їм настрій і нагадують про те, за що вони борються. Це маленький, але важливий внесок у їхню моральну стійкість. Водночас, підтримка фронту стала для згорьованих батьків Героїв рятівним колом, що допомагає не впасти у відчай та з гідністю продовжити справу полеглих синів.
Мар’яна СЕРЕДЮК
Підтримати ініціативу «Смак дому» можна за реквізитами:
ПриватБанк 4149 4990 7066 1952 (Оксана Семчук)
Залишити коментар