Ексклюзивний репортаж волонтерського шляху з Прикарпаття до Херсонщини

Із перших днів після теракту на Каховській ГЕС із Івано-Франківщини відправлено десятки тонн гуманітарної допомоги для постраждалих мешканців Херсонщини. Одними з тих, хто першими простягнули руку допомоги херсонцям, були волонтери БФ «Україна Незламна». Нещодавно команда «незламних» доставила чергову партію гуманітарної допомоги у багатостраждальний Херсон.

Волонтерський шлях із Івано-Франківщини на Херсонщину подолала й кореспондентка «Західного кур’єра». Наскільки складною є ця путь, якою вагомою є невтомна підтримка тилу «зони розмежування» та як херсонцям вдається не впадати у відчай навіть після затоплення та під постійними обстрілами – в ексклюзивному репортажі.

Село Посад-Покровське – жодного вцілілого будинку

Питна вода, продукти харчування (крупи, консерви, сухі супи), засоби гігієни, дитяче харчування, підгузки, побутова хімія, одяг, медикаменти, гумові чоботи та костюми, насоси, генератори, постільна білизна, корми для тварин… Мікроавтобус БФ «Україна Незламна» завантажений, як консервна банка. Виїжджаємо з Івано-Франківська під вечір. У місті вирує злива, дороги підтоплені.

Попереду понад 900 кілометрів та 13 годин у дорозі. Шлях із Івано-Франківщини до Херсонщини пролягає через Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку, Черкаську, Кіровоградську та Миколаївську області. Злива супроводжує нас майже до світанку. Ця ніч виявилась неспокійною. У телефоні постійно вмикається сповіщення про повітряну тривогу по всій Україні. У телеграм-каналах повідомляють про вибухи у Києві. У Вінниці бачимо, як українська ППО збиває ворожу ракету… За понад десять годин у дорозі кілька коротеньких зупинок на АЗС на дозаправку та каву.

Ближче до півдня погода змінюється на нестерпну спеку, кілька десятків блок-постів, перевірка документів. Разом із мальовничими краєвидами вже дозрілої пшениці, вівса та ріпака все частіше з’являються картини вигорілих та зруйнованих будівель.

Заїжджаємо на Херсонщину. Від наслідків приходу «руського міра» стискає серце. Село Посад-Покровське, що у Чорнобаївській територіальній громаді за 35 кілометрів від Херсона, багате і красиве до повномасштабної війни, окупанти перетворили на руїну. Жодного вцілілого житлового будинку, зруйновані вщент школа, дитячий садок, Будинок культури, ринок, агропідприємства…  Обстрілювати село окупанти почали з березня 2022 року. Це був авіаналіт. Потім сюди прилітало все…

«Це один із найбільш зруйнованих населених пунктів, мабуть, усієї України. Ну, а в Херсонській області так точно», – говорить водій Юрій. Видовище дуже сумне, аж до сліз. Майже всі хати зруйновані так чи інакше: або дах знесений, чи взагалі розбиті вщент. До нападу Росії цей великий і гарний населений пункт мав усе необхідне – аж до салону краси у центрі села.

Зараз росіяни вже не дістають Посад-Покровське мінометами та артилерією. Хоча тут вже й немає що руйнувати. Попри масштабні руйнування, місцеві жителі повертаються і намагаються хоч якось зробити свої поруйновані хати придатними для життя. Затягують дахи плівкою, де-не-де вже є свіжий шифер, або взагалі частина даху нова.

Херсон зустрів «феєрверками»

Херсонщина – це край аграріїв, основним видом зайнятості для місцевих була робота на землі. Однак зараз родючі й багаті поля, рясно засіяні мінами, заростають чагарниками. Хоча вже де-не-де видно переорані розміновані ділянки, однак посівів там ще немає.

Роздачу гуманітарної допомоги ми починаємо з села Чорнобаївка, яке ввійшло в українську історію як символ непрохідної тупості керівництва російської армії та майстерності українських захисників. Робимо світлини біля славнозвісної арки у центрі села та відправляємось до військових. Чорнобаївка знаходиться за 10 кілометрів від обласного центру і її називають «воротами» Херсона. Під час боїв ЗСУ багаторазово завдавали успішних ударів по позиціях ворога на місцевому аеродромі. За даними перехоплених розмов російських солдатів, окупанти панікували від згадки про Чорнобаївку й масово відмовлялися йти у наступ на цьому напрямі. Завдяки постійному повторному знищенню російської техніки на території села Чорнобаївка стала відомим українським інтернет-мемом. 11 листопада 2022 року, як і обласний центр, село було звільнене від російських окупантів.

Таких масових руйнувань житлових будинків у Чорнобаївці, як в інших населених пунктах Херсонщини, не було. Зараз село виглядає досить ошатно, на перший погляд і не скажеш, які випробовування довелось пережити місцевим мешканцям.

Херсон зустрів нас «феєрверками» – гул і свист у небі нагадав про наближеність до окупованої території. Заїжджаємо у пункт прийому гуманітарної допомоги, в якому працюють майже два десятки місцевих волонтерів. Під постійну канонаду хлопці розвантажують бус, дівчата сортують привезені речі на складі. На гуркіт у небі майже не реагують, кажуть: «це працюють наші».

«Допомога волонтерів для нас дуже цінна і важлива. На разі залишається потреба у питній воді, хоча її постійно завозять, але вона швидко розходиться. Також є дефіцит літнього чоловічого одягу. Дівчата в нас – модниці, а хлопці у рваних шортах ходять», – усміхається волонтерка Юлія.

Привезений одяг фасують за розмірами на складі і роздають людям у потребі. Так само і продукти харчування, засоби гігієни, медикаменти. Неймовірну роботу виконує волонтер БФ «Україна Незламна» Олексій Чадир, який особисто розвозить допомогу селами, де найбільше постраждали люди, спілкується з місцевими мешканцями, щоб знати їхні потреби.

Місцеві розрізняють звуки «виходів»

Після розвантаження гуманітарної допомоги відправляємось на екскурсію містом. Хочу поглянути на власні очі на наслідки теракту, вчиненого росіянами. Найбільше постраждали після підриву Каховської ГЕС прибережні райони Херсона – Корабельний та Річпорт, зокрема мікрорайони Острів, Нафтогавань, Гідропарк, вул. Михайлівська, Кошовий спуск, Причальна, провулки Флотські, Насипний, загалом приблизно три десятки вулиць та провулків.

Місцеві не рекомендують нам туди їздити, адже ці райони знаходяться під постійними обстрілами росіян. Радять із машини не виходити і довго на одному місці не затримуватись, адже росіяни постійно спостерігають із дронів.

Центральні вулиці Херсона практично безлюдні, машин теж майже немає, але їздять напівпорожні маршрутки. Патрульні, військові, комунальники ходять у бронежилетах. У місті зачинені майже всі кав’ярні, працюють поодинокі кіоски з шаурмою та хотдогами. «Центром життя» мені видався супермаркет. Людей всередині було чимало. На полицях можна побачити все: від різноманіття риби до величезного вибору свіжовипечених  тістечок. Алкоголь, у тому числі і пиво, продають тільки до 15:00. З 21:00 до 5:00 у місті діє комендантська година. Однак вже після обіду людей на вулицях практично немає – саме тоді спостерігається активність ворожих обстрілів по місту.

У місті багато української символіки. Замість реклами на білбордах – логотипи ЗСУ і надписи: «Рідні, ви вільні», «Олешки», «Гола Пристань», «Залізний Порт», на яких зазначено про скоре звільнення. На вулицях і в магазинах чутно українську мову, сповнену русизмів, але вже ж таки не «рускій язик».

Варто зазначити, що такого явища як повітряна тривога у Херсоні майже немає. Це актуально для тих міст, куди можуть долітати бойові дрони або балістичні ракети. Однак місто постійно обстрілюють артилерією і це набагато страшніше, бо на голову може впасти в будь-який момент. Коли зійшла вода на лівобережжі, окупанти безперервно і хаотично (таке враження, що наосліп) б’ють по місту. «Прильоти» видно всюди – на центральному ринку, вокзалі, на автобусних зупинках, у ТРЦ, супермаркетах та крамничках. У більшості багатоповерхівок вибиті вікна, повалені балкони, сліди від пожеж… У пологовому будинку всі вікна забиті фанерою і плівкою. Але заклад працює і тут навіть народжуються дітки. Місцями на дорогах валяються обірвані лінії електропередач. На тополі вітер розвіває тюль, який вилетів із квартири після влучання вибухівки… Час від часу натрапляємо на вирви від «прильотів» посеред дворів.

Місцеві вже чітко розрізняють звуки: коли стріляють по них, а коли наші «виходи». Вся різниця у свисті. Якщо він на початку – то це по нас, якщо свист після гуркоту – це наші. Так само місцеві зацінили за звуковими характеристиками й хаймарси, кажуть: це дуже голосно і максимально влучно.

«Коли починає гриміти зовсім поруч, треба повністю лягати за землю. Не присідати, а саме лягати. Щоб сховатись, маєте до 15 секунд», – пояснює мені місцевий мешканець.

Через деякий час до вибухів у небі певною мірою звикаєш, через тишу у місті їх чути здалеку. Небезпека йде з боку Дніпра.

Вода зруйнувала будинки, але не віру у перемогу

Перед в’їздом у мікрорайон Острів – блок-пост. Військові чистою українською мовою питають, із якою метою наш візит. Із посвідченням преси і волонтера нас не впускають, кажуть, що поки в’їзд дозволено тільки з дозволу ОВА та для місцевих мешканців. Зараз тут працюють сапери та комунальники. Навколо вже засохла багнюка, у повітрі тяжкий запах мулу і нашестя комарів.

Більшість будинків пошкоджені, деякі зруйновані повністю стихією. Херсонці починають наводити лад та рятують вцілілі речі, разом із рятувальниками розчищають двори та помешкання від мулу. Вцілілі речі виносять на вулицю, щоб просушити. І це під постійними обстрілами російських терористів.

«Тут все було у воді. Приберемо, відмиємо і будемо дальше тут жити. Це ж наш будинок. Надіємось, що влада не покине нас наодинці з бідою і допоможуть відновити», – розповідає місцева жителька.

А ось мешканка мікрорайону Гідропарк пані Надія вже не має що відновлювати – її будинок зруйнований вщент.

«У нас не залишилось нічого. Втрачено все, що нажито за життя. У мене семирічний син, батьки-пенсіонери, чоловік служить у ЗСУ. Я змогла навідатись тільки на шостий день після трагедії на своє подвір’я і не впізнала його. Суцільна руїна. Єдине, що я врятувала, – це амуніцію чоловіка і підписаний побратимами під час звільнення Херсона прапор 61 ОМСБр, який є дуже дорогим для нас», – говорить жінка.

Зараз вони мешкають у друзів у віддаленішому від Дніпра мікрорайоні міста. Попри велике горе, яке випало на їхню долю, в її очах немає зневіри: «Ми не плачемо і  не жаліємось. Головне, що живі. Це вже трапилось, і нічого не вдієш. Треба думати про майбутнє», – усміхається Надія.

Молилась, щоб пережити цю ніч

Неймовірна щирість і гостинність – ще дві риси характеру, які вразили мене у херсонцях. Всі, до кого ми навідувались, попри власне скрутне становище, запрошували нас у дім і намагались нагодувати з дороги. Ще й гостинці на пам’ять про Херсон давали.

Ночували ми в районі ХБК у квартирі колаборантів, які втекли з міста після деокупації, а ключі залишили сусідам. Видно, що збирались поспіхом… Помешкання на третьому поверсі, якраз під квартирою, в яку нещодавно прилетів снаряд і розбив її вщент. Втома з далекої дороги дається взнаки і ми засинаємо. Але виспатись так і не вдалось. О 2:30 почало «прилітати». Два снаряди розірвались десь зовсім поруч, від гучного вибуху стіни захитались, із відчиненого вікна долинав запах горілого пороху, почали нестерпно нявчати коти… Я лягла на підлогу у коридорі і молилась. Щоб пережити цю ніч і живою повернутись додому. Ще два «прильоти» десь подалі… Через деякий час почали працювати наші. І так усю ніч.

«Чому ви не виїжджаєте? Як можна жити в таких умовах? Невже не страшно за своє життя?» – запитала сусідів із сусіднього будинку, які запросили нас вранці на каву. Пані Марина якраз збиралась на роботу – жінка працює кравчинею на ринку. «А куди виїжджати? Що нас там чекає? Як прожити за 2200 грн, якщо оренда квартири коштує мінімум 8 тис. грн? Якщо вже пережили окупацію і потоп, переживемо й це», – зі сльозами на очах відповіла херсонка.

«А ви нас не забувайте! Приїжджайте на кавуни, поїдемо на рибалку на Дніпро. Можливо, й оксамитовий сезон на морі відкриємо», – піджартовує чоловік Олександр.

На виїзді з Херсона робимо світлину на пам’ять біля стели. Наші захисники вкотре передають оркам прицільний «привіт» із гаубиці. Покидаємо місто  кораблів і моряків із двояким відчуттям на душі. Біль від побаченого, які ж тяжкі випробовування доводиться переживати херсонцям, і гордість за стійкість і незламність українського міста-героя.

Мар’яна РИНДИЧ