«Мій татусь став ангелом і захищає мене, сестричку і маму з неба», – говорить п’ятирічна донечка Каріна полеглого захисника України Івана Кузана. Життя відважного «едельвейса» обірвалось на злеті – у віці 30 років.
Понад півтора року воїн вважався зниклим безвісти. Весь цей час рідні жили надією, що Іван у полоні і повернеться додому живим. Через три місяці після тяжкої звістки про зникнення, народилась друга донечка нашого Героя – Злата, яку він так і не побачив. Як і вже не побачив ні старшу донечку, ні дружину, ні маму, ні сестру, ні друзів…
Іван Кузан народився у день свого ангела охоронця – 7 липня 1992 року. Його дитинство та юність пройшли у рідному селі Горохолина, що на Богородчанщині, навчався у місцевій школі. У 2010 році прийняв військову присягу. У 2019 році одружився і у молодої сім’ї народилась донечка Каріна, пише Західний кур’єр.
Та недовго натішився сімейним щастям Іван. 4 березня 2022 року пішов добровольцем на захист України. 17 лютого 2023 року сім’ю повідомили, що Іван зник безвісти. У серпні 2024 року під час обміну тілами полеглого захисника було повернено в Україну. Після підтвердження загибелі ДНК-експертизою, 21 вересня 2024 року Іван Кузан повернувся до рідного додому «на щиті».
Був опорою для сім’ї з юних літ
Односельці та побратими знали Івана як Кузю. Це прізвисько він отримав ще у шкільні роки, а згодом воно стало його позивним на фронті. Чесний, працьовитий, сміливий, компанійський… Саме таким у пам’яті земляків залишився полеглий захисник. Іван Кузан був опорою та розрадою для своєї матері та молодшої сестри, люблячим чоловіком для дружини Ані та турботливим батьком для донечки Каріни.
Із розповідей рідних дізнаємось, що дитячі роки Івана Кузана були нелегкими.
Матері Марії Кузан довелось виховувати дітей зі шкільного віку одній. Жінка багато працювала, щоб забезпечити сину Івану та дочці Марії гідне життя. У 2002 році у їх сім’ї з’явився вітчим Роман, який замінив Івану та Марійці рідного батька.
«Іван для мене був замість тата. Він завжди захищав мене, допомагав у всьому, навчав мене їзди на своїх «Жигулях». Казав: «Сідай, мала, поїхали. Навчишся їздити на «Жигулях», будеш їздити на всьому». У нього було багато друзів. У його хлопчачій компанії я була однією дівчиною. Він був сильною і надійною опорою для нас всіх. З ним я могла говорити на будь-які теми і завжди отримати добру пораду. Іван був найкращим братом у світі», – ділиться спогадами сестра Марія.
А ще, Іван дуже любив дітей. Ставши хресним батьком для сьогодні вже 15-річної Алінки, дочки своєї рідної сестри, він душі у ній чув, постійно дарував подарунки, приділяв їй час і увагу.
«Коли в Алінки було перше причастя, він подарив їй вишукану сукню, телефон, замовив святковий торт. Іван був дуже щедрим і добродушним для Аліночки. Ми досі не віримо, що його вже немає», – крізь сльози промовляє сестра.
Гордість переповнювала Івана, коли сам став батьком. Він навіть свій автомат підписав іменем донечки. Жартома казав: «Моя Каріна знищує орків».
Двічі народився у один і той самий день
У 2014 році напередодні свята Івана Купала Іван Кузан отримав тяжкі опіки рук і ніг.
«Від колін до тулуба він обгорів так, що лікарі не давали йому шансів на життя. Два місяці я разом з ним провела у лікарні. Він переніс страшенні муки. Куплена донорська шкіра не приживалась, довелось пересаджувати його власну – здирали з рук та ніг, де була непопечена і латали рани. 24 донора безкоштовно зголосились здати кров для сина, це все були його друзі», – розповідає мати Марія.
У лікарню Івана привезли якраз у ніч перед його 22-річчям. 7 липня лікар прийшов у палату і привітав його з другим днем народженням.
Після виписки з лікарні Іван потребував постійного догляду, адже не міг самостійно ні ходити, ні підніматись. Потрібно було по 2-3 рази на день змочувати травмовані ноги у воді, бо пересаджена шкіра зсихалась і відставала. Однак, Іван ніколи не жалівся і докладав титанічних зусиль, щоб стати на ноги і відновитись.
«Коли ми привезли його додому, він захотів сам вийти з машини, зробив два кроки і впав на землю. Піднявся на руках і сам до себе каже: «Ваня, вставай! Ти зможеш! Мама коло тебе не буде ходити!». Хоч як йому було боляче, він не здавався, ходив на милицях, повз на сідницях, аби не обтяжувати зайвий раз нас. Важно словами передати, що ми тоді пережили», – крізь сльози пригадує мати.
У 2019 році Іван створив сім’ю з коханою Анею. У молодят народилась донечка Каріна. 1 січня 2022 року він мав їхати разом з дружиною у Польщу на роботу. Однак у його робочому запрошенні була зроблена помилка у прізвищі і він залишився, щоб переробити документи. Однак, повномасштабна агресія РФ проти України змінила плани прикарпатця. Хоча, маючи третю групу інвалідності, Іван Кузан приймає рішення йти захищати країну. Рідні всіляко відговорювали його, але він нікого не слухав. Тільки відповідав: «А хто, як не я?».
4 березня 2022 року Іван вже був у пікселі. Шлях воїна розпочав гранатометником у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». Частину служби провів «на нулю» у Берестовому. За словами побратимів, був відважним і сміливим воїном, вірним та чесним побратимом. Безстрашно йшов у саме «пекло», мужньо тримав зброю в руках, безстрашно дивився смерті в очі й ніколи не жалівся на труднощі. Хоча тривале перебування в окопах давалось йому не легко. Через мороз, спеку, постійне фізичне навантаження та відсутність води пересаджена шкіра на ногах Івана постійно зсихалась, тріскала, у нього почався варикоз.
Мати розповідає, що йому конче була потрібна операція. Однак Іван не погоджувався, бо це б знову прикувало його на певний час до ліжка, а він рвався «до своїх». «А хто буде захищати Україну? Подивіться, вже ніхто не хоче йти воювати…», – відповідав на вмовляння рідних захисник. Спакувавши у рюкзак мазі та бинти, якими перемотував хворі ноги, знову повертався на фронт зі словами: «Що Бог дасть, то й буде».
Нетямився з радощів, що вдруге стане батьком
Дружина Аня розповідає, коли Іван дізнався, що вдруге стане батьком, то нетямився від радощів. «Я знову стану татком» – писав всім рідним та друзям він з фронту і надсилав знімок УЗД своєї дитинки.
«Він чомусь був впевнений, що у нього буде син. Про те, що у нас народиться донечка Іван так і не дізнався. Планував відпроситись у командування, щоб бути поруч зі мною під час пологів», – розповідає дружина Аня.
А ще, Іван дуже хотів обвінчатись з Анею у церкві, навіть казав, аби дружина замовила вінчальне вбрання – собі вишиту сукню, а йому – вишиту сорочку.
Звістку про зникнення Івана дружина почула, коли була на шостому місяці вагітності. 31 травня народилась донечка. Її назвали Златою – так, як хотів татусь. Про це рідні дізнались з його сторіс у ТікТок: у одному з відео він розповідає, що коли у них народиться хлопчик, то його назвуть Артем, якщо дівчинка, то буде Злата.
Рідні жили надією, що Іван у полоні
Востаннє вдома Іван був наприкінці листопада 2022 року. 2 грудня він повернувся на фронт, і, ніби щось відчуваючи, постійно наказував матір: «Пообіцяй мені, що ти будеш допомагати моїй дружині та діточкам, якщо я не повернусь! Бо я йду в саме «пекло», – сказав він матері вже сідаючи у машину.
28 січня 2023 року Кузан Іван перевівся у 8 окремий гірсько-штурмовий батальйон та разом з побратимами був направлений для стримування навали російської орди у район населеного пункту Білогорівка Бахмутського району Донецької області.
17 лютого о 5:45 Іван написав матері, дружині та сестрі повідомлення: «Все добре. Я вас всіх люблю». Це було його останнє повідомлення. У цей день Кузя прийняв свій останній бій. 19 лютого сім’ю повідомили, що Іван зник безвісти. Родина до останнього вірила, що він у полоні і повернеться додому живим.
Мати пригадує, що ще 1 лютого син розповідав, як йому вдалось евакуювати з поля бою тіло побратима із сусіднього села, якому відірвало голову. 12 лютого він витягнув тіло бойового товариша зі Снятинщини. За себе ж сказав, що його вже не буде кому забрати…
Півтора року тяжкого очікування, молитов, безперервних пошуків хоч якоїсь інформації про наслідки того ворожого штурму під Білогорівкою. Рідним вдалось дізнатись, що на тій позиції їх було семеро. Двоє бійців загинуло, їх тіла вдалось евакуювати, один воїн тяжко поранений і знаходиться у госпіталі, а четверо хлопців, в тому числі й Кузя, зникли безвісти.
Півторарічна Златка знає тата тільки зі світлин
Під час обміну тілами 30 серпня 2024 року тіло Івана Кузана було повернено в Україну. При ньому був жетон, на якому вигравірувані його ініціали та дата народження. Через місяць загибель воїна підтвердила й експертиза ДНК.
21 вересня 2024 року Іван Кузан востаннє повернувся до рідного дому «на щиті». Скорботна громада на колінах, зі сльозами на очах та болем у серці зустрічала полеглого захисника. Поховали воїна у закритій труні.
«Його тіло було розтрощене, як й інших трьох хлопців, які зникли безвісти у той день. На сьогоднішній день вони вже офіційно ідентифіковані, як загиблі. У морзі я хотіла побачити тіло, але мені відповіли, що дивитись нема на що, бо там «фарш». Я обмацувала той чорний пакет, але тіла не відчула – ні рук, ні ніг, ні голови… З неофіційних джерел ми дізнались, що коли туди заїхали вагнерівці, вони танками проїхались по тілах українських воїнів, а потім трактором згребли їх на купу», – крізь сльози розповідає мати.
Похований Іван Кузан на місцевому кладовищі у селі Горохолона. Пам’ять про полеглого героя-земляка увіковічено на меморіальній дошці на стінах рідної школи, на пам’ятних банерах у селі Горохолина та на Алеї Слави у Богородчанах.
Півторарічна донечка Злата знає тата тільки зі світлин. П’ятирічна Карінка, яку Іван ніжно називав «маленькою мишкою», ще не до кінця усвідомлює, що батько більше не повернеться додому. «Мій тато захищав Україну і його убили росіяни. Він став ангелом і захищає мене, мою сестричку і маму з неба», – говорить осиротіла донечка захисника Каріна.
Мар’яна РИНДИЧ
Залишити коментар