«Будь-де, будь-коли готові битись і перемагати» – саме під таким гаслом воїни 5 окремої штурмової Київської бригади стоять на захисті України. Хоча бригада сформована у столиці, в її складі служать військовослужбовці з усіх областей України, в тому числі й чимало прикарпатців.
Нещодавно 5 ОШБр запустила масштабну рекрутингову кампанію з метою залучення до оборони країни добровольців та тих, хто ще вагається. Поділитись бойовим досвідом та вручити подяки за допомогу армії бійці «п’ятірки» завітали на Івано-Франківщину.
У складі 5 ОШБ майже три роки захищає Україну військовослужбовець Олександр Мурашов з Луцька. До повномасштабного вторгнення Олександр проживав у Фінляндії, де мав власний бізнес та налагоджене життя. Однак, почувши про ракетні обстріли столиці та інших міст України, 24 лютого 2024 року без вагань прийняв рішення повертатись додому. І вже 25 лютого він був у пікселі.
Разом з побратимами з «п’ятірки» виконував бойові завдання в напрямках Торецька, Покровська та Бахмута. Понад півтора року бригада тримає оборону у напрямі Часового Яру. Також за час військової служби Фін шість разів брав участь в обміні полоненими.
Про реалії й труднощі фронту та обміну полоненими, мотивацію, яка спонукає його та інших українців захищати країну, руку підтримки Фінляндії та росіян, які допомагають ЗСУ, старший сержант, штаб-сержант 3 категорії цивільно-військового співробітництва 5 ОШБр Олександр Мурашов поділився із «Західним кур’єром».
– Олександре, розкажіть, чим ви займались до початку повномасштабної війни і як опинились у війську?
– У цивільному житті я працював у різних сферах – займався будівництвом, таксував, мав власні магазини. У 2016 році переїхав жити до Фінляндії. Відкрив там свою будівельну компанію. То не були заробітки, а повноцінне життя, власний бізнес, активно займався ММА. Коли почалась повномасштабна війна прийняв рішення йти захищати Україну і повернувся додому. 24 лютого я вивіз сім’ю з Луцька у селище Цумань, звідки сам родом, пішов у поліцію, там мене скерували у ТЦК. І вже 25 лютого 2022 року я був у пікселі.
– Це було обдумане чи більше спонтанне, емоційне рішення?
– У мене в Україні проживали мати та дочка, яка у той час, коли бомбили столицю, навчалась в інституті у Києві. Це найдорожчі у моєму житті люди. В першу чергу я приїхав захисти їх – як син та батько. Це обов’язок кожного чоловіка. До прикладу, така ситуація: зустрічається хлопець з дівчиною, вони гуляють містом і на неї нападають хулігани. Що зробить справжній мужчина? Правильно, кинеться захищати її, незважаючи скільки буде там кривдників. Коли у небезпеці опиняються твої рідні, твоя країна, ти маєш їх захищати. Іншого не дано. Саме це було і залишається моєю мотивацією. Дехто думає, що ми заради грошей пішли у військо. Таким я можу відповісти: приїхавши з Фінляндії у мене було понад 45 тисяч євро заощаджень. Через півроку практично нічого не залишилось.
– Все пішло на війну?
– Так. Я неодноразово їздив у Фінляндію по машини, які для нас купували фіни. А це все витрати. Потім треба загнати це авто на СТО, відремонтувати, обслужити, аби не підвело під час виконання бойового завдання. І зараз більше половини зарплатні я залишаю тут. І не тільки я, так робить більша частина військовослужбовців. Потреби фронту не зменшуються, машини, дрони, техніка та обладнання на війні є розхідним матеріалом.
– Позивний Фін отримали напевне через те, що жили у Фінляндії?
– Спочатку хлопці дали мені позивний Добряк. Коли прийшли перші посилки з Фінляндії – приціли, плити для бронежилетів, фінські шоколадки тощо всі почали казати на мене Фін. Так і приклеївся цей позивний.
– Наскільки вагомою є допомога Фінляндії для українців та вашої бригади зокрема?
– У Фінляндії з 1997 року працює Товариство українців, засноване у Гельсінкі. За ініціативи та підтримки Товариства українців відкрив свої двері Центр допомоги українцям, які постраждали від війни. Мета Центру – забезпечити безпечний простір для переміщених осіб з України. Також з 2014 року після збройного нападу Росії на Україну в Гельсінкі діє волонтерський проєкт Товариства українців у Фінляндії Чота «Мурашник». Очолює її українець з Львівщини. Протягом десяти років «Мурашник» збирає та регулярно відправляє в Україну допомогу військовикам. У 2022–2024 роках волонтери почали спеціалізуватися на автомобілях для фронту і відправили вже понад сотню автівок. Допомагали вони і нам неодноразово.
Що найцікавіше – багато росіян, які проживають у Фінляндії, теж допомагають ЗСУ. Більше того, першу машину для мене з Фінляндії пригнав в Україну росіянин, засновник Телеграм-каналу «Фінський джміль» Агапов, якого у РФ об’явлено нацистом та іноагентом. Він прибув до Львова з фінкою, як перекладач. Коли я приїхав по цю машину і дістав своє фінське посвідчення водія, вони були шоковані. Відтоді Агапов неодноразово допомагав 5 ОШБ. І по сьогоднішній день возить допомогу у міста, які постраждали від війни та проводить на своєму Телеграм-каналі збори для ЗСУ. За своїх співгромадян він говорить, що це зазомбовані люди і з більшістю колишніх знайомих практично не спілкується.
– Як ви потрапили у 5 окрему штурмову Київську бригаду?
– Спочатку мене розподілили в роту охорони Луцького міського ТЦК та СП. Але через півтора місяця мого командира, дуже хорошу людину, майора Волкова перевели в 5 ОШБ (на той час це був 5 штурмовий полк). Шестеро людей зі мною включно дружньо пішли за ним. Хоч і називають нашу бригаду Київською, там служать хлопці з усієї України, зокрема, у підрозділі є багато прикарпатців.
Від найпершого бойового виїзду: Нью-Йорк, Бахмут, і по нинішній час ми стоїмо у Донецькій області. Кілька разів виїжджав старшим водієм броньованих автомобілів та старшим групи на обміни полонених.
– У скількох обмінах полоненими брали участь? Чи можете розказати, як все відбувається і яка праця стоїть за цим?
– Цивільні бачать в Інтернеті чи по телебаченню короткі емоційні відео, як наші захисники повертаються додому, проте за цим процесом стоїть велика кропітка праця, до якої залучено дуже багато служб. Безпосередньо я брав участь у шести обмінах полоненими як старший водій броньовика Senator, які Україні передала Канада. Туди ми веземо їх свинособак, а звідти наших козаків. Якщо коротко, виїжджають кілька машин: для полонених, одна для групи прикриття і ще одна для зачистки території.
На момент обміну є домовленість повного припинення вогню, проте ворог ніколи цього не дотримується. Першими виїжджає група зачистки, адже обмін відбувається у сірій зоні, де можуть бути засідки чи снайпери. Далі йде група спостереження, запускають дрони, які контролюють небо. Третіми – група прикриття та вогневої підтримки, яка стоїть за кілометр від точки обміну і у випадку надзвичайної ситуації вступає у бій. Четверта група – координаційна, яка контролює всі інші групи і тримає між ними зв’язок.
П’ята група – це автомобілі з полоненими. По команді з двох сторін ми випускаємо окупантів, а вони відпускають наших захисників. Відстань між точками обміну близько три кілометри. Десь на відстані півтора кілометри вони пересікаються і розходяться в різні сторони. Як правило, з попередньо погоджених списків нам віддають відсотків 30.
Окупанти повертаються від нас чисті, вибриті, нагодовані, навіть мають пакети з особистими речами. Наші ж повертаються у жахливому стані, побиті, страшенно худі і виснажені. Взимку у мороз йдуть в тапках, можуть бути у жіночому порваному пальто чи у піжамі. Частіше вони обмінюють наших поранених військових, щоб не витрачати кошти на їх лікування. Зазвичай, поранені бійці повертаються у запущеному стані і потребують тривалого лікування та відновлення. На кожен обмін ми беремо з собою воду, печиво, шоколад, щоб хоч трохи підбадьорити їх. На жаль, зараз обмінів менше. Раніше вони були частенько.
– Вам доводилось розмовляти з російськими полоненими? Яка у них мотивація йти на війну?
– Гроші або можливість звільнитися з ув’язнення. Багато з них дійсно вважав, що вони йшли звільняти Україну від нацистів. Російська пропаганда почала працювати ще задовго до 2014 року і успішно зробила свою роботу. На жаль, в інформаційній війни ми їм програємо.
– Україна, на відміну від Росії, строго дотримується Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Чи були випадки, коли російські полонені не хотіли повертатись назад?
– Так, не всі окупанти хочуть повертатись назад, адже знають, що їх там чекає… У листопаді 2022 року у соцмережах з’явилося відео, в якому чоловіка, що повернувся з українського полону, забили кувалдою.
Це був колишній в’язень, що сидів за вбивство й був завербований ПВК “Вагнера” для війни в Україні. Потрапивши в полон, він дав українським журналістам кілька інтерв’ю, за що був закатований після повернення з полону тими ж вагнерівцями. Також був випадок, коли ми двічі обмінювали одного і того ж російського солдата. Під час другого обміну він сказав, що третього точно вже не буде…
– Чи може нашкодити військовополоненому те, що рідні шукають його через соцмережі?
– Це дуже велика наживка для шахраїв. На жаль, є пройдисвіти, які навіть на чужому горі хочуть заробити. У 5 ОШБ є патронатна служба, яка надає родичам зниклих безвісти усі необхідні відповіді та допомагає з підготовкою документів. Краще працювати через офіційні органи і не поширювати особисті дані в Інтернеті. Також ця патронатна служба працює з пораненими військовослужбовцями. Спеціалісти кол-центру телефонують до поранених та їх родичів, цікавляться їх станом здоров’я, відношенням до них у медичних закладах, якщо є якісь суперечливі ситуації, допомагають їх вирішити. Насправді, такі послуги наразі ще є рідкістю серед військових частин ЗСУ. Наша бригада ввела патронатну службу однією із перших і це свідчить про високий рівень відповідальності командування за своїх людей.
– Ви, як штурмова бригада, завжди там, де «гаряче». Як змінився характер війни на третьому році повномастабки?
– Зараз війна побудована на БпЛА та техніці. Наш пілот, хлопчина з Рівненщини настільки став асом, що може сам відбити дронами цілий штурм. Також у нас працює бойове «глово» – доставка води, харчів, батарей та навіть БК за допомогою «пташок». Раніше це робили люди, ризикуючи своїм життям. Також сильно полегшує виконання бойових дій використання наземних дронів. Є дрони-доставщики, дрони-евакуатори, дрон-сапери, які використовуються для дистанційного замінування та навіть дрони-кулемети.
Нещодавно Благодійний фонд Сергія Притули передав для 5 ОШБ автоматизовану турель ШаБля. Ця куленепробивна автоматизована система оснащена відеокамерою та тепловізором, і дозволяє вести бій дистанційно на відстані до 2 км. Такі технологічні винаходи реально рятують життя бійців і дещо компенсують нестачу людського ресурсу. Однак люди потрібні все одно, в тому числі і для того, щоб керувати цими дронами. Війна триває, багато людей гинуть, хворіють та калічаться. А нових добровольців стає менше. Ми тримаємось завдяки тим хлопцям, які залишаються вірні військовій присязі та усвідомлюють для чого вони там.
– Яких саме людей потребує армія?
– Мотивованих. Коли є бажання, навчитись можна всього.
– Чи може чоловік, який потрапив на фронт проти власної волі, стати достойним воїном?
– Все залежить від того, у який підрозділ він потрапить. Коли мобілізований потрапляє у колектив до досвідчених, мотивованих воїнів, через деякий час він теж стає мотивованим. Коли ж він потрапляє до підрозділу, в якому половина особового складу з «бусика ТЦК», то зазвичай починає шукати шляхів, як вислизнути з армії.
– Нещодавно ваше фото із закликом долучатись до 5 ОШБ з’явилось на банерах у Луцьку. Плануєте використовувати такий метод рекрутингу і на Прикарпатті?
– Так, зараз ми працюємо з громадами щодо отримання дозволів на розміщення таких банерів зі світлинами воїнів-земляків. Героями вважають переважно тих, хто загинув. Ми ж хочемо показати, що кожен, кому вистачило духу і мужності стати на захист України, вже є героєм. В першу чергу – героєм своєї громади.
– Що б ви хотіли сказати цивільним у тилу, які «втомились від війни»?
– Мені часто задають питання: «Коли настане перемога?», на що я завжди відповідаю: «А що ти особисто для цього зробив?!». Не треба чекати перемоги, а робити все можливе для її наближення. Кожен українець повинен робити свій внесок у перемогу: хтось на фронті, а хтось повинен підтримувати тил.
Інтерв’ю записала Мар’яна СЕРЕДЮК
Залишити коментар