Як франківка Яна Сташків відроджує українські традиції травництва
👁 157
У Івано-Франківську працює перша в Україні дослідницька трав’ярня «Тепло-тінь». Її засновниця Яна Сташків збирає рецепти трав’яних чаїв, зборів для купання і окурювання по всіх регіонах України, від Полісся до Донеччини. Її переконання просте: всі українці – нащадки травників, і цю пам’ять треба тільки розбудити.
«Західний курʼєр» вирушив разом з травницею на один із її зборів у Вовчинецькі гори. Які цілющі рослини можна знайти неподалік Івано-Франківська, як народжуються авторські рецепти чаїв та чому забуті традиції сьогодні знову притягують людей – читайте у матеріалі.
Забуті ритуали українського травництва
Любов до трав перейшла Яні Сташків від бабусі – та жила у високогірному карпатському селі і добре зналася на рослинах.
«Моя бабуся була дуже вмілою травницею. Але, на жаль, не вміла розповідати про свої знання. Не пояснювала, чому саме цю рослину треба зривати, а іншу обходити, для чого її сушити чи окурювати нею хату. Вона просто це робила, як і її предки. Після смерті бабусі я почала повертатися до цих спогадів, знайшла її книги. Виявилося, багато з того, що згодом я читала в етнографічних працях, вона використовувала. Це дало мені відчуття, наче склався якийсь пазл», – каже Яна Сташків.
Ще одним кроком до занурення в культуру травництва для Яни стала робота в китайській чайній.
«Мене вразило, як китайці ставляться до однієї-єдиної рослини – з цілою культурою навколо. А в нас різних рослин значно більше, і про них майже ніхто не знає. Пізніше зустріла свого нинішнього напарника Івана, з яким ми відкрили «Тепло-тінь». Ми хочемо, що українські чайні збори обговорювали так само, як каву з Ефіопії чи Колумбії», – переконує Яна Сташків.
Всі трави для зборів «Тепло-тіні» збираються вручну. Частину – сама Яна. Одне з небагатьох місць біля Івано-Франківська, де це можна робити без спеціальної підготовки — Вовчинецькі гори. Ми йдемо туди разом, щоб зануритися в те, що наші предки вважали справжнім ритуалом. Яна розповідає про нього перед тим, як зрізати першу рослину:
«Напередодні збору наші пращури постилися. Не вживали жирної чи важкої їжі. Не говорили поганих слів, намагалися мовчати або молитися. Одягали найчистіше. Деякі етнографи згадують, що жінки й чоловіки, які професійно займалися збиральництвом, доходили до поля і повністю роздягалися – щоб бути максимально близько до природи. Обов’язково несли підношення духам лісу чи поля. Взаємообмін: щось взяти – щось лишити», – розповідає травниця.
Яблуко як відкуп – Яна залишає його на місці першої зрізаної рослини.
Цих правил Яна дотримується й сама. Перш, ніж зайти у ліс чи в поле, «вітається» з ним. А на місці першої зрізаної рослини залишає відкуп. Вовчинецьким горам дісталося принесене яблуко.
На галявині Яна показує на фіолетові суцвіття.
«Це материнка, або орегано. Дуже гарна приправа, а загалом – жіноча трава. Балансує гормональний фон, тому входить у наш збір «Жіноча натура». Її класно пити перед початком циклу, щоб зменшити болі», – каже Яна Сташків.
Жовті квіти звіробою з них робили букетики і вішали при вході в стайню.
Ще одна рослина, на яку травниця звертає увагу – деревій, який має потужну антимікробну дію. Трохи далі – конюшина. Її теж вважають жіночою травою.
Поряд у траві – жовті квіти звіробою. Цю рослину наші предки найчастіше використовували для окурювання, пояснює Яна:
«Особливо коли йшлося про захист худоби. Колись вірили, що відьма, яка хоче нашкодити родині, спершу дошкуляє худобі. А щоб залишитися невпізнаною, перекидається на кота чи жабу. Оскільки звіробій отруйний для тварин, з нього робили букетики, засушували й вішали при вході в стайню».
Жовті квіти звіробою з них робили букетики і вішали при вході в стайню.
Полин, що росте на Вовчинецьких пагорбах, також має потужні очищувальні властивості. Тому найкраще його застосування – не чай, як прийнято вважати, а саме окурювання, запевняє Яна Сташків:
«Це найпотужніший очисник на планеті. Дим після його спалювання здатен «викурити» з дому найнегативнішу енергетику. Наші предки постійно користувалися цим методом після небажаних гостей. Вірили також, окурювання — спосіб передати послання у небеса. Коли запалюється свічка або траву і промовляється молитва, дим піднімається в небо і передає її богам чи пращурам».
Полин – найпотужніший природний очисник, який використовували для окурювання житла.
Сьогодні окурювання – одна з тих українських традицій, яка практично зникла з побуту. Разом із нею загубилися й інші звичаї, пов’язані з травами. Наприклад, купання.
«В давнину цій традиції надавали дуже вагомого значення, особливо для немовлят. Перше купання новонародженого обов’язково мало бути з рослинами. Це був символічний перший дотик до природи, магічний захист. Дорослі жінки проходили інший ритуал — настоювали відро з водою і травами під повним місяцем, а зранку вмивалися для вроди», – каже дослідниця.
Окурювання і купання у травах – українські звичаї, які століттями були частиною побуту.
Ще одна забута практика, що межує з містичними віруваннями – любовна магія. Про приворожування травами Яна знає з етнографічних досліджень:
«У записах є історії про гуцулок, які хотіли приворожити хлопця. Треба було піти в ліс і знайти ялицю і бук, які ростуть окремо від інших дерев. З їх переплетених гілок заварювали чай і давали випити тому, кого хотіли приворожити. Він втрачав голову і вже не міг «відірватися».
Коли чай стає культурною спадщиною
Час, за який зрізана в полі рослина перетворюється на компонент готового збору в баночці, становить приблизно два тижні. Далі рослина може зберігатися рік.
«Одне з важливих правил травництва — не брати занадто багато, інакше природа може не дати нам своїх плодів наступного разу. Тому під час збору ми зрізаємо не більше третини від ареолу рослин», – говорить Яна.
«Тепло-тінь» перша в Україні трав’ярня, яка не просто продає чай, а досліджує його.
Правильне вживання трав’яного чаю — також окрема практика. Яна радить робити це із врахуванням чотирьох пунктів:
«Перший – відкласти телефон. Другий – не використовувати окріп для заварювання, а воду температурою вісімдесят градусів. Третій – настояти чай п’ять-сім хвилин. У цьому й сила збору: почекати. Так само як ми даємо час рослині вирости і досягти піку, коли її можна збирати, так само мусимо дати час, щоб вона віддала свою силу воді. І четвертий – зосередитися на тому, що ти відчуваєш. Ви розкриєте нові граті і напою, і себе».
Правильно заварений трав’яний чай – це окрема практика, а не звичне чаювання між справами.
Частину рецептів «Тепло-тіні» Яна Сташків розробила сама, частину почерпнула з етнографічних досліджень. За її словами, в різних регіонах України ростуть практично одні й ті самі трави, але використовували їх по-різному. На Донеччині до традиційних зборів додавали іван-чай. На Півдні – сушені фрукти, абрикоси, виноград. Особливий регіон — Полісся, де є трави, які більше ніде не ростуть. Тому і збори там унікальні. Саме на цих регіональних відмінностях побудована одна з ексклюзивних лінійок «Тепло-тіні» – серія «Міста України».
Сьогодні в серії шість зборів: «Величний Київ», «Затишний Харків», «Освіжаючий Житомир», «Медовий Донецьк», «Пряні Черкаси» і «Сонячний Маріуполь».
Серія «Міста України» шість регіональних зборів, кожен – зі своєю етнографічною історією.
Травниця зізнається: мріє відвідати всі області України та зібрати відомості про трав’яні традиції кожного регіону безпосередньо від тих, хто зберіг ці знання. Це надзвичайно важливо саме зараз, під час війни. Особливо у прифронтових областях, де є ризик втрати унікальних автентинчних свідчень назавжди.
«Мене тішить, що сьогодні повертається інтерес до українського травництва. І в Україні, і в українській діаспорі за кордоном. Наші чаї вже купують у Швеції, Нідерландах, США. Мене регулярно запрошують провести там майтер-класи, розповісти про традиції травництва. Людей все більше починає цікавити те, що і для чого робили їхні бабусі й прабабусі, – і хочуть це повернути у своє життя. Саме заради цього ми й почали «Тепло-тінь». Не просто продавати чай, а нагадувати, що ця культура – наша. Вона нікуди не поділася. Її треба тільки згадати», – підсумовує Яна Сташків.
Залишити коментар