В Івано-Франківській ОВА з’явився CDTO — заступник голови з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації. Абревіатура ще маловідома загалу, але за нею — новий підхід до цифрових змін у державних структурах. Відповідальним за цей напрям на Прикарпатті став Ігор Мандар.
До призначення він керував приватним ліцеєм з ІТ-спеціалізацією в Івано-Франківську. Історик та управлінець за фахом, із двадцятирічним досвідом в освіті, він також працював заступником міського голови Тлумача.
Одразу після призначення він озвучив програму, яка не залишає місця для напівзаходів. Швидкісний інтернет у кожній школі та амбулаторії, штучний інтелект в управлінні, повний перехід на електронний документообіг — спочатку в обласній адміністрації, потім у кожній громаді регіону. Цифровізація на Прикарпатті, за словами Ігоря Мандара, торкнеться більшості сфер: від охорони здоров’я та соціальних послуг до адміністративного обслуговування і туризму.
Та амбіції одразу наштовхуються на незручні запитання. Чи мають ці плани реальні терміни? Чи готові до таких змін невеликі громади, де частина сіл досі поза зоною покриття будь-якого оператора? І чому цифрова трансформація — процес, який не може обійтися без значних інвестицій — стала пріоритетом саме зараз, у час війни? Про це Ігор Мандар розповів у інтерв’ю «Західному кур’єру».
— Пане Ігоре, ви відповідаєте за цифровізацію області. Це нова посада. Чому в ній виникла потреба?
— Усе навколо нас оцифровується, і це невпинний процес. Цифровізація — це насамперед наближення послуги до людини. Звідси, власне, і виросли ЦНАПи. Але ЦНАП це переважно офлайн-послуга. Наше завдання ще й наповнити їх онлайн-складовою і зробити так, щоб людина могла отримати послугу в будь-якій точці своєї громади без витрачання зайвого часу.
Але є ще один вимір. Сьогодні переважна більшість людей в мережі. Якщо послуги, установи, організації, громади немає в інтернет мережі, то її фактично не існує. Ми всі це розуміємо: перше, що робимо, почувши про щось нове — гуглимо. Відтак, цифровізація — це відкритий доступ. Не просто наближення, а прозорість і доступність для кожного.
Для мене це ще й особистий виклик. Я звичайна людина з учительської родини, який пройшов шлях від учителя до керівника освітнього закладу, заступника міського голови. Виклики — це моя мотивація. А будь-яка послуга має одну просту мету: покращувати життя людей. Якщо вона цього не робить — який у ній сенс?
— Які два-три конкретні результати вашої роботи люди мають побачити вже найближчим часом?
— Перше — це завершення мережі ЦНАПів. У нас 62 громади, а ЦНАПів поки що 58. Паралельно працюємо над створенням єдиного кол-центру, який об’єднає ОВА з ключовими службами: енергетикою, газопостачанням, службами надзвичайних ситуацій та іншими. Людина зможе зателефонувати, дізнатися, які документи потрібні, і не витрачати час на зайві поїздки. Плануємо також запровадити чіткі дедлайни для відповідей.
Друге — зв’язок. І тут три рівні. Інтернет: не всі громади мають нормальне покриття, особливо гірські. Операторам невигідно інвестувати туди, де мало населення, тому шукаємо інші механізми. Також отримуємо понад 400 точок Wi-Fi від міжнародних партнерів. Розміщуватимемо їх в об’єктах інфраструктури по всій області. І третє — енергонезалежність мобільного зв’язку. Це загальноукраїнський проєкт за ініціативою Офісу Президента: домовленості вже є з усіма операторами — Київстар, Vodafone, lifecell. Схема проста: оператор і громада спільно забезпечують генератори для вишок, щоб люди залишалися на зв’язку навіть під час блекауту. Бо зв’язок сьогодні — це не розмова. Це безпека.
— Ви декларуєте швидкісний інтернет у кожній школі та амбулаторії як базову ціль. Який реальний масштаб проблеми на Прикарпатті у цифрах — скільки закладів досі не мають якісного підключення і якої суми потребує її вирішення?
— Практично у всіх закладах інтернет є. Питання в іншому: якої він якості. Тому завдання не стільки у запровадженні, скільки в оновленні. Там, де сьогодні 50 Мбіт, має бути мінімум 100. А де 100 — підтягуємо до гігабіта. Це і є реальна ціль.
Назвати конкретну суму зараз неможливо — і не тому, що її немає, а тому що цифровізація не має фінальної точки. Сьогодні це одне оновлення, завтра з’являються нові технології і потреби. Це постійний процес, а не разова інвестиція.
Чому це важливо? Візьмімо медицину. Швидка їде на виклик із підозрою на інфаркт. Якщо є стабільний зв’язок, лікарня вже готується до приїзду пацієнта поки його везуть. А якщо зв’язку немає — втрачається час, і це може коштувати людині життя. Те саме з освітою: школа має бути енергонезалежною і забезпеченою зв’язком, щоб навчальний процес не зупинявся.
Зрозуміло, що ще не так давно частина шкіл, особливо у гірських районах, не мала навіть базової інфраструктури. І тепер ми говоримо про гігабітний інтернет — це великий стрибок. Але я не ставлю перед собою цілей, які вважаю неможливими. Ціль має бути максимальною, а рухатися до неї треба покроково.
За кілька тижнів ми плануємо завершити аудит громад, після чого матимемо чітку аналітику і зрозумілу стратегію. Вже зараз бачимо позитивну динаміку порівняно з минулим роком. Але важливо не лише зафіксувати цифри, а й донести цінність змін до виконавців на місцях. Тому в кожній громаді є визначений цифровий лідер — не окрема посада, а людина з числа працівників громади, яка компетентна в цифровій політиці і координує впровадження змін. Ми зустрічаємося з ними кожні два тижні: не для галочки, а щоб системно вирішувати проблеми, які накопичилися.
— Чи ви пробували визначити якісь терміни? Коли можна буде реалізувати вашу мету щодо забезпечення якісного інтернет-зв’язку в кожній громаді?
— До кінця 2026 року. Це той термін, який я ставлю перед собою щодо питання зв’язку. Часу небагато, але він є.
— А чи є такі ж чіткі часові рамки для переходу на повний електронний документообіг? Це також один з задекларованих вами намірів.
— Все можливо. Питання в тому, з чого починати і як рухатися. Перший крок — сама ОВА: усі структурні підрозділи мають перейти на електронний документообіг. Є документи, які за законом існують лише в паперовому вигляді, це поки залишається. Але все інше — переводимо. Наступний крок — райдержадміністрації і місцеве самоврядування.
Головна перешкода тут не технічна, а психологічна. Страх перед невідомістю. Але так само колись здавалося фантастикою говорити по відео з іншою людиною, а сьогодні це норма. Паралельно із впровадженням діагностуємо всі баги і усуваємо їх одразу.
Щодо чітких термінів — в ОВА це відбудеться найближчим часом. А от з громадами інакше…
— Прикарпаття — гірський регіон. Наскільки саме цей фактор сьогодні гальмує цифровізацію і чи є реалістичні рішення для таких територій?
— Я дивлюся на це інакше. Гірський рельєф — так, це виклик. Але водночас це і можливість, якою не може похвалитися жоден інший регіон. Візьмімо туризм: про Прикарпаття знають саме як про туристичний край. Цифровізація тут може зіграти важливу роль — об’єднати все в одну мережу, показати світу кожен куточок регіону. Це теж частина нашої роботи.
Але є і складніша сторона. До повномасштабного вторгнення держава виділяла субвенції, які дозволяли розвивати інфраструктуру і покриття мобільної мережі. Зараз ці можливості суттєво обмежені. І саме тому нам доводиться шукати інші механізми — через партнерства з операторами, міжнародну допомогу, синергію між бізнесом і владою.
— Ви згадали туризм. Як саме цифровізація може змінити цю сферу на Прикарпатті?
— Це один із наших пріоритетів. До нас приїжджає багато людей з різних куточків країни, і наше завдання — стати магнітом, який притягує максимальну кількість туристів. Як? Через візуалізацію і просування того, що в нас є, але про що мало хто знає за межами конкретної громади чи навіть села. Місця з неймовірними легендами, об’єкти з цілющими властивостями, куточки, про які ще ніхто не розповів широкій аудиторії. Цифровізація дозволяє це показати всьому світу.
Деталі поки що розкривати не буду — ідея ще в розробці, і не хотілося б, щоб хтось скористався нею раніше за нас. Але це один із напрямків, який ми серйозно опрацьовуємо.
— Ви декларуєте штучний інтелект як один із ключових напрямків. Як саме він має працювати в публічному управлінні?
— Перше, що ми хочемо зробити — створити власного ШІ-асистента ОВА, який працюватиме на основі перевіреної інформації. Найпростіший приклад: людина заходить на сайт і не розуміє, де знайти потрібну послугу. Асистент проводить її правильним шляхом. Не збирає все підряд з інтернету, а діє в чітко заданих рамках з вбудованими фільтрами.
Те саме стосується медицини та освіти. В медицині ШІ вже зараз може відігравати важливу роль, але не замінювати лікаря, а допомагати йому. В освіті — допомагати вчителям і учням, але знову ж таки як підсилення, а не заміна.
До речі, ми вже рекомендуємо освітянам проходити навчання з цифрових інструментів — і відгук є. Як педагог із двадцятирічним стажем можу сказати: діти хочуть сучасних учителів, які розуміють їхній світ. Це теж частина цифрової трансформації.
Запускатимемо ШІ поетапно, у кожній галузі відповідно до її готовності. Без поспіху, але і без зволікань.
— А якщо говорити про освіту детальніше: цифрові технології — це більше можливість чи ризик для якості навчання?
— І можливість, і ризик одночасно. Щодо штучного інтелекту в освіті найбільше дискусій, і вони виправдані. Головна небезпека: дитина просить ШІ написати твір і здає його як власний. Але вчитель, який сам працює з цифровими інструментами, це легко виявить.
Вихід простий: більше усних форм захисту робіт. Коли дитина має говорити, аргументувати, відповідати на запитання — жоден штучний інтелект їй не допоможе.
Завдання вчителя сьогодні змінилося. Він вже не енциклопедія, будь-яку інформацію дитина знайде за п’ять секунд. Його завдання — навчити вчитися. Показати, як відсіювати інформацію, як мислити критично, як знаходити помилку у тому, що видав пошуковик. І головне — запалити інтерес. Бо кожна дитина індивідуальна, і до кожної потрібен свій підхід.
— Цифровізація торкається і мобілізаційних процесів. Що тут може змінитися?
— Найперше, що хочу сказати: дуже сподіваюся, що цей процес якнайшвидше стане непотрібним. Що війна закінчиться перемогою і питання мобілізації відійде в минуле.
Але поки це так, скажу чесно: мобілізація — це державна компетенція, не наша. Єдине, де ми можемо реально долучитися — це через ЦНАПи. Уточнення даних, оформлення відстрочки — це теж цифровізація, і це в наших силах.
Подібна ситуація з медициною. Онлайн-запис до лікаря — здавалося б, просто. Але різні заклади охорони здоров’я працюють у різних інформаційних системах, які між собою не синхронізовані. Це системна проблема, яку має вирішувати Міністерство охорони здоров’я. Ми можемо подавати пропозиції, але не більше.
Те, що в наших силах — зібрати аналітику. Наприклад, звести докупи знеособлену статистику по захворюваності: скільки людей хворіє на онкологію, серцево-судинні хвороби. Без цих даних неможливо ухвалювати правильні рішення. Краще грати на випередження і вкладати в профілактику, ніж потім лікувати. Але щоб це робити, треба бачити реальну картину.
— Чи отримає якісь переваги бізнес від цифровізації?
— Однозначно. І в кількох вимірах. Перше — спрощення адміністративних процесів. Через ДІЮ або ЦНАПи вже зараз можна швидко зареєструвати або закрити підприємця, оформити цілий ряд документів. Так, паперові процедури ще залишаються. Щоб їх остаточно прибрати, потрібні зміни до законів і підзаконних актів. Але рух є, і він помітний.
Друге — аналітика. На основі даних, зібраних під час аудиту громад, ми плануємо створити дашборд управління регіоном. Це інструмент, який дозволить бачити реальну картину і ухвалювати рішення на основі цифр, а не відчуттів. Це стане для бізнесу реальним інструментом прийняття рішень. Підприємець, який хоче відкрити виробництво, зможе побачити, де є найбільший попит, де є земельний ресурс, де є інфраструктура. Раніше цю інформацію збирали по крупицях з різних джерел. Тепер вона буде в одному місці і у відкритому доступі.
Це важливо не лише для місцевих підприємців, а й для зовнішніх інвесторів, які розглядають Прикарпаття як можливість. Прозора аналітика — це перше, на що вони дивляться. І якщо ми це забезпечимо, розмова про інвестиції стає зовсім іншою.
— А дашборд — це ваша особиста ідея? Це буде пілотний проєкт для України?
— Так, це наша ініціатива. Вже існує загальна платформа hromada.gov.ua, де є цифровий індекс кожного регіону, який можна зайти і подивитися. Але ми хочемо зробити щось більш наближене до реалій Прикарпаття. Доповнити власними показниками, які там не відображені, і подати це у вигляді живого дашборду, що оновлюється в режимі онлайн з графіками і порівняльною аналітикою.
Це інструмент одразу для кількох аудиторій. Для влади — щоб рішення ухвалювалися не інтуїтивно, а на основі реальних даних і прогнозів. Для бізнесу — щоб підприємець чи інвестор міг зайти і побачити, де є попит, які обсяги, де є сенс розміщувати виробництво. І для людей — щоб вони могли порівнювати свою громаду з іншими і питати у голови громади: чому в нас так, а там інакше?
— Ви озвучуєте амбітні плани, частина з яких впроваджуватиметься вперше. Наскільки ви вільні у їх реалізації — це ваша програма, чи є чіткі орієнтири зверху?
— Я б не говорив про максимальну автономію. Є державницька політика та пріорітети регламентовані рамки законодавства, завданнями голови ОВА, позицією Міністерства цифрової трансформації, Офісу Президента, Кабміну — я проходив співбесіди з кожною з цих структур, і в кожного був свій запит. Тому це радше про інструменти, які допомагають у роботі, ніж про необмежену свободу дій.
Інше питання — як працювати з людьми в цих умовах. Ми всі зараз живемо в постійному стресі — і державні службовці, і бізнес, і суспільство загалом. Різниці немає. І в цих умовах дуже важливо вміти знаходити горизонталь — розмовляти з людьми на рівних, а не зверху вниз.
Не правильно, коли людина боїться керівника, бо тоді вона просто виконує команди і ніколи не скаже вам правди. А мені потрібна правда — що реально не працює, де є проблема. Якщо людина боїться підвести та поважає — ось тоді буде результат. Бо інструментами завжди користуються люди. І найважливіше — чути тих, хто найближче до цих інструментів.
— Ви прийшли в цифровізацію з освітнього середовища. Як людина, що добре розуміє і технології, і суспільство: де проходить межа між зручністю цифрового світу і його ризиками?
— Це справді філософське питання. Але є і практична відповідь. Сьогодні багато людей користуються соцмережами, не знаючи елементарного: що таке двофакторна автентифікація, чому не можна ділитися геолокацією чи даними платіжних карток. Це не провина людей — це брак освіти. Кібергігієна має стати такою ж звичною, як правила дорожнього руху. Тому поширення такої освіти — одне з наших завдань.
Межа між зручністю і ризиком тонка. Але головна мета цифровізації не змінюється: скоротити шлях від людини до послуги. Все інше — інструменти, які треба вміти використовувати з розумом.
Записала Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар