Тетяна СКІЦКО:

«Коли буває тяжко, згадуйте, що нашим захисникам там важче в рази»

Працювати на перемогу важливо не лише безпосередньо на фронті, а й у тилу. Ще з 2014 року волонтери опікуються військовими і цивільними, забезпечують тих, хто на передовій, продуктами харчування, якісним спорядженням, а головне – цінною технікою та автомобілями. Вони – місток між спокійним життям глибокого тилу і вогневими рубежами «на нулі».

Нещодавно Президент України Володимир Зеленський нагородив 76 волонтерів новою відзнакою – «Золоте серце». Серед нагороджених – прикарпатська волонтерка Тетяна Скіцко зі Снятина, котра очолює ГО «Ліга українських жінок».

Про внутрішній бік волонтерства, про те, що найбільше болить та що додає снаги допомагати, незважаючи ні на що, прикарпатська волонтерка з «золотим серцем» поділилась із «Західним кур’єром».

Пані Тетяно, розкажіть про себе. Відколи ви почали займатись волонтерством і що вас до цього спонукало?

– За освітою я педагогиня та музикантка. Працювала вчителькою у Снятинській середній школі № 2. Після народження другого сина поринула у власне хобі – в’язання, яке згодом і стало моєю професією та основним джерелом доходу. Взагалі в’язати мене навчила мати ще у чотири роки. Мабуть, немає такої речі, яку б я ще не зв’язала, хіба – чохол на танк (сміється). Викладання у школі довелось залишити. Волонтерством я займаюсь із 2014 року. Спочатку ми працювали разом із ГО «Всеукраїнська ліга українських жінок». У 2017 році у Снятині створили ГО «Ліга українських жінок», яку я очолюю. Після повномасштабного вторгнення через брак часу довелось закинути і улюблену справу – в’язання.

Як змінилась робота снятинських волонтерів під час повномасштабної війни?

– З початком повномасштабної війни ми перейшли, так би мовити, на вищий рівень волонтерства. Скажу чесно, я навіть не можу пригадати перші дні повномасштабної війни. Все відбувалось спонтанно. Вже 24 лютого ми облаштовували приміщення, які нам надавали люди, під волонтерські склади. Приходило багато людей, питали, що потрібно, і приносили все, що тільки могли. Я дуже вдячна цим людям, які настільки потужно відгукнулись на підтримку нашого війська. Також велику роль в організації допомоги відіграли налагоджені за попередні роки волонтерства старі зв’язки з благодійниками та меценати з-за кордону, які відразу відгукнулись на наші запити.

– У ГО «Ліга українських жінок» волонтерять тільки жінки?

– До 24 лютого у нас були тільки жінки. З розширенням волонтерської діяльності без помочі чоловіків ми б не впорались. Допомоги приходило багато, це все треба розвантажити, посортувати, знову завантажити для відправки… Мимоволі учасниками нашої організації стали чоловіки наших волонтерок. На початках всі щиро намагались допомагати – хто фінансово, хто фізично. Але, як кажуть: «Кінець – ділу вінець». І, як виявилось, донині залишились саме ті, з якими ми і починали. Зараз у нашому волонтерському «кулачку» окрім мене – п’ятеро дівчат, котрі ніколи не втомлюються і не лякаються перешкод: Уляна Мельник, Надія Гнатюк, Галина Левкович, Наталія Виноградова та Ірина Скіцко. Також хочу сказати щире спасибі і нашим водіям-добровольцям, які безкоштовно доставляють як придбані автівки на фронт, так і гуманітарну допомогу. Звідти вони забирають «поранені» машини, які ми «лікуємо» та відправляємо знову на передову.

– Хто в основному є вашими меценатами – бізнес, діаспора, місцева влада, прості люди?

– Велику підмогу ми отримуємо від волонтерських організацій з-за кордону. Зокрема, з Іспанії, де знаходяться наші хороші друзі. Наш Василь Іванюк із нами співпрацює з 2015 року і постійно допомагає. За час повномасштабного вторгнення доєднались і люди зі США, Італії, Греції, Польщі, Німеччини… Здається, немає такої країни у Європі, яка б нас не підтримувала. Та найбільше допомагають саме мешканці Снятинщини. Звичайні люди здатні робити незвичайні речі.

– Чи не зменшилась кількість фінансової підтримки на десятому місяці війни?

– Так, зменшилась. І це дуже сумно. Дехто думає: та скільки можна давати, коли вже буде достатньо? На жаль, люди вже звикли до війни, втомились, збайдужіли… Коли буває тяжко, згадуйте, що нашим захисникам там важче в рази. У холодних окопах, у болоті, під дощем, на морозі. І вони не втомились! Нам теж розкисати нема як, плакати теж не потрібно. І не чекати подяк. Насправді допомагати – це не так важко, головне – бажання, а шляхи завжди знайдуться.

– Яких результатів вдалось досягнути за час повномасштабної війни?

– З допомогою небайдужих мешканців Снятинщини нам, маленькій організації, вдалось придбати для військових 28 тепловізорів та тридцять автомобілів. Не надіємось ні на кого, не чекаємо нічого, а просто беремо і робимо. Всі збори відбуваються через нашу групу у фейсбуці. Тут розміщуємо дописи про потреби бійців, щодня робимо звіти про надходження і витрати коштів, кому і що ми відправили, даємо фотозвіти направленої допомоги від військових. Цього тижня ми відправляємо один джип, інший маємо забрати на ремонт. На днях готуємо відправити також машину військовослужбовцям, які тримають оборону на українсько-білоруському кордоні.

Відправлення допомоги на фронт відбуваються майже щотижня. Також наш волонтерський центр працює і як фронтова пошта. Посилки для бійців родичі приносять щодня. Інколи приносять і кажуть: «Це треба відправити такому-то. А куди саме, ви краще знаєте, ніж ми».

Також ми організовуємо потужну допомогу із забезпечення медикаментами як військових на фронті, так і госпіталі, де проходять лікування та реабілітацію наші захисники. У нас є спеціалісти, які формують тактичні аптечки для військових. Також направляємо медикаменти в деокуповані населені пункти. Тісно співпрацюємо зі всіма парамедиками передової, які надсилають нам запити, що їм потрібно.

– Ви направляєте допомогу для конкретних бійців чи на запити від військових частин?

– Конкретним бійцям, а не на запити військових частин. Звичайно, ми розуміємо, що допомогти всім і одразу неможливо. Тому зараз переважно допомагаємо тим бригадам, у яких служать наші земляки зі Снятинщини та Івано-Франківської області.

– Які зараз основні запити у бійців на передовій?

– Зараз основна потреба – це машини. Це болюче питання, бо на передовій автівки «живуть» недовго. Це дуже розхідний матеріал. На другому місці – бушлати та берці. На зимову військову форму велика черга. Ми замовляли бушлати у серпні, а отримали тільки у жовтні. Також постійно потрібно спальники, каремати, термобілизну, окопні свічки, буржуйки. Тобто ті потреби, які не встигає закрити держава та які можуть полегшити виконання військових завдань.

З харчуванням у військових проблем немає абсолютно, принаймні у наших бригадах та батальйонах. Вареники, голубці, тушкованки, сало, домашня випічка, солодощі відправляємо систематично. До підтримки кулінарного фронту долучились господиньки у кожному селі Снятинщини. Та найбільше вражає, коли до допомоги долучаються дітки – збирають кошти у школах, садочках, виготовляють смаколики та обереги для військових. Знаю, що дитячі малюнки хлопці носять разом з військовим квитком у нагрудній кишені. Адже діти – це їхній стимул, те, заради чого вони захищають нашу рідну землю.

– Пані Тетяно, ви єдина волонтерка з Прикарпаття, хто отримав відзнаку від Президента України «Золоте серце». Що для вас значить ця нагорода? Чи очікували такого визнання?

– Я не вважаю цю відзнаку своєю. Це нагорода для всіх тих людей, які завжди були і є поруч. Тих, кого так само болить ця війна. Хто об’єднується заради допомоги, не дивлячись ні на що. Не зважаючи на кордони, на власні проблеми та втому. Бо хто хоче допомогти, той шукає можливостей, а хто не хоче – шукає причини. Це ті люди, які дійсно мають «золоте серце». І я вдячна Богові, що таких людей є біля нас багато.

Для мене дуже велика честь отримати таку нагороду. Але направду, ця відзнака стала для мене приємною несподіванкою. Провівши цілий день на волонтерському складі, де у мене нема часу стежити за новинами, увечері я повернулась додому і побачила, що телефон «червоний» від повідомлень. Всі мене вітали, а я не могла зрозуміти, про що йдеться. Коли зайшла у фейсбук, щоб написати черговий звіт, то побачила новину про нагородження. Повторюсь, цю нагороду я присвячую всім тим, хто був зі мною поруч всі роки і буде до переможного кінця. Вони проявили себе як надійні люди, як партнери, як друзі. Вони частина мого життя. Ми вже як родина – не по крові, а по духу.

– Що надає вам бойового духу та сил творити добро?

– За час війни у мене окрім волонтерства майже немає ніякого особистого життя. Я практично не бачу власної сім’ї, у якої, як і у всіх, теж є свої побутові клопоти та труднощі. Але інакше не можу. Бо мене воно болить. Особливо коли ми втрачаємо наших захисників. Бажання допомогти нашим оборонцям, зберегти їхнє життя та здоров’я додає мені сили. Вважаю, що у цей час жодна свідома людина не повинна опускати рук та забувати про допомогу Збройним силам України, яким ми завдячуємо можливістю жити, працювати і проводити час зі своїми рідними. Особисто я дала собі і хлопцям обіцянку, що ми – разом до перемоги. У мирний час ми будемо і надалі займатись волонтерською діяльністю, зокрема допомагати нашим військовим із реабілітацією та допомагати відбудовувати нашу країну.

– Пані Тетяно, якою ви бачите нашу перемогу?

– Насправді це дуже складне питання. Для мене перемога – це довгоочікувана радість, виплекана з великого болю. Ми однозначно переможемо, але питання, якою ціною? Це мене найбільше болить. Зараз головне – перемогти російські війська, щоб окупанти покинули нашу територію і припинились ракетні обстріли по цивільному населенню та об’єктах інфраструктури. Щоб якомога більше наших бійців повернулись додому живими. Щоб наші діти не боялись повітряних тривог, а Україна стала на ноги… А отже, треба продовжувати допомагати військовим чим можемо. Також дуже важливо, щоби ми не втратили оті єднання, чесність і порядність, які усі побачили з 24 лютого. Мусимо вистояти, щоб більше ніколи москальський чобіт не смів ступити на українську землю, щоб нашим дітям та онукам ніколи не довелось брати у руки зброю.

Спілкувалась Мар’яна РИНДИЧ

Останні новини

  • 19:30
    Рада оборони області прийняла рішення про створення добровольчих формувань у громадах Івано-Франківщини
  • 19:13
    Сім років у в’язниці проведе мешканка Богородчанщини, яка зарізала свого співмешканця
  • 17:38
    Мешканку Прикарпаття позбавили волі за пропаганду тоталітарного режиму
  • 17:06
    В Укренерго анонсували день без вимкнення світла
  • Новини ОТГ
    Новини ОТГ
    За сприяння ЮНІСЕФ та Асоціації міст України Рогатинській громаді надано фінансову підтримку в розмірі 1,5 млн грн.
  • Теплопостачання
    У дитсадку «Пролісок» замінили батареї опалення
  • Допомога
    Допомога
    Головний санлікар Прикарпаття передав рятувальникам області захисний спецодяг
  • Туризм
    Туризм
    Відомо, які громади області отримали найбільше надходжень від туристичного збору у січні
  • Суспільство
    Цікаво та повчально: поліцейські Івано-Франківщини проводять уроки із ліцеїстами
  • Новини ОТГ
    Новини ОТГ
    Калуський ліцей № 3 повністю переходить на очну форму навчання
  • Дороги
    Дороги
    15 світлофорних об‘єктів на ключових перехрестях Івано-Франківська працюватимуть без вимкнень
  • Бізнес
    Прикарпатці мають можливість отримати від 50 до 250 тис грн на започаткування чи розвиток бізнесу
  • 13:21
    В Україні продовжено дію воєнного стану та мобілізації
  • 13:06
    Був захисником за покликом душі: на війні загинув розвідник Богдан Романчук з Рогатинщини
  • Гроші
    Гроші
    На Івано-Франківщині три водії невдало “відкупились” за нетверезе водіння
  • Залишити коментар

    Ваша електронна пошта не буде опублікована.