Михайло Назар:

«Наша мета – збереження спроможної, самоврядної громади»

Вовчинецька громада продовжує відстоювати своє конституційне законне право на самоврядування. Сільська рада зараз оскаржує у Київському окружному адміністративному суді два розпорядження Кабінету Міністрів України щодо перспективного плану об’єднаних територіальних громад, а у Верховному Суді України – Постанову Верховної Ради України про призначення виборів. Сільський голова Михайло Назар каже, що Вовчинецька громада не здається, бо їй є що втрачати. У плані соціально-економічного та культурного розвитку, благоустрою, ремонту доріг і розвитку інфраструктури в селі зроблено багато, але ще більше потрібно зробити. Самодостатня, економічно спроможна Вовчинецька громада просто не має права зупинятись у розвитку і вірити у порожні обіцянки, що в міській ОТГ мешканцям Вовчинця одразу стане краще жити, – переконаний сільський голова, який очолює громаду з 2002 року. В інтерв’ю «Західному кур’єру» Михайло Назар розповів, чому вперше вирішив балотуватися на посаду сільського голови, хоч і не мав такого бажання. Як за короткий час йому вдалося перетворити Вовчинець у бездотаційне село і збільшувати сільський бюджет для вирішення найнагальніших для громади проблем і реалізації масштабних стратегічних проєктів. Що вдалося зробити і з якими труднощами довелося стикатися. Як за час своєї каденції йому співпрацювалося з трьома міськими головами Івано-Франківська. А також окреслив перспективні плани на майбутнє, у яке разом з громадою Вовчинця і за її підтримки дивиться оптимістично.

– Михайле Мирославовичу, що вас спонукало вперше балотуватися на посаду сільського голови Вовчинця?
– З 1998 року я був обраний депутатом Вовчинецької сільської ради і за чотири роки каденції проникся всіма проблемами села, які були на кожному кроці. Але я не мав планів і бажання ставати сільським головою. Мене тривалий час перед виборами 2002 року переконував мій попередник Бажан Ярослав Григорович, який ішов на пенсію і хотів бачити мене на цій посаді. Я довго не давав згоди, але, зрештою, погодився.

– Мали групу підтримки чи, навпаки, були противники такого вашого рішення?
– Групи підтримки не було. Вважали, що я вибори не виграю і є технічним кандидатом. Але я сказав: якщо вже погодився іти на вибори сільського голови, то я у них переможу. На зустрічах із виборцями, розуміючи стан справ у селі, я не обіцяв нічого. Просто розповідав про свої плани, реалізація яких мала б покращити ситуацію в селі. Говорив, що докладу максимум зусиль, щоб село перестало бути дотаційним, наростило фінансові м’язи, а вже тоді можна буде вести мову про пріоритети реалізації тих чи інших планів і проєктів. Щоб було зрозуміло: на 2002 рік бюджет села був 42 тис. грн. За перший квартал було використано 26 тис. і залишалося 16 тисяч, які ще треба було просити у міста. Про якісь глобальні речі не було і мови. Можна було закривати сільраду і складати повноваження…

– Як вам вдалося перетворити село у бездотаційне та в подальшому збільшувати бюджет?
– Ми зробили облік земель та орендарів, з’ясували, чи платять вони податки і куди ідуть ці кошти. Тоді вони йшли до міського бюджету, з якого на сільську раду давали дотацію фактично на зарплату. Два тижні ми говорили з підприємцями, брали їх на облік. Не всі зразу побігли до нас укладати договори оренди, але поетапно ми це зробили. Такі перші кроки і наша подальша стратегія були правильними. Більше не доводилось ходити і випрошувати гроші у міста. Але забезпечити загальний фонд, зарплату і оплату комунпослуг – цього мало. Поступу нема ніякого, а проблем було багато. Я розумів, що потрібно збільшувати бюджет для вирішення найнагальніших проблем і шукати фінансування на реалізацію масштабних стратегічних проєктів на перспективу.

– З чого, з реалізації яких проєктів ви, власне, почали?
– Треба було визначати пріоритети. Бо доріг не було, освітлення вуличного не було. Міст через Бистрицю в аварійному стані і руйнується. Будинку культури немає, у школі дахи протікають, вікна зогнили, система опалення ніяка. Сільська рада була як кузня, з потрісканими стінами, старезними поламаними меблями, стеля обвалювалась. Теж і з медпунктом. Треба було концентруватись на тому, що вже можна було вирішувати і думати про перспективу.
Почали ми з найдешевшого – освітлення центральної вулиці. Потім, маючи вже якусь копійчину, віддали на коректуру старий проєкт Будинку культури. То був перший об’єкт, на якому я отримав досвід будівництва і навчився, як не треба будувати. Бо почали ми його у 2003 році, а збудували у 2010. У нас були свої вимоги до якості, ми мали претензії до підрядника, але сільська рада була лише інвестором і не дуже могла впливати на хід будівництва. Мене це не влаштовувало. Тому, уже на інших умовах і виступаючи замовниками, за період будівництва Будинку культури нам вдалося успішно реалізувати інші проєкти.
За той час ми встигли збудувати першу частину адмінприміщення сільської ради, почати і швидко завершити великий об’єм робіт з реконструкції школи та її старого корпусу, який був визнаний аварійним. Вдалося домогтися ремонту об’єкта державного значення – аварійного моста через Бистрицю, де були замінені і укріплені опори, розширене дорожнє полотно.
Наразі останнім з великих реалізованих проєктів є дитячий садок. Хочу наголосити, що це заслуга нашої громади. І дуже прикро, що зараз, в агітці до місцевих виборів, очільники міста собі приписують будівництво Вовчинецького дитсадка. Це обурює громаду. Бо це, м’яко кажучи, неправда. Участь міста, якщо мені не зраджує пам’ять, становить 6% загальних затрат. Це мізер. Але всім, хто нам помагав, я дякував. Хто нам заважав, я теж про це відкрито говорив. Якби не певні речі на рівні міста і області, ми б могли збудувати дитсадок на два роки швидше. У 2013-14 роках держава на наш садок області виділила 5 млн грн. Але за якимись домовленостями на рівні області 4 млн у нас просто забрали.
Ми працювали весь час. Ми не чекали виборів, щоб перед ними щось пообіцяти, а після виборів імітувати видимість якогось руху, якоїсь роботи. Адже є проєкти, на реалізацію яких однієї каденції замало. А початку робіт завжди передує паперова робота, виготовлення проєктної документації, на що теж йде чимало часу.

– Великим викликом для Вовчинця стала повінь 2008 року. Як тоді вдалося втримати ситуацію під контролем, впоратися з ліквідацією руйнівних наслідків стихії?
– Повінь 2008 року стала великим випробуванням і великим уроком. Вона дала нам зрозуміти свої сили проти сил природи. Вони і так є нікчемними, а якщо нічого не робити в плані захисту, то це все є дуже загрозливим. Тоді у Вовчинці було підтоплено 70% території. Але цьогорічна повінь довела, що висновків з 2008 року на державному рівні, на жаль, не зроблено й досі. На мою думку, система цивільного захисту стала ще слабшою. Але ми не сиділи склавши руки. З 2008 року робили все, що могли, і в цьому році нам вдалося мінімізувати втрати.
На жаль, за цей час в плані будівництва захисних гідроспоруд, регулювання русел річок, захисту населення і територій від підтоплення державою майже нічого не робилося. Була спроба збудувати дамбу від «Каскаду» до існуючої дамби біля наших озер. Вона закінчилася тим, що було зроблено 25% насипу, і останні три роки на продовження з державного бюджету не було виділено жодної копійки. А це державний об’єкт. Розуміючи всю небезпеку, ми дали можливість забудовникам з міста вивозити грунт з котлованів на місця, де у нас мають бути дамби. Робили насипи на тих проблемних місцях, замовляли бульдозер з пересувної механізованої колони, яка знається на роботах з формування профілю дамби. І цьогорічна повінь, яка була більшою за повінь 2008 року, нам завдала менше збитків. Так, у нас два дачні масиви і частина вулиці Берегової були підтоплені, де ми не встигли це зробити.
Але ми й надалі продовжуємо роботи з формування насипів господарським методом, без бюджетних коштів. Зараз хлопці зі спілки АТО, які знають наші проблеми, запропонували нам залізобетонні конструкції, які придатні для будівництва дамб. Це основи електроопор 3 на 4 метри з колоною. Якщо їх скласти, можна зробити пів кілометра дамби на території за ринком «Анатоль». І це бюджету не коштуватиме ні копійки.

– Після повені також треба було відновлювати дороги і це стало поштовхом до подальшого капітального ремонту сільських вулиць.
– Так, ми отримали фінанси на ремонт доріг. В принципі у нашій області такою можливістю тоді ніхто більше не скористався. Адже з тими 32 тисячами квадратних метрів асфальтового покриття, яке ми зробили в межах програми ліквідації наслідків стихії, ми би дотепер не дали собі ради, бо не осилили б такі обсяги робіт. Але цьому передувала наша готовність до повені. Хоч засобів і не було. У нас були розроблені плани, всі знали, що мають робити при надзвичайних ситуаціях, ми ними скористались і тримали ситуацію під контролем.
О 4 годині ранку 25 липня 2008 року пішов найбільший підйом рівня води. Обласний штаб уже збирав попередні дані про нанесені збитки. Я заявив про збитки щодо доріг. Тоді ми якраз заасфальтували 900 метрів дороги за мостом і її почало підривати. Пішла поперечна течія по всій вулиці. Частина по вул. Шевченка. А потім далі. Дані уточнювали і поновлювали щодві години. Ми звітували обласному штабу про масштаби руйнувань. У нас це все було обліковано, задокументовано. Я контролював цей процес і тримав руку на пульсі, бо розумів: якщо дадуть гроші, ми зможемо потужно стартувати з ремонтом доріг.
Тоді нам прийшло понад 9 мільйонів і було заасфальтовано 32 тисячі квадратних метрів доріг. Це дуже допомогло і дало нам змогу продовжувати ремонти доріг. У наступні роки ми робили по 5-6 тис. квадратних метрів доріг і дійшли уже до невеличких сільських вуличок. Зараз у нас відремонтовані майже 100% вулиць. І ми продовжуємо роботи. Ще у цьому році плануємо заасфальтувати вулицю Лісову, яка йде попід саму гору. Хоча зараз окремі люди будь-які роботи сприймають як передвиборчу показуху. Але ми завжди планово працювали і без виборів. І це в селі видно.

– Над чим працюєте зараз?
– Ми зараз активно працюємо з проєктом розбудови Вовчинецької школи як опорної. Але виявилося, що опорних шкіл багато не треба, бо реформа освіти зазнала змін. Діти будуть здобувати освіту в ПТУ, ліцеях і гімназіях. У реформування освіти ми не увійшли ні з гімназією, ні з ліцеєм. Хоча підготували майданчик під опорну школу і від цієї ідеї не відмовились. На території існуючої школи вирішили збудувати ще один корпус зі спортивною залою, який би повністю забезпечив потреби гімназії чи опорної школи зі всіма сьогоднішніми та майбутніми вимогами.
Також зараз на стадії проєкту магістральний трикілометровий колектор від вул. Симоненка до товариства «Агрохімік», з виходом на Ямницю. Він дозволить переключити до каналізації частину старого села. А другий потужний проєкт – це каналізування мікрорайону «Каскад» від вул. Симоненка до наших озер, всього того району новобудов. Також уже зараз ми приступаємо до практичної реалізації каналізування вулиці Патріарха Володимира, триває будівництво водопроводу на цій вулиці з частковим охопленням вулиці Різдва Христового.
Маємо ще проблемний район за рікою – вул. Лісова, Мельника. Там треба робити дюкерний перехід колектора через річку. Також туди треба проводити воду. Але ці роботи значно пов’язані з будівництвом готельно-розважального комплексу. На жаль, з певних причин і у зв’язку з пандемією та карантином ці роботи припинилися.

– За час ваших каденцій в Івано-Франківську змінилися три міські голови. Як вам з ними співпрацювалося?
– Я буду відвертим. В органах місцевого самоврядування я був новою людиною. До мене ставилися насторожено. Але на моєму старті підніжку мені ніхто не поставив. Зіновій Шкутяк, якщо мені не зраджує пам’ять, у нас в селі був три рази і то не офіційно. Перший – разом зі своїм заступником Олегом Синюткою побував на службі у нашій церкві. Другий раз – на концерті у школі. І третій, зовсім випадково, сам за кермом заїхав у село, і ми зустрілися на дорозі, переговорили про господарку. Не можу не згадати колишнього керуючого справами міськвиконкому Василя Волощука, який був ревним покровителем приміських сіл. Він доносив міському голові наші позиції і відстоював інтереси сіл. При Шкутяку я абсолютно не відчував жодного спротиву від влади міста, але й особливої допомоги теж. Свої проблеми ми намагалися вирішувати самостійно, бо у міста, в якому тривала масштабна реконструкція, їх теж було достатньо. Деякі наші території попали в програму «Околиця», але не все заплановане вдалося зробити.
Віктор Анушкевичус у нас теж був не більше трьох разів. І то вже після повені, коли ми затіяли масштабні роботи з відновлення доріг і асфальтування. Він взагалі більше працював зі своїми заступниками. Ми не особливо контактували. Зараз Віктор Андрюсович стверджує, що відійшов від політики, але деколи телефонує, цікавиться, як ми живемо і виживаємо.
Від діяльності Руслана Марцінківа у мене були кращі очікування. Тоді я його підтримував. А зараз… Зараз у своїй передвиборчій агітці будівництво Вовчинецького дитсадка за кошти нашої громади собі приписала міська влада. Я не можу це закидати лише Руслану Романовичу. Я розумію, що це комплексна проблема. Він залежний не тільки від громади, але й від соратників, від партії, від ідеології. Він змушений крутитися, як йому вдається. Я бачу, що за весь час його роботи виборча агітація не припинялася. Мені не подобається, що те, про що говориться, є напівправдою або неправдою. І це має насторожувати виборців. Я бачу, що на державному і місцевому рівнях відбувається девальвація влади. Цінності нівелюються заради результату на виборах. Перед виборами можна говорити і обіцяти все, а там будь- що буде…

– Зараз триває реформа місцевого самоврядування. Як зі свого досвіду ви її оцінюєте?
– Ідеї реформування місцевого самоврядування були на слуху ще за президента Кучми. При президентові Ющенку автором реформи був Роман Безсмертний. Я був учасником тих подій. Безсмертний приїжджав, ми зустрічалися, спілкувалися на ці теми. Те, як було досі, теж не добре. Ледь не кожний хутір отримував статус села. Але без жодного фінансового ресурсу. Більшість сіл є дотаційними і бідними. Їх вирішили загнати в ОТГ і у них нема виходу. А мали б бути однакові правила. Місцеві податки і збори мають залишатися в селах. Якщо б грошей не вистачало, вони б об’єднувалися. І цей процес відбувався б природно, добровільно. А не так, як зараз. Намалювали карту ОТГ, і всіх туди заганяють. Децентралізацію робили люди, які не мали нічого спільного з місцевим самоврядуванням. Зараз до виборів ми підійшли з поганим результатом. Під видом децентралізації робиться зміна адміністративно-територіального устрою. Бо комусь так вигідно. Я б назвав це колективізацією. І не один я так вважаю.

– Але зі всіх сіл міської ради лише ви говорите, що Вовчинець не хоче до складу міської ОТГ.
– Такої позиції дотримуються всі голови сіл, які зараз входять до складу Івано-Франківської міської ради, але з певних причин не говорять це публічно. Ні Руслан Марцінків, ні реформатори з регіональної групи не сказали про переваги входження вовчинецької громади у великий колгосп під назвою Івано-Франківська ОТГ. Тобто про ті речі, від яких мешканцям в селі стане краще і комфортніше жити.
Говорять про якісні адмінпослуги. Але у нас вони не гірші. Значну частину людей з міського ЦНАПу перенаправляють до нас, і ми надаємо їм ці послуги, і у нас це робиться швидше. Ми готові розширити сферу послуг, якщо це входитиме в наші повноваження. Або охорона здоров’я. У нас первинний рівень забезпечений усім необхідним, щоб послуги у сфері охорони здоров’я були якісні. І ми в себе це зробили не чекаючи децентралізації. Освіта. У нас є комунальний дитсадок. Бюджет на його утримання становить в межах 7,5 млн. Це без 1-2 млн бюджет міста Тисмениці. Місто декларує для нашого дитсадка 2 млн, а торік дало лише 900 тисяч. Це не та сума, яка б мала надходити. Віддайте нам наші податки з доходів фізичних осіб, і ми дошкільну освіту піднімемо на ще якісніший рівень. Так і зі школою. Ми її фінансуємо за програмою підтримки освіти, але через прокладку – міський департамент освіти. У бюджеті ми передбачили 500 тисяч на школу, але з департаменту до школи ці гроші не надійшли. Ще з лютого, через залучення інвестицій, ми проводили необхідні роботи у школі, бо майновий комплекс належить нам. Підготували кабінети для перших класів, зробили ремонти. А бюджетні кошти лежали на рахунку департаменту освіти.

– А що, на вашу думку, отримає місто від входження в Івано-Франківську ОТГ сіл?
– Взагалі приєднання сіл не обговорювалося з громадою міста. А воно тягне за собою перерозподіл фінансового ресурсу. Обласний центр до реформи мав такі ж повноваження у сфері фінансів, як і ОТГ. Найбільше, що отримає місто, це зменшення реверсної дотації через збільшення кількості населення. Але це не співмірно затратам. Івано-Франківська ОТГ з шістьма суб’єктами отримала дотації на розвиток 3,5 млн.
Я пропонував на базі сіл міської ради створити невеличкі ОТГ по 2-3 села. Тоді вони б отримали прямі міжбюджетні розрахунки і утворили б міську агломерацію на підставі закону про співробітництво громад з містом. Села б отримали додатковий ресурс на інфраструктуру і від цього б виграло місто. А далі б розвивалася урбанізація. Тільки цього ніхто не слухав, бо певні місцеві політики, залучивши політиків державного рівня, користуючись ситуацією з реформуванням, під вибори отримали бонуси у вигляді збільшення електорату. Практика минулих виборів показала, що теперішню міську владу практично обрали жителі приміських сіл.

– З виборами до ОТГ Вовчинець не матиме сільської ради і сільського голови, громада втратить самоврядування?
– Зараз ми шукаємо юридичні шляхи продовжувати відстоювати позицію громади. Села міської ради не давали згоди на входження в ОТГ, але вибори відбуватимуться у форматі ОТГ. Ми оскаржуємо дві постанови уряду щодо перспективного плану громад в Київському окружному суді і Постанову Верховної Ради про призначення виборів у Верховному Суді. Ми відстоюємо право громади на самоврядування, бо такі обов’язки покладені на кожного сільського голову, адже інакше це може трактуватись як наша бездіяльність у відстоюванні конституційних прав. Конституція і закон про місцеве самоврядування каже, що повноваження сільського голови і депутатів сільської ради закінчуються після чергових виборів, коли до виконання своїх обов’язків приступає новоoбрана сільська рада і сільський голова. А нас цих чергових виборів позбавили. Тобто існувала досі Вовчинецька сільська рада, але чергових виборів до неї не призначили, і вона перестає існувати.
Але закон на нашій стороні. У відповідь на наші позовні заяви Кабмін не заперечує наше право на самоврядування. Пише, що, згідно з Конституцією, законом про місцеве самоврядування, законом про добровільне об’єднання, перспективний план, затверджений постановою Кабінету Міністрів, не є обов’язковим до виконання, і Вовчинецька громада має право об’єднуватися поза перспективним планом або існувати як самостійна територіальна одиниця. І ми не одні такі. До нашого позову приєдналася Хриплинська сільська рада. А загалом прийнято до розгляду понад 150 позовних заяв від громад. Значна кількість позовів зараз на розгляді у Верховному Суді.

– Ви будете брати участь у цих виборах?
– До міської ради ОТГ я принципово не буду балотуватись. Але щоб мати трибуну і доносити позицію громади, я дав згоду балотуватися до новоствореної районної ради по округу, в який входитиме Вовчинець, від «Європейської солідарності». Пропозицій було багато, але я прийняв цю, не будучи членом партії. Її заслугою я вважаю те, що був ухвалений закон про добровільне об’єднання громад. Хоча вони мали чимало часу для реалізації цієї реформи, але нічого не зробили для того, щоб дати спроможним громадам жити і об’єднуватися саме на добровільних засадах. Тому зараз ми i опинилися в такій ситуації, виходу з якої шукаємо у законний, правовий спосіб.

– Після виборів життя не закінчиться. Вовчинець і його громада нікуди не зникнуть. Що для відстоювання її інтересів плануєте робити далі?
– Щоб втрата самоврядування не була такою болючою, законодавці придумали раду старійшин, але без реальних повноважень. Водночас в законі про місцеве самоврядування, який теж не досконалий, прописані такі речі, як органи самоорганізації населення. Вони можуть бути утворені у громадах і затверджені на сесії ради ОТГ, яка також може наділити їх певними повноваженнями органів місцевого самоврядування. Таким органам самоорганізації може передаватися і частина коштів для виконання певних обов’язків, якими їх наділила рада ОТГ. В законі це лише прописано, але ми маємо цим скористатися. Такий орган самоорганізації треба створювати, щоб продовжити відстоювати права громади. Ми не можемо стояти на місці. Підтримку громади у цьому ми зараз маємо. Навіть частини тих, хто був проти створення Вовчинецької ОТГ і виступав за входження села до Івано-Франківської ОТГ. Наша мета – збереження спроможної, самоврядної громади. Альтернативи цьому нема.
Записав Левко КУТИНСЬКИЙ

Останні новини

  • Дещо цікаве
    Франківський мурал увійшов до ТОП-найкращих муралів України
  • 19:48
    Дворик на Залізничній дочекався ремонту (ФОТО)
  • Агросектор
    Агросектор
    На Коломийщині висадять 16 га канадської чорниці
  • Новини ОТГ
    Новини ОТГ
    Стало відомо, хто представлятиме інтереси виборців у Богородчанській ОТГ?
  • 17:30
    На дорогах Прикарпаття триває будівельно-ремонтний сезон: де саме?
  • Комуналка
    «Санітари міста»: Комунальні служби очищають Івано-Франківськ від опалого листя (ФОТО)
  • Агросектор
    Агросектор
    Успішне фермерське господарство на Тлумаччини збільшило потужності (ФОТО)
  • 15:36
    На Долинщині розпочали ремонт дороги за 700 мільйонів гривень (ФОТО)
  • Кримінал
    Село на Надвірнянщині відсудило понад 600 тисяч гривень за незаконну вирубку лісу
  • Кримінал
    Кримінал
    Коломиянин, який спалив бюлетні, постане перед судом
  • 13:32
    Нічні «полювання»: в Івано-Франківську патрульні затримали трьох молодиків під кайфом
  • Оказії
    Оказії
    Ведмежі страждання: на Косівщині «поневолили» червонокнижних клишоногих
  • Комуналка
    В Івано-Франківській ОТГ невідомі перекрили газ сотні багатоповерхівок
  • 11:43
    У Франківську раптово померла лікар-офтальмолог
  • ДТП
    ДТП
    Автопригоди в Івано-Франківській ОТГ: дві аварії та займання авто (ФОТО)
  • Залишити коментар

    Ваша електронна пошта не буде опублікована.