Оксана Муха:

«Якщо б я могла піти на війну і тримати револьвер, я б це зробила»

Із заслуженою артисткою України, скрипалькою, переможницею телевізійного талант-шоу «Голос країни» Оксаною Мухою журналістка «Західного кур’єра» розмовляла у рідному місті співачки – Львові. Наприкінці листопада в Івано-Франківську планувався концерт Оксани Мухи, який через карантин орієнтовно перенесли на березень. Чому артистці важливо активно висловлювати свою громадянську позицію? Як склалося її творче життя після перемоги в «Голосі країни»? Які стосунки зараз із її тренером на шоу Даном Баланом? Як заробляла під час карантину? Про це та багато іншого – в інтерв’ю «Західному кур’єру».

– Після талант-шоу «Голос країни» про вас дізнались мільйони українців. Впевнена, що вас впізнають на вулиці, просять про спільне фото, обговорюють у соціальних мережах. Як ви стали почуватись після того, як одного разу прокинулись відомою?
– Тоді я вперше відчула, що значить, коли на тебе дивляться мільйони людей. Насправді не кожен може це витримати, тому що кожен добрий чи злий погляд на тебе може травмувати, якщо це можна так назвати. Ти відчуваєш цей погляд, і якщо ти звик до 500-1000 пар очей одночасно, то до мільйонів, навіть через екран, звикнути важко. І ти втрачаєш сили, це те, що я відчула на фізичному рівні.
Велика увага до відомих виконавців, до тих світових зірок, якими ми так захоплюємось. Іноді можна почути таку фразу: «Вони так зазвіздились, що не спілкуються з людьми… Вони вже такі стали недоторкані». А насправді дуже важко, коли до тебе прикута така кількість очей. Водночас величезний позитив у тому, що ми після «Голосу країни» мали два тури, і вони були надзвичайні. Нас почули, в нас були повні зали. Люди були щасливі, українська пісня звучала.

– На «Голос країни» ви прийшли із піснею Квітки Цісик «Де ти тепер». На своїх концертах ви також виконуєте її пісні. Чому саме Квітка Цісик?
– Квітка Цісик – це не лише чудова співачка, яка залишила нам надзвичайний спадок по собі – два чудові альбоми українських пісень, записаних на дуже високому рівні. Її пісні – це перли української естради і, в принципі, української пісенності. Квітка об’єднує Україну в доброму, світлому, душевному. Пісня в її виконанні по-іншому сприймається слухачем. І мені дуже хотілося, щоб українці стали на крапельку щасливіші завдяки її пісням, тому обрала пісню з її репертуару «Де ти тепер» (до речі, це не пісня Квітки, автори інші). Я обрала її, бо вона асоціюється у багатьох із Квіткою. Боротися на «Голосі країни» за те, щоб люди почули її, дати можливість із великого майданчика Квітці «ожити» – це було моє щире сердечне бажання, це була гарна мета.
Скільки я себе пам’ятаю, Квітка в моєму житті з самого малечку. І мені було добре з нею і її піснями. Я відчувала, що вона зі мною робить диво, вона мене робить добрішою, коли я її слухаю. Я мріяла про те, щоб у всій Україні кожному, хто її почує і хто прийме її пісню, стало так добре, як мені. Тому такий вибір – Квітка і її пісня «Де ти тепер».

– У вас був запланований концертний тур Україною, який довелось перенести через строгі карантинні обмеження. Чим ви займались у період карантину, як заробляли?
– У період карантину я займалася своєю дитиною, адже школи були закриті. Звичайні загальноосвітні школи, в одній із яких вчився мій син, не були готові до дистанційного навчання, відповідно не було жодних уроків, ми самі сиділи з дітьми і опановували матеріал. Скажу чесно, було надзвичайно складно, тому що я вчилася в спеціалізованій музичній школі, в якій були переважно музичні предмети і на них була ставка, тому подавати дитині в 5 класі математику, українську мову та інші предмети мені було досить складно. Ми самостійно вивчали параграфи, робили домашнє завдання, і це нам займало майже цілий день.
Крім того, треба було навчитись переходити в режим значної закупівлі продуктів у магазинах. Приготування їжі й прибирання теж займали багато часу, оскільки ти сидиш постійно вдома, а отже, більше харчуєшся і бруду також більше. Відповідно, домашні клопоти разом з навчанням займали цілий мій день, тож я абсолютно нічого не встигала по роботі. Моя робота – це мама, вчителька, годувальниця, прибиральниця, розважальниця і так далі.
Як я заробляла? Я не заробляла. І зараз не заробляю… Все дуже непросто. Недавно у фейсбуці Зеник Карач звернувся до друзів із проханням підтримати його фінансово, щоб він бодай оплатив за квартиру, в якій проживає. Ось це реалії сьогодення. Слава Богу, що в нас із сином Данилом є наша власна домівка і нам не потрібно оплачувати за оренду, а тільки за комунальні послуги. А тут, знаєте, як хто зуміє себе акумулювати. Хто зуміє зекономити, той і виграє.
Ми робили безкоштовні онлайн-концерти, щоб не втратити себе, тому що мені треба співати, я не можу без цього. Це вже моє життя. Якщо я не співатиму, я захворію. Тому для цього робили онлайн-зустрічі, хоча вони не замінять реальних слухачів, їхніх очей та енергії. Звісно, є виконавці, які мають більш широкий спектр дій: хтось знімається у рекламах, хтось працює у різних шоу. Мабуть, їм трохи легше фінансово. А виконавцям, які живуть із квитка, який купить слухач, досить складно сьогодні.
Після того, як ми закінчили навчання з сином і карантин дещо послабили, я записала дві нові пісні. На одну з них на початку листопада відзнято кліп, а друга пісня чекає свого часу. Також я придумала нову концертну програму.
Багато часу було приділено тому, щоб зробити щось свіже і нове, але втілити це буде можливість, напевно, аж за два роки, тому що ми не можемо працювати, коли в залі можна посадити тільки 200-300 людей. Адже потрібно буде співати по 5 концертів на день. Сумно, але наразі така реальність.

– Які у вас стосунки з вашим тренером на «Голосі країни» Даном Баланом? Чи не стали ви менше спілкуватись після проєкту? Яку роль у вашому житті він відіграв?
– Звичайно, що зараз ми менше спілкуємось. В нас було багато планів, як і у всіх людей, але пандемія вносить свої корективи у наше життя. Зрозуміло, що нікому не цікаво робити будь-що, щоб воно було в короткостроковій перспективі чи для кількох людей, а потім лежало в шухляді. Це нереально. На початках творчого шляху 5-10 слухачів – це, можливо, великий здобуток, але коли в тебе вже були тисячі глядачів за вечір, ти не готовий іти на меншу кількість. Відповідно, ми чекаємо слушного часу.
Дан – дуже важлива людина в моєму житті. І це не тільки тому, що він повернувся до мене, а тому, що він є справжній. Він у своїй природі настільки щирий , що якщо йому не подобається, то всі будуть знати, що йому не подобається. Якщо він захоплений – він всіма фібрами душі буде про це говорити. Мене захопило те, що йому було цікаво бачити мене натуральну. Дан не хотів змінювати мене, додавати якихось різних «спецій» – йому подобалося те, що є в мені, – простота, ніжність і справжність. І вперше за багато років я і сама почала це цінувати – тепер головне не втратити цього.

– Ви активно проявляєте свою громадянську позицію: критикуєте діючу владу, берете участь у політичних ток-шоу, нещодавно висловили свою підтримку кандидату в мери Львова Олегові Синютці. Чому для вас це важливо?
– Якщо б я могла піти на війну і тримати револьвер, я б це зробила. Але я не маю серця воїна, я занадто несмілива для такого, тому принаймні в тих ситуаціях, які ви описали, я буду смілива настільки, наскільки я зможу. Я не страус і не збираюсь ховати голову в пісок і говорити, що я богема, яка має спочивати на лаврах і витати в мріях. На все свій час. Не буде війни, зробимо порядок в хаті – будемо витати, будемо мріяти, будемо насолоджуватись своїм богемним життям.
А зараз я вкотре закликаю кожного виконавця висловлювати свою громадянську позицію, якщо вас про це запитують. Якщо вас про це не питають, значить, ваша думка не є важливою для суспільства. Але якщо до вас звертаються з таким запитанням і хочуть вашу відповідь подати на загал, значить, на вас хтось орієнтується.
Щодо підтримки Олега Синютки. Якщо я знаю, що ця людина буде добрим управлінцем, чому я повинна цього не сказати? Якщо я буду невпевнена, то не говоритиму. А там, де впевнена, – кажу.

– Багато українських митців тягнуться до політики. Чи не думали ви про таке рішення – піти в політику?
– Я думаю, що кожен повинен бути на своєму місці і якісно робити свою роботу. Варто пам’ятати, що це не керівництво кварталом, в якому є кільканадцять учасників. Це сорок із гаком мільйонів українців, якими треба керувати. І щоб це робити, треба мати неабиякий досвід. Це велика відповідальність. Мені здається, йти в політику недосвідченій людині є неправильним рішенням, адже краще синиця в руках, аніж журавель у небі. Краще бути самокритичним. Всі ми маємо амбіції. І не знати, кого, як і куди заведе дорога. Зрештою, ми здобуваємо досвід,ми змінюємося. Я не зарікаюсь, але однозначно скажу, що мені йти в політику нецікаво. Мені цікаво співати і створювати щось гарне, душевне для лікування душі українського народу. В цьому моє призначення, я його усвідомила і прийняла. Не можна прирівнювати мою громадянську позицію до того, що я піду в політику. Це різні речі.

– З українською піснею ви їздите також і на схід України. Чи спостерігались там аншлаги на ваших концертах? Як люди реагують на українську пісню?
– Найяскравіше було цього року у Харкові, коли ми приїхали туди на Різдво. Я дуже боялася, якою буде реакція тамтешніх людей. Глядач звик до того, що на концерті, навіть на різдвяному, є симбіоз різних пісень, що лунають не лише колядки чи щедрівки, а й світські, звичайні пісні, щоб було цікаво і весело, так би мовити, зі зміною картинки. А я взяла і приїхала просто з колядками і щедрівками – півтори години співала різдвяні пісні. Я дуже переживала, як це сприймуть.
Ми весь тур називали «Тиха ніч», а в Харкові назвали «Українське Різдво», щоб було більш промовисто. Бо «Тиха ніч» на заході України зрозуміла назва, але ми не знали, як Харків зреагує на неї. Яке було надзвичайне здивування, коли нас не відпускали після кожної коляди і щедрівки. Зал аплодував так довго, що ми не могли починати наступну пісню.
І тоді я зрозуміла, як багато перед нами поставлено неправильно сформованих і стереотипних візій. Ми маємо самі їхати, самі бачити і тоді робити висновки. Мій висновок, що Харків є надзвичайний. І схід є надзвичайний. На сході важче бути українським, ніж нам на заході – це однозначно. В нас це не є геройство, геройство там бути українцем. Я впевнена, що якщо би було все гаразд зі здоров’ям, не було б пандемії коронавірусу, якщо була б можливість, щоб люди зустрічались у такій кількості, як зустрічались завжди, то зали були б наповнені. Можна було б привезти живих музикантів, не працювати під плейбек, а все-таки їхати з живим складом, з живою енергією, з музикою, яка твориться в ту секунду і більше не повториться однаковісінько. Хотілось би поїхати на схід України і, думаю, ми знайшли б там свого слухача, який би був надзвичайно радий.
Пригадую, що в Попасній (Луганська область) на День Незалежності в нас був концерт «Кордони наші вкаже пісня». Площу по периметру оточили наші військові, зробили арки, щоб не могли потрапити сепаратисти. На площі було приблизно 300 сміливих людей, які не побоялись і прийшли. Впевнена, таких є більше, ніж 300. Але в силу того, що оцей трутень заполонив схід України і вказує, хто тут господар, ким ми маємо бути, і викорінює все, що було до столітньої історії, то це є дуже сумно. Тому їхати на схід потрібно. І при першій нагоді ми це зробимо.

– Ви є заслуженою артисткою України. Втім більшість знає вас саме як переможницю талант-шоу. То чи не вважаєте ви, що звання «заслужений» і «народний» втрачають свою цінність?
– Абсолютно погоджуюсь. Є певна знівельованість цього звання. Насправді не час вирішує твою заслуженість, а твої дії. Іноді просто дивно, що це звання отримують люди, які не мають за своїми плечима жодних творчих досягнень. Це такий свого роду мінус. Я не хочу нікого образити, серед таких є і мої друзі. Мені здається, що ці звання мають призначатись за творчі здобутки, які є фіксовані. Але наразі в нашій державі мати це звання потрібно, тому що в тебе буде надбавка до зар­плати, а потім, можливо, до пенсії, якщо у тебе є відповідний стаж, а якщо немає, то ти повинен працювати до 65 років. Чи вірю я в те, що моя держава мене колись захистить як заслужену? Ні. Я жодного відсотка надії не покладаю на державу. Розумію, що поки в мене є сили, я повинна заробити, щоби мати бодай на харчування в старості. І над цим варто працювати вже сьогодні.

– Зараз спостерігається також тенденція, коли митці відмовляються від цих звань з різних причин. Чи вважаєте ви правильними такі рішення?
– Мабуть, і далі піде тенденція відмови, але якщо людина справді заслуговує на це звання і якщо вона справді так багато зробила в житті, то чому вона повинна відмовлятись?! Через те, що ці звання отримують і ті, хто нічого не зробив? Це нечесно. Мені здається, що це просто несправедливе сприйняття ситуації.
Легше говорити тим, хто до цього не має відношення. Це є лише стороння оцінка ситуації. Ніхто не задумується над працею людини, яка робить понад 50 концертів у рік, яка видає альбоми, яка займається волонтерством, людини, яка є абсолютно органічною у своїй творчості разом зі своїм талантом. Чому вона не повинна мати цього звання? А як тоді підтримати цю людину?
З одного боку, правильно, якщо ти не сприймаєш президента, який тобі дає це звання, тоді ти можеш його не приймати. Це як із подарунком, коли тобі дарує щось людина, яку ти не поважаєш, то ти маєш право не прийняти дарунок.
З іншого боку, це не президент вирішує, «заслужений» ти чи не «заслужений». Це відбувається за багато років до того, аніж приходить той чи інший президент до влади. Тому що послужний список і прохання на «заслуженого» чи «народного» подається задовго до того, аніж той чи інший президент прийде до влади. Тобто питання не в тому, яка саме влада тобі це звання дала. Це розглядається роками.


– Уряд планує запровадити повний локдаун. З одного боку, це рішення залишить без роботи і грошей багатьох людей, а з іншого – може зберегти чимало життів. Яка ваша думка як мисткині та людини з твердою громадянською позицією щодо цього?
– Знаєте, коли запровадили дуже жорсткий карантин навесні, ми заходили по одному в продуктові магазини або запускали тільки по кілька людей. Всі були в масках, нам міряли температуру, були антисептики. В той час у магазині «Епіцентр» був «мурашник».
Як я повинна реагувати на оцей локдаун? Не знаю… Але вважаю, що все має певні наслідки. Якщо люди є адекватні та свідомі, то все мало б бути добре. Це стосується носіння маски, використання антисептиків і нашої відповідальності. Якщо я зле почуваюсь, то я нікуди не йду, навіть якщо це надзвичайно важлива справа. Я не йду в гості, не відвідую друзів. Навіть якщо трохи першить у горлі – все, я нікуди не йду. Це наша свідомість. Ми не можемо добитись цього від нашого, на жаль, такого «недалекого» народу (я мушу так сказати, бо це є безвідповідально). Люди зараз у громадському транспорті їздять без масок. І взагалі, як кав’ярні могли повідкривати?! От їх могли під час карантину відкрити, а натомість салони краси, де жінка може підстригтись, пофарбуватись, де сидить всього дві людини і де все дезінфікується, – не дозволили. Зате кав’ярні були дозволені, бо це дохід для міста. Ну скажіть мені, де тут є чесність і справедливість? Я не бачу.
Буде локдаун – буде нам всім складно, нас поставлять у максимальні рамки, але ми на це заслуговуємо, адже самі допустили те, що відбулось і зараз відбувається.
Розмовляла Ольга ДРОНЯК

Останні новини

  • Кримінал
    Кримінал
    У Брошнів-Осадському ліцеї вандали пошкодили та викрали комунальне майно
  • 16:06
    Патрульні Івано-Франківщини затримали зловмисника, який ножем поранив двох чоловіків
  • 15:43
    У Дебеславцях горів господарський комплекс
  • 15:11
    Вакцини від коронавірусу з’являться в Україні орієнтовно в середині лютого. Першими вакцинуватимуть медиків
  • 14:33
    Морози наразі не відступатимуть. Синоптики обіцяють більше 20 градусів
  • 13:45
    Україна не отримала погодження на зниження ціни на газ для населення
  • 13:14
    На Снятинщині сталося ДТП за участю двох автомобілів. ФОТО
  • 12:20
    На Прикарпатті знову вибори
  • 11:26
    Про сніголавинну небезпеку та ожеледицю знову повідомляють у ДСНС
  • 10:45
    6 пожеж, 4 небезпечні ситуації та один хибний виклик: доба була гарячою
  • Суспільство
    63 стаціонарні пункти обігріву встановлені в Івано-Франківській області
  • 09:19
    У Палагичах (Тлумацька ОТГ) в річці шукали тіло громадянина 1946 р.н.
  • 08:31
    П’яний чоловік мало не втопився у Пруті біля Дори
  • Дороги
    Дороги
    За минулу добу на Прикарпатті зафіксовано дві ДТП. Одна – із летальним наслідком
  • 16 Січня
  • Культура
    Ансамбль із Брошнів-Осадівської громади виборов перше місце на Міжнародному фестивалі-конкурсі у Бердянську
  • Залишити коментар

    Ваша електронна пошта не буде опублікована.