На Прикарпатті вже п’ять років веде діяльність благодійний фонд «Час добра та милосердя», який допомагає дітям та жінкам, що стали жертвами домашнього насильства, чи опинилися у скрутних життєвих обставинах.
За період існування фонду, тут допомогли почати нове життя десяткам жінок із заплутаними сімейними історіями. Про підтримку, яку можна отримати у БФ «Час добра та милосердя» та як непрості рішення кардинально змінюють жіночі долі на краще, «Західному кур’єру» розповіла засновниця та керівниця фонду Валерія Кушніренко.
Допомагає жінкам за покликом серця
Валерія Кушніренко каже, діяльність її фонду, поряд з гуманітарною підтримкою всіх потребуючих, першочергово спрямована на допомогу дітям та жінкам, які знаходяться в кризових ситуаціях. Саме ця тема виявилася близькою для засновниці «Часу добра та милосердя» через власний гіркий досвід пережитого в дитинстві.
«Мій поклик допомагати саме дітям та жінкам тягнеться, напевно, з далекого дитинства, адже мій батько жорстоко бив мою маму. Це було завжди на моїх очах. Він був дуже сильним, бив її, наче боксер грушу. Пам’ятаю, коли приїжджала поліція, то працівники дивувалися і казали, що таких побоїв на жінці ще не бачили», – з болем зізнається Валерія Кушніренко.
Вона пригадує, що дитинстві дуже часто плакала та завжди жаліла маму.
«Це тривало відколи я себе пам’ятаю у свідомому віці, з чотирьох років. Мені завжди було її шкода. Не раз ми тікали з дому уночі. Навіть по тому, як тато вставляє ключ у двері, мама могла визначити, п’яний він повертається додому чи ні. Коли вона розуміла, що він напідпитку, ми були змушені втікати. Пам’ятаю, вона запитувала: «Ти оділа колготки?». Я кажу, що так і ми просто підриваємось з дому і цілу ніч блукаємо вулицями. Це були 80-ті роки, ніяких прихистків тоді ще не існувало. Йти не було куди», – каже Валерія Кушніренко.
Її мама роками вимушена була терпіти побої, тільки через те, що не мала куди утекти з дітьми на руках.
«Мама дуже боялася, що нас з сестрою у неї заберуть. А якби вона мала хоча б дах над головою і тепле ліжко, її життя склалось би інакше… Це усвідомлення вже в дорослому житті для мене вилилося в бажання допомагати інших жінкам, які опинилися у схожих ситуаціях і просто не мають куди втекти, тому терплять знущання. Ми даємо їм не просто притулок, а можливість почати життя з нуля», – переконує Валерія Кушніренко.
За словами фундаторки БФ «Час добра та милосердя», ще в 2021 році фонд визначив для себе як окремий напрямок діяльності забезпечення житлом жінок, які, втікаючи від домашнього насильства, опинилися на вулиці з дітьми.
«Спочатку таким жінкам, які до нас звернулися, ми орендували квартири. А потім, коли зрозуміли, що масштаби цієї проблеми дуже великі, прийняли рішення створити «Прихисток для матері та дитини», де жінки з дітьми у складних обставинах можуть перебувати стільки, скільки їм потрібно, щоб знайти роботу і налагодити життя без чоловіка-тирана. Зараз ми маємо такий центр у Загвізді, і він заповнений вщент. Там проживає 13 жінок та 24 дитини. Більшість – жертви домашнього насильства», – каже Валерія Кушніренко.
Під час проживання в прихистку з жінками та дітьми працюють психологи. Жінок мотивують починати нове життя заради себе та дітей. Також дають поради, як краще це зробити.
«Одна з умов проживання у нашому прихистку, це те, що кожна жінка, впродовж перебування у ньому, має відкладати кошти на фінансову «подушку». Приміром, якщо жінка отримує соціальні виплати та заробітну плату на суму 20 тисяч грн, то 18 з них умовно вона має відкласти. В притулку вона отримує безкоштовне харчування, одяг, засоби гігієни, лікування, тому базові потреби її та дітей забезпечені. Жінка має цим періодом скористатись, щоб накопичити суму грошей, яка дасть їй впевненість у завтрашньому дні і мотивацію починати нову сторінку в житті. Вікладаючи по 18 тисяч протягом навіть півроку можна зібрати досить значну суму. І коли психологічно та фізичного жінка готова, ми допомагаємо знайти їй житло під оренду і, маючи роботу, вона отримує старт для нового, повноцінного життя», – пояснює Валерія Кушніренко.
«Боялася, що у мене заберуть доньку. Цей страх пересилював усі інші»
Люба – одна з тих жінок, які звернулися за допомогою до фонду «Час добра та милосердя» ще до існування «Прихистку для матері та дитини», тож майже пів року благодійники орендували житло для неї та її маленької донечки. Жінка каже, історія її сімейного життя починалася безхмарно, але все змінилося з народженням дитини.
«До того, як я народила доньку, ми були разом з колишнім чоловіком близько двох років і все було добре. Але усе змінилося, коли я повернулася додому після пологового. Замість розуміння і допомоги, були лише постійні докори, що я не так приготувала їжу, не прибрала, що я погана мати. Згодом почалися приниження. Далі – побої», – говорить Люба.
Жінка зізнається, не раз думала про те, що має піти від чоловіка, який щораз гірше до неї ставиться. Але не наважувалася через житлове питання. Люба пояснює, вона виросла у інтернаті, тож не мала ані куди, ані до кого йти.
«Я дуже боялася, що опинюся з донькою просто на вулиці, що її у мене заберуть. Цей страх пересилював всі інші. Тому я терпіла», – визнає жінка.
Останньою краплею в чаші терпіння стала ситуація, в якій у небезпеці опинилася її дитина.
«Одного дня я потрапила в лікарню з апендицитом. Чоловік за цей час написав на мене заяву в ювенальну превенцію, про те, що я не виконую свої материнскі обов’язки. А коли я прийшла з лікарні додому, він п’яний почав мене сильно душити, потім вигнав з дому на вулицю», – Люба не може стримати сліз, згадуючи той момент.
Коли її п’ятимісячна донька залишилася в помешканні одна із захмелілим батьком, Люба викликала поліцію.
«Він відчинив двері, його скрутили, а нас з донькою помістили в кімнату кризового реагування. Там мені порадили звернутися у фонд «Час добра та милосердя». З тих пір моє життя змінилося», – каже Люба.
Люба жила в «Прихистку для матері та дитини» два роки. Цей період вона пригадує з теплотою.
«Ми жили як одна велика родина. Саме підтримка, яку я отримувала там, допомогла пережити все, що відбувалося в моєму житті, коли я пішла від чоловіка. Було багато судів за дитину. Він хотів відсудити доньку, виховувати її, а з мене вимагав аліменти», – говорить жінка.
Сьогодні Люба вже «випускниця» «Прихистку для матері та дитини». Вона орендує окреме житло для себе та своєї доньки та працює в Соціальній крамничці, заснованій також фондом «Час добра та милосердя». Ідея цього проекту в тому, що люди, які мають зайвий одяг чи будь-які інші речі в доброму стані можуть принести їх у крамницю. А ті, хто потребує, навпаки – прийти та взяти. Люба дуже любить свою роботу.
«Собі в минулому та всім жінкам, які терплять домашнє насильство, я б сказала тільки одне слово – «Тікай!». Нічого не зміниться навіть після сотні вибачень. Піти від насильника важко, але головне зробити перший крок. Далі вам допоможуть, як допомогли нам у фонді «Час добра та милосердя». Не бійтеся починати нове життя, бо воно може бути повним і незалежним», – закликає Люба.
12 років під гнітом та наглядом камер
Одна з історій, які найбільше вразили Валерію Кушніренко за час діяльності фонду та прихистку, почалася зі звернення жінки М. з Дніпропетровщини влітку минулого року.
«На початку літа до мене подзвонила жінка з Дніпропетровської області, яка є мамою двох дітей. Але звернулася до нас вона не тому, що хотіла втекти від обстрілів та війни, а зізналася, що вже 12 років є жертвою домашнього насильства. Вона говорила голосом, який тремтів і відчувалося, що вона на межі. Вона сказала, що не може більше терпіти цього і не знає, що робити далі. Зізналася, що має думки про суїцид», – розповідає Валерія Кушніренко.
Жінка розповіла, що протягом 12-ти років чоловік систематично бив її та двох дітей, зачиняв у кімнатах, дозволяв виходити лише під його наглядом. Всюди в помешканні він розвісив камери та вів цілодобовий нагляд за домочадцями. Сам він ніде не працював, змушуючи ходити на роботу М. А коли вона запізнювалася з роботи додому бодай на п’ять хвилин, погрожував їй та дітям сокирою. Крім того, він забрав у жінки всі документи, які тримав під замком.
«Я порадила їй викрасти паспорт та свідоцтва про народження дітей і їхати до нас в Івано-Франківськ. Всім решта ми тут забезпечимо. Але ситуацію ускладнювало те, що у свої 40 років вона ніколи не виїжджала за межі свого селища. Близько місяця я була з нею на телефонному зв’язку і, чесно кажучи, вже почала сумніватися, чи зможе вона зробити цей найголовніший перший крок – піти від чоловіка-тирана. Та все ж одного дня М. подзвонила і сказала, що вже сіла в потяг на Франківськ», – продовжує пані Валерія.
Після приїзду в наше місто, благодійники побачили перед собою прекрасну та дуже нещасну жінку.
«Це була жінка, яка не вміла посміхатися. Їй забороняли це робити. Вона говорила дуже тихо, ніби боялася, що її от-от вдарять, якщо вона буде занадто емоційною. Коли ми принесли їй літню сукню з Соціальної крамнички, то вона мало не заплакала. Виявилося, що вона ніколи не носила сукні, каблуки. Тільки одяг для хазяйства», – розказує засновниця благодійного фонду.
Старший син М., який також все життя жив в умовах психологічного та фізичного насильства, у восьмому класі не вмів читати та писати.
«Спочатку ми думали, що можливо у дитини є якийсь діагноз. Але виявилося, що ні. Навпаки, хлопець дуже здібний та розумний. З ним, у спокійній обстановці, почали займатися репетитори і він розумів все з півслова. Зараз він вже вміє і читати, і писати», – каже Валерія Кушніренко.
Сьогодні М. влаштувалася на роботу, орендувала житло і також стала «випускницею» «Прихистку для матері та дитини». Нещодавно пані Валерія отримала він неї повідомлення на один з месенджерів, яке перечитує, не стримуючи сліз:
«Я хочу вам подякувати за моє друге життя. За те, що я не наробила дурниць. Що ви мені допомогли, прийняли у вашу велику дружню сім’ю. За те, що ви такі добрі, хороші. Я дуже вдячна, що у моїх дітей є що вдягнути, взути. За ті гарні емоції та подарунки. За все, чим ви мені і моїм дітям допомогли. За те, що я можу сміятися», – йдеться в емоційному повідомленні від М.
Кожна історія жінки, яка змогла прийняти непросте рішення та припинила жити під гнітом, попри всі складнощі та виклики, надихає продовжувати допомагати тим, хто цього потребує, каже Валерія Кушніренко.
«Кожна історія доводить, що жінка набагато сильніша, ніж вона думає. На наших очах мами, які ще вчора були жертвами, окриляються, на їхніх обличчях з’являються щасливі посмішки. І це безцінно. Дякую Богу і всім, хто нас чує, реагує, підтримує, за те, що ми можемо займатися тим, що ми робимо – допомагати жінкам, які цього потребують», – додає засновниця фонду «Час добра та милосердя».
Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар